Сьогодні буде продовження розповіді про розписи монастиря у Проботі, причому під катом міститься дуже цікаве, навіть можна сказати унікальне зображення на тему поствізантійського мистецтва. А ще буде розповідь про монастир Попеуці у Ботошанах і церкву св. Миколая в Дорогой. Перше фото до посту якраз із неї.

( Read more... )

Після відвідин Ясс (https://taras-palkov.livejournal.com/99687.html) наступним пунктом подорожі я обрав Проботський монастир, який у 1993 році ЮНЕСКО включило до переліку пам’яток світової культурної спадщини. В Проботі є залізнична станція, але, оскільки це був недільний день, то звичного обіднього поїзда, який мені б підходив, не було. Тому щоб дістатися Проботського монастиря, довелось мені спочатку автобусом доїхати до містечка Пашкань, а звідти вже на таксі до самої обителі. У ній же планувалось і переночувати, бо монастирський сайт повідомляв, що вони приймають паломників і у них для є 30 ліжок для гостей. А я до того ще дуже хотів побувати на монастирських Богослужіннях. На крайній випадок був ще варіант із ночівлею в одній із домівок у селі.

( Read more... )

Продовжую розповідь про Румунію, але вже з зовсім недавньої поїздки - початку листопада 2024 року. Для перетину кордону у мене були всі законні підстави і з цим не виникло ніяких труднощів. Інша справа, що попри автобусні квитки румуни (а це був їхній автобус) буквально змусили мене проходити кордон в пішій черзі, то ж я потім дві години чекав їх на морозі при цьому не будучи зовсім впевненим, що мій румунський автобус не проїхав раніше. А трохи згодом цієї ж ночі, на залізничному вокзалі у Сучаві, коли мені треба було перечекати три години на поїзд до Ясс, вокзал повністю закрили (ніякої там вам кімнати відпочинку чи чогось подібного) і змусили мене провести ці три години на вулиці - кафе і заправки були закриті, та й навіть в найближчі від вокзалу готелі уночі було не пробитися... І таких випадків з неприємними сюрпризами у мене в цій коротенькій подорожі на два дні щось було забагато, так що я навіть при своїй доброзичливості і толерантності до румунів почав їх про себе недобрими словами обзивати... але слава Богу все врешті закінчилося добре, про що свідить те, що я цей пост тепер пишу і згадуючи всі перипетії цієї поїздки на моєму обличчі нині сяє іронічна посмішка, бо як казав Когелет: усе суєта суєт, і ловіння вітру...
Але доста, треба переходити до розповіді про Ясси, або як кажуть румуни Яш, або навіть Яшь, в які я може би ніколи не поїхав якби не три вагомі причини: перша - важливість історичного минулого, яке в значній мірі з українським переплелося, друга - гарнесенька церква Трьох Ієрархів і третя, мабуть найголовніша - наявність в Яссах мощей однієї з найшанованіших православних святих - Параскеви П'ятниці. І оскільки я це все побачив і тепер опишу (+ ще дещо), то тим мій допис суттєво від інших дописів про Ясси й (а їх тут в ЖЖ, як виявилося, є чимало) відрізнятися буде. Але спершу про самі Ясси і цікаві історичні факти, що безпосередньо з Україною є пов'язаними.

( Read more... )

А тепер увійдемо в храм щоб роздивитися розписи і доторнутися всім своїм єством до Божественного.

Ми звикли прямолінійно підходити до творення молитви – тільки під кутом вчитування в її слова. Але кожен, хто хоч раз у житті пробував молитися, знає, як нелегко буває зосередитися. Відбувається щось зовсім не те, до чого ми звикли, читаючи книжку чи пробігаючи газетні рядки. Линуть якісь думки, щось випливає з пам’яти – часом таке, про що вже давно не згадував. Втрачаєш увагу і зосередженість, думки плавають, як уві сні – не згадаєш через хвилину де. І хочеться піти кудись слідом за ними, не дочитавши молитви до кінця…
І при тому у храмовому богослуженні Ви відчуваєте на собі, що в церковній спільній молитві є дещо таке, що з’єднує Вас із Богом і тими, хто молиться поруч, і чого не передати тільки словом. Якщо Ви присутні на монастирському богослуженні вперше, Ви нічого не розумієте, не можете вловити слова пісень, але часто не можете приховати захоплення від того, як вони там, на клиросі, співають! Мелодія Служби Божої захоплює Вас, підносить, і, нічого не розуміючи, Ви все ж не можете сказати, що Ви не молитесь! Ви не чуєте окремих слів, не вимовляєте їх, Ви взагалі не розумієте нічого з того, що відбувається, – але “музика” богослуження немовби піднесла Вас від землі на небо.
Якби Ви тільки намагалися вслухатися в слова, то не відчули б того піднесення, яке Вас зараз охопило. Буває й так, що за змістом слів устежити не встигаєш, – і починаєш комплексувати, навіть дратуватися… Думаю, що всім нам, щоб цілковито зануритись в атмосферу богослужень, бракує простого дитячого сприйняття, безпосередности в переживанні своїх почуттів.
Ніщо в богослуженні не діє так на людину, як його ритм. Він пронизує все, починаючи з хресних знамень, що їх творять водночас усі, із синхронних доземних поклонів, якщо це великопосна служба. Він проникає в людину, часто поза її настроєм, а вірнішe, підживлює та очищує настрій нашої внутрішньої людини, що раніше приглушувався “мудруванням плоті”. Щойно ти був весь у своїх думках і повсякденних хвилюваннях, а постоявши хвилину-другу, раптом відчуваєш, що навіть дихання твоє підпорядкувалося мелодійному ритмові церковної служби…
Диякон Віталій Колбасін "Небо на землі. Паломництво до Святоуспенської Унівської лаври"

