Церкви Мілану. Частина 2
Feb. 29th, 2016 01:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkovДосвід – велика справа. На жаль, у попередній статті про церкви Мілану «десь загубився» фрагмент тексту, закралося кілька орфографічних помилок (намагатимусь уникати їх у майбутньому), а також не вдалося викласти усі фотографії, які планував. Звідси запланованих частин про церкви Мілану буде не дві, а три.
Сан-Лоренцо Маджоре
Сан-Лоренцо Маджоре – одна із трьох ранньохристиянських церков Мілану, споруджених ще за життя святого Амвросія. Спочатку вона виникла як аріанська базиліка, але при св. Амвросії була освячена за католицьким каноном. Зовні до основного корпусу прилягають вежі і куполи, через що будівля швидше нагадує фортецю, ніж храм. І справді, в 1160 р. імператор Фрідріх Барбароса використовував цю церкву в якості фортеці.
Купол базиліки – шедевр пізнього Відродження. Він найбільший у Мілані.
До сих пір залишається загадкою призначення 16 римських мармурових колон, розташованих перед базилікою. Жоден із мистецтвознавців та істориків, які вивчають античність, не можуть пояснити хто їх встановив та з якою метою. Згідно з однією, досить хиткою гіпотезою, вони були складовою частиною попереднього храму III ст.
Усередині храму варто звернути увагу на три майстерно виконані каплиці – св. Іпполіто (побудована приблизно в 500 р.), св. Аквіліно (спочатку задумана як імператорський мавзолей), і св. Систо (вхід до неї платний) зі знаменитими, рідкісними ранньо-християнськими мозаїками IV-V ст.
Христос тут зображений безбородим юнаком у римському одязі. Бо ж громадяни Риму голили бороди, а носили їх тільки варвари. Barba ― латиною борода, отже, в розумінні римлян бородаті – це варвари. Вже пізніше, можливо, під впливом зображення на Плащаниці, митці почали зображати Христа таким, яким ми бачимо його сьогодні.
У каплиці св. Систо в срібній раці на вівтарі зберігаються мощі св. Аквіліна.
У іншій каплиці знаходяться мощі св. Наталії. З доброї ласки місцевих католиків православним священиками дозволено відправляти над мощами святої Молебні та Акафісти. Цікаво було б побачити, як західні клірики, за згоди православних батюшок, відправляють службу десь у Москві чи Почаєві…
У 2013 р. частину мощей св. Наталії викрали зловмисники. Хоч винуватців так і не знайшли, але в російськомовній пресі повідомлялось, що злодіями були румуни чи молдовани. Чому саме вони?.. Хіба інші на це не здатні?..
Сант-Еусторджо
Також одна з трьох головних базилік Мілану. Перша церква на цьому місці була зведена ще в IV ст. В XI ст. базиліка була повністю перебудована в романському стилі. Названа вона на честь святого Євсторгія, міланського єпископа.
Цю церкву добре знають діти, оскільки щорічно 6 січня вони беруть участь у процесії Трьох королів (Трьох волхвів). Розпочинається процесія від Міланського собору і закінчується в базиліці Сант-Еусторджо, де зберігають мощі волхвів. Ці реліквії були подаровані церкві ще в 343 р. імператором Костянтином II. Коли в 1162 р. Фрідріх Барбароса завоював Мілан, він перевіз мощі в Кельн. Власне знаменитий Кельнський собор – це, за влучним висловом sibeaster, грандіозна рака для зберігання цього важливого артефакту. На початку ХХ ст. кардинал Андреа Карло Феррарі (1850-1921), нині беатифікований, домігся часткового повернення реліквій з Кельнського собору в Мілан. Тепер мощі трьох волхвів зберігаються в трансепті праворуч від головного вівтаря.
А ось фото саркофагу, у якому мощі волхвів зберігалися раніше.
Цікаво, що на згадку про реліквії дзвіниця базиліки увінчується не хрестом, а восьмикутною зіркою. Висота дзвіниці 80 м і вона є найвищою в місті.
Городяни щорічно приходять до храму 29 квітня, щоб у цей день наслідувати один дивний, на перший погляд, звичай: стукнутися головою об вівтар, щоб на весь рік позбутися головного болю. Отака сила забобонів! :)
Під головним вівтарем храму розміщені мощі чотирьох міланських єпископів: Євсторгія I, Магнуса, Гонората і Євгена (саме останній переконав Карла Великого і Адріана не скасовувати Амвросіанський обряд).
