Бусаку (Buçaco). Частина 2

[taras_palkov]

Історія монастиря (конвенту) кармелітів босих Санта-Круж (Santa Cruz) (чи більш звично для нас св. Хреста) починапється з 1628 р., коли єпископ Коїмбри за дозволом короля Жуана Мануеля пожертвував для ченців навколишні покриті лісом землі. Невдовзі у своєму закритому для сторонніх очей лісі кармеліти босі збудували собі чернечу обитель, а також 11 скитів, каплиці для Хресної дороги, проклали доріжки й створили дивовижний ліс. Нині цей ліс нараховує 400 різновидів португальських дерев, чагарників і квітів, близько 300 видів рослин з колишніх португальських територій, в тому числі з Мексики, Чилі та Японії, ввезені до Португалії в «епоху Великих географічних відкриттів». Монастир у Бусаку в ті часи був місцем молитви і споглядання в гармонії з навколишньою природою. Та тривало так не завжди. У 1834 р. монастир через запустіння був закритий, його споруди частково розібрані, а камені використані для будівництва вже нового палацу.


Та все ж дещо збереглося і донині… З протилежного боку від парадного фасаду палацу, з його північної сторони, знаходиться те, що можна вважати залишками монастиря – кілька каплиць й чернечі келії.
Стіни монастирського фасаду вкриті чудовим і, разом з тим, строгим чорно-білим обличкуванням, яке португальською називається embrechado (декоративна кладка з маленьких каменів, гальки або черепашок). З матеріалів для обличкування використали білий кварц і кам'яновугільну смолу.





Через вхідні двері потрапляєш у незвичне для українського ока фойє. Стіни його оббитті дошками з використанням традиційного для Португалії пробкового дерева.





Праворуч на кадрі меморіальна дошка, яка повідомляє, що в цьому монастирі провів ніч після переможної битви з наполеонівськими військами поблизу Бусаку 27 вересня 1810 р. віконт, а згодом герцог Велінгтон. Хто має достатньо часу, той може неподалік палацової території оглянути ще присвячений цій важливій в історії Португалії перемозі пам’ятний обеліск і відвідати розташований поруч військовий музей.

Вхід у монастир платний – 2 євро.



Всередині теж багато пробкового дерева – дуже необхідною для захисту впродовж холодних зимових місяців. З пробки виготовлена стеля, двері та перетинки між келіями ченців.











Іконографічний дискурс простору, форм, матеріалів і методів, які використані в оформленні монастиря, базується на духовності, що побудована на двох засадах основоположних для кармелітів босих – вірі і бідності. Все дуже аскетично. Навіть численні картини та азулежу на стінах, як і декоративна кладка зовні, лише підсилюють це відчуття зразкового християнського життя в майже повній ізоляції.

В центрі монастиря знаходиться церква чи каплиця. По периметру до неї у вигляді квадрату знаходяться коридори з чернечими келіями. Таке символічне розміщення храму всередині циркулярних просторів створює тим самим ніби архетип Храму Соломона, першому по-справжньому священному просторі священного міста.

Всередині монастиря знаходився також прекрасний (до того ж чудотворний) образ Богородиці доброго молока, намальований однією з найвідоміших жінок-живописців Португалії – Жозефою де Обідуш (іншу картину цієї художницю можна побачити тут - ). На жаль, каплиця Божої Матері молока, де зберігалась ця картина була пошкоджена в результаті пожежі в переддень Різдва 2014 р., а сама картина згоріла. На сьогоднішній день у монастирі встановлена її копія. У мене немає як фото каплиці, так і копії її образу. А пам’ять мене підводить. Або я їх не сфотографував, або копія не була на час моїх відвідин (12.05.16 р.) встановлена. Так само, як і не відновлена каплиця.
Тому фото нижче не мої.
з http://bussaco.blogs.sapo.pt/ainda-josefa-de-obidos-44590



з http://juliedawnfox.com/2012/08/26/something-for-everyone-at-bucaco-national-forest-in-central-portugal/



Та церква (?) з https://elizabethevenden.wordpress.com/2016/06/07/bucaco-the-palace-forest-and-convent/



Є ще й інша капличка – навпроти каси, за гратами.





