Ґорґани. Святоандреївський скит у Лужках

[taras_palkov]

В урочищі Лужки, яке розкинулося в центрі гірського масиву Карпат – Ґорґанах, на віддалі шести кілометрів від с. Осмолоди (Рожнятівський р-н Івано-Франківської області), розташована одна з дочірніх обителей Унівської Лаври – Святоандреївський скит. Сюди, в цей можна сказати "кінець світу", де навіть тривог не буває чути, я і вибрався на три дні, в перших числах серпнях поєднуюючи при цьому духовний відпочинок з походами в гори.


Фото дорогою до скита з моста через річку Молода



Приїхав я в Лужки 1 серпня на свято святих мучеників Маккавейських та походу із чесним Деревом чесного й животворящого Хреста. Тому в той день на тетраподі знаходився Хрест, який вже увечері замінили іконою патрона храму - святого апостола Андрія.



Фото не справляють такого враження, але насправді дерев'яний храм у Лужках доволі великий.



Окрасою церкви є його іконостас.



Доволі незвично бачити святих преподобних Антонія і Теодосія Печерських в дияконських вратах, але беручи до уваги, що це все ж монастирська церква, їх  зображення виглядають тут цілком доречними.



Історія скита почалася у Лужках з 1935 році. Проте відомо, що вже в ХV ст. урочище належало до дібр Перегінського монастиря, а пізніше стало власністю галицьких митрополитів. У ХІХ ст. неподалік урочища виникло поселення сезонних робітників-дроворубів, і саме для їхньої душпастирської опіки митрополит Андрей (Шептицький) організував скит.  З одного боку, Митрополит бачив велику потребу заснування студійського скиту як місця, де плекається особливий дух молитви, з іншого боку, він розумів необхідність пасторального служіння серед лісорубів та їхніх родин, які часом цілими роками перебували в горах без жодної пастирської опіки. У 1930 році тут постала дерев’яна церківця, а невдовзі – двоповерховий дім для братії з десяти осіб.Тому, ще перед заснуванням обителі тут було споруджено капличку, а 3 листопада 1937 р. перенесено зі с. Ріпного дерев’яну церкву, споруджено келії для ченців і господарські будівлі. Скит налічував дев’ять монахів на чолі з настоятелем єромонахом Титом (Процюком). Наступного року, 10 серпня 1938 р., відновлену церкву освятив митрополит Андрей разом із Крижевцівським владикою Діонісієм (Няраді) та архимандритом Климентієм.



Однак монастир у Лужках не проіснував навіть десяти років. Це було пов’язано з другою окупацією Галичини радянськими військами. Монастирські будівлі використовувалися комуністичним режимом для різних господарських потреб, лише напівзруйнований храм свідчив про те, що тут колись була обитель.
Натомість монахи-студити, утікаючи від неминучої розправи комуністів, залишили скит у Лужках і подалися на Захід. Саме вони заклали фундамент для розвитку студійського монашества у вільному світі. Спершу брати оселилися у бенедиктинському монастир у Бельгії. Хоч умови життя були дуже добрі, все ж монахи не могли там провадити власне студійський спосіб життя. Невдовзі вони перебралися до Канади під юрисдикцію торонтського владики кир Ізидора Борецького. За підтримки Апостольського Престолу і численних доброчинців, особливо з українського середовища, був закладений Святоуспенський монастир у Вудстоку (Онтаріо, Канада), доми у Крефельді (Вестфалія, Великобританія), Пасейку (Нью-Джерсі, США) і, врешті-решт, матірний дім у Кастельґандольфо, неподалік від Рима. Саме в цьому середовищі розвинулося покликання і характер служіння колишнього Глави УГКЦ Патріарха Любомира, довголітнього архімандрита Студитів.
В 90-х роках після виходу з підпілля, у Лужки знову повернулися студійські ченці. Після десятиліть духовної пустелі, в урочищі серед лісів знову відновилося іночеське життя. На жаль, храм уже не піддавався реставрації, тому його було розібрано. Монахи розпочали будівництво нової обителі. Освячення відновленого скита відбулося 13 грудня 2000 р. у день пам’яті св. апостола Андрея. Відновлювальні роботи в обителі тривають і до сих пір.
Текст,  в основному, взято з - https://studyty.in.ua/0032-2/



Різні монахи-студити перебували в скиту від часу його відновлення, в тому числі нинішній архиєпископ-митрополит Пряшівський глава Словацької греко-католицької церкви Йона (Йозеф) Максім - http://surl.li/ibxrl . На даний момент, в скиту пребувають два монахи-студити: відомий викладач УКУ і автор популярних двох християнських каналів в ютюбі, який три роки тому приїхав на тимчасово в Лужки і там так і залишився - єромонах Лука Михайлович, а також  брат Сергій.



