Лісабон – Белен (Lisboa – Belém)

[taras_palkov]

Практично кожну свою поїздку я, як, мабуть, і більшість із вас, намагаюсь заздалегідь ретельно спланувати. Але, попри це, нерідко так буває, що зміни в розклад вносяться буквально «на марші». Так і одного недільного дня в Лісабоні я планував відвідати українську церкву та палац Фронтейра, а також здійснити поїздку до Евори. На ділі ж вдалося лише потрапити до церкви. Затративши багато часу на добирання до палацу (як транспортом, так і пішки), виявилося, що він, попри усі розповсюджені в мережі розклади, був зачинений. До Евори ж поїзд у неділю відправляється лише після 15.00 і, не виключено, що назад я міг повернутися взагалі у понеділок, а це в мої плани не входило... Тож після церкви у мене практично не залишалось іншого вибору, як поїхати в розпал вихідного дня до супертуристичної точки – Белену. Але про це згодом.


Українська церква у Лісабоні, що носить назву Nossa Senhora de Nazaré, розташована у центральній частині міста на Rua Quirino da Fonseca, 2A. Літургія там розпочиналась о 8 ранку. Я проживав як по лісабонським, так і по львівським міркам зовсім неподалік. Тож дорога пішки зайняла у мене не більше 10 хв.
Богослужіння відправляв молодий, але не по літам розумний священик (ІМХО). І мені дуже прикро, що на сьогоднішній момент (приблизно через рік) я не зможу згадати жодного речення із його справді змістовної проповіді :(.





Це була неділя жон-мироносиць. Тож після літургії було мирування.



А далі були згадані вище невдачі з намаганням потрапити у палац і Евору та дорога до Белену. Оскільки для туристів це був час пік, тож у черзі (щоб потрапити до монастиря Жеронімуш) довелося вистояти близько півгодини. Добре, що я хоч чисто «по-совєтськи» зайняв чергу відразу у два місця – у церкву (безкоштовний вхід) й сам монастир (вхід платний).
Belém (Белен чи Белень) – це район Лісабону, розташований в декількох кілометрах від центру міста нижче за течією річки Тежу. Назва району – похідне від назви міста Вифлеєм, а більш урочисто він називається в честь Богородиці – Санта-Марія-де-Белен.
А якщо бути зовсім точним, то португальці вимовляють цю назву близько до Билень, де останні «нь» часто чується як «й». Як же все-таки може різко трансформуватися назва (практично до невпізнання) в іншій культурі чи мові!..
Белен не завжди був частиною столиці Португалії. З кінця XV ст. це було окреме поселення, а потім і місто, звідки відправлялося в плавання багато кораблів з метою відкриття нових земель. Лише в кінця XIX ст. Белен злився з Лісабоном. Сьогодні, завдяки своїм чудовим пам’яткам, цей район внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Першою точкою моїх відвідин тут був уже згаданий монастир Жеронімуш (Mosteiro dos Jeronimos).



Це справжня перлина Португалії, і впевнений, що багато хто назве цей монастир найгарнішою (з архітектурної точки зору) чернечою обителлю у світі.
Збудований монастир у стилі мануеліно (дехто називає мануеліну) - (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%83%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%83) в золоте для Португалії XVI ст. (а точніше в 1502-1580 рр.) за наказом короля Мануеля I, щоб віддячити Діві Марії за успішне завершення з Індії експедиції Васко-да-Гами. Монастир взагалі нерозривно пов'язаний з історією Великих географічних відкриттів. У ті часи існувала традиція: моряки перед відправленням в плавання або після вдалого повернення молилися в церкві монастиря. Будівництво монастиря велося, в основному, на гроші, виручені від перепродажу індійських прянощів. Весь проект будівництва був розроблений архітектором Діогу Бойтаком, якому завершити своє дітище так і не довелося. Його наступником став Жуан ді Каштілью, чий талант проявився в оформленні всього інтер'єру.



Цікавий факт вже сьогоднішніх часів: саме у монастирі Жеронімуш 13 грудня 2007 р. в ході самміту лідерів країн-членів ЄС була підписана Лісабонська угода.
У західному крилі монастиря знаходиться Національний Археологічний музей, Морський музей і Музей карет. Спочатку я хотів відвідати ще й останній, але в комбінований квиток (Монастир Жеронімуш, пам’ятник першовідкривачам і вежа Белен) він не входив, а потрапити туди окремо було неможливо, – лише у комбінації з іншими музеями.