В базиліці розміщується музей, який включає крипту з ранньохристиянським кладовищем і приміщення з дарохранительницями та релікваріями.
Ансамбль базиліки включає прекрасні каплиці з розкішними надгробними пам'ятниками. Найкраща із них – каплиця Портінарі, шедевр раннього Відродження. У 1462-1468 рр. архітектор Микелоццо звів її на замовлення флорентійського банкіра Портінарі (міланського представника банку Медичі), як усипальницю для своєї родини, а освятили її на честь святого Петра Мученика (Петра Веронського), чия голова зберігалася в базиліці (звертаю увагу, що спочатку ні про яке переміщення реліквії в каплицю мови не було).
Каплицю прикрашають чудові фрески XV ст., авторства Віченцо Фоппа XV.
Концентричні кола кольорів веселки під склепінням куполу символізують символ Божественного світла, яке виливається на творіння.
Нижче під віконцями в колі танцюють ангели. Поруч зображено чотирьох західних Отців Церкви.
Фрески на бічних стінах каплиці присвячені темі життя св. Петра Мученика.
Усі фото фресок тут мої. Хоч їх сюжети (особливо з життя св. Петра), як розгледіти, так і сфотографувати за будь-якої погоди без спеціального обладнання вкрай важко. Більш повне уявлення про них дають фото з Вікіпедії.
В центрі каплиці ще один безцінний шедевр – готичний саркофаг Петра Мученика, виконаний Джованні Бальдуччі (1336-1339). Дивлячись на саркофаг дивуєшся: як органічно він вписується в інтер’єр каплиці, немов би стояв тут завжди. Насправді ж саркофаг із главою Петра був споруджений на сто років раніше за саму каплицю і був перенесений сюди із іншої частини храму у 1736 р., а в 80-х роках XIX ст. релікварій для кращого огляду був переміщений в центр каплиці.
Перед тим, як розглянути релікварій, кілька слів про Петра Мученика – покровителя інквізиторів, першого мученика з чину ченців-проповідників.
П'єтро з Верони, або Петро Мученик народився у Вероні в 1205 р. і звали його в миру П'єтро Розін. Він навчався в університеті Болоньї, після закінчення якого вступив до релігійного ордену домініканців. Причому сталося це ще за життя св. Домініка - засновника чину проповідників. У 1232 р. Папа Римський Григорій IX послав П'єтро в Ломбардію для боротьби з катарською єрессю, наділивши його, при цьому, владою і повноваженнями інквізитора. Невдовзі П'єтро з Верони створив в монастирі св. Євсторія Товариство Віри для боротьби з віровідступниками. Завдяки підтримці міської влади та громади Мілану П'єтро і домініканці досягли відчутних результатів у боротьбі з єретиками. Сам же П'єтро прославився своїми полум’яними проповідями і непримиренним засудженням катарів і патаринів (секта патаринів отримала свою назву від невеличкого району Мілану з нетрями і борделями, який називався Патерін, тож до сьогодні на місцевому діалекті застаріле слово «патаріно» означає підлу, брудну людину).
Та у 1252 р. П'єтро з Верони був убитий нападниками у лісі на шляху з Мілано в Комо. Знаряддям вбивства був тесак, відтак з тесаком в голові (як і св. Йосафата) і стали зображати Петра Веронского. Перед смертю Петро намочив пальці у власній крові і написав на землі кров'ю: «Я вірую». Супутник Петра на ім’я Домінік намагався втекти, але був схоплений і смертельно поранений. Вище на фресці якраз зображено момент вбивства св. Петра Мученика і його товариша.
Убивць затримали. Невдовзі один із них – Карина П'єтро з Бальзамо, розкаявся в скоєному і став ченцем-домініканцем в монастирі Форлі! Там він і помер, після смерті набувши слави блаженного. Тепер його мощі знаходяться в парафіяльній церкві св. Мартіна в Бальзамо (провінція Мілану).
