taras_palkov (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
taras_palkov) wrote2017-11-27 08:33 pm
taras_palkov) wrote2017-11-27 08:33 pm
Єгипет християнський 2: Монастир св. Антонія
Монастир св. Антонія знаходиться в горах Кульзум, які височіють посеред Аравійської пустелі. Від монастиря св. Павла його відділяють по прямій через гори 35 км; машиною ж в об’їзд – 84 км.
Преподобний Антоній, батько чернецтва, що отримав від церкви найменування Великий, народився в 251 р. в Середньому Єгипті неподалік міста Бені-Суейф в родині заможних єгиптян. В двадцятирічному віці після смерті батьків почув у храмі євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, йди, продай майно твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі, і йди слідом за Мною». Незабаром він так і зробив: роздав майно, а сам оселився під керівництвом наставника поблизу свого селища. Пізніше в 313 р. Антоній пішов ще далі – в Аравійську пустелю, ближче до Червоного моря. На цьому місці Антоній і провів решту життя свого аж до смерті в 356 р. Основне джерело наших відомостей про життя преподобного – це твір, який за словами св. Іоанна Златоуста треба читати всім християнам – «Життя Антонія», написане св. Атанасієм Великим близько 365 р.
Ще одна книга варта уваги – «Святий Антоній Великий. Настанови про життя у Христі».
Помер св. Антоній на 105 р. життя. Своїм послідовникам він заборонив розкривати місце свого поховання. Однак, за часів імператора Юстиніана (VI ст.) візантійці знайшли мощі, перенесли їх в Олександрію, а потім до Константинополя, звідки в Х ст. останки святого потрапили в Західну Європу. Про цей факт засвідчують різні джерела, в т.ч. і Otto F.A.Meinardus «Two Thousand Years of Coptic Christianity». Попри це, ченці монастиря впевнені, що насправді мощі св. Антогія не були знайдені і спочивають на території монастиря під престолом найдавнішого храму.
Як писав Генрі В. Мортон, саме св. Антонію належав привілей призначати голову коптської церкви з монахів простих і набожних. Чим простішим і благочестивішим був претендент, тим менше йому хотілось стати патріархом, і тому виникла традиція доставляти новообраного голову церкви в Александрію в ланцюгах (він тим самим ніби оплакував свою участь).
Монастир займає велику територію – близько 10 га. Біля зовнішніх воріт зупинка – тут треба заповнити анкету паломника.
Далі (вже безпосередньо на території монастиря) до вас «приставляють» місцевого монаха, який англійською проведе екскурсію. Саме в той час монастир відвідували дві німкені з двома супроводжуючими їх з турагенства єгиптянами. Мене до них долучили. Екскурсію проводив брат Марко.
Монастир був заснований у ІV ст. від РХ. на невеликій відстані від печери засновника монашества. Монастир динамічно розвивався аж до ІХ ст., доки його не спустошили численні напади арабських завойовників. Друге відродження монастиря приходиться ближче до ХІІІ ст., коли обитель обнесли кріпосною стіною (висота монастирських стін сягає 12 м). Але й стіни не допомогли. Лихо прийшло зсередини. В ХV ст. відбувся бунт прислужників бедуїнів: вони перебили всіх монахів, а сам монастир підпалили. Незважаючи на погроми, частина монастирських споруд збереглися до наших днів майже в первісному стані.
Вже через 100 років монастир знову відновився. В ХVІ-ХVІІ ст. монастир відвідували європейські католицькі священики. Завдяки їх записам збереглися описи монастирів того часу: «келії монахів більш схожі на гробниці, ніж на приміщення для житла, монастир хоч і великий за розмірами, але при цьому застарів і запустів. Монахи одягаються дуже бідно, вся одіж в заплатах, вони їдять рис, овочі та приймають їжу тільки раз на день, причому в пісні дні – після заходу сонця».
До відновлення монастиря у ХVІІІ ст. долучилися, що цікаво, ще й західні монахи – капуцини, які облаштували тут мовну школу для підготовки священників.
Все ж, до недавнього часу монастир пустував, але з тих пір, як в 1971 р. коптську церкву очолив Папа Шенуда ІІІ, всі єгипетські монастирі відновились. На початку 70-рр. минулого століття тут було лише чотири монаха, тепер же їх число зросло до вісімдесяти. Вперше більш, ніж за століття монастир розширив свої володіння, щоб прийняти нових членів.
