taras_palkov

Після досить тривалої перерви відновлюю серію розповідей про свої подорожі Італією 2015 р. Виклавши раніше пости про такі італійські міста, як Чівате, Мілан та Павію, сьогодні пропоную вашій увазі чергову «віртуальну» мандрівку.
Плануючи свою подорож, я намагаюся зробити її інтенсивною та насиченою мистецькими, архітектурними пам’ятками й паломницькими місцями. І одного дня, будучи в Італії, я зрозумів, що складена мною програма уже трохи виснажила нас – як інтелектуально, так і фізично і, можна сказати, наступила певна перенасиченість «від шедеврів». Захотілося просто відпочити… Тож наступний день ми вирішили «пожертвувати» відвідуванням Бергамо й віддати належне місцю нашого перебуванню – Лекко.
Лекко – це невеличке містечко, розташоване на південно-східному рукаві озера Комо, оточене зі всі сторін горами, що робить його напрочуд живописним. Ось як виглядає майже типовий краєвид у Лекко.



( Read more... )

Попередні пости про нашу подорож до Італії вийшли дуже розлогими. Я нарешті виклав розповідь про другий день нашого паломництва. А попереду ще 12 днів... Крім того, хотів би ще описати свою другу (10-денну) подорож до Емілії-Романьї. Тому спробую бути більш лаконічним, а якщо когось зацікавить щось детальніше – пишіть в коментарях!
Отже, день третій – Павія. Ми свідомо «пожертвували» дуже відомим монастирем Чертозою ді Павією (хоч наш поїзд і зупинявся на потрібній станції), щоб ретельно оглянути саме місто. Вийшовши з вокзалу, майже навпростець вирушили у центр міста. У інформаційному центрі поблизу Палаццо Бролетто (Palazzo Broletto) «озброїлися» мапою міста (наша ж бо примітивна – видрукована з інтернету), уточнили години «роботи» церков і швиденько рухаємося униз до мосту Понте Веккьо (Ponte Veccio) через річку Тічіно, яку для доброго кадру потрібно фотографувати у першій половині дня або ж увечері. Роблю близько десятка кадрів, і всі вони, як на мене, чудові. Важко було обрати із них два, які тут розмістив :-).


( Read more... )

Досвід – велика справа. На жаль, у попередній статті про церкви Мілану «десь загубився» фрагмент тексту, закралося кілька орфографічних помилок (намагатимусь уникати їх у майбутньому), а також не вдалося викласти усі фотографії, які планував. Звідси запланованих частин про церкви Мілану буде не дві, а три.

Сан-Лоренцо Маджоре
Сан-Лоренцо Маджоре – одна із трьох ранньохристиянських церков Мілану, споруджених ще за життя святого Амвросія. Спочатку вона виникла як аріанська базиліка, але при св. Амвросії була освячена за католицьким каноном. Зовні до основного корпусу прилягають вежі і куполи, через що будівля швидше нагадує фортецю, ніж храм. І справді, в 1160 р. імператор Фрідріх Барбароса використовував цю церкву в якості фортеці.
Купол базиліки – шедевр пізнього Відродження. Він найбільший у Мілані.

Італія – незвичайна країна, справжній історико-культурний заповідник просто неба. Рай для туристів, митців, археологів, а також прочан. У першу чергу, саме паломницькою метою – прощі до Плащаниці ГНІХ, що знаходиться в місті Турин (провінція П’ємонт), була позначена наша перша подорож до Італії у червні 2015 р. Крім того, наш маршрут також включав відвідини ще Ломбардії та Кампаньї.
Наше добирання до першого місця «базування» курортного містечка Лекко на озері Коло було таким: автобус Львів-Люблін, Люблін-Варшава, нічне очікування в аеропорту Шопена, ранковий виліт до Бергамо (Wizzair), деяка розгубленість після безсонної ночі в аеропорту й на залізничному вокзалі (може комусь знадобиться - поїзд до Лекко з Бергамо відправляється  з 1-ого перону, але з 1-А, тобто тупика) купуємо проїзний по Ломбардії для усіх видів транспорту на тиждень (дуже зручна річ) і їдемо до Лекко. Нарешті поселення в Лекко, і біжимо (голодні) на Літургію. Сьогодні ж «Зелені свята»! В найближчому костелі, якраз починається Служба Божа. Далеко не все розуміємо, та все ж здогадуємося, що у католиків медіоланського обряду (а до неї належать майже усі церкви Міланської архієпархії у цей день таке ж свято, як і у нас - св. Трійці. Принаймні у цьому році у нас з медіоланцями, на відміну від римо-католиків, календарі співпадають. Від цього стає радісно на душі, хоч «картину» дещо псує, враження від причастя. Разом зі священиком облатки роздає жінка... Так і хочеться сказати: «Камо грядеши Європо?!», але ми смиренно виходимо, а точніше біжимо на залізничний вокзал. Звідти прямуємо автобусом до Чівате, далі пішки лісовою кам’янистою тежкою у гори - до одного з найкращих зразків романської архітектури в Ломбардії - абатства св. Петра ель Монте (Abbazia di San Pietro al Monte) .
«Родзинкою» абатства-монастиря є чудові середньовічні фрески. Ми просто не змогли обійти це чудове місце стороною, прочитавши про монастир у alexjourba та у досконало фотографічній оповіді mirandalina. Як зауважує alexjourba, не так багато знайдеться місць, де поєднуються і чудова передальпійська природа, і прекрасні види, і видатні твори архітектури й мистецтва.
Відвідати цей монастир зовсім непросто. Попри те, що дістатися до нього можна лише пішки долаючи кілька кілометрів догори кількома на вибір стрімкими кам’янистими стежками, він ще й не завжди буває відкритим для відвідувачів. З розкладом можна ознайомитися на сайті абатства.
Виходячи з даних розкладу, із фактичних 4 днів нашого перебування у Ломбардії ми могли потрапити до нього лише у неділю. На жаль, монастир нині недіючий, всередині облаштовано музей, тож на Літургію ми не потрапили, адже її тут не служать.
Оскільки автобус від вокзалу Лекко прибуває лише до початку Чівате (Civate), а не до присілку Чівате-Поццо, звідки і починається сходження угору, то нам довелося долати ще кілька незапланованих км. Ну що, ж буває... Це лише вдома, вивчаючи попередньо маршрут, здається, що все буде легко.
Дорога до монастиря проходить мальовничими місцями, як, наприклад отут, де поміж вертикальними скелями облаштовано капличку, а внизу протікає річка.


( Read more... )