Монастир Пробота (Mănăstirea Probota)

[taras_palkov]

Після відвідин Ясс (https://taras-palkov.livejournal.com/99687.html) наступним пунктом подорожі я обрав Проботський монастир, який у 1993 році ЮНЕСКО включило до переліку пам’яток світової культурної спадщини. В Проботі є залізнична станція, але, оскільки це був недільний день, то звичного обіднього поїзда, який мені б підходив, не було. Тому щоб дістатися Проботського монастиря, довелось мені спочатку автобусом доїхати до містечка Пашкань, а звідти вже на таксі до самої обителі. У ній же планувалось і переночувати, бо монастирський сайт повідомляв, що вони приймають паломників і у них для є 30 ліжок для гостей. А я до того ще дуже хотів побувати на монастирських Богослужіннях. На крайній випадок був ще варіант із ночівлею в одній із домівок у селі.


Та на місці з"ясувалося, що з часів коронавірусу монастир не приймає паломників, а квартира, яку я з великими труднощами знайшов у селі, була не готова для прийому гостей - кімнати були не прибрані після вечірки, що відбулась напередодні... Проте власник помешкання запевнив мене, що в селі є ще одна квартира, де можна переночувати. І сам же довіз мене туди і показав: "Виходь і стукай в браму". І поїхав. Я постукав раз, потім ще раз і ще, але ніхто не відповідав... Тут нікого не було. І коло замкнулося... На щастя, друга квартира була неподалік монастиря, тож я повернувся туди. Ну, думаю, хоч десь на лавці, але постелять. Але справа в тому, що монастир в Проботі жіночий, вирішити питання ночівлі самостійно сестри не можуть, треба питати настоятеля, а він якраз перед моїм "другим приходом" кудись поїхав... Тож довелось знову викликати того самого таксиста і у мене було два варіанти: або рухатись "вперед" у невідомому напрямку і шукати щастя у віддалених від авто і залізничних шляхів інших монастирях, або повернутися назад до міста Пашкань, звідки регулярно їздять поїзди та автобуси й обрати спонтанно місце для ночівлі. Я вибрав друге і, як наслідок, провів одну з найнеспокійніших ночей в моєму житті - така мені буде наука, щоб не переоцінювати власні можливості.
Але повернемось до монастиря в Проботі. Мабуть, не треба пояснювати, що коли перший раз я зайшов в притвор кафолікону, і дізнався від монахині, що вони гостей на ночівлю не приймають, у мене вже не було особливого ентузіазму щось роздивлятись і фотографувати. Але рефлекторно я все-таки фотографував і старався, щоб було на запас - потім, думаю, вже з тим буду розбиратися. І от розібрався і покажу вам).

Монастир Пробота (стара назва – монастир Побрата) (рум. Mănăstirea Probota) — це православний монастир, збудований 1530 року молдавським господарем Петром Рарешем. Кафолікон монастиря, що присвячений св. Миколаю, стоїть майже посередині монастирського подвір'я, головною апсидою до надбрамної вежі. У східній частині церкви, над наосом, височіє витончена вежа-ліхтар, загальна висота якої сягає 30 метрів.



Сам же монастирський комплекс має розміри бл. 90 м х 90 м й охоплює 6 об’єктів: Церкву «Св. Миколая», датовану 1530 роком; Прибудову, датована 1530 роком; Руїни господарських будинків, датовані 1530 роком; Руїни внутрішніх споруд, датовані 1530 XVI-XVII ст.; Вежі по кутам, датовані XVI ст.; Внутрішній мур, датований 1550 роком.
Аерофото з мережі.



Думаю, що саме у цьому приміщенні розміщуються монастирські келії.



Пробота - один з перших молдовських монастирів із зовнішнім розписом (1532). Ці розписи, на відміну від інших південнобуковинських пам'яток, на жаль добре не збереглися, бо майстри ще на той час не знали як зробити так, що нанесені ними на стіні фарби зберігалися довго - проблема, що була вирішена трьома роками пізніше при розписі монастиря у Гуморі.

Порівняно добре ще видно розписи південної стіни, де представлені теми Акафісту Богородиці і Древа Єсеєвого.



