Львів православний

[taras_palkov]

Розумію, що пост по такій темі для людини, що багато знає про Львів викличе багато запитань і, можливо, навіть заперечень, бо у кожного є свій суб'єктивний погляд на певні речі, тим паче якщо це стосується такого завжди багатоетнічного й поліконфесійного міста, як Львів. Автор же не ставить своєю метою по вказаній темі описати все чи навіть більшість (це просто неможливо), а лише торкнутися кількох важливих для мене питань, в тому числі тих, які були іспіровані недавньою осінньою поїздкою до Румунії. Описуючи вже по приїзді колишню столицю історичної Молдови й нинішнє друге за кількістю місто в Румунії Ясси (https://taras-palkov.livejournal.com/99687.html) я дещо несподівано для себе виявив, що історія цього міста напрочуд тісно пов'язана з історією України.  І навпаки молдовани і валахи відігравали суттєву роль в історії мого рідного Львова - якщо не усього то, принаймні, його православної частини (про Георгія Боїма - колишнього угорського протестанта з теперішньої румунської Трансільванії я тут взагалі мовчу). Про цю роль я й вирішив сьогодні нагадати, а заодно й розказати про інші важливі в контексті "православного Львова" події — давні й сучасні.  Іще зазначу, що до згаданої поїздки в Румунію, навіть гадки не мав, що створю допис із такою назвою, але формувався він ніби сам-собою, за Божим провидінням.

Почалося все з випадких відвідин у цьому році вечірньої в Успенській церкві — я з дітьми забіг туди, ховаючись від дощу напередодні Зелених свят.

Для історії важливо зазначити, що в цьому році  до осені календар ПЦУ відставав від календаря УГКЦ на 2 тижні, а вже з 1 вересня православні українці, як рік перед тим українські греко-католики, перейши на новоюліанський календар.



Наступні мої відвідини православного храму припали на кінець вересня коли у храмі св. Юрія (св. Георгія)  звершував вечірнє Богослужіння предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Блаженніший Епіфаній.

Фото церкви з вікіпедії Святого Великомученика Георгія, що розташований на вулиці, яка тепер носить ім'я Тараса Бобанича.



Наступні фото з церкви св. Юрія, за винятком другого, взяті з вказаного на них посилання.



Після прийняття у 1708 році Унії Львівським братством, а пізніше — кількома галицькими монастирями, єдиним православним храмом Галичини залишився Манявський скит (розташований в Карпатах, нині на території Івано-Франківської області). Та й він під час Йосифінської касати 1785 року був примусово ліквідований. Більш ніж століття в Галичині не було ні одного православного храму, лише 8 жовтня 1895 року було затверджено проєкт нової православної церкви у Львові здійсненого віденським архітектором Ґуставом Захсом. Будівництво храму св. Георгія булот здійснене у 1897-1901 рр., архітектори – Ґ.Загс, В. Равський. Церква є свідченням впливу того напрямку архітектури історизму кінця ХІХ ст., який орієнтувався на використання візантійсько-волоських архітектурних форм, і був популярним на Буковині. Для прикладу гляньте, як подібно до львівського храму св. Георгія виглядає собор збудований у той же приблизно час у румунському містечку Дорогой  - https://taras-palkov.livejournal.com/102018.html .



До Першої світової війни в громаді церкви св. Георгія переважали москвофіли. Богослужіння звершувалися церковно-слов'янською і румунською мовами. 1923 року польський уряд передав георгієвський храм Румунській православній церкві, а після кількох процесів 1930 року судовим рішенням над храмом визнано верховенство Польської православної церкви.



Після Першої світової війни серед парафіян почали переважати українці. Зокрема, до них належали емігранти зі Східної України, а також вихідці з Волині, що відбували у Львові військову службу. Богослужіння відправлялись церковнослов'янською мовою, а від 1937 року двічі на місяць — й українською.



З приходом радянської влади храм перепорядкували "Руській" Православній Церкві, а в часи незалежності України її філії в Україні — УПЦ МП.  З 2023 році церква св. Георгія відноситься до Православної церкви України.



