taras_palkov | Єгипет християнський 5: Розписи свят-ща монастиря св. Антонія. Матей ель-Мескін. Лазарус ель-Ентоні

Свого часу мені трапилися в мережі гарні фото святилища монастиря св. Антонія. Ними я планував доповнити свій давніший пост про цей монастир - https://taras-palkov.livejournal.com/18529.html, адже під час моїх відвідин обителі за "єгипетський іконостас" - хіджаб мене якось особливо не запрошували) і, відповідно, фото з тієї частини храму у мене не було. Але все це якось відкладалося, аж поки не трапилася додаткова нагода - мене дуже захопила книга сучасного єгипетського святого Матея ель-Мескіна "Молитовне життя Східної Церкви". До того ж, я ще нагадав собі про варту уваги коптську книгу, то ж вирішив свій старий пост не доповнювати, а створити новий - мистецько-літературний, що складався би з трьох частин, об'єднаних однієї християнською ідеєю. Почну ж із розписів.

Нагадаю, що монастир Святого Антонія (Deir Mar Antonios) є найстарішим діючим християнським монастирему світі, був заснований у 356 році від Р.Х. відразу після смерті засновника чернецтва св. Антонія. Головна монастирська церква становить близько 20 м., завдовжки - 10 м, всередині розділена на чотири частини: нартекс і наву, де можуть перебувати вірні включаючи ченців; хор відгороджений від нави пустотілим хіджабом і призначений для дияконів; і святилище або єгипетською хайкал, що відгороджений від хору цільним, різьбленим, інхрустованим слоновою кісткою хіджабом з хрестами. Святилище призначене для священиків й розділене на три каплиці, кожна з яких має свій купол. Каплиці ці присвячені Святому Марку (на півночі), Святому Атанасію (на півдні), центральна каплиця - Святому Антонію. Головні двері церкви відкриваються з північного боку нартекса, а не з його західного боку, як зазвичай. Незрозуміло чому так. Ці двері настільки низькі, що людині, швидше за все, потрібно пригнути спину, щоб увійти до церкви. На південь від нартекса є невелика каплиця, присвячена Чотирьом звірам Апокаліпсиса. Рисунок храму і деяка інформація, що наведена вище взята з
https://copticliterature.wordpress.com/2012/01/13/the-plan-of-the-church-of-saint-antony-at-the-monastery-of-saint-antony-at-the-red-sea-egypt-and-the-wall-paintings-at-its-different-sections/

Перше фото до посту і наступне під катом - мої. Це найкраще фото зі східної частини храму, які мені вдалося сфотографувати.

Наступні три фото вже суттєво кращі з https://cityzenart.blogspot.com/2010/09/monastery-of-st-anthony-at-red-sea.html . Зверніть увагу, що знімали розписи святилища в вечірню пору, щоб штучне світло рівномірно розподілялося по стінопису.

Христос і дві святі жіники - ліворуч; жінки-мироносиці (Марія Магдалина; Марія, мати Якова; і Саломія) - праворуч.

Що особливо вражає в розписах святилища так це, як на мене, орнаменти

Наступні фото є власністю монастиря св. Антонія

Орнаментальне склепіння хору.

Розписи склепіння під куполом у хайкалі. У верньому реєстрі під куполом, як мені здавалось, зображені, Діви розумні. Але проконсультувавшись з одним грамотним коптом, виявилось, що це Старці Апокаліпсису! І по периметру купола їх мало би бути 24. Але де ж їхні бороди якщо вони старці? Виявляється, через їх ангелоподібну сутність старці намальовані безбородими. Таким своєрідним було бачення художника...

Нижче ліворуч - Жертвоприношення Авраама;

Праворуч - пророк Мойсей приймає жертву від Мелхіседека - (Буття. 14:18-19). Вибір таких темд ля святилища невипадковий, бо на престолі храму також здійсюється Жертва.

Під склепінням куполу каплиці св. Антонія - Христос Пантократор в оточенні ангелів. Підкуполоьний простір бокових каплиць, як мене вдалося з'ясувати, залишився не розписаним.

