taras_palkov | Віденські замальовки. Stella Orientis

Готуючи допис про Париж, подивився свої фото з тієж ж паломницької поїздки до Відня і вирішив їх тут показати. Але, оскільки світлин не так багато і представлено тут буде лише невелику частину австрійської столиці, тому, не претендучи на цілісність, назав пост "Віденські замальовки". Думаю, так буде логічно. Про віденську ж "Stella Orientis" знає мало туристів, розповідь у мене в пості про неї немаленька, тому ще теж окремо вирізнив її в назві.

Відень був першим містом у нашій великій подорожі країнами Центрально-Західної Європи. Перетин кордону, нічний переїзд і ми ранком у столиці Австрії, де у нас дев'ять годин вільного часу. Висадив нас усіх автобус десь поблизу міського парку (Штадтпарк).

Міський парк розташований уздовж Рінгштрассе і був відкритий як перший громадський парк у 1862 році. Він вважається парком із найбільшою кількістю пам'ятників у Відні.

Родзинкою Штадтпарку є пам'ятник Йоганну Штраусу-молодшому (Johann Strauss Sohn). Відомий композитор - син свого не менш великого батька - народився і помер в австрійській столиці, залишивши наступним поколінням свою музичну спадщину.

Пам'ятник Штраусу було встановлено в 1921-му році. Автор - скульптор Едмунд Хельмер.На церемонії відкриття статуї 1921 року Віденський філармонічний оркестр виконав вальс Штрасуса-молодшого "На прекрасному блакитному Дунаї".

Пам'ятник являє собою мармуровий п'єдестал, на якому вивищується постать композитора, покрита позолотою. На задньому плані з білого мармуру зроблена арка, прикрашена барельєфами танцюючих пар і класичним рослинним орнаментом.

З-поміж інших пам'яток парку — Франца Шуберта, Антона Брукнера, Франца Легара, Роберта Штольца, Ганса Макарта (на фото нижче), Себастьяна Кнайпа та інших.

Осердя Відня — Собор Святого Стефана, він же Штефансдом. Сфотографувати цілісно собор вкрай важко — одним кадром не охопиш, тому скористався фотом з вікіпедії.

Можна піднятися на дзвіницю собору щоб помилуватися навколишніми видами і розглянути також чудовий дах храму, що складається із глазурованих плиток, які із південної сторони будівлі утворюють мозаїку двоголового орла, який є символом імперії, якою з Відня керувала династія Габсбургів; а на північній — герби міста Відня та Австрійської Республіки. Далі ще одне фото з вікіпедії, бо цього разу я, на відміну від моїх перших відвідин ВІдня ще у минулому столітті, нагору не піднімався.

Поруч із входом знаходиться пам'ятник святому, який з катедри (амвону) Штефансдому проголосив у 1456 році разом з угорським глицарем Ян Гуньяді хрестовий похід, щоб відбити мусульманське вторгнення до християнської Європи (див. облога Белграда). Барокова статуя з 18 століття зображає францисканського монаха під екстравагантним сонячним світлом, який топче побитого турка.

Всередині вдалося сфотографувати вівтар із Вінер-Нойштадту (назвою він зобов'язаний місту, розташованому в Нижній Австрії, де він знаходився з 1786 по 1885 рік). Поліптих складається з двох частин, нижня центральна частина демонструє Діву Марію з Немовлям і святими Катериною і Варварою, верхня частина - це зображення сцени Коронування Пресвятої Діви Марії.

На жаль, основна частина собору була закрита для відвідувачів, поліптих мені вдалося сфотографувати довгофокусним об'єктивом. А ще одну важливу сакральну річ, тим більше що вона близька серцю кожному українцю, я зазнимкував майже при самогму вході. Це образ т.зв. плачучої чудотворної ікона з Марія Повч, який раніше знаходився у головному вівтарі, а з 1945 року знаходиться в окремому вівтарі під балдахіном. Це дуже проста ікона, яка висіла у греко-католицькій парафіяльній церкві Архангела Михаїла в Повчі (тепер Маріаповч, Угорщина - за 70 км від українського кордону) і нічим особливим спочатку ніим не привертала до себе особливої уваги. Але у листопаді 1696 року багато людей, у тому числі пастор протестантської громади, засвідчили, що образ почав плакати. Це явище також було підтверджене свідченнями свідків, у тому числі невірючими австрійськими солдатами. В результаті цього незвичайного явища до цієї ікони стався сильний наплив паломників, так що відповідальний воєначальник граф Йоганн Андреас Корбеллі, австрійський фельдмаршал-лейтенант та різні церковні сановники розслідували події. Єпископська слідча комісія визнала потік сліз надприродним, і картина потрапила до Відня на прохання імператора Леопольда I за посередництва графа фон Корбеллі. Рушійними силами перенесення чудотворної ікони до столиці імперії були імператриця Елеонора Магдалина, благочестива донька пфальцського курфюрста Філіпа Вільгельма, і пізніше беатифікований капуцин Марко д'Авіано. Імператриця прикрасила ікону, яка була перенесена в головний вівтар собору Святого Стефана, діамантовою трояндою і назвала її «Rosa mystica». Відтоді чудотворний образ є однією з особливих святинь Віденського собору і є дуже шанованим донині. До заступництва ікони з Повч, серед іншого, відноситься перемога австріяків на чолі з ерцгерцогом Євгенієм Савойським над турками під Зентою.