Навернення убивці було викликано, з поміж інших причин, також реакцією народу на вбивство. Як зауважує відомий італійський журналіст Вітторіо Мессорі, саме цей народ, який на думку багатьох теперішніх істориків, хотів категорично покінчити зі «злими інквізиторами», негайно віддав Петрові найвищу честь, яку тільки пам’ятає історія святих. Жителі Мілану, які за життя інквізитора приходили слухати його проповіді, коли довідались про те, що привезуть гріб із тілом мученика, масово вийшли на вулицю на знак пошани до вбитого. Як наслідок, світська влада була змушена негайно відправити делегацію до Папи з проханням про возведення Петра в ранг святих.
Звіт комісії, створеної папою Інокентієм IV для дослідження «голосу народу», дуже швидко переконав понтифіка прийняти позитивне рішення. У рекордно короткий термін - один рік (у березні 1253 р.) Петро був канонізований, а його мощі ексгумовані. Вже у наш час, щось подібне, при значно простіших умовах, відбувалося з проголошенням святим папи Івана Павла ІІ.
Після канонізації вдячні жителі Мілану на зібрані народні гроші встановили надгробний пам’ятник, який нині багато хто з мистецтвознавців уважає за найкращий скульптурний зразок італійської готики.
Цікаво, що Петро Веронський неодноразово пророкував майбутнє. Так за три роки до подій він передбачив руйнування фортеці Гаттаедо і наругу над тілами двох єпископів (їх дістали з могил і спалили катари), а також передбачив свою смерть, місце де він буде похований і ще багато інших речей, які справдилися в недалекому майбутньому.
Вважають також, що вервицю, як популярний атрибут молитви, ввів саме П'єтро з Верони, а не св. Домінік.
Великий богослов і поет св. Тома Аквінський був палким шанувальником Петра Веронського. У 1263 р. він відвідав могилу мученика і тут же, в монастирі св. Євсторгія, написав доблесному воїнові віри хвалебні рядки, які згодом були вибиті на мармуровій плиті і розміщені поблизу його труни, де їх і до сьогодні можна прочитати (тут подаю російською, оскільки українською перекладу немає):
Проповедник, светоч народов, воин Христов вдохновенный,
Здесь лежит, умолкнув навеки, неправедно убиенный.
Голос, к пастве взывавший, свет, воссиявший яро,
Кто слова мечом сражался - пал от меча катара.
Христос чудеса сотворяет, народ поклоняется верный,
Мученика же венчает славы венец беспримерный.
Но свет возвращается к людям Божьим знамением новым,
И город вновь осиян общей верой воленьем Христовым
Тепер про сам релікварій. Саркофаг, виконаний з білого карарського мармуру, увінчує Христос, нижче Богородиця з Немовлям в оточенні святих, ще нижче – барельєфи зі сценами життя Петра Мученика.
Саркофаг підтримують вісім жіночих скульптур, що уособлюють сім християнських чеснот – Віри, Надії, Любові, Мужності, Поміркованості, Справедливість та Розсудливості + ще одна (мені невідома). Чесноти в мистецтві, як правило, зображалися у вигляді жіночих фігур в довгих одежах, і кожна з них мала власні атрибути.
Ось, наприклад, перша праворуч – Любов. Найголовніша, за висловом апостола Павла, чеснота. Тут вона представлена у вигляді молодої жінки, що годує немовлят.
Віра. Друга за важливістю, на його думку, чеснота. Персоніфікується в християнському мистецтві з хрестом, євхаристійною чашою чи свічкою.
Дуже своєрідно представлена на саркофазі Розсудливість – з трьома головами різного віку, які тут асоціюються з минулим, сьогоденням і майбутнім. Щоб опанувати чесноту Розсудливості, необхідно виносити уроки з минулого, правильно вести себе в сьогоденні і розважати про майбутнє. А ще Розсудливість (Мудрість) зображали зі змією – «Будьте мудрими, як змії».
Поміркованість (друга в ряду – та, що дивиться на нас) зображена на саркофазі у вигляді жінки, що тримає в руках два глечики: з одного по краплі витікає вода, а інший залишається недоторканим.
Інші чесноти на саркофазі складніше піддаються іконографічному аналізу. Якогось одного канону щодо зображень тут не існує, тому один і той самий предмет може тлумачитися по-різному.
