taras_palkov (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
taras_palkov) wrote2017-02-24 01:28 pm
taras_palkov) wrote2017-02-24 01:28 pm
Entry tags:
Лісабон – Белен (Lisboa – Belém)
Практично кожну свою поїздку я, як, мабуть, і більшість із вас, намагаюсь заздалегідь ретельно спланувати. Але, попри це, нерідко так буває, що зміни в розклад вносяться буквально «на марші». Так і одного недільного дня в Лісабоні я планував відвідати українську церкву та палац Фронтейра, а також здійснити поїздку до Евори. На ділі ж вдалося лише потрапити до церкви. Затративши багато часу на добирання до палацу (як транспортом, так і пішки), виявилося, що він, попри усі розповсюджені в мережі розклади, був зачинений. До Евори ж поїзд у неділю відправляється лише після 15.00 і, не виключено, що назад я міг повернутися взагалі у понеділок, а це в мої плани не входило... Тож після церкви у мене практично не залишалось іншого вибору, як поїхати в розпал вихідного дня до супертуристичної точки – Белену. Але про це згодом.
Українська церква у Лісабоні, що носить назву Nossa Senhora de Nazaré, розташована у центральній частині міста на Rua Quirino da Fonseca, 2A. Літургія там розпочиналась о 8 ранку. Я проживав як по лісабонським, так і по львівським міркам зовсім неподалік. Тож дорога пішки зайняла у мене не більше 10 хв.
Богослужіння відправляв молодий, але не по літам розумний священик (ІМХО). І мені дуже прикро, що на сьогоднішній момент (приблизно через рік) я не зможу згадати жодного речення із його справді змістовної проповіді :(.
Це була неділя жон-мироносиць. Тож після літургії було мирування.
А далі були згадані вище невдачі з намаганням потрапити у палац і Евору та дорога до Белену. Оскільки для туристів це був час пік, тож у черзі (щоб потрапити до монастиря Жеронімуш) довелося вистояти близько півгодини. Добре, що я хоч чисто «по-совєтськи» зайняв чергу відразу у два місця – у церкву (безкоштовний вхід) й сам монастир (вхід платний).
Belém (Белен чи Белень) – це район Лісабону, розташований в декількох кілометрах від центру міста нижче за течією річки Тежу. Назва району – похідне від назви міста Вифлеєм, а більш урочисто він називається в честь Богородиці – Санта-Марія-де-Белен.
А якщо бути зовсім точним, то португальці вимовляють цю назву близько до Билень, де останні «нь» часто чується як «й». Як же все-таки може різко трансформуватися назва (практично до невпізнання) в іншій культурі чи мові!..
Белен не завжди був частиною столиці Португалії. З кінця XV ст. це було окреме поселення, а потім і місто, звідки відправлялося в плавання багато кораблів з метою відкриття нових земель. Лише в кінця XIX ст. Белен злився з Лісабоном. Сьогодні, завдяки своїм чудовим пам’яткам, цей район внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Першою точкою моїх відвідин тут був уже згаданий монастир Жеронімуш (Mosteiro dos Jeronimos).
Це справжня перлина Португалії, і впевнений, що багато хто назве цей монастир найгарнішою (з архітектурної точки зору) чернечою обителлю у світі.
Збудований монастир у стилі мануеліно (дехто називає мануеліну) - (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%83) в золоте для Португалії XVI ст. (а точніше в 1502-1580 рр.) за наказом короля Мануеля I, щоб віддячити Діві Марії за успішне завершення з Індії експедиції Васко-да-Гами. Монастир взагалі нерозривно пов'язаний з історією Великих географічних відкриттів. У ті часи існувала традиція: моряки перед відправленням в плавання або після вдалого повернення молилися в церкві монастиря. Будівництво монастиря велося, в основному, на гроші, виручені від перепродажу індійських прянощів. Весь проект будівництва був розроблений архітектором Діогу Бойтаком, якому завершити своє дітище так і не довелося. Його наступником став Жуан ді Каштілью, чий талант проявився в оформленні всього інтер'єру.
Цікавий факт вже сьогоднішніх часів: саме у монастирі Жеронімуш 13 грудня 2007 р. в ході самміту лідерів країн-членів ЄС була підписана Лісабонська угода.
У західному крилі монастиря знаходиться Національний Археологічний музей, Морський музей і Музей карет. Спочатку я хотів відвідати ще й останній, але в комбінований квиток (Монастир Жеронімуш, пам’ятник першовідкривачам і вежа Белен) він не входив, а потрапити туди окремо було неможливо, – лише у комбінації з іншими музеями.
Надзвичайно багато прикрашений південний портал монастирської церкви Санта Марія (Igreja de Santa Maria). Мабуть, це один з найкрасивіших і найгармонійніших порталів в Європі. Його можна розглядати довго. Він буквально рясніє численними вежами, вишуканим рослинним орнаментом і фігурками святих. Над входом – Діва Марія Белемська (Вифлеємська), а на центральній опорі двостулкових дверей зображений Енріке (Генрих) Мореплавець.
