Василіянський монастир у Підгірцях

[taras_palkov]

Не пригадаю точно вже чи то в одному зі своїх постів, чи то в інтерв'ю одна відома (в тому числі і в ЖЖ) професорка з Москви розповідала як у наш час відбувається латинізація східних, унійних до Риму церков. Але це, як і майже все, що лунає з тих теренів, зовсім не відповідає дійсності. Добре це чи ні, тут я не буду судити, але в УГКЦ стійко намітилася тенденція до відновлення київсько-візантійської обрядової традиції, особливо в контексті екуменічного діалогу з ПЦУ, який в кінцевому результаті мав би привести до повного об'єднання українського православ'я із українським католицизмом (знову не буду судити добре це чи ні). Притому, цей "східний напрям" характерний не лише для УГКЦ, але й для усіх без винятку 23-ох унійних з Римом церков - від Етіопії й Словаччини до Індії й Лівану. Та, попри це, є в Україні все ж швидше як винятки такі осередки духовного життя, де латинський вплив в літургічному житті є ще доволі помітним. І про одне з таких місць я сьогодні вам розповім. Для допису використано фото 2007, 2014 та 2023 років.

Підгорецький василіянський чоловічий монастир на Львівщині - пам'ятка архітектури XVIII ст. Побудований у 1706–1750 рр. на місці давньоруського монастиря, що за легендою був заснований в ХІІ ст. белзькою князівною Оленою Всеволодівною і зруйнований 1241 року монголами  (вище монастиря лежить відоме городище Пліснесько - залишки стародавнього міста, згаданого в Літописі Руському під 1188 р., а також у Слові о полку Ігоревім). Монастир у радянські часи був філіалом туберкульозної лікарні. Лише у 1991 р. його було передано монахам-василіянам, які за короткий час повністю відновили святиню.



Монастирська церква св. Онуфрія була побудована у 1726—1750 роках, оздоблювальні роботи тривали до 1770-х років. На стіні храму зберігся напис на пам’ятній таблиці, створеній з цієї нагоди: “Цю церкву, присвячену Христу Спасителю, Благовіщенню Пречистої Діви, під опікою святих – Йоана Хрестителя, пустинножителя Онуфрія, старанням мужа особливої побожності отця Парфенія Ломиковського Чину святого Василія Великого, архідиякона львівської катедри, ігумена цього монастиря, збудовано, облаштовано і прикрашено”.



Церква є тринавною купольною базилікою з гранчастою апсидою. Центральну частину вінчає баня на восьмигранному підбаннику зі світловим ліхтарем. Західний фасад церкви хоч і бароковий, але на відміну від інтер'єру, доволі скромний. Цікавинкою екстер'єру є соняний годинник, що встановлений на південній стороні храму. Показує він не київський час, а місцевий.



До збудованого в 1750 році храму було урочисто перенесено із старої церкви Преображення Господнього Підгорецьку (Пліснеську, Голубицьку) чудотворну ікону Матері Божої, яка належить до давніх плакучих ікон. У 1754 р., за понтифікату Святішого Отця Венедикта ХIV, її було короновано. Коронацію ікони звершив 25 червня 1754 року, у день св. Онуфрія, єпископ Лев Шептицький. Разом із тим Апостольська Столиця видала Декрет, відповідно до якого головному престолу монастирського храму Благовіщення Пречистої Діви Марії було надано привілей повного повсякчасного відпусту. Це засвідчує відповідний напис, що є виведений золотими літерами на вишукано оздобленій декоративній рамці, яка знаходиться над іконою.



ВІд часу коронації ікони і впродовж  наступних чотирьох років  тривала робота над іконостасом-вівтарем монастирської церкви, який за своїм вирішенням суттєво наближається до латинських вівтарів, позбавлених царських врат. Його проект створив відомий місцевий архітектор єзуїт Павло Гіжицький, а втілив у життя різьбяр із Кременця на ім’я Стефан. Ймовірно, ікони до вівтаря були створені у василіанській іконописній майстерні в Почаєві, а остаточний розпис і позолоту іконостасу виконали місцеві василіяни.



Головний вівтар виконаний  у пізньобароковій стилістиці, без царських врат і дияконських дверей і з багатим скульптурним декором. На першому ярусі по центру знаходиться чудотворна ікона Богородиці Одигітрії з похвалою (поч. ХVII ст.), навколо розташовано дерев’яні, вкриті позолотою і посрібнені статуї чотирьох євангелістів і, трохи нижче, чотирьох ангелів. З обидвох боків композицію завершують високі ікони Богородиці з дитям і Христа, що звично входили до намісного ряду. У композиції другого ярусу домінує статуарна пластика — обабіч фронтону з іконою Христа-Вседержителя встановлено 12 скульптур апостолів.
Скульптури Євангелісти і ангелів.



Загалом такий тип вівтаря--іконостасу (з відкриим престолом) разом з пізнішими прикладами його наслідування — в іконостасі церкви св. Дмитрія в Олеську,  іконостасі церкви свв. Кузьми і Дем’яна селі Тур'я ( бл. 1773 р.) і у вівтарі Успенського собору Почаївського василіянського монастиря (1781-1783 рр. залишився все ж рідкісним явищем і найбільш вираженим відображенням  латинских впливів в українському мистецтві тих часів. Пізніше таких вівтарів в церквах УГКЦ вже не використували, а навіть в часи бароко-рококо більш розповсюдженим на території Західної України типом іконостаса-вівтаря став свого роду компромісний варіант,  де було принаймні збережено елементи першого ярусу іконостасу — намісні ікони Христа і Богородиці, царські врата і дияконські двері й який, як звично це має бути, відділяв святилище від основної частини храму.