А зараз трохи про Успенську церкву у Львові, як була центром  українського духовного життя впродовж усієї середньовічної історії Львова . Церква ця ще має назву Волоської, бо будувалася на кошти волоських, або молдавських правителів. Фундаторами храму, окрім цього, ще були українські гетьмани, російські й польські королі. Ансамбль церкви складається з самої Успенської церкви, вежі Корнякта (перше фото  до посту), каплиці Трьох Святителів (фото, що нижче).

66-метрову вежу, яка нагадує стрункі ренесансні кампаніли Венеції, збудували у 1572-1578 роках за проектом італійського архітектора Петра з Барбони на кошти найбагатшого львівського купця Костянтина Корнякта. Найвища у місті вежа виконувала також і оборонну функцію: власне з неї захисник міста 1704 року поцілив з лука капелюха шведського короля Карла XII.Після турецької облоги 1672 року, коли верх вежі пошкодили внаслідок артобстрілу, архітектор Бебер добудував ще один четвертий ярус і до ренесансної композиції додав бароковий шолом з чотирма химерними пірамідами. От якщо забрати це барокове заверешення, то львівська вежа Корнякта дуже нагадує дзвіницю монастиря св. Катерини на Синаї - https://taras-palkov.livejournal.com/85247.html



Усіх, хто вперше потрапляє на подвір’я церкви, пройшовши через старовинні кам’яні склепіння вхідної брами, охоплює почуття реальної причетності до минулих епох. Тут розташована Каплиця Трьох Святителів, будівництво якої львівський архітектор Андрій Підлісний на гроші того ж Костянтина Корнякта завершив 1591 року. Тут в класичну архітектурну композицію європейського ренесансу органічно вплетено риси українського зодчества з багатим кам’яним різьбленням. Каплиця була настільки довершеним витвором, що надихнула українську громаду на будівництво нової церкви, фактичним праобразом якої й стала. Для спорудження нової церкви запросили найзнаменитішого львівського архітектора Павла Римлянина. Після його смерті будівництво 1629 року завершив будівничий Амброзій Прихильний".
Братство при Успенській церкві постало у XV столітті, від 1530-х років розвивало більшу діяльність. В 1586 році отримало від антіохійського патріарха Йоакима V підтвердження нового статуту, титул (статус) Ставропігії.
До братства могли належати представники будь-якого соціального стану, міщани та міщанки, визначні люди з-поза Львова, зокрема, козацькі гетьмани Ружинський, Іван Виговський, Павло «Тетеря» Мошковський та інші. Вступний внесок (по-старому — вписове) становив 6 грошів, річний — також 6 грошів. Крім цього, робились добровільні пожертви для діялності братства, в заповітах робились більші записи (леґати). Членів братства у 1586 році було 14, потім — 50. Крім українців належали греки, зокрема, Костянтин Корнякт, представники родин Папарів, Лянгішів.
Взято з http://surl.li/msgqjh
Нині при церкві діє осередок Братства св. ап. Андрія Первозваного, який патронує недільну школу парафії, а також дбає про Успенський храм, організовуючи парафіяльне духовне і культурне життя, старається вносити свою лепту в оновлення церкви.

Ренесансовий портал каплиці Трьох Святителів.



Мало хто з туристів та й мешканців міста звертає увагу на метопи церкви Успіння Пресвятої Богородиці, а дарма - вони дуже цікаві. От наприклад одна із них, що присвячена Успенню Богородиці. Хто вгадає кого зображено ліворуч і праворуч від Христа? Мабуть ніхто - ліворуч Яків, єпископ Єрусалимський, праворуч - св. Діонісій Ареопагіт.



Жертвоприношення Авраама. Ця сцена, як і інші  на фризі церкви, редуковані до найбільш необхідних деталей і щільно заповнюють всю площину.