Всередину церкви можна потрапити через настільки ж розкішно прикрашений західний портал (скульптор Ніколя де Шантерен), на якому зображений засновник (король Мануель) зі своєю дружиною, а також їх святі заступники і євангелісти.
Подаю тут одне його фото з вікі, оскільки сфотографувати повністю західний портал через натовп туристів біля каси було просто неможливо. Цікаво, що самі туристи здебільшого, нудьгуючи у черзі, зовсім не звертали на портал уваги.
А це вже фото церкви зсередини церкви.
Її дивовижний інтер’єр порівнюють з пальмовим гаєм, грандіозним морським гротом, чи з витягнутими сталагмітами. Жодна колона не схожа на іншу, – морські чудовиська, морські вузли, корали і багато інших морських мотивів. Тут проявилася уся вичурність мунуеліно і платереско.
Поруч із входом розміщені гробниці великих синів Португалії – Васко да Гами і Луїса де Камоенса.
Як відомо, в 1497 р. Васко да Гама, який командував скромною флотилією з дев'яти кораблів, проклав торговий шлях з Португалії в Азію.
Саркофаг великого національного поета (найвідомішим його твором є «Лузіади») й засновника сучасної португальської мови Луїса Камоенса залишився порожнім, оскільки так і невідомо, де поховано тіло померлого в бідності у 1580 р.
Ось один із сонетів Камоенса:
Чего еще желать? Я с юных дней
Раздаривал любовь, но не всегда ли
Мне злобой и презреньем отвечали?
А вот и смерть - что требовать у ней?
Жизнь хочет жить - нет правила верней.
Страданья никого не убивали,
А там, превыше всей земной печали,
Прибежище нам есть от всех скорбей.
Но смерть не спросит о моем желанье:
Ни слез, ни горя нет в ее стране.
Все потерял я в горьком ожиданье,
Зато враждой пресытился вполне.
До смерти мне осталось лишь страданье.
Для этого ль пришлось родиться мне?
Переклад В. Левіка
Бельше познайомитися з творчістю Камоенса можна тут - https://www.proza.ru/2013/11/06/887
Але повернімося до монастиря. Оскільки я знаходився там у час літургії, то не зміг оглянути більшу частину інтер’єру, зокрема усипальниці багатьох «великих» людей Португалії, які залишили свій слід в історії країни – засновника монастиря короля Мануеля I, видатного поета Фернандо Песоа, інфанта Афонсу й короля Себастьяна (фото з вікі), якому я присвятив попередній пост (http://taras-palkov.livejournal.com/12551.html). Саргофаг кожної зі згаданих гробниць знаходиться на кам'яних слонах, бивні яких виконані з натуральної слонової кістки.
Вершиною стилю мануеліно, але вже зі значним впливом іспанського стилю платереско, є внутрішній двір монастиря. Двір представляє собою квадрат 55х55 м, оточений двоповерховою галереєю. Декором колон і вікон цього двору, як влучно зауважив один із дописувачів ЖЖ, можна милуватися годинами й, як мені видається, важко знайти людину, яка б залишилася до нього байдужою.
В одному з монастирських приміщень знаходиться могила одного з найвідомішим істориків й письменників часів португальського романтизму Алешандре Еркулано(у) (1810-1877). Шкода, що не існує його перекладів на українську, а російською видана «за союзу» в 1974 р. лише збірка новел «Сантаренский алькайд: рассказы»», які я із задоволення прочитав уже повернувшись додому.
Я довго чекав, поки чоловік на кадрі відійде від усипальниці. Але так і не дочекався... ))
Далі через парк прямую до набережної Тежу, де розташована ще одна цікава пам'ятка Белена – 54-метровий пам'ятник Першовідкривачам. Збудований у 1960 р. за часів диктатури Салазара на честь 500-річчя від дня смерті Генриха Мореплавця (1394-1460).
Пам’ятник вирішений у вигляді колосальної нависаючої над рікою каравели з вписаною у неї високою стелою; до носу каравели як би по палубі зі всіх сторін стилізованого кам’яного паруса піднімається тісний натовп людей: на чолі ходи – Генрих Мореплавець з моделлю португальської каравели в руках, за ним його капітани, лицарі й місіонери. Так на східній стороні за Генрихом ми бачимо (зліва направо): на колінах Афонсу V (1432-1481) – покровителя першого мореплавця; Васко да Гаму (1460-1524), який відкрив морський шлях в Індію; Педру Альвареша Кабрала (1467-1520), який відкрив Бразилію; Фергана Магелана, першого європейця, який перетнув в 1520-1521 рр. Тихий океан, а позаду – Діогу Кана, який встановив в 1482 р. в гирлі річки Конго кам'яну колону з хрестом (padrão) як символ панування Португалії.
Якщо уважно придивитись до пам’ятника, то можна побачити, що він представляє собою не лише корабель, але і хрест чи меч-хрест.
Нагорі монументу знаходиться оглядовий майданчик. До нього за кілька євро можна піднятися на ліфті.
Зверху видно весь Белен з його околицями.
Внизу, прямо перед пам'ятником – величезна площа, на якій викладені мозаїкою троянда вітрів і карта світу із зазначеними на ній шляхами португальських експедицій. Це подарунок від ПАР.