Вартий уваги і той факт, що до 1901 р. на територію монастиря не допускалися жінки.
Біля входу в обитель побудовані дві високі дзвіниці.
В 1850 р. монастир св. Антонія відвідав архімандрит Порфирій (свого часу єпископ Чигиринський, вікарій Київської митрополії). Із його спогадів відомо, що потрапити в монастир тоді можна було лише за допомогою підйомника – мотузки з петлею на кінці. Воріт же в той час зовсім не було через небезпеку набігів розбійників-бедуїнів.
Пройшовши через подвійні арочні ворота між вежами, опиняєшся на території, що включає в себе церкви, жилі приміщення і сади. Монастир має приємну атмосферу і зовні швидше нагадує сільське поселення, оточене стіною.
На території монастиря збереглися храм святих апостолів, храм св. Антонія (старий), св. Антонія (новий) і апостола Марка. Перший храм з двох, які дозволили нам відвідати, був храм святих Апостолів.
Портал храму
Хейкал. Досить сучасний.
Ікона Богородиці. Важко вказати якого вона часу. Попробую вгадати - 18 ст.
Мощі Юсаб ібн Аль-Абахх – провідного богослова і єпископа ХІХ ст. А перед мощами можна побачити священну реліквію – часточку Животворного Хреста Господнього.
В пасажі між церквою апостолів і церквою св. Антонія ще одні мощі – харизматичного ченця монастиря – Юстуса аль Антуні (1910-1976), який, як запевняють, мав дар пророкування.
Осердям монастиря, звичайно ж, є церква св. Антонія. Це найстаріша церква в монастирі, побудована ще в ІV ст. невдовзі після смерті засновника. Тут дивовижні розписи ХІІІ ст. Виконані вони, як пишуть (бо я у цьому зовсім не розбираюся), в техніці секко, тобто розпису по сухій штукатурці, на відміну від фресок, які пишуться по сирій штукатурці.
Але екскурсія відбувалась в так званій «лайт» версії. На відвідини у всіх відношеннях найцікавішого монастирського місця відводилось лише близько 2 хв. Тому по закінченні екскурсії я попросив брата Марка оглянути все ще раз детально і він, на щастя, без будь-яких зволікань погодився.
Сторожова вежа (в центрі фото).
При набігах кочівників братія перечікувала тут розграбування, віддалившись по підвісному мосту, взявши з собою запаси їжі та води та піднявши за собою міст. Тут була і церква.
Давній млин.
В монастирі нас пригостили місцевим хлібом – коржами з квасного тіста. Подібний хліб використовується Коптською церквою і для Євхаристії. Також подарували кілька ампулок з олійкою, що використовують для мирування.
Один з головних скарбів обителі – джерело. Протікаючи по жолобах, вода відстоюється в кам'яних цистернах, видовбаних прямо в скелі. Джерело б'є зі скелі посеред пустелі на висоті понад 600 м над рівнем моря майже дві тисячі років і дає близько 100 кубометрів води в день. Це єдине джерело води для монастиря. Монахи вважають існування води в цьому пустельному місці на значній висоті справжнім чудом…
А це голуб’ятник.
Цих птахів на сході, як правило, розводять для їжі, хоч ченці на території монастиря м'яса голубів не їдять.
Всі роботи у монастирі монахи виконували вручну. І я попробував (символічно).
Стародавня трапезна монастиря.
Тут обідали до 1950 р. У трапезній дуже довгий стіл для братії, а на початку столу прямо з каменю висічений столик для книги. Під час трапези тут колись читалася Біблія, духовні повчання або житія святих. Дозвіл потрапити в стару трапезну я випросив у брата Марка. Німкені туди не потрапили.
Вищезгадана мотузка і підйомник за допомогою яких потрапляли в монастир.
Під цими куполами містяться келії ченців.
Ще кілька фото на монастирських приміщень.
Наша невеличка група.
Фото на згадку з братом Марком.
Ну а тепер повернімося до церкви.
Ось на фото брат Марк пояснює іншому братові про мене.
Цей інший монах у той час провадив дуже детальну екскурсію для групи паломниць. Ох, як би я знав арабську мову, то значно більше міг би тут описати... А так мені довелося більше, ніж півгодини чекати, щоб спокійно все пофотографувати.