Надзвичайно багато прикрашений південний портал монастирської церкви Санта Марія (Igreja de Santa Maria). Мабуть, це один з найкрасивіших і найгармонійніших порталів в Європі. Його можна розглядати довго. Він буквально рясніє численними вежами, вишуканим рослинним орнаментом і фігурками святих. Над входом – Діва Марія Белемська (Вифлеємська), а на центральній опорі двостулкових дверей зображений Енріке (Генрих) Мореплавець.



Всередину церкви можна потрапити через настільки ж розкішно прикрашений західний портал (скульптор Ніколя де Шантерен), на якому зображений засновник (король Мануель) зі своєю дружиною, а також їх святі заступники і євангелісти.
Подаю тут одне його фото з вікі, оскільки сфотографувати повністю західний портал через натовп туристів біля каси було просто неможливо. Цікаво, що самі туристи здебільшого, нудьгуючи у черзі, зовсім не звертали на портал уваги.





А це вже фото церкви зсередини  церкви.







Її дивовижний інтер’єр порівнюють з пальмовим гаєм, грандіозним морським гротом, чи з витягнутими сталагмітами. Жодна колона не схожа на іншу, – морські чудовиська, морські вузли, корали і багато інших морських мотивів. Тут проявилася уся вичурність мунуеліно і платереско.

Поруч із входом розміщені гробниці великих синів Португалії – Васко да Гами і Луїса де Камоенса.
Як відомо, в 1497 р. Васко да Гама, який командував скромною флотилією з дев'яти кораблів, проклав торговий шлях з Португалії в Азію.





Саркофаг великого національного поета (найвідомішим його твором є «Лузіади») й засновника сучасної португальської мови Луїса Камоенса залишився порожнім, оскільки так і невідомо, де поховано тіло померлого в бідності у 1580 р.



Ось один із сонетів Камоенса:
Чего еще желать? Я с юных дней
Раздаривал любовь, но не всегда ли
Мне злобой и презреньем отвечали?
А вот и смерть - что требовать у ней?

Жизнь хочет жить - нет правила верней.
Страданья никого не убивали,
А там, превыше всей земной печали,
Прибежище нам есть от всех скорбей.

Но смерть не спросит о моем желанье:
Ни слез, ни горя нет в ее стране.
Все потерял я в горьком ожиданье,

Зато враждой пресытился вполне.
До смерти мне осталось лишь страданье.
Для этого ль пришлось родиться мне?

Переклад В. Левіка

Бельше познайомитися з творчістю Камоенса можна тут - https://www.proza.ru/2013/11/06/887

Але повернімося до монастиря. Оскільки я знаходився там у час літургії, то не зміг оглянути більшу частину інтер’єру, зокрема усипальниці багатьох «великих» людей Португалії, які залишили свій слід в історії країни – засновника монастиря короля Мануеля I, видатного поета Фернандо Песоа, інфанта Афонсу й короля Себастьяна (фото з вікі), якому я присвятив попередній пост (http://taras-palkov.livejournal.com/12551.html). Саргофаг кожної зі згаданих гробниць знаходиться на кам'яних слонах, бивні яких виконані з натуральної слонової кістки.



Вершиною стилю мануеліно, але вже зі значним впливом іспанського стилю платереско, є внутрішній двір монастиря. Двір представляє собою квадрат 55х55 м, оточений двоповерховою галереєю. Декором колон і вікон цього двору, як влучно зауважив один із дописувачів ЖЖ, можна милуватися годинами й, як мені видається, важко знайти людину, яка б залишилася до нього байдужою.



























В одному з монастирських приміщень знаходиться могила одного з найвідомішим істориків й письменників часів португальського романтизму Алешандре Еркулано(у) (1810-1877). Шкода, що не існує його перекладів на українську, а російською видана «за союзу» в 1974 р. лише збірка новел «Сантаренский алькайд: рассказы»», які я із задоволення прочитав уже повернувшись додому.
Я довго чекав, поки чоловік на кадрі відійде від усипальниці. Але так і не дочекався... ))



Далі через парк прямую до набережної Тежу, де розташована ще одна цікава пам'ятка Белена – 54-метровий пам'ятник Першовідкривачам. Збудований у 1960 р. за часів диктатури Салазара на честь 500-річчя від дня смерті Генриха Мореплавця (1394-1460).