Цікаво ще відзначити, що 4 грудня 1955 р. св. Хосемарія Ескріва де Балагер, засновник Opus Dei молився перед, як він її назвав, «Зіркою Сходу» ("Stella Orientis"). браз Матері Божої, що походив із селища, що тоді було за «залізною завісою», якимось чином особливо зворушив майбутнього святого так що він склав до чудотворної ікони з Повч молитву за визволення народів Східної та Центральної Європи, які тоді перебували під комуністичним правлінням: «Sancta Maria, Stella Orientis, filios tuos adiuva» («Пресвята Маріє, Зірко Сходу – Ранкова Зірко, допоможи своїм дітям»). Ця молитва поширилася по всьому світу в наступні десятиліття й не виключено, що сприяло тому, що у 1989-1980 рр. комунізм упав у Східній Європі.

А зараз перемістимося до Гофбурґа (нім. Hofburg) — одного з найбільших палацових комплексів світу. Це також резиденція імператорів Австрії, яка довгий час слугувала домівкою для найвпливовіших людей Австрійської історії, включаючи родовід Габсбургів, володарів Австро-Угорської імперії. Нині Гофбурґ слугує офіційною резиденцією Президента Австрії.
Крило Святого Михаїла в Го́фбурзі

Тут же можна побачити фонтан, що носить помпезне ім'я "Панування Австрії на морі" (1895).
Це витончена, але досить монументальна композиція змушує задуматися про мінливість історії, оскільки раніше Австрійська імперія була одним з провідних гравців на світовій арені, мала виходи до моря і розпоряджалася долями європейських народів, недарма іменуючись імперією. Відчуття тим посилюється, що існує парний цього фонтан "Панування Австрії на суші". Фонтан являє собою скульптурну композицію, яка виступає з ніші півкола стіни.

Туристи всюди, але що це за будинок з каріатидами я вже не пам'ятаю.

Як і те з якої церкви походить ця скульптурна композиція "Покладення у гріб".

Пам'ятник Альбрехту ерцгерцогу Австрійському, герцогу Тешенському.

Бронзовий кінний пам'ятник принцу Євгену Савойському. Скульптор явно підлестив принцу. У житті Євген Савойський був горбатий і зросту всього півтора метра. Що, втім, не завадило йому стати одним з прославлених полководців Австрії. Хоча він австрійцем і не був. До речі, це - перший пам'ятник людині, яка не перебувала в родинних стосунках з родиною Габсбургів, встановлений в районі імператорського палацу.
Євген Савойський був родом з Парижу, але на батьківщині його військові таланти виявилися нікому не потрібні. Тоді принц поїхав в слабку, понівечену війнами, епідеміями і внутрішніми заколотами Австрію. Тут після декількох вдало розроблених ним бойових операцій Євгену був присвоєний чин фельдмаршала, пізніше - генералісимуса.
Євгену Савойському вдалося відкинути турків далеко від кордонів Австрії, змусити їх після битви при Зенті (тій самій перемогу в якій приписують іконі з Маріяповч - прим. моя) укласти Карловицький мир. У 1717 р. австрійська армія під проводом Савойського зайняла Белград. Тоді-то народ і склав про принца пісню «Принц Євген, шляхетний лицар».
Текст взято з https://www.shukach.com/uk/node/58238, а фото з вікіпедії.

Пам'ятник Моцарту. Автори пам’ятника – скульптор Віктор Тілгнер, архітектор Карл Кьоніг. Скульптура і постамент виконані з білого мармуру сорту «Laaser» з бронзовими деталями. Передня грань постаменту виконана у вигляді клавіатури фортепіано. Під нею – барельєф зі сценами з опери «Дон Жуан». На задній грані постаменту – барельєф, який зображує шестирічного Моцарта за інструментом, його батька і сестру (за малюнком художника Луї Каррогіса де Кармонтелеса).

По обидві сторони площі Марії Терезії стоять дві однакових будівлі, спроектовані архітекторами Карлом фон Хазенауером і Готфрідом Семпером. Ці будівлі були споруджені під час правління Франца Йосипа I.

В даний час в одній з них розташований Музей історії мистецтв, а в іншій розміщений Природно-історичний музей, де зберігається одне з найбагатших зібрань у світі.

У центрі площі - пам'ятник імператриці Марії Терезії (нім. Maria-Theresien-Denkmal), що правила Священною Римською імперією у 1740—1780 роках. Це найбільший за розмірами пам'ятник у Відні.