Простір в коптському храмі ділиться на вівтарну частину і ще три частини, розділені ґратчастими перегородками або невисокими бар'єрами. В вівтарну частину ведуть лише одні ворота – як ми б сказали, «царські». У парадних храмах стоять лави або стільці для прихожан, в монастирі ж такого немає. В найближчій до вівтаря частині храму стоять ті, хто буде причащатися, в середній частині – хто причащатися не буде, а в найбільш віддаленій частині від вівтаря – ті, хто не може причащатися за причиною якоїсь епітімії.
Фрески (переважно були виконані майстром Теодором і його «командою» у 1232-1233 рр.) зовсім недавно були відновлені італійськими реставраторами. І можна подякувати Провидінню, що сучасна реставрація повернула нам видатні твори мистецтва, які були приховані під шарами штукатурки і пилу.
Для прикладу, коли Генрі В. Мортон відвідував монастир св. Антонія, то багатьох фресок побачити просто не зміг. Тому найбільше його вразили всередині давні нарисовані хрести з відомою монограмою «Ісус Христос – Переможець». Хрести ці наносили впродовж багатьох століть місцеві єпископи. І змазували їх миром. Я зміг побачити, як коптські паломники цілували ці хрести на стінах, неначе ікони.
Розписи в храмі, як і весь коптський живопис, дуже прості, але разом з тим несуть у собі якусь дуже потужну силу.Британський історик мистецтва Ендрю Грем-Діксон у одній із серій телевізійних передач, присвяченій коптському мистецтву «Art for Eternity», так говорить про зображену в церкві Мадонну: «Це не примітивне мистецтво. Це дуже складне використання символізму, дуже тонке, дуже розумне мистецтво… А також вона настільки повна радості... На відміну від аналогічних зображень Мадонн на Заході, де її зображують сумною, де вона оплакує смерть Сина». О. копт Максимус, що супроводжував британця, додає: «Вона щаслива, тому що є матір’ю Спасителя».
Для справедливості додам, що все-таки тут зображена не Марія Скорботна, а Богородиця Знамення, або «Просторіша від небес». Ця назва апелює до богослов’я Старого Завіту, адже Богородиця «вмістила невмістиме» (Цар 8:27). Цю композицію називають також Богородиця Знамення, бо вона відображає пророцтво Ісаї: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (7:14).
Св. Юрій і св. Меркурій в хорі.
Мученик Меркурій, озброєний мечем, даним йому ангелом.
Згідно переказу, батько святого був язичником і зазнав нападу двох канібальських істот. В момент нападу батько поклявся, що якщо Господь його сина врятує його, то він увірує. Господь врятував його від чудовиськ, внаслідок чого він увірував і був хрещений.
В наві переважно зображення ченців.
Мені спочатку здалося, що це якась подружня пара. Насправді це двоє ченців, яких благословляє Христос.
Коптська церква з давніх давен тісно пов’язана з Ефіопською. Це співслужіння можна простежити у цій фресці, де зображений невідомий коптський єпископ і чорношкірий Мойсей Мурин.
В нартексі святі мученики: св. Меркурій, св. Віктор, св. Мина і св. Георгій.
Історик мистецтва Сергій Брюн зазначає, що культ святих мучеників відігравав дуже важливу роль в християнській культурі Єгипту. Адже, наприклад, коптська церква починає своє літочислення не від Різдва Христового, а з 284 р., коли було короновано імператора Діоклетіана і почалися тяжкі переслідування християн. Мученики в Єгипті, як зазначає Брюн, не зображались в білих одежах з пальмовими гілками, а на конях зі списами. Воїни попирали цими списами зміїв і царів невірних. Цікаво, що така іконографія розвивається на покореному мусульманами сході, де християни не мали права їздити верхи. Їм також не можна було носити зброю. Це було упокорене суспільство, і якраз це, ніби-то, за словами історика, побуджувало зображати таких святих мучеників у вигляді воїнів-переможців.
Архангел Михаїл і … архангел Рафаїл!
В самому святилищі фрески побачити знову ж таки не вдалося.
І ще одна пара архангелів.