Пам’ятник вирішений у вигляді колосальної нависаючої над рікою каравели з вписаною у неї високою стелою; до носу каравели як би по палубі зі всіх сторін стилізованого кам’яного паруса піднімається тісний натовп людей: на чолі ходи – Генрих Мореплавець з моделлю португальської каравели в руках, за ним його капітани, лицарі й місіонери. Так на східній стороні за Генрихом ми бачимо (зліва направо): на колінах Афонсу V (1432-1481) – покровителя першого мореплавця; Васко да Гаму (1460-1524), який відкрив морський шлях в Індію; Педру Альвареша Кабрала (1467-1520), який відкрив Бразилію; Фергана Магелана, першого європейця, який перетнув в 1520-1521 рр. Тихий океан, а позаду – Діогу Кана, який встановив в 1482 р. в гирлі річки Конго кам'яну колону з хрестом (padrão) як символ панування Португалії.







Якщо уважно придивитись до пам’ятника, то можна побачити, що він представляє собою не лише корабель, але і хрест чи меч-хрест.



Нагорі монументу знаходиться оглядовий майданчик. До нього за кілька євро можна піднятися на ліфті.
Зверху видно весь Белен з його околицями.
Внизу, прямо перед пам'ятником – величезна площа, на якій викладені мозаїкою троянда вітрів і карта світу із зазначеними на ній шляхами португальських експедицій. Це подарунок від ПАР.



Той же монастир Жеронімуш. За ним стадіон футбольної команди Белененсеш.



На сході – міст 25 квітня (1966 р.). Зовні міст вельми нагадує свій аналог зі Сан-Франциско, що й не дивно, адже будувала його та ж сама фірма. А на протилежному березі Тежу – ніби-то іграшкова статуя Христа Царя, портик якої має висоту 75 м, а сама скульптура – 28 м.





На захід за течією Тежу Атлантичний океан і знаменита, дуже вигадливої архітектури й найдосконаліший зразок стилю мунуеліно – Беленськая вежа (Torre de Belém) – символ Лісабону.



Ця фортечна вежа не тільки надійна, але й неймовірно красива. Вона схожа на судно. Португальські першовідкривачі відправлялися мандрувати по світу саме звідси, тому вежа вважається ще й символом експансіонізму цієї маленької країни.
Щоб зробити гарні фото, я змістився за сонцем в західному напрямку до Атлантики, де вже не було так багато туристів. Глянув ще раз на освітлену сонцем Белемьску вежу і тут, як то кажуть, «поплив» – скільки християнського духу втілено в цій невеликій споруді!.. Скільки прагнення Небесного й Земного Єрусалиму! Такі відчуття, я зовсім не сподівався для себе відчути, бо й вежа мені якось особливо перед поїздкою не подобалася... Схожі відчуття я мав за межами України лише в одному місці – Вифлеємі. Мабуть, недаремно Белен – це той же Вифлеєм, лише португальский. Але якщо у Вифлеємі ці почуття були суто християнськими, я би сказав смиренно-християнськими, то тут вони були лицарсько-християнськими. Цікаво, що мав би я відчути в Крак-де-Шевальє?..



Вежа, зведена в 1515-1521 рр. Франсіску ді Арудою, виконувала одночасно функції оборонної споруди і маяка. З боку води був збудований бастіон, а частина укріплень була на другому боці Тежу. Пізніше вежа служила митним постом, а в XIX ст. навіть в'язницею. Спочатку споруда розташовувалася на острові, але рівень води з роками знизився, тому сьогодні вежа розташована на березі.
Але хай її детально охарактеризує фахівець: «Суровый характер крепостной постройки со сводчатыми интерьерами и казематами сочетается с изобретательностью убранства, роль котрого исполняют здесь зубцы, дозорные башенки с мавританскими ребристыми куполками, двойные окна, балконы на узорчатых консолях, открытая лоджия, ажурная балюстрада террасы, включающая как особую драгоценность статую Мадонны де Рештелу (Божої Матері Доброї Подорожі, покровительки мандрівників і подорожуючих, яка оберігала португальських моряків в далеких плаваннях – прим. моя) с младенцем в маленькой резной нише. В систему декора вписан герб Мануэла І, на крепостных зубцах. Подобно выставленным вперед щитам, гербы ордена Христа; этажи здания перетянуты сложными канатами, завязанными в узлы. К устью Тежу башня обращена самым нарядным фасадом. Со стороны реки здание кажется небольшим, но сразу же обращает внимание необычным обликом, напоминая разнообразием четких форм резное изделие из камня. Сетло-серый тон башни сливается с омывающими ее зеленовато-серебристыми, словно разбеленными водами реки. Образ башни Торе де Белен на редкость привлекателен. Овеянный морской романтикой, он с давних пор стал символом Лиссабона, вписался в его панораму, в просторы Тежу, атмосферу окружающего пейзажа». // Т.П. Каптерева «Искусство Португалии».