( Read more... )

Свого часу мені трапилися в мережі гарні фото святилища монастиря св. Антонія. Ними я планував доповнити свій давніший пост про цей монастир  - https://taras-palkov.livejournal.com/18529.html, адже під час моїх відвідин обителі за "єгипетський іконостас" - хіджаб мене якось особливо не запрошували) і, відповідно, фото з тієї частини храму у мене не було. Але все це якось відкладалося, аж поки не трапилася додаткова нагода - мене дуже захопила книга сучасного єгипетського святого Матея ель-Мескіна "Молитовне життя Східної Церкви". До того ж, я ще нагадав собі про варту уваги коптську книгу, то ж вирішив свій старий пост не доповнювати, а створити новий - мистецько-літературний, що складався би з трьох частин, об'єднаних однієї християнською ідеєю. Почну ж із розписів.

( Read more... )

У своїй стрічці я стараюся не писати постів, які сам називаю спамом, і які часто йдуть під рубрикою "тимчасове". Якщо все-таки я їх публікую, то, як правило, пізніше видаляю. Але цей допис я стирати не буду. Він дуже показовий. Може колись навіть покажу його своїм дітям. І  якщо для когось моє спостереження видасться незрозумілим (а таких, судячи з топів в російському ЖЖ) є більшість, мені це байдуже. Бо в таких речах (як і в багатьоїх їм подібних і ніби-то неважливих) і лежить корінь тих проблєм, які ми спостерігаємо в даний час і які привели до теперішньої війни.

( Read more... )

Зовсім несподівано мій пост про Комп'єнських черниць-кармеліток й мучениць часів Французського терору знайшов своє продовження (https://taras-palkov.livejournal.com/90471.html) - 15, 16 червня цього року у Львівській національній опері відбулася прем'єра "Діалогів кармеліток" Франсіса Пуленка! Уперше в Україні. Тому я теж вирішив не ловити гав, а побачити її на власні очі. І така нагода мені випала вчора  - 7 липня (четверта прем'єра цієї постановки).
( Read more... )

Сьогоднішній мій допис можна вважати продовженням інших моїх постів про кращі християнські фільми - https://taras-palkov.livejournal.com/2145.html та
https://taras-palkov.livejournal.com/5438.html. Лише цього разу мова буде ще й про документальне кіно.

1.«Червоне та чорне» (англ. The Scarlet And The Black),1983
( Read more... )

Не пригадаю точно вже чи то в одному зі своїх постів, чи то в інтерв'ю одна відома (в тому числі і в ЖЖ) професорка з Москви розповідала як у наш час відбувається латинізація східних, унійних до Риму церков. Але це, як і майже все, що лунає з тих теренів, зовсім не відповідає дійсності. Добре це чи ні, тут я не буду судити, але в УГКЦ стійко намітилася тенденція до відновлення київсько-візантійської обрядової традиції, особливо в контексті екуменічного діалогу з ПЦУ, який в кінцевому результаті мав би привести до повного об'єднання українського православ'я із українським католицизмом (знову не буду судити добре це чи ні). Притому, цей "східний напрям" характерний не лише для УГКЦ, але й для усіх без винятку 23-ох унійних з Римом церков - від Етіопії й Словаччини до Індії й Лівану. Та, попри це, є в Україні все ж швидше як винятки такі осередки духовного життя, де латинський вплив в літургічному житті є ще доволі помітним. І про одне з таких місць я сьогодні вам розповім. Для допису використано фото 2007, 2014 та 2023 років.
( Read more... )

І хоч я зараз невиїзний, тим не менше, ніхто мені не може заборонити подорожувати. Ну хоча б в віртуально. Тому, прочитавши у чудовій книжці відомого польського поета, ессеїста й драматурга, який, до того ж, народився у Львові, Збіґнєва Герберта «Варвар у саду» про парижські околиці (т.зв. Іль-де-Франс) Санлі, Шовіньї, Валуа рука мимоволі потягнулася до мапи в гуглі, щоб вивчити все «на місці». А звідти мишка ноутбука перемістилася до розташованого неподалік від цих населених пунктів Комп’єна і вже звідти за допомогою ще кількох додаткових підказок привела до історії, яку сьогодні вам розповім.

Друга дія. Сцена VI
Поблизу галереї, біля того місця в монастирській стіні, куди вставлена кругла шафка для надходжень ззовні. Бланш і зовсім юна сестра Констанція від Святого Діонісія забирають провізію та різні речі, які передає їм черниця, призначена служити зв'язковою між монастирем та навколишнім світом.
( Read more... )