Дуже приємні відчуття залишились після відвідин цього монастиря. Тому дуже був радий, що зумів туди потрапити. Особливо враховуючи, що я мріяв, але просто фізично не міг відвідати подібний монастир у Сінтрі ( https://kezling.ru/travels/portugal-18/ )
Далі «озброївшись» детальною мапою в розташованому поруч туристичному офісі і підкріпившись канапками в місцевому кафе почав сходження на найвищу точку гірського масиву Серра-ду-Бусаку (547 м) – Cruz Alta. До неї, як я вже згадував, веде Хресна дорога. На самій вершині встановлено великий кам'яний хрест і є оглядовий майданчик. Звідси в ясну погоду відкривається прекрасний вид (вважається кращим в Португалії) на околиці аж до океану. У офісі, як і в кафе, стверджували, що дорога займе багато часу. Насправді не так уже й багато. У мене – близько 30 хв. Для когось, можливо, більше 40 хв.
19 січня 2013 р. Португалія постраждала від циклону "Windstorm Gong". В той час понад 40% лісу Бусаку серйозно постраждало – з 86 найцінніших дерев у цьому районі 10 були зрубані і 6 критично пошкоджені. Значна частина Хресної дороги також зазнала руйнувань від шторму. Але один штормом руйнування каплиць Хресної дороги не поясниш….
Є щось глибоко символічне у тому, що тоді, коли поруч функціонує фешенебельний готель з повним асортиментом розваг, в цей же самий час нужденний і понівечний Христос несе свій хрест на Голготу.



Скульптури всередині каплиць виготовлені з теракоти. А теракота матеріал нетривкий (ось один із моїх постівпро теракотові скульптури - http://taras-palkov.livejournal.com/4405.html). Це, щоправда, аж ніяк не виправдовує вчиненного вандалізму. Мабуть, щоб уберегти скульптури від подальшого руйнування, крім скла на вікна поставили грати, причому так густо, що залишились лише невеличкі отвори. Тому це і подальші фото – це максимум з того, що я зміг сфотографувати. І чесно кажучи, дуже з тим намучився.



Стація ІІІ. Ісус уперше падає під хрестом



Стація V. Симон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест



Стація VI. Вероніка обтирає лице Ісуса





Стація VII. Ісус вдруге падає під хрестом



Стація VIIІ. Ісус промовляє до плачучих жінок





Стація IX. Ісус втретє падає під хрестом





Стація XІ. Ісуса прибивають до хреста



Стація XІІІ. Ісуса знімають з хреста

Дивно, але XІІ Стації, чи не найголовнішої, де Ісус умирає на хресті, немає. Хоч на карті є позначка у вигляді каплиці. Всі три каплиці стоять в ряд (по черзі на карті позначені 18,19 й 21).



А в реальності між каплицями з XІ і XІІІ стаціями росте дерево!



Та й не каплиця там має бути, а Розп’яття. Можливо, раніше воно було з іншого боку, але там зараз прірва… Я потім в туристичному офісі місцевим працівникам про це розповідав – дуже дивувалися (?!).
Зі Стацією XIV (Ісуса вкладають у гріб) теж проблеми.

На цьому рівні облаштовано ще скит з капличкою. Все занедбано і «прикрашено графіті». Добре, що хоч не використовують освячені споруди, як це прийнято у гомосовєтікусів, у туалет.





Ще трішки уверх і я на вершині Круж Алта.













Панорама гарна, але падає сильний дощ, тож я довго там не затримуюсь. Погода не до фотографування :((. Взагалі, до дощу у Португалії під час мого перебування у середині травня я вже звик, а дощ на Хресній дорозі сприймаю лише як данність.
Нижче хреста знаходиться цистерна для збору води.



Спускаючись униз я втратив шлях і заблукав. В оману мене ввела каплиця з брамою (на фото вище). Піднімаючиь угору я не особливо звернув на неї уваги, хоч і сфотографував, а коли спускався, мені чомусь здавалося, що я виходжу вже за територію парку. Тому я навіть ще раз піднявся до Круж Альта. Дощ на той момент вже вщух.



А ще збився десь в сторону на польову дорожню дорогу. Там знаходився якраз т.зв. Притулок доброго самарянина (у якому я часу відпочивати не мав) і ще якась каплиця, прикрашена азулежу із павліном.





Цікаво, що огорожа по периметру лісу (приблизно 5 км довкруги) перемежовується серією воріт, на яких викарбуваний текст Папської булли з XVII cт. із забороною жінкам входити на монастирську територію.
Врешті дістався палацу. Попри блукання часу залишалось достатньо – понад годину. Поміняв у офісі карту, перетворену на той час у промокашку, на нову, розпитав про зворотню дорогу і рушив назад. По дорозі ще сфотографував місцеву флору, водоспади й озера.