В той день я відвідав й інші цікаві місця. Але про це вже наступного разу.

Comments

[sibeaster.livejournal.com]

Нет слов. Великолепно!

[taras-palkov.livejournal.com]

Дякую.

[olga-kulaj.livejournal.com]

Дуже елегантна будівля монастиря. І розповідь Ваша цікава.
Завдяки їй я зрозуміла, чому в Іспанії вертепи називаються Belen, і навіть Музей лялькових будиночків в Гуадалесті називається Museo Belen. Хоч там будиночки зовсім не на релігійну тематику, але формою схожі на вертеп.

[taras-palkov.livejournal.com]

Дякую. Справді між португальцями і іспанцями багато спільного. Був свідком, коли португальский офіціант розмовляв з іспанськими туристами і вони один одного розуміли (спілкуючись рідними мовами) на всі 100%.

[zalgalina.livejournal.com]

Ви так добре та схвильовано написали, Особливо, коли були біля фортечної вежи , що я теж "поплила" разом з Вами. Чудова розповідь, чудові фото, чудові місця. А як може бути інакше - Португалія - королева морів. І яке ж чудо, що все так зберіглось з тих часів.
Ім'я Енріке Мореплавця мені відоме. Колись захоплювалась книжкою Эриха Раквитца "Чужеземные тропы, незнакомые моря".На жаль, Ви не акцентували уваги на цьому видатному "інфанті". Це ж він був першим. Але це зрозуміло: дуже багато інформації. Тому з задоволенням побачила його першим на каравелі над Тежу.
В мене є улюблена пісня про Тежу, яку зараз слухаю, роздивляючись Ваші фото з оглядового майданчика.



Щиро дякую.

[taras-palkov.livejournal.com]

Дякую, пані Галино. Пісня теж чудова. А про Енріке ще надіюсь написати, коли буду описувати місце його спочинку в монастирі у Батальї.
Я ще перед Вашим коментарем прочитав дуже популядрний пост в ЖЖ про Енріке Мореплавця. Там побачив і Ваш коментар., з якого я скопіював для себе назву книжки. А сам пост мене швидше розчарував.
До речі, з іноземними іменами в рос. й рад. історіографії (а укр. їй підчинялася) є багато казусів. Так Вільям Завойовник чомусь називається по німецьки - Вільгельмом, хоча Шекспір так і залишився Вільямом.
P.S. Знову не встиг я перед вашим прочитанням, усунути дрібні недоліки ))).

[arukhlin.livejournal.com]

Да. Интересно мне вот настолько белым он не запомнился. То что камера соврала прилично я конечно понял, но думал, что истина посередине. При этом португальцы, которые с нами тоже пошли, снимали на телефон и у них тоже желтоватый цвет получился. Но все же он правда гораздо белее, чем у меня, даже с поправкой на разное освещение. Спасибо за критику, постараюсь в следующих постах побольше скорректировать.

[taras-palkov.livejournal.com]

Я бьі даже єто критикой не назвал, а скорее дружеским пожеланием. Я от Ваших фото получаю єстетическое удовольствие, а если они будут еще лучше, то в вьіиграше, думаю, будут все - и автор, и читатели. Еще особенно надеюсь на Ваш подробньій рассказ об интерьере, ведь мне через воскресную мессу не все удалось заснять. С наилучшими пожеланиями...

[arukhlin.livejournal.com]

Я под критикой это и имел ввиду) Возможно не совсем удачно слово подобрал. Я реально очень благодарен за такие пожелания, тем более и сам чувствовал, что с цветом что-то не так. Тут как раз взгляд со стороны очень важен.

Mosteiro dos Jerónimos. Portal poente

[livejournal.livejournal.com]

Користувач arukhlin посилається на ваш запис з Mosteiro dos Jerónimos. Portal poente (https://arukhlin.livejournal.com/42183.html) пишучи: [...] целиком его сфотгорафировать невозможно. В посте https://taras-palkov.livejournal.com/13010.html [...]