Розпис всередині кафолікона складає аж 2 тисячі квадратних метрів. Він був виконаний теж в 1532 році і на думку історика мистецтва І. Д. Штефанеску це «найяскравіший монументальний живопис» на півночі Молдови. Хоч до недавнього часу, інтерє'р храму представляли розписи з XIX ст. нанесені поверх оригінальних. На щастя, між 1996 і 2001 роками ЮНЕСКО, на кошти Японського трастового фонду і при сприянні Міністерство культури Румунії було відреставровано монастир і в тому числі відновлено більшу частину оригінальних розписів.



Головний вхід до церкви здійснюється через південні двері екзонартексу. Підлога тут, як і в усіх інших частинах церкви, нова, вимощена цеглою, зробленою за зразком оригінальної підлоги, знайденої під час археологічних розкопок. Вісім готичних вікон охоплюють три стіни від кута до кута і наповнюють екзонартекс світлом.



В притворі склепіння, західну стін цілком, а також верхні частини над вікнами північної і південної стіни займає грандіозна композиція "Страшного Суду". На кам'яних же одвірках вікон зображено 64 фігури святих мучениць і благочестивих жінок.



"Цінність стінописів з Проботи можливо і не прирівнюється мистецтву майстрів італійського ренесансу, але перемагає їх силою релігійного почуття", - думка не моя, але я з нею погоджуюся



“Небеса звіщають славу Божу; небозвід про діла рук Його звіщає. День у день ллє мову; ніч ночі шепоче знання». (Псалом 19:2-3)



Знаки зодіаку тут демонструють що все, в тому числі космос, створене Богом. Зодіакальний розпис також уособлює зустріч неба і землі у вічності, яка очікується в кінці часів і також відчувається як передчуття в кожній Божественній Літургій.



Детально описувати фреску Страшного Суду я не буду, я вже робив це неодноразово в інших постах, в тому числі і описуючи аналогічний розпис у румунському Воронці - https://taras-palkov.livejournal.com/25650.html









Лише зазначу, що неправдиві народи тут "класичні" - євреї, турки, татари, вірмени, мурини та сарацини.















Сам храм розділений на 5 частин: святилише, наос, усипальницю, пронаос і притвор. Тут фото другої частини церкви від входу - пронаоса. На жаль, сучасні вівтарі із іконами, хоч і гарної роботи, але закривають фрески східної стіни пронаоса із зображенням архангелів.



Як видно на трьох фото з вікіпедії 2011 року авторства Хароса (Haros) вівтарів у пронаосі тоді не було.



Архангел Гавриїл особливо гарний)



А архангелу Михаїлу, на жаль, довелось припасувати інше обличчя(



Далі теж будуть фото Haros і дуже добре, що він так все докладно пофотографував і полегшив мою розповідь. Заочно дякую)

Пронаос і усипальниця, в основному, розписані сценами з життя святих і мучеників. Якщо сцена Страшного Суду в екзонартексі має спонукати віруючого до покаяння, то сцени в наосі і усипальниці вказують шлях - до осягнення Спасіння. ...Хай не вражається слух ваш, коли чує таке. Навпаки, подумайте, якими незначними й невеликими зусиллями дано нам здобути Царство Небесне. Ми бо не проливаємо, як мученики, крови, наших кінцівок не відрубують, кісток не ламають, проте, якщо додаємо до своїх трудів, легких і нечисленних, зречення своєї волі, бажаючи і Богові вгодити, і братам своїм у любові прислужитися, то стаємо через це подібними до багатостраждальних мучеників і, навіть, до Самого Господа, Який прийняв за нас розп'яття і смерть. Тож радійте в трудах ваших! Очікують вас вінці святих мучеників. Святий Теодор Студит "Повчання манахам", яке і для світських осіб в значній мірі буде корисним.



Іще від нього ж: ...Терпеливістю Свято Всіх Святих. Хто вони? Усі — мученики: одні освятилися власною кров’ю, інші — подвигами самозречення. До них і ми зараховуємося: тирани наші — пристрасті, нестримані люди та демони — вимагають, щоб ми відступили від Бога і перейшли на їхній бік, але, оскільки ми не погоджуємося, то зносимо страждання від зовнішніх напастей і внутрішніх борінь. Якщо будемо непохитними до кінця, то долучимося до частки мучеників.

Перемагайте ворога й удостоїтеся невимовних дарів, заради яких мученики віддавали себе на муки, а праведники на всілякі суворості самозречення. Їх наслідуйте, ухиляючись від усякого зла та стараючись про всяке добро, і так здіймайтеся до досконалости.





Великі готичні вікна є і в пронаосі.
10 наступних фото з вікіпедії авторства Haros.