В консі апсиди зображення Христа в мандорлі, що асоціються з Його другим приходом на землю;

нижче - зображення Богородиці з Немовлям.

Іще одне монастирське фото з каплички Апокаліпсису, яку я хоч і уважно фотографував, але такого гарного фото орнаментального Хреста з декоративними тканинами і ангелами у мене в колекції не має.

В Єгипті мені, дякувати Богу, вдалося побувати не лише в монастирі Антонія, а й в багатьох інших цікавих християнських місцях, зокрема місцевості Ваді-Натрун, де є кілька дуже давніх чернечих обителів із яких навідомішою є обитель св. Макарія (Дейр-Абу-Макар) - https://taras-palkov.livejournal.com/28329.html Монастир цей був заснований близько 360 р. Макарієм Великим, а повноцінне життя у ньому в середині 20 століття відновив святий наших днів Матта Ель Мескін.

Матта Ель-Мескін або Матвій Бідняк, в миру Юсеф Іскандар (20 вересня 1919 – 8 червня 2006) був ключовою фігурою у відродженні єгипетського чернецтва. У 1949 р. він, процвітаючий фармацевт, почув заклик Господа повністю присвятити своє життя Богу, і поживши трохи в монастирі, пішов у пустелю на 12 років щоб жити у дусі стародавніх отців церкви. З часом до нього приєдналися ще семеро ченців, а у 1964 році громада розширилася до дванадцяти монахів. У 1969 році ці дванадцять ченців на чолі з Матта Ель-Мескіном за наказом тодішнього коптського Папи Кирила VI були переміщені у Ваді Ель-Натрун для розвитку монастиря Святого Макарія Великого. У той час у цьому монастирі налічувалося лише шість літніх, немічних монахів. Матта та його товариші заопікувалися ними, а також відновили і матеріально, і духовно життя в обителі, а ще фінансували послуги та проекти для бідних, як мусульман, так і християн. У 1981 році в монастирі св. Антонія вже налічувалося понад вісімдесять ченців. Своїм особистим прикладом, а також числениими проповідями, книгами й аудіозаписам зробленими ченцями монастиря преп. Макарія Великого Матта Ель-Мескін долучився не тільки до розвитку монастиря св. Макарія, але до розквіту уього чернечого життя в Єгипті.
Із великого творчого спадку Матвія Бідняка далеко не все перекаледено з арабської, але дещо все таки є, наприклад - https://nasledie-college.ru/tag/matfej-bednyak/ Але якщо російською ні однієї книги Матти Ель-Мескіна не видано, то українською, на щастя, є. Незрозуміло лише чому на титульну сторінку книги Матти ель-Мескіна видавці містили один із єрусалимських храмів...

Книга ця, як я вже зауважував на початку, дуже мене захопила і я вже цитував деякі рядки з неї в одному з недавніх моїх постів - https://taras-palkov.livejournal.com/93242.html . Процитую і сьогодні, може комусь ці слова западуть в душу...

Щоразу я виявляв, що слова Писання проникають не в розум, а в моє серце. Усі знають, що мені дуже складно згадати, де в Біблії є конкретний вірш. Якщо запитаєте мене, звідки той чи інший вірш, я відповім: «Не знаю… Десь у Біблії».Але чи взято його з Марка? З Матвія? Із Луки чи Іоанна? Бог знає (о. Матвій тихо сміється). Але сам вірш я знаю дуже добре. Я знаю його смак, адже я пив і їв від нього, і наповнився.
А заучувати вірші, запам'ятовувати, в якій книзі вони перебувають і в якому порядку, вивчати їх, писати про них, і знову вдень і вночі вивчати і писати... Користі не буде. Якщо ти читаєш, щоб зрозуміти, то зрозумієш. А якщо ти читаєш, щоб дізнатися та вивчити, то ти ніколи нічого не зрозумієш.
Загадково звучить? Ні, нічого загадкового тут немає. Якщо ти читаєш, щоб вивчити, ти не зрозумієш. А якщо ти читаєш, щоб зрозуміти, ти станеш учителем, який знає, що він говорить. Уловлюєш? Тому що той, хто розуміє, може вчити. А той, хто знає, вчити не може.
Зараз стільки людей, які навчають та проповідують… Стільки вчителів, які навчалися за кордоном, отримали сертифікати та стали почесними професорами… Але коли слухаєш їх, нічого не зрозуміло. А потім приходить проста, неосвічена людина або чернець, або навіть юнак. І коли ти слухаєш його, серце твоє радіє великою радістю. І ти віриш у те, що він каже. Звідки це береться? Це все від Духа! Замість розумного знання Дух дає розуміння серцю.
“У чистоті серця просіть про цей вогнений Дух. Тоді ви отримаєте Його… З старанністю моліться Господу невпинно, і всім серцем вашим, і ви отримаєте Його… Він відкриє вам ще вищі таємниці та багато іншого, чого я не можу викласти пером та чорнилом на папері…” (викл. Антоній Великий, Листи до ченців, 8)