В південно-західному кутку церкви є невелика капличка (The chapel of the four beasts). Розписи у ній на тему Аплокаліпсису – по центру Христос у мандорлі в оточенні ангелів, Богродиці, Івана Хрестителя і чотирьох звірів, що символізують не так євангелистів, як самого Христа. Розписи просто фантастичні. Грем-Діксон називає їх геніальним твором, шедевром містичного сюрреалізму: «Навіть сонце і місяць є тут особами»…
Припускають, що ці розписи є найдавнішими в церкві і датується VІІ ст…!
Але це ще не все. Одна з найвідоміших святинь монастиря – печера Антонія Великого, що знаходиться на відстані приблизно в 2 км, в скелях, на висоті 680 м над рівнем Червоного моря. Туди прокладена стежка із 1158 сходинок. Я піднімався туди на самоті, чи, як-то кажуть, «в гордом одиночестве».
Десь приблизно на середині шляху знаходиться храм св. Павла Препростого, учня св. Антонія.
Ну от вже близько.
Оскільки я витратив багато часу на фотографування фресок, то тепер мав рухатися швидко, щоб на вечерю встигнути повернутися в Хургаду. Думаю, це був один з найшвидших підйомів в історії паломництв :)).
Килимок поруч з печерою виявився дуже доречним. Я трохи на ньому відпочив, перед тим як зайти у саму печеру.
Печера складається з дуже і дуже вузького тунелю (особі з пристрастю до черевоугодництва пройти там буде важко :), самої печери і т.зв. балкону, на якому за переказом св. Антоній плів кошики з пальмового листя.
Сама печера маленька: приблизно 2х7 м. Всередині дуже темно. Біля стіни впритул – кам'яний престол, навколо якого низький прохід. Тут можна пройти на колінах і помолитися, поставити свічку. У мене фото не вийшли через суцільну темінь (свічки там не горіли), кращі ж можна оглянути тут - http://hram-sokol.livejournal.com/965278.html
Вид на отчуючу місцевість зі сторони печери
Цікаво, що неподалік цієї печери св. Антонія в скелях є ще й інші печери, в одній з який і зараз живе самітник, уродженець Австралії. Його ім'я – Анастасій Антоній. Про нього можна подивитися цікавий фільм -
://www.youtube.com/watch?time_continue=400&v=dfqeb08rirU.
На цьому все. А наступнго разу повернемось до Апулії.
no subject
no subject
no subject
no subject
Вот Вам еще интересные размышления касательно до темы - https://uchitelj.livejournal.com/1049693.html.
Ну и мы то в средневоковье не застрявали, хотя и нас в гетто хотели перевести, к примеру любимые францисканцы.
И есть много удачных примеров искусства в Сербии, и на Крите, и даже в Эфиопии. Ведь эфиопы, оказывается, своих представителей на Ферраро-Флорентийский собор отсылали. А потом "западные" иконы писали.
Тоже и в литургии. Мы уже все эти "шептаные мши" с колокольчиками проходили...
no subject
Но потом умения и навыки развивались, и через романику, готику, ренессанс (где он был) мы пришли к барокко. Барокко в лучших своих вариантах (доберетесь до Валь-ди-Ното и убедитесь сами) великолепно. А не нравятся нам халтурщики от барокко.
У коптов же было не развитие вперед, а падение вниз. Все-таки от мастеров страны, где некогда процветали древнеегипетское и эллинское искусства, ждешь шедевров. А на выходе получаются наивные детские картинки. И без всякой надежды на развитие, потому что, видите ли, этот наивняк и неумелость выдаются за полет духа и наитие святости.
Та же история с русской (и украинской) иконой. В свое время Андрей Рублев и Феофан Грек были архимастерами. Но писать сейчас в их манере - это расписываться в собственной творческой импотенции.
Вот тот же наивняк от эфиопов умиляет, ибо они писали на пределе своих умений. А у коптов - нет, увольте.
no subject
Ну и вот Вам еще не современный Андрей Рублев. Что Вы об этом думаете -
https://dralexmd.livejournal.com/63415.html
no subject
Копты - на любителя. Я, видимо, испорчен итальянской живописью.
А то, что по ссылке, - это кошмар и ужас
no subject
Украинская икона - она разная. И нужно много о ней знать, чтобы комментировать (я тоже не спец.). Для примера лишь упомяну, что самые давние украинские иконы происходят из тех территорий, которые являлись культурной периферией и сейчас в состав Украины не входят. Может "процветало" иконоборчество? Кто его знает...
no subject
no subject
Архитектура очень для нас непривычная. Тут еще климат (отсутствие дождей) и стройматериал (глина) играет свою роль.