Біля ніг чеснот зображали також тварин, які їх уособлювали. Наприклад, в ногах Віри мали б сидіти собаки — емблема вірності, а дракони (змії) зображалися поряд з Любов’ю, леви з Мужністю або Справедливістю і т.д.
Сан-Лоренцо Маджоре
Сан-Лоренцо Маджоре – одна із трьох ранньохристиянських церков Мілану, споруджених ще за життя святого Амвросія. Спочатку вона виникла як аріанська базиліка, але при св. Амвросії була освячена за католицьким каноном. Зовні до основного корпусу прилягають вежі і куполи, через що будівля швидше нагадує фортецю, ніж храм. І справді, в 1160 р. імператор Фрідріх Барбароса використовував цю церкву в якості фортеці.
Купол базиліки – шедевр пізнього Відродження. Він найбільший у Мілані.
До сих пір залишається загадкою призначення 16 римських мармурових колон, розташованих перед базилікою. Жоден із мистецтвознавців та істориків, які вивчають античність, не можуть пояснити хто їх встановив та з якою метою. Згідно з однією, досить хиткою гіпотезою, вони були складовою частиною попереднього храму III ст.
Усередині храму варто звернути увагу на три майстерно виконані каплиці – св. Іпполіто (побудована приблизно в 500 р.), св. Аквіліно (спочатку задумана як імператорський мавзолей), і св. Систо (вхід до неї платний) зі знаменитими, рідкісними ранньо-християнськими мозаїками IV-V ст.
Христос тут зображений безбородим юнаком у римському одязі. Бо ж громадяни Риму голили бороди, а носили їх тільки варвари. Barba ― латиною борода, отже, в розумінні римлян бородаті – це варвари. Вже пізніше, можливо, під впливом зображення на Плащаниці, митці почали зображати Христа таким, яким ми бачимо його сьогодні.
У каплиці св. Систо в срібній раці на вівтарі зберігаються мощі св. Аквіліна.
У іншій каплиці знаходяться мощі св. Наталії. З доброї ласки місцевих католиків православним священиками дозволено відправляти над мощами святої Молебні та Акафісти. Цікаво було б побачити, як західні клірики, за згоди православних батюшок, відправляють службу десь у Москві чи Почаєві…
У 2013 р. частину мощей св. Наталії викрали зловмисники. Хоч винуватців так і не знайшли, але в російськомовній пресі повідомлялось, що злодіями були румуни чи молдовани. Чому саме вони?.. Хіба інші на це не здатні?..
Сант-Еусторджо
Також одна з трьох головних базилік Мілану. Перша церква на цьому місці була зведена ще в IV ст. В XI ст. базиліка була повністю перебудована в романському стилі. Названа вона на честь святого Євсторгія, міланського єпископа.
Цю церкву добре знають діти, оскільки щорічно 6 січня вони беруть участь у процесії Трьох королів (Трьох волхвів). Розпочинається процесія від Міланського собору і закінчується в базиліці Сант-Еусторджо, де зберігають мощі волхвів. Ці реліквії були подаровані церкві ще в 343 р. імператором Костянтином II. Коли в 1162 р. Фрідріх Барбароса завоював Мілан, він перевіз мощі в Кельн. Власне знаменитий Кельнський собор – це, за влучним висловом sibeaster, грандіозна рака для зберігання цього важливого артефакту. На початку ХХ ст. кардинал Андреа Карло Феррарі (1850-1921), нині беатифікований, домігся часткового повернення реліквій з Кельнського собору в Мілан. Тепер мощі трьох волхвів зберігаються в трансепті праворуч від головного вівтаря.
А ось фото саркофагу, у якому мощі волхвів зберігалися раніше.
Цікаво, що на згадку про реліквії дзвіниця базиліки увінчується не хрестом, а восьмикутною зіркою. Висота дзвіниці 80 м і вона є найвищою в місті.
Городяни щорічно приходять до храму 29 квітня, щоб у цей день наслідувати один дивний, на перший погляд, звичай: стукнутися головою об вівтар, щоб на весь рік позбутися головного болю. Отака сила забобонів! :)
Під головним вівтарем храму розміщені мощі чотирьох міланських єпископів: Євсторгія I, Магнуса, Гонората і Євгена (саме останній переконав Карла Великого і Адріана не скасовувати Амвросіанський обряд).