А тепер знову до церковних подій. Саме в 400-літній Успенській церкві у Львові Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній очолив Божественну літургію 1 жовтня 2024 року на день свята Покрови Пресвятої Богородиці, в День захисників і захисниць України, в День українського козацтва та УПА.
І я там був - 3 з 4 фото з цієї події - мої)



Предстоятелю автокефальної Української Православної Церкви за богослужінням також співслужило багато митрополитів та єпископів.



Після читання Євангелія Блаженнійший владика виголосив першосвятительське слово проповіді та возніс особливу молитву до Господа в час, коли Батьківщина в небезпеці. Також під час відправи лунали молитовні прохання за воїнів, які захищають Україну, за владу і наш народ та за спокій душ усіх полеглих оборонців Батьківщини і мирних жителів, які загинули під час війни.



Наприкінці богослужіння від імені великої родини Православної Церкви України Предстоятель ПЦУ привітав із 80-річчям митрополита Львівського Макарія.



Якщо Успенська церква - це головна церква Львова часів сформованого при польській владі й заселеного в більшості німецькими колоністами Середмістя (+ звичайно інші етнічні групи, в тому числі русини), то головне осердя княжого, руського Львова було розташована під Княжою горою, приблизно в районі тепершньої вулиці Богдана Хмельницького. З того періоду до наших днів дійшла церква св. Миколая.  Археологічні розкопки, проведені у ній в 1978 році, засвідчили заснування храму у цьому місці в ХІІІ ст.

Фото Юрка Дячишина



Посвята церкви святому Миколаю Мирлікійському, котрий є зокрема покровителем торговців, а також розміщення поблизу брами на старій торговиці (ринку), дають підстави вважати, що фундаторами церкви були давні львівські купці.
У церкві зберігаються мощі Святого Миколая Чудотворця, котрі подарував церкві антіохійський Патріярх Йоаким V, під час свого перебування у Львов.

Неподалік церкви св. Миколая розміщується греко-католицький монастир св. Онуфрія - пам'ятка, яка теж пов'язана з давньоруським Львовом. Тут у монастирській церкві поховані останки "першодрукаря", москвитина - як написано на надгробній плиті, Івана Федорова, а також  дві надгробні плити (один із них з гербом Молдови - туром між рогами якого золота восьмипроменева зірка), які вірогідно належать двом страченим у Львові молдовським господарям - Стефану VII Томші та Янку V Сасулу.



Навесні 1564 року на площі Ринок були обезголовлені молдавський господар-втікач Стефан VII Томша, а також його товариші (воєвода та перший боярин). Томша був похований у церкві монастиря Святого Онуфрія у Львові. Біля входу до церкви існував його надгробок із затертим надписом.
А у вересні 1582 року у Львові був обезголовлений зміщений з трону молдовський господар Янку V Сасул (на прохання Сасула кару виконали не мечем ката, а його власним бойовим мечем, який до кінця XVII століття зберігався в Львіській ратуші). Так пише у вікіпедії.

Біля підніжжя Замкової гори, за адресою вул. Богдана Хмельницького, 77. знаходиться православна церква Св. Параскеви П'ятниці. Кілька разів пошкоджена, церква була реставрована у 1870, 1886 і 1908 роках, поєднує в собі елементи готики і пізнього ренесансу. За даними археологічних обстежень 1978 року, первинна споруда була споруджена в період від кінця XIII до першої половини XIV століття. Суттєво перебудована після пожежі 1623 року. Тоді ж була збудована і вежа над притвором, що початково мала оборонне призначення.
На стіні поміщена пам'ятна таблиця, що сповіщає про завершення відбудови 15 серпня 1644 року. Молдавський герб на таблиці може свідчити про надання коштів на відбудову молдовським господарем Василем Лупулом.
Василь Лупул був сватом Богдана Хмельницькому й він також добився того щоб перевезти мощі знаменитої православної святої св. Параскеви (Петки) П'ятниці до своє столиці у Ясси (Про почитання святої Параскеви у Яссах я розповідав у пості - див. посилання вище, перед катом). Тому й не дивно, що Василь Лупул заопікувався ще й львівським храмом, ім'я якого носить "рідна" йому свята.
Руська громада Львова на  час 17 ст. в значній мірі сполонізувалася й окатоличилися. Причому процес цей в більшій мірі торкався верхівки - людей шляхетних й багатих, наближених до "сильних світу цього", натомість православними залишалися, в основному, малозаможні містяни. Звідси й брак коштів не те, що на будівництво нових, а на віднову старих храмів. Тому у Львові стають популярними закорднонні православні ктитори, в тому числі з Молдови.