Ось Каскад Fonte Fria,



по якому стікає вода з джерела і потрапляє у цей став із золотими рибками.





Досить довго я там фотографував водоспад та очікував, щоб лебідь у ставку підняв голову ))). Дощ теж не сприяв фотографуванню. Але час ще залишався.
Можна сказати, що в останній момент я згадав про ще одне озерце і вирішив на цьому поставити жирну й позитивну крапку в моїх фотографуваннях Бусаку. Але добре кажуть: «Человек предполагает, а Бог располагает». По дорозі до озера я забрів вгору у якісь дебрі, спускаючись з яких послизнувся і впав. Було досить боляче, але болі я тоді не відчував (вона дошкуляла мені в наступні дні) а думав про те, що я весь брудний (в коричневій землі), і як я тепер піду у цьому вигляді через Лузо, а потім Коїмбру. Змушений був скинути одяг і промити його наскільки це було можливо у джерелі. Набувши більш-менш, чи точніше менш-більш прийнятного виду, подивився на годинник і зрозумів, що я вже запізнююсь. Усе решта нагадувало швидше якусь сцену фільму за участю П’єра Рішара чи Луї де Фюнеса. Нагадаю – поїзд у Коїмбру був лише один, а кілька днів перед тим я вже «накатався» на таксі. Тому перспектива втрати якихось 60-80 євро мене не дуже тішила…
Біжучи лісом «на ходу» сфотографував ще «омріяне озеро», яке виявилося майже болотом.



Далі вибіг за територію парку, але поспішаючи, звернув по дорозі за вказівником для автомашин в напрямку Лузо, а треба було якраз навпаки бігти в протилежному напрямку. Спускаючись серпантином, марно намагався зупинити машини. Але вони не збирались мене підбирати, і навіть фізично на спуску не могли. Врешті, добігши до околиць курортного містечка на світлофорі підбіг до водія якоїсь вантажівки і наполегливо (на суміші слів із різних мов) вмовляв, щоб він довіз мене до залізничної станції. Він до неї не їхав, але на щастя їхав до Коїмбри й погодився мене підвезти. Все ж видно моя екзальтованість на нього вплинула, бо в дорозі водій передумав і довіз мене до залізничної станції у наступному за Лузо поселенні. Дякую йому й за це! Там я ще трохи (близько години) чекав наступного поїзда, але врешті щасливо, й навіть за старим квитком, дістався Коїмбри.

Сподіваюсь, далі буде :).

Comments

[sibeaster.livejournal.com]

Вот это приключения!

[zalgalina.livejournal.com]

Дуже емоційна та зворушлива розповідь з фактором присутності.
А скільки для мене нового та незвичайного! По-перше - embrechado. Я спочатку подумала, що це зовсім сучасне і створене зовсім недавно. Мабуть, цю техніку можна побачити лише в Португалії?
По-друге - використання пробкового дерева. Теж зовсім для мене нове. Мабуть, монахи були новаторами в цьому використанні ? А чому двері з хрестом в дірках? Від часу? Чи шашель?
А фото через грати - це зовсім супер! "Симон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест" - щось містичне, яке не зробиш ніяким фотошопом. Оце Хресна дорога!!! Яка за гратами...Зберігають від вандализму, а на мій погляд вийшло дуже символічно.
Ну а подальша Ваша пригода, як розплата за те, що Ви побачили стільки цікавого та надзвичайного. Не знаю, як у Вас, а у мене завжди щось таке трапляється.
Але фінал дуже гарний.
Ми теж сподіваємось, що далі буде...
Щиро дякую.

[taras-palkov.livejournal.com]

Дякую пані Галино! Я цю свою мандрівку до Бусаку ніколи не забуду :).
Мені embrechado дуже сподобався. Не знаю чи цю техніку використовують лише в Португалії. Може ще додатково взнаю. Але думаю, що, принаймні її можна побачити в португальських колоніях: Бразилії, Гоа, Мадейрі тощо. Можливо ще в Іспанії
За пробкове дерево ще додам: воно росте в південній частині Португалії. Тож на північ для облаштування монастиря, його мусили транспортувати.
Португалія - дуже самобутня країна. Еmbrechado, азулежу, мануеліно, пробкове дерево - такого ніде не зустрінеш. Тому я туди й поїхав.
Тяжко сказати чи час, чи шашель, чи власне особливості самої пробки, призвели до дірок. Можливо, всі чинники разом.