В базиліці розміщується музей, який включає крипту з ранньохристиянським кладовищем і приміщення з дарохранительницями та релікваріями.
Ансамбль базиліки включає прекрасні каплиці з розкішними надгробними пам'ятниками. Найкраща із них – каплиця Портінарі, шедевр раннього Відродження. У 1462-1468 рр. архітектор Микелоццо звів її на замовлення флорентійського банкіра Портінарі (міланського представника банку Медичі), як усипальницю для своєї родини, а освятили її на честь святого Петра Мученика (Петра Веронського), чия голова зберігалася в базиліці (звертаю увагу, що спочатку ні про яке переміщення реліквії в каплицю мови не було).
Каплицю прикрашають чудові фрески XV ст., авторства Віченцо Фоппа XV.
Концентричні кола кольорів веселки під склепінням куполу символізують символ Божественного світла, яке виливається на творіння.
Нижче під віконцями в колі танцюють ангели. Поруч зображено чотирьох західних Отців Церкви.
Фрески на бічних стінах каплиці присвячені темі життя св. Петра Мученика.
Усі фото фресок тут мої. Хоч їх сюжети (особливо з життя св. Петра), як розгледіти, так і сфотографувати за будь-якої погоди без спеціального обладнання вкрай важко. Більш повне уявлення про них дають фото з Вікіпедії.
В центрі каплиці ще один безцінний шедевр – готичний саркофаг Петра Мученика, виконаний Джованні Бальдуччі (1336-1339). Дивлячись на саркофаг дивуєшся: як органічно він вписується в інтер’єр каплиці, немов би стояв тут завжди. Насправді ж саркофаг із главою Петра був споруджений на сто років раніше за саму каплицю і був перенесений сюди із іншої частини храму у 1736 р., а в 80-х роках XIX ст. релікварій для кращого огляду був переміщений в центр каплиці.
Перед тим, як розглянути релікварій, кілька слів про Петра Мученика – покровителя інквізиторів, першого мученика з чину ченців-проповідників.
П'єтро з Верони, або Петро Мученик народився у Вероні в 1205 р. і звали його в миру П'єтро Розін. Він навчався в університеті Болоньї, після закінчення якого вступив до релігійного ордену домініканців. Причому сталося це ще за життя св. Домініка - засновника чину проповідників. У 1232 р. Папа Римський Григорій IX послав П'єтро в Ломбардію для боротьби з катарською єрессю, наділивши його, при цьому, владою і повноваженнями інквізитора. Невдовзі П'єтро з Верони створив в монастирі св. Євсторія Товариство Віри для боротьби з віровідступниками. Завдяки підтримці міської влади та громади Мілану П'єтро і домініканці досягли відчутних результатів у боротьбі з єретиками. Сам же П'єтро прославився своїми полум’яними проповідями і непримиренним засудженням катарів і патаринів (секта патаринів отримала свою назву від невеличкого району Мілану з нетрями і борделями, який називався Патерін, тож до сьогодні на місцевому діалекті застаріле слово «патаріно» означає підлу, брудну людину).
Та у 1252 р. П'єтро з Верони був убитий нападниками у лісі на шляху з Мілано в Комо. Знаряддям вбивства був тесак, відтак з тесаком в голові (як і св. Йосафата) і стали зображати Петра Веронского. Перед смертю Петро намочив пальці у власній крові і написав на землі кров'ю: «Я вірую». Супутник Петра на ім’я Домінік намагався втекти, але був схоплений і смертельно поранений. Вище на фресці якраз зображено момент вбивства св. Петра Мученика і його товариша.
Убивць затримали. Невдовзі один із них – Карина П'єтро з Бальзамо, розкаявся в скоєному і став ченцем-домініканцем в монастирі Форлі! Там він і помер, після смерті набувши слави блаженного. Тепер його мощі знаходяться в парафіяльній церкві св. Мартіна в Бальзамо (провінція Мілану).