Найбільша цінність церкви св. Параскеви П'ятниці — шедевр львівських малярів і різьбярів середини XVI або першої половини XVII століття — п'ятирядний ренесансний іконостас із доданим 1870 року шостим рядом (усього 70 ікон) та бароковими царськими вратами.



Храмова ікона намісного ряду іконостасу.

Грецькою мовою ім'я Параскева означає назву дня тижня — «п'ятниця», на честь якого і була названа свята великомучениця Параскева.



Варто також пригадати важливий історичний момент в історії церкви св. Параскеви. Тут 14 жовтня 1836 року Микола Устиянович,  а паралельно з ним у соборі Св. Юра Маркіян Шашкевич (обидва храми на той час були греко-католицькими) виголосили вперше свої проповіді не польською, а  українською мовами. Притому попередньо текст цих проповідей спочатку укладався польською мовою й виносився на перевірку. От в які "прекрасні" часи жили тоді етнічні русини-українці!..



А тепер про справи більш сучасні. Так сталося, що в цьому році я не забуваючи при цьому про інші храми Львова, відвідував ще й Богослужіння у  Свято-Воскресенського Ново-Афонського Монастирі, щознаходиться на вулиці Пекарській. Цей монастир був заснований у Львові відносно недавно й перед початком повномаштабної війни підпорядковувався УПЦ МП. Але у 2022 році монахи цієї обителі на чолі з її настоятелем о. Іовом Ольшанським перейшли у юрисдикцію Львівської єпархії ПЦУ.



Отець Іов подвизався і прожив тривалий час у Ватопедському монастирі на Афоні. Відтак ті літургійні та духовні науки, які він там пройшов відобразились і на монашому житті монастиря, який в Богослужінні намагається відроджувати традиції давнього візантійського, а також автентичного грецького і давньо-руського знаменного співу.

Наведені два фото 2023 року взяті з монастирського сайту і зняті під час маловідомої для багатьох літургії св. Якова.



Що мені ще подобається, це то що в поминаннях під час монастирських Богослужінь тут згадують не лише українських святих, а й відомих святих Святої Гори: св. Порфирія Кавсокалівіта, св. Іосифа Ватопедського та інших.

Фото, що нижче вже моє - з 2024 року.



На жаль, а в Божому промислі на щастя, отець Іов в другій половині цього року вирушив на фронт і займається тепер капеланством. Впевнений він бійцям на фронті дуже потрібний, але й він сам потребує наших молитов. Храни Вас Господь, отче Іове!

А щоб ближче познайомитися з отцем Іовом варто переглянути кілька відео за його участю з монастирської сторінки в ютубі. Я ж тут наведу одне, воно мені особливо сподобалося й називається "Загадка молитви".

Watch on YouTube

І ще звідти ж й до теми зазначеної в назві допису — лекція історика-медієвіста Василя Федоровича Кметя "Галицька церковна традиція, митрополія, побожність: перспектива ХХІ ст." Дуже раджу!

Watch on YouTube

А наостаток, в доповнення і якби резюмуючи по темі з мого боку, ще два фото: барокового, собору УГКЦ св. Юрія, який до початку 18 ст. й виглядаючи зовсім інакше був православним та



з інтер'єру бойківської церкви греко-католицькв отців-студитів (Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького). Ну чим інтер'єр цієї церкви і сам священик не виглядають типово православними? :-)



А звідси і відповідь одного доброго (у всіх значення цього слова), як на мене, священика УГКЦ,  на питання чи хотіли б Ви прийняти православну віру?

Watch on YouTube

І я з ним повністю згоден)