...бачення Бога завжди грунтується на внутрішньому потанціялі та здібностях дюдини. Такі здібності уможливлюють об'явлення Бога людині пропорційо до її святости: "Зусіфма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить" (Євр. 12.14).До тих пір, поки людина не є досконалою у святості, віона ніколи не побачить Бога таким. як ВІн є. ТОй, хто не є досконалим у праведності, цнотливості, любові, смиренності, й далі не зможе побачити Бога в Його досконалій простоті. ВІн буде бачити Бога іноді жорстоким, іноді милосердним. Часами він не буде довіряти Богові і сподіватися на Його надзвичайну любов, але в інший час перебувати у страсі перед Його справделивістю. ВІн буде деколи розуміти глибину мудрості БОжої і й ого трансцедентної опіки за турботи за свої сотворіння, але іншим разом буде ставити під сумнів допомогу Бога чи звинувачитиме Його. Людина, таким чином, залишетиметься у своїх стосунках з Богом неспроможною сформувати ідеальне бачення його таким, як ВІн є. Це буде тривати до тих пір, поки людина не досягне святости, яка б дала їй можливість досокналого бачення.

В ютубі є також кілька 2 відео одного і того ж вже давнього фільму, які розповідають про монастир св. Макарія і де можна побачити і почути голос Матвія Бідняка. А ще є більш новіше відео, яке розповідає про теперішнє життя в монастирі Макарія Великого вже після смерті великого подвижника. На жаль, субтитри до цих двох французьких фільмів спрацьовують тільки тоді, коли лунає арабська мова :-(

Watch on YouTube

А тепер повернемось знову в монастир св. Антонія щоб познайомитись з ще однією непересічною особистістю отцем Лазарусом ель Ентоні.

Отець Лазар, який народився в Тасманії і працював викладачем університету в провінційному місті Австралії, викладаючи літературу та філософію; дуже часто проповідував проти християнства на багатьох своїх уроках. Близько сорока років свого життя він провів як атеїст, виводячи свою філософію з марксизму. Коли в його матері виявили невиліковний рак і вона померла, «він почав усвідомлювати, що прив’язав себе до речей, до обіцянки ілюзорного щастя; і почав розуміти справжній парадокс існування: його неможливо впорядкувати чи передбачити». Зрештою він залишив своє життя в Австралії та вирушив на пошуки Бога та свободи. Його паломництво зрештою привело його до життя християнського коптського ченця. Він зустрів Його Святість Папу Шенуду III, який привів його туди, де він зараз - в печеру самітника на горі Аль-Кальзам поблизу печери й монастиря св. Антонія. Впродовж восьми років свого життя Лазарус ель Ентоні голими руками копав пішохідну стежку, яка вела до його печери з підніжжя гори. Він також виявив, що ця чужа пустеля є його домом, і, незважаючи на всі труднощі та жахливі небезпеки, йому вдалося вистояти.Тиша пустелі стала його метафорою буття, його вічною зустріччю з божественним.

В ютубі можна знайти цікаві відео з отцем Лазарус Ель Ентоні, одне із них із готовими російськими субтитрами, інші - легко перекладаються із англійської на українську.