Ще один кінний пам'ятник - Ерцгерцогу Карлу. Цей чудовий монумент, спорджений в 1848-1860 роках, є воістину унікальним. Полководець зображений верхи на коні, що готується до стрибка, таким чином статуя має всього дві невеликих точки опори.
Подібна конструкція вимагає дуже точних розрахунків для того щоб пам'ятник стояв, а так само міг протистояти вітрам. Подібних споруд в світі дуже мало і їх можна перелічити на пальцях однієї руки. Скульптор А. Д. Фернкорн, що став автором пам'ятника, відливав двадцятитонну статую з восьми окремих частин, поєднуючи їх.

Постановка взята з картини І. Краффта "Ерцгерцог Карл з прапором в битві під Асперном, 1809". У тій битві австрійські війська під командуванням Карла Австрійського довели, що армія Наполеона аж ніяк не є непереможною, здобувши над ним перемогу. Будучи молодшим сином в сім'ї і страждаючи від вродженої кульгавості, ерцгерцог Карл став блискучим наїзником, а після і прославленим полководцем, національним героєм Австрії.
Текст взято з https://www.shukach.com/uk/node/58239

Трохи ближче до площі Героїв в парку Фольксгартнер знаходиться фонтан «Тритон та Німфа» роботи архітектора Антона Домініка фон Фернкорна. Фонтан зображує прекрасну дівчину, що виривається з рук демона.

З цього парку також добре проглядається споруда віденської Ратуші.

Будівля парламенту Австрії (нім. Parlamentsgebäude, раніше Reichsratsgebäude) була побудована у 1874—1883 роках у стилі неогрек за проєктом архітектора Теофіла фон Гансена. Незважаючи на великі руйнування під час Другої світової війни, будівля була повністю відновлена у 1955—56 рр.

Перед спорудою парламенту знаходиться фонтан зі статуєю Атени Паллади, грецької богині мудрості, стратегії, війни та миру. У правій руці вона тримає Ніку, богиню Перемоги, а в її лівиці знаходиться спис - обидва символи часто асоціюється з Атеною.

Віденська державна опера (нім. Wiener Staatsoper, до 1918 року — Віденська придворна опера)

Щорічно в стінах Віденської опери проходить всесвітньо відомий Віденський бал.

На площі Карлсплатц знаходиться колишня залізнична станція Штадтбан побудована в стилу ар-нуово у 1899 році. Споруджена вона була відомим австрійський архітектор Отто Вагнера за участю Йозефа Марії Ольбріха.
Коли в 1981 році залізничні лінії перетворилися в метро, ця оригінальна станція була під загрозою знесення, але завдяки протесту громадськості місцева влада прийняла рішення залишити її.

У Відні все гарно. Навіть банальний радянський пам'ятник (архітектор Г. Яковлєв, скульптор М. Інтезар'ян), що присвячений воїнам, які загинули в битві за Відень у 1945 р., і то виглядає незле. Мабуть тому, що завдяки позолоті герба і і шолома воя, виглядає "багато" :-) .

Нагадаю, що радянські війська залишили ВІдень лише через 10 років - у 1955-ому.

Йшов я повз пам'ятник не цільово, а дорогою в єдину віденську пивоварню - Salm Bräu.
"Живе" пиво там, може і не найкраще у світі, але точно доброї якості.

Від пивоварні "рукою подати" до віденського Бельведеру.

Споруджений цей розкішний бароковий палацовий комплекс був впродовж 1721 - 1723 років архітектором Луксом фон Гілдебрандтом, як літня заміська резиденція для принца Євгенія Савойського.

Бельведер складається з Верхнього і Нижнього палаців, між якими розкинувся парк.

Не так багато у Відні панорамних точок, але Бельведер це одна із них.

Після безсонної ночі в автобусі і спожитого після обіду пива, в парку можна не лише помилуватися красотами, а й трохи відлежатися на одній із лавочок - щоб відпочили ноги...

І завершу свій пост фотогрфією однією з найкращим скаральний пам'яток не тільки віденського, але й світового бароко - церквою Святого Карла Борромея (нім. Wiener Karlskirche); архітектори — Йоганн Бернгард і Йозеф Емануель Фішер фон Ерлах. У 1713 році, через рік після страшної епідемії чуми, імператор Карл VI Габсбург дав обітницю побудувати храм на честь свого покровителя, католицького святого Карла Борромея.
В основу плану було покладено улюблений Фішером овал. Тут також об'єднуються елементи різних стилів і епох: давньогрецький портик, давньоримські колони, на зразок Траянової, два барочних павільйони і великий купол, що нагадує купол собору Святого Петра. Поставлена серед садів, на відкритому підвищенні за межами укріплень міста, вона стала головною спорудою серед барокових палаців заміського кільця і разом з собором святого Стефана визначила силует міста в цілому.