В розписах "Преображення" і "Св. Іллі" відчувається особлива експресивність. Може я і перебільшую, але за динамікою розписи в Проботі нагадують фрески в Кастельсепріо.





На великих тимпанах стін розміщені зображення 7 Вселенських соборів, але розібратися який із них якому відповідає, доволі важко. З часом планую цій темі присвятити окремий пост - тоді й розберемося.















Склепіння нартекса увінчуються 2 куполами. В одному з них можна побачити зображенням Матері Божої "Знамення", в іншому, тому що на фото - св. Анни з Дитятком і Марією. Тут слід зауважити, що іконографічна програма кафолікону в Проботі характеризується як традиційними рисами, так і рядом нововведень. І це в першу чергу це відноситься до розпису купола і барабана, де при відсутності традиційного пророчого і апостольського рядів ввесь простір присвячено, під впливом трактату "Про небесну ієрархію" свщм Діонісія Ареопагіта, масштабному зображенню горышнього світу - дев'яти ангельським чинам. Безліч ангелів, я думаю, ви також зауважили оглядаючи фреску Страшного Суду.



В усипальниці знаходяться декілька склепів. В південній частині розташовані гробниці Петру IV ій ого дружини Олени, а з протилежної сторони - їх сина Штефана VI (+1552); на схід від гробниць Петра Рареша і Олени - маленькі гробівці сина Йоана і дочки (ім'я не встановлено), а також їх внучки від сина Штефана - Сафіри. В пронаосі і притворі знаходяться ще інші поховання, але вже не королівські, а різної знаті, в тому числі пиркелабів (управителів замків) Хире і Фарціана.

Початок же похованням у Проботі положив батько Петра IV - Штефан Великий коли приблизно 1465 році, в долині річки Шому збудував кам'яну церкву, в якій було поховано його матір Олтю, яка прийняла чернецтво з ім'ям Марії. Ця церква була перебудована в останні десятиліття п'ятнадцятого століття, а згодом була знищена зсувом ґрунту.
Фото з вікіпедії авторства Haros.



Петру Рареш (нар. 1483 — пом. 3 вересня 1546 , Сучава ) був позашлюбним сином Стефана III Великого від Марії. Його матір'ю була Марія Ререшоая з Харлеу, існування якої історично не підтверджено, але яка, як кажуть, була дружиною багатого боярина - торговця рибою на прізвисько Рареш «рідковолосий» (тобто лисий). Таким чином, Рареш було не справжнім ім’ям Петру, а прізвиськом чоловіка його матері (!).

Петру Рареш був двічі правителем Молдови, вперше між 20 січня 1527 і 18 вересня 1538 , а вдруге — між 19 лютого 1541 і 3 вересня 1546 .
Під час другого правління Петру Рареша почали розписувати зовнішні фрески в деяких молдавських церквах, які тепер відомі в усьому світі. Вагомий внесок у їх появу зробив Григорій Рошка, митрополит Молдови і двоюрідний брат Петра, справжній духовний наставник воєводи.



Цікава історія про Петру Рареша взята з румунської вікіпедії: Невдоволений тим фактом, що Польща не хоче займати антиосманську позицію та бажаючи зміцнити позиції Молдови у східноєвропейському просторі, Петру Рареш наприкінці 1530 р. позичив польському королю Владиславу II Ягелло 3000 рублів сріблом (дуже велика сума на той час, еквівалентна на той час 52 кг золота або 538 кг чистого срібла), польський король зобов’язувався натомість передати молдовському господарю контроль над фортецею Галичом і ціле Покуття. Та згодом між двома державами виникла суперечка за Покуття, оскільки позичена польською короною сума так і не була повернута повністю. Хоча спочатку Петру Рареш домігся деяких перемог і майже повністю зайняв Покуття, зрештою він зазнав поразки в битві під Обертином (22 серпня 1531 р.) від польської армії на чолі з гетьманом Яном Тарновським (засновником Тернополя - прим. моя).



Петру Рареш був двічі одружений. Друга дружина — Олена (Єлена) Катерина Бранкович (першим чоловіком її молодшої сестри Марії Магдалени Бранкович-«Деспотівни» був батько Дмитра-«Байди» Вишневецького Іван Вишневецький (його другий шлюб). Олена Рареш — сербська принцеса, була другою дочкою сербського князя Йована Бранковича, деспота Сербії з 1496 по 1502 рік, і дворянки Олени Якшич.