Навернення убивці було викликано, з поміж інших причин, також реакцією народу на вбивство. Як зауважує відомий італійський журналіст Вітторіо Мессорі, саме цей народ, який на думку багатьох теперішніх істориків, хотів категорично покінчити зі «злими інквізиторами», негайно віддав Петрові найвищу честь, яку тільки пам’ятає історія святих. Жителі Мілану, які за життя інквізитора приходили слухати його проповіді, коли довідались про те, що привезуть гріб із тілом мученика, масово вийшли на вулицю на знак пошани до вбитого. Як наслідок, світська влада була змушена негайно відправити делегацію до Папи з проханням про возведення Петра в ранг святих.
Звіт комісії, створеної папою Інокентієм IV для дослідження «голосу народу», дуже швидко переконав понтифіка прийняти позитивне рішення. У рекордно короткий термін - один рік (у березні 1253 р.) Петро був канонізований, а його мощі ексгумовані. Вже у наш час, щось подібне, при значно простіших умовах, відбувалося з проголошенням святим папи Івана Павла ІІ.
Після канонізації вдячні жителі Мілану на зібрані народні гроші встановили надгробний пам’ятник, який нині багато хто з мистецтвознавців уважає за найкращий скульптурний зразок італійської готики.
Цікаво, що Петро Веронський неодноразово пророкував майбутнє. Так за три роки до подій він передбачив руйнування фортеці Гаттаедо і наругу над тілами двох єпископів (їх дістали з могил і спалили катари), а також передбачив свою смерть, місце де він буде похований і ще багато інших речей, які справдилися в недалекому майбутньому.
Вважають також, що вервицю, як популярний атрибут молитви, ввів саме П'єтро з Верони, а не св. Домінік.
Великий богослов і поет св. Тома Аквінський був палким шанувальником Петра Веронського. У 1263 р. він відвідав могилу мученика і тут же, в монастирі св. Євсторгія, написав доблесному воїнові віри хвалебні рядки, які згодом були вибиті на мармуровій плиті і розміщені поблизу його труни, де їх і до сьогодні можна прочитати (тут подаю російською, оскільки українською перекладу немає):
Проповедник, светоч народов, воин Христов вдохновенный,
Здесь лежит, умолкнув навеки, неправедно убиенный.
Голос, к пастве взывавший, свет, воссиявший яро,
Кто слова мечом сражался - пал от меча катара.
Христос чудеса сотворяет, народ поклоняется верный,
Мученика же венчает славы венец беспримерный.
Но свет возвращается к людям Божьим знамением новым,
И город вновь осиян общей верой воленьем Христовым
Тепер про сам релікварій. Саркофаг, виконаний з білого карарського мармуру, увінчує Христос, нижче Богородиця з Немовлям в оточенні святих, ще нижче – барельєфи зі сценами життя Петра Мученика.
Саркофаг підтримують вісім жіночих скульптур, що уособлюють сім християнських чеснот – Віри, Надії, Любові, Мужності, Поміркованості, Справедливість та Розсудливості + ще одна (мені невідома). Чесноти в мистецтві, як правило, зображалися у вигляді жіночих фігур в довгих одежах, і кожна з них мала власні атрибути.
Ось, наприклад, перша праворуч – Любов. Найголовніша, за висловом апостола Павла, чеснота. Тут вона представлена у вигляді молодої жінки, що годує немовлят.
Віра. Друга за важливістю, на його думку, чеснота. Персоніфікується в християнському мистецтві з хрестом, євхаристійною чашою чи свічкою.
Дуже своєрідно представлена на саркофазі Розсудливість – з трьома головами різного віку, які тут асоціюються з минулим, сьогоденням і майбутнім. Щоб опанувати чесноту Розсудливості, необхідно виносити уроки з минулого, правильно вести себе в сьогоденні і розважати про майбутнє. А ще Розсудливість (Мудрість) зображали зі змією – «Будьте мудрими, як змії».
Поміркованість (друга в ряду – та, що дивиться на нас) зображена на саркофазі у вигляді жінки, що тримає в руках два глечики: з одного по краплі витікає вода, а інший залишається недоторканим.
Інші чесноти на саркофазі складніше піддаються іконографічному аналізу. Якогось одного канону щодо зображень тут не існує, тому один і той самий предмет може тлумачитися по-різному.
Біля ніг чеснот зображали також тварин, які їх уособлювали. Наприклад, в ногах Віри мали б сидіти собаки — емблема вірності, а дракони (змії) зображалися поряд з Любов’ю, леви з Мужністю або Справедливістю і т.д.