Той же монастир Жеронімуш. За ним стадіон футбольної команди Белененсеш.
На сході – міст 25 квітня (1966 р.). Зовні міст вельми нагадує свій аналог зі Сан-Франциско, що й не дивно, адже будувала його та ж сама фірма. А на протилежному березі Тежу – ніби-то іграшкова статуя Христа Царя, портик якої має висоту 75 м, а сама скульптура – 28 м.
На захід за течією Тежу Атлантичний океан і знаменита, дуже вигадливої архітектури й найдосконаліший зразок стилю мунуеліно – Беленськая вежа (Torre de Belém) – символ Лісабону.
Ця фортечна вежа не тільки надійна, але й неймовірно красива. Вона схожа на судно. Португальські першовідкривачі відправлялися мандрувати по світу саме звідси, тому вежа вважається ще й символом експансіонізму цієї маленької країни.
Щоб зробити гарні фото, я змістився за сонцем в західному напрямку до Атлантики, де вже не було так багато туристів. Глянув ще раз на освітлену сонцем Белемьску вежу і тут, як то кажуть, «поплив» – скільки християнського духу втілено в цій невеликій споруді!.. Скільки прагнення Небесного й Земного Єрусалиму! Такі відчуття, я зовсім не сподівався для себе відчути, бо й вежа мені якось особливо перед поїздкою не подобалася... Схожі відчуття я мав за межами України лише в одному місці – Вифлеємі. Мабуть, недаремно Белен – це той же Вифлеєм, лише португальский. Але якщо у Вифлеємі ці почуття були суто християнськими, я би сказав смиренно-християнськими, то тут вони були лицарсько-християнськими. Цікаво, що мав би я відчути в Крак-де-Шевальє?..
Вежа, зведена в 1515-1521 рр. Франсіску ді Арудою, виконувала одночасно функції оборонної споруди і маяка. З боку води був збудований бастіон, а частина укріплень була на другому боці Тежу. Пізніше вежа служила митним постом, а в XIX ст. навіть в'язницею. Спочатку споруда розташовувалася на острові, але рівень води з роками знизився, тому сьогодні вежа розташована на березі.
Але хай її детально охарактеризує фахівець: «Суровый характер крепостной постройки со сводчатыми интерьерами и казематами сочетается с изобретательностью убранства, роль котрого исполняют здесь зубцы, дозорные башенки с мавританскими ребристыми куполками, двойные окна, балконы на узорчатых консолях, открытая лоджия, ажурная балюстрада террасы, включающая как особую драгоценность статую Мадонны де Рештелу (Божої Матері Доброї Подорожі, покровительки мандрівників і подорожуючих, яка оберігала португальських моряків в далеких плаваннях – прим. моя) с младенцем в маленькой резной нише. В систему декора вписан герб Мануэла І, на крепостных зубцах. Подобно выставленным вперед щитам, гербы ордена Христа; этажи здания перетянуты сложными канатами, завязанными в узлы. К устью Тежу башня обращена самым нарядным фасадом. Со стороны реки здание кажется небольшим, но сразу же обращает внимание необычным обликом, напоминая разнообразием четких форм резное изделие из камня. Сетло-серый тон башни сливается с омывающими ее зеленовато-серебристыми, словно разбеленными водами реки. Образ башни Торе де Белен на редкость привлекателен. Овеянный морской романтикой, он с давних пор стал символом Лиссабона, вписался в его панораму, в просторы Тежу, атмосферу окружающего пейзажа». // Т.П. Каптерева «Искусство Португалии».
В той день я відвідав й інші цікаві місця. Але про це вже наступного разу.
no subject
no subject
no subject
Завдяки їй я зрозуміла, чому в Іспанії вертепи називаються Belen, і навіть Музей лялькових будиночків в Гуадалесті називається Museo Belen. Хоч там будиночки зовсім не на релігійну тематику, але формою схожі на вертеп.
no subject
Ім'я Енріке Мореплавця мені відоме. Колись захоплювалась книжкою Эриха Раквитца "Чужеземные тропы, незнакомые моря".На жаль, Ви не акцентували уваги на цьому видатному "інфанті". Це ж він був першим. Але це зрозуміло: дуже багато інформації. Тому з задоволенням побачила його першим на каравелі над Тежу.
В мене є улюблена пісня про Тежу, яку зараз слухаю, роздивляючись Ваші фото з оглядового майданчика.
Щиро дякую.
no subject
no subject
Я ще перед Вашим коментарем прочитав дуже популядрний пост в ЖЖ про Енріке Мореплавця. Там побачив і Ваш коментар., з якого я скопіював для себе назву книжки. А сам пост мене швидше розчарував.
До речі, з іноземними іменами в рос. й рад. історіографії (а укр. їй підчинялася) є багато казусів. Так Вільям Завойовник чомусь називається по німецьки - Вільгельмом, хоча Шекспір так і залишився Вільямом.
P.S. Знову не встиг я перед вашим прочитанням, усунути дрібні недоліки ))).
no subject
no subject
no subject
Mosteiro dos Jerónimos. Portal poente