Ранішня Літургія 2.08 з отцем. Погода зранку була чудова, промені сонця проникали через вікно в апсиді наповнюючи святилищіе містичним духом (Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви! 1-е Івана 1:5.). На жаль, в таких випадках часто не знаходиться  під рукою фотокамери, тому довелося скористатися телефоном.

Погода сприяла тому, що в той же день я вибрався у гори - на гору Грофу. Висота гори 1748 м. Від скита дорога до Грофи прямує через долину річки Молода до потоку Котелець, далі уверх до полонини Плісце, де знаходиться притулок для мандрівників (2 на мапі) звідки поповнивши запаси води можна йти штурмувати вершину (3). Спускатись з Грофи слід стежкою в напрямку на північ до сідловини між горами Грофа та Кінь Грофецький. Там знаходиться невеличка галявина з будинком (4). Від нього треба рухатись на захід до знайомої вже дороги. Згідно мапи маршту склав 20 км, на практиці, як бачите, так і вийшло.



Дорога на Грофу проходить повз пам'ятний хрест на якому можна прочитати такий напис: "На цьому місці 14 липня 1950 року у нерівному бою з військами НКВС загинули Дутка Семен "Яструб" з Перегінська 1922-1950 Микола "Сова" з Долинщини 1922-1950. Ніхто не забутий. ВІчна слава героям!".

На північний захід від Ґрофи розташована гора Молода (1723 м), на північний схід — Кінь Ґрофецький (1552 м), на південний захід — Паренки (1735 м), на схід — вершини Малий Канусяк (1620 м) та Великий Канусяк (1642 м). На північ від Ґрофи видніється хребет Аршиця з вершиною Ґорґан Ілемський (1587 м).

Взагалі Ґорґани це одна з найбільш диких і незвичайних частин Карпатських гір. Тут ви не побачите зелених просторих полонин, на яких пасуться отари овець, зате отримаєте можливість підкорити надзвичайно красиві вершини, вкриті кам’яними розсипами, в народі їх називають ґреґотами і цекотами.



Шлях на Грофу і на сусідні вершини добре промаркокований.



По дорозі можна поласувати чорницями.



Ґорґани  характеризуються не надто великими висотами (в сер. 1400-1500 м), однак – значними перепадами між ними.



Практично у всіх вершин дуже стрімкі схили, вкриті мішаними листяними, ялицевими та буковими лісами.



Гребені хребтів і верхівки гір в більшості випадків безлісі, вкриті жовтими кам’яними розсипами, які є справжньою візитівкою цих гір.



З плином часу на каменях наростає жовтуватий лишайних та дрібний мох, зелено-коричневого кольору, що разом створюють незвичне яесь позаземне враження. Ці кам’яні розсипи роблять гори Ґорґани незвичайними та унікальними.



До 1400 метрів гора Грофа вкрита старовинними ялиновими лісами, а вище росте важкопрохідний жереп – альпійська сосна.  Жереп на горганському масиві є майже на всіх хребтах та вершинах, тому про це варто пам’ятати при плануванні походу і брати з собою відповідне взуття та одяг, щоб мінімізувати кількість подряпин та не підвернути ногу на переплетених корінням жерепу стежках.



Дорога приблизно за сто метрів до вершини.



І сама вершина.



Навколишні види.



Існує легенда про походження назви гори Грофи. В ній йдеться про угорського графа, що викрав жінку священника. Він так швидко тікав з цих країв, що навіть втратив свого коня біля вершини, що тепер іменують як гора Кінь Грофецький (1552 м), сам же він вмер під іншою вершиною, через те гору й прозвали Грофом. Брат графа, який їхав разом з ним, підібрав бранку і продовжив шлях. Проте, жінка була готова на все, аби не занапастити своє чисте ім’я і від безвиходдя наклала на себе руки під горою, яку від тоді називають Великою Попадею



На вершині Грофи можна побачити не одне таке от людське кам'яне творіння.