Watch on YouTube

Але найвідомішим відео із отцем Лазарем є фільм виробництва BBC - Extreme Pilgrim. У ньому ведучий (англіканський священик) намагається жити аналогічно отцю Лазарю впродовж шести тижнів - у аскезі і повній ізогляції від усього світу. Навіть якщо ти, шановний читачу, не знаєш англіської мови, варто подивитися цей фільм, щоб побачити яким тяжким випробовуванням стали для ведучого ці 6 тижнів...

Watch on YouTube

А ще українською є дуже і дуже хороша, хоч і доволі тоненька книжка, яка розповідає про увесь духовний шлях отця Лазаря «Незвичайна історія сучасного пустельника».Вона, здається, ще є в продажу, то ж дуже рекомендую її придбати.

Цитатою з неї і завершу свій пост (цитата взята з CREDO: https://credo.pro/2016/08/163202): «Мене звати о. Лазар. Походжу з Австралії. Року 1996 я переселився до Єгипту, щоб жити в пустелі, у монастирі св. Антонія, який розташований поблизу Червоного моря. Я хотів би розповісти вам про своє життя і про те, як саме добрий Бог привів мене до того місця, яке є колискою коптського чернечого руху… Лише пісок У цій пустелі, де не росте трава і нема квітів, взагалі немає жодних рослин. Є лише скелі й пісок. Ця пустеля дуже сувора. Навіть після зливи тут нічого не росте. А втім, у цьому місці, де ящірки, скорпіони, вужі й демони хочуть мене схопити, я все ж залишаюся вільним. Тут я відчуваю, що Бог мене любить. Чому? Тому що я не лише поставив Бога на перше місце, але й віддав Йому все, що мав. Що я отримав взамін? Солодкість, любов, святість, захист та забезпеченість. Господь подарував мені всілякі внутрішні благословення у місці зовнішніх труднощів, порожнечі й наготи. Я не хочу повертатися до мого попереднього життя. Із моїм коптським християнством я почуваюся достатньо сильним у цьому житті. Коли звертаюся до молоді, то повторюю, що їхня боротьба важча ніж моя. Коли я живу в пустелі, то моє єдине завдання – молитва. Натомість молоді люди, які живуть у світі, мають набагато більше труднощів та випробувань. Вони мусять бути готовими до різних небезпек, тоді як я зосереджуюся лише на одному – на Небі. Я вважаю, що ізоляція, яку дає життя у пустелі, є для мене захистом та благословенням, свободою і добром… Я з’їв комаху Я мав зі собою кілька баночок меду. Отримав їх у монастирі і тримав у своїй маленькій кухні, яку собі облаштував. Я звернувся до св. Йоана, щоб він приніс мені сарану. Наступного дня вранці, коли я вийшов із печери, на скелі сиділа довга світло-зелена сарана. Я зрадів і взяв її в руку, думаючи, що це подарунок від св. Йоана. Потім я відкрив баночку з медом, вмочив туди голову сарани і взяв її до вуст. Це було жахливо. Мені хотілося блювати. Я помолився до св. Йоана Хрестителя. Подякував за мед і просив пробачення, що більше не їстиму сарани. Відтоді я їв мед із хлібом. Це був експеримент, який я почерпнув із Євангелія і випробував на собі. Цей фрагмент я інтерпретував надто дослівно. Коли ми придивимося уважніше, то помітимо виразний конфлікт. Святий Йоан не міг їсти м’яса цих комах, оскільки вів аскетичний стиль життя і взагалі не споживав м’яса. Згадана сарана – це не літаючі комахи, а рослина з родини бобових (Ceratonia siliqua), яку ще називають ріжковим деревом і яка росте в тому регіоні. Її стручки називають хлібом св. Йоана. Через співзвучність цих слів у суспільстві існує помилкове переконання, що св. Йоан харчувався комахами. Коли я брав до уст сарану, то ще не знав належної інтерпретації цього фрагменту Святого Письма. Бачимо, що дослівне розуміння натхненного тексту, без врахування його контексту та прихованих символів, може призвести до непорозумінь.»