Мистецтвознавець Anna Sołtysiak вказує, що конструкція підгорецього іконостасу-вівтаря  створена в плані трьох сторін восьмерика з головним вівтарем у центрі, що оптично розширює простір. Вівтар раніше був розписаний  темно-зеленим кольором (тепер його пофарбували у синє - моя примітка) і наситили фігурами з додатковим прикрашенням контрастним позолоченим рокайльним орнаментом і картушами.  Акцент і увагу фігур зосереджено на головному вівтарі з табернакулем і чудотворним образом Мадонни, типово барокове рішення, розроблене Берніні. Для оформлення цього паратеатрального іконостасу Ґіжицький використав мотиви, взяті із зразків Джованні Баттіста Монтани, а точніше tempotto all antica (включений до I книги), який був натхненний уже в XVII столітті в композиціях ретаблів для латинських храмів.
Завершення іконостасу — образ Христа-Первосвященика з вирізьбленими по боках фігурами Пророків і Апостолів, а вгорі — фігура Голуба Святого Духа у славі.



Інший польський мистецтвознавець Пьотр Красний зазначає, що конструкція підшгорецького вівтарія, взята з книги зразків, була якимось чином включена до традиційної вівтарної перегородки і це не був повністю латинський ретабло. Перш за все тому, що в ньому були дияконські двері (П.Красний двері для проходу трактує, як дияконські(!) - прим. моя), які дозволяли справляти «церковні торжества», які відігравали важливу роль в уніатській літургії. Крім того, в ньому зберігалися ікони [точніше образи], які складали класичний іконостас. Еквівалентом офіційних ікон були ікони-образи Марії з Немовлям і Пантократора в бічних вівтарях, що становлять передній план усієї споруди, глибше, на центральній осі, над скинією, як храмова ікона, і, ймовірно, найважливіша частина вівтаря — чудотворна Мадонна. Вінцем споруди став живописний образ Христа-Первосвященика в оточенні фігур апостолів. Таким чином, як висловився Красний, «виник досить нетрадиційний і водночас дуже вражаючий «апостольський ряд», від якого походить термін деісіс для іконостасу.
Апостоли



В храмі є також два бічні вівтарі: Усікновення Чесної Глави святого Івана Хрестителя і Преображення Господнього, що теж є характерним не для греко-, а для римо-католицькохї традиції.



Написи в картушах - латинські.



Хоч правий вівтар і присвячений темі Преображення, все ж мені здається, що скульптури у ньому зображають батьків Богородиці - праведних Йоахима й Анну. Тому мені здається, що образи до вівтарів могли з часом змінюватися, а як наслідок цього змінювалася і їх присвята.





Те саме стосується і другого бокового вівтаря "Усікновення Чесної Глави святого Івана Хрестителя", який, як можна бачити, увінчаний горельєфом на тему смерті Івана Хрестителя



але центральне панно вівтаря до 2014 року було присвячено темі Благовіщення.



Нині цей образ міститься в центральній частині іконостасу й закриває собою (не в час святкувань) Чудотворну ікону Підгорецької Матити Божої. Так воно, швидше за все, було і з самого початку, бо монатир присвячений також і Благовіщенню Пречистої Діви.



Тепршнє панно бічного вівтаря, що цілком логічно, прикрашає сучасна ікона на тему Хрещення Господнього.  Ще зверніть увагу (я, на жаль, не маю кращих фото), намісні ікони Христа І Богородиці в українських вишиванках у головному вівтарі були виконані на початку 20 ст., якщо пам'ять мені не зраджує, Осипом Куриласом.



Непросто ідентифікувати зображення святих у лівому вівтарі, але швидше за все тут ми з вами бачимо скульптуру св. Антонія Великого.



Є в храмі також "латинська" кафедра (катедра) зі скульптура Отців Церкви й гербом Василіанського чину. Одна із скульптур точно зображає зачновника чину св. Василія Великого. Дві інші скульпутри, можливо, - Івана Златоустого й Григорія Богослова.






В картуші напис латиною: "Fides ex Auditu" - "Віра (приходить) через слухання"
В більш ширшій версії: "Ergo fides ex auditu auditus autem per verbum Christ" - "Тим же то віра (приходить) через слухання, слухання ж через слово Боже".



Так кафедра (вже відреставрована) виглядала від час прощі у 2023 році.



Проща відбувалася під час Дня незалежності 24 серпня 2023 року.



Всі прочани молилися за мир в Україні.



 Тут, як це до сих пір прийнято у отців-василан не обійшлося без "латинських" впливів. Зокрема це Причастя під час Літургії на колінах



Адорація (Поклоніння Святим Дарам).



Та й молитву на вервиці до фатімської Богородиці східнохриститянською традицією аж ніяк не назвеш. Та це все тільки інструменти, інструменти для спасіння. Можна годинами сперечатися, як ті лицеміри-фарисеї, про те "як правильно", а Головного не осягнути...



"Fides ex Auditu"...