Штефан Рареш або Штефаніца (нар. 1531 — пом. 1 вересня 1552 , Цуора ) — правитель Молдови з 24 травня 1551 по 1 вересня 1552 , помазаний на правителя 11 червня 1551. Він був другим сином Петру Рареша від його шлюбу з покійною Оленою Бранковіч. У союзі з турками він перетнув перевал Ойтуз у Трансільванії , спустошивши Секіме та Сібіу , але на зворотному шляху був розбитий генералом Джованні Баттістою Кастальдо та Штефаном Баторієм , які забрали його здобич. Наче дивом йому вдалося врятувати життя. Повернувшись на престол, він оточив себе турецькими сановниками і вів турецький спосіб життя, ворогуючи з поляками. Він був убитий групою змовницьких бояр за наказом генерала Кастальдо під час полювання біля мосту Цуцора, на березі річки Прут, у ніч на 1 вересня 1552 року і був поспішно похований поруч зі своїм батьком Петру Рарешем і матір'ю у монастирі Пробота.

Взагалі, щодо правителів Молдови, то не знаю чи знають це мої читачі чи ні, але двоє із них із них (вже не рахуючи претендента на молдавський трон Івана Підкови) були страчені у Львові.
Навесні 1564 року на площі Ринок були обезголовлені молдавський господар-втікач Стефан VII Томша, а також його товариші (воєвода та перший боярин). Томша був похований у церкві монастиря Святого Онуфрія у Львові. Біля входу до церкви існував його надгробок із затертим надписом
А у вересні 1582 року у Львові був обезголовлений зміщений з трону молдовський господар Янку V Сасул (на прохання Сасула кару виконали не мечем ката, а його власним бойовим мечем, який до кінця XVII століття зберігався в ратуші).

Крім сцен на тему мучеництва, стіни усипальниці також прикрашені мінейним циклом і надгробним портретом сина Петра IV Йоана, який престоїть сидячому на троні св. Миколаю.



Крайнє праворуч зображення тут св. Тарасія. Фото з вікіпедії авторства Haros.



Перенесення мощей св. Івана Златоустого. Фото з вікіпедії авторства Haros.



А тепер входимо у наос, в якому я покажу, щоб надмірно не перевантажувати вас інформацію, лише західну стіну.



Над входом - святий Убрус.



Праворуч від нього зображення свв. Костантина і Олени. Фото з вікіпедії авторства Haros.



Ліворуч - ктиторський портрет. ВІн був перероблений, ймовірно, під час правління сина Петра IV - Іллі (Ільяша) (1546-1551). Це єдиний приклад в молдавському стінописі, коли головний ктитор, Петру IV, дарує церкву Христу, що не сидить на троні, а благословляє ктиторів з небес обидвома руками, в оточенні чотирьох символів євангелістів.



В цому розписі особливо вирізняється фігура Іляьша Рареша: на його голові також корона, як у батька (можливо, бажання підкреслити своє наслідне положення і послужило причиною для переробки всього ктиторського зображення), однак лице його почорніло, а і м'я стерто. В цьому, як вказує мистецтвознавець Е.Драгнєв, проявилось damnatio memoriae (прокляття пам'яті), якого він зазнав після того, як покинув країну і прийняв іслам.



З румунської вікіпедії: у 1541 році після другої парафії Петра IV Рареша до влади в Молдавії, Ілля як заручник був відправлений до Стамбул. Правління Іллі Рареша характеризується жорсткою податковою політикою. Він уклав союз із поляками, з дозволу турків здійснив похід до Трансільванії проти германців та єпископа Мартінудзі (Martinuzzi), проте не досяг суттєвих результатів. В 1551 передав молдавський престол своєму братові Стефану VI Рарешу , прийняв іслам під ім'ям Мехмед, став пашою Сілістри. Пізніше він був заарештований і помер через хворе серце в турецькому ув'язненні в 1553 (за іншими даними в 1562 ) році в Алеппо (Сирія).

В наступному, другому реєстрі західної стіни - Сцени зі Страстей Господніх,



а в третьому - величне Успіння Пресвятої Богородиці. Фахівці відзначають, що це найкраще фреска на дану тему зі всіх розписаних церков Пд.Буковини. У мне, на жаль, фото не вдалося, тому фото вже згаданого Haros.



На закінчення допису покажу ще фото з наоса патрона храму - Св. Миколая, адже скоро буде його свято). Хай він дітям і добрим людям принесе добрих гостинців, а злим - значно більше ніж різки...