Якщо підйом на Грофу з Плісецької полонини  можна чітко простежити, то шлях з її вершини в напрямку г. Кінь Грофецький не такий очевидний. Я витратив на пошуки спуску більше ніж півгодини часу і затратив чимало таких дорогоцінних зусиль. Притому телефон теж не допомагав - стрілка на маршруті maps.me на вершині запізнювалась і лише вводила в оману.



Зворотня дорога, яка часто йшла різкими кам'янистими спусками, виявилась значно складнішою за підйом. Моєю помилкою було також те, що я майже не взяв із собою їжі. Але слава Богу, прийшов я дуже швидко - ще до вечірні о 18.00. чим дуже здивував брата Сергія.



От вона, відзначена на мапі (4), невеличка галявина з будинком.



Погода на наступний мала бути гіршою, біль у м'язах давався взнаки, то ж я вагався чи йти у новий похід. Вийшов за межі монастиря, подумав-подумав і пішов...  Біль якось сам собою минув...  В планах на цей день було мальовниче озеро Розсохан, а якщо часу було б достатньо, то планувалося вийти ще й на хребет Аршиці.  І часу, дякувати Богу, не бракло, хоч я два рази помилявся в дорозі, зате як певну компенсацію за невдачі мене два рази підбирили попутні машини - звідси і невелика розбіжність в кілометражі маршруту з реальними км, які я пройшов. Від Аршиці я весь час йшов під проливним дощем, але нічого... на вечірню знову встиг)



Якщо попереднього дня я їв чорницю, то наступного дня збирав гриби. І назбирав їх цілий мішечок, хоч від стежки майже ніколи не відходив.



 Надзвичайно красиве,чисте і прозоре із бірюзовою водою озеро Розсохан.



Знаходиться воно у кам’яній чаші Ґорґан на висоті 1120 метрів над рівнем моря



Озеро безстічне, утворилося за однією версією внаслідок зсуву, за іншою — після падіння метеориту.



Дорогою, що на Грофу, що до озера Розсохан траплялися туристи. Біля самого озера мене догнала невеличка групка із трьох туристів із Кременчуга на чолі з тренером із джиу-джитсу. Якби не вони не було б у мене цієї фотографії)



З кременчужанами  я також піднявся на хребет Аршиці. Тренер із джиу-джитсу вибрався у гори чомусь в шотландському кільті. При цьому майже двокілометровий підйом до Аршиці був доволі крутим.



 Хребет Аршиці, на жаль, майже повністю заріс жерепом.  Можливо, на хребті є якась більша прогалина вільна від сосняка, але я її не знайшов.



Церква скиту того ж дня.



Вечірня того ж дня.





А це вже фото ранкового недільного дня (4.08). На території скиту є став повний форелі. Можна було її полапати на вудочку, але на це мені бракло часу.



В скиту є й пасіка і відповідно смачнющий гірський мед місцевого виробництва.
Поруч із пасікою на фото можна побачити будиночок де я проживав, можна сказати в спартанських, хоч і дуже гостинних, умовах.



Біля церкви кам'яне Розп'яття - копія аналогічного з Унівського монастиря.



За церквою будують нове, велике приіщення для монахів (старе згоріло під час пожежі 2019 року) точно по фундаментах тих монастирських келій, які були тут за часів Митрополита Андрея Шептицького.



Недільна літургія.



Чудова проповідь отця Луки в 6-у неділю по Зісланні Святого Духа.





І на завершення рекомендую ці та інші (див. стор. з яких їх взято) відео отця Луки Михайловича. Впевнений ви взнаєте з них дуже багато корисного! Завершальні слова до посту зі Святого Письма також взяті з однієї з лекцій отця Луки.

єрм. Лука Михайлович - "Отці Церкви про літургійний спів"

єрм. Лука Михайлович -
Цар Небесний, Утішитель, Дух Істини - проповідь єрм. Луки Михайловича свято Зіслання Святого Духа

Нехай Господь благословить і охороняє тебе!
Нехай Господь світить обличчям своїм до тебе та милує тебе!
Нехай Господь оберне обличчя своє до тебе і дасть тобі мир!
Числа 6:24-26