Спасибо за отклик.
no subject
no subject
Будови здивували. Таке враження, що попала в якійсь інший світ. Ці інопланетні форми, відсутність пропорцій...Тому й пропорційні дзвінниці виглядають тут зайвими. Цікаво, як вони робили такі однакові куполи? Ніби діти гралися з пасочками. Ваше фото, де багато куполів, поставила собі на заставку. Милуюсь та дивуюсь. Як монахи під ними живуть? А вентиляція? А світло? Шкода, що Вас в келію не допустили. Відчувається, що Ви ввійшли до них в довіру.
Дуже красиве та доброзичливе обличчя у брата Марка. До речі, перед дверима побачила жіночі черевички. Як це зрозуміти???
Тепер про фрески. Читала про дискусію в коментах. Зовсім не згодна. Вони вражають.
Ікона, яку Ви назвали "Богородиця Знамення" - це щось особливе. Але, до речі, по канону на Іконі "Знамення", Богородиця завжди з піднятими руками. Коптська ікона більш схожа на "Богородицю на престолі". Але на іконі Маленький Ісус во чреві. Тобто зовсім особлива ікона, яка може бути тільки тут. Я зовсім ніякій спец. Тому прошу вибачення, але мені дуже цікаво роздивлятись різні ікони, та впізнавати, що кожна з них відображує.
Дуже ще цікаво, що мученики тут зображені на конях зі списами. Де ще можна побачити такий образ? А ілюстрація переказу про батька Св.Меркурія? А розписи на тему Апокаліпсису!....
Окрема вдячність за Вашу таку важку дорогу до печери Антонія. Тепер, мабуть, це Вам згадка на все життя...
Невелика описка. Імператора Діоклетіана було короновано в 284 році. Якраз про нього читаю, тому це помітила.
Ще раз дуже дякую.
no subject
Дзвіниці, дійсно, пізніше доставили, і вони, ви праві, трохи з іншої опери. Взагалі, у парафіяльних коптських церквах багато, як не дивно, ще й католицьких впливів, і то не найкращого гатунку з 19 ст. Особливо це проявляється в образах, стінописі, та й в архітектурі теж.
Автентичні ж споруди, справді, дуже незвичні. Як вони добивалися досконалості куполів, того я не знаю. Куполи ж вони дуже полюбляють. Так тут не видно, але сама стара церква св. Антонія має 12 куполів. Та й в минулому пості на першому фото можна бачити, як багато куполів має новий коплекс монастиря св.Павла..
Монахи до всіх ставляться привітно. І відчувається, що вони живуть у мирі... При відвідинах монастиря заповнюєш анкету , де вказуєш ім'я, країну з якої прибув etc. Я не зрозумів там лише одного питання, тому на нього не відповів. Вже потім зрозумів, що це були питання про віросповідання. Тож, мабуть, мене прийняли за атеїста. Не знаю, правда, яка у них реакція на греко-католиків. Але Ви праві, я "втерся" до бр.Марка в довіру, тож навіть він мені запропонував приїхати до монастиря наступного року. Довелося пообіцяти :)
Черевички, це тих місцевих жінок, що були на екскурсії у храмі. Усім треба визуватися. Я про це трішки писав в минулому пості.
Радий, що Вам фрески сподобались. Я тут потроху вивчаю думки всіх розумних людей (не обов'язково спеців) у ЖЖ і співставляю зі своїми. Навіть спеціально про Рупніка питався вже давніше у faccetta (він сам трохи малює). І це добре коли думки різні, а то інакше би було як в тій казочці про "Голого короля".
Так я відразу бачив, що у Богородиці не підняті руки. Але, я подумав, що це такий різновид "Богородиці Знамення". Але може Ви й праві, і ми маємо справу з унікальним випадком.
Про коптські ікони і фрески буде ще. Надіюсь Вам сподобається.
За Діоклетіана обов'язково виправлю. За це окремий дяк.
З повагою...
no subject
no subject
Похоже и в синагоге Бен Эзры в Каире. Вроде бы и Бима и Арон Га-кодеш есть, и в тоже время такой оригинальной синагоги я нигде не встречал. Очень много в ее декоре общего с местными церквями и мечетями.
no subject