taras_palkov

У черговий раз переконуюсь у тому, що несповідані шляхи Господні... Цього року заплановану на весну мандрівку до Португалії довелось несподівано поміняти на південь Італії. І от через кілька місяців ситуація повторюється: детально розпланований відпочинок з екскурсіями в Туреччині (а для цього я детально вивчив пам’ятки узбережжя й усієї Каппадокії, куди я теж збирався) знову раптово був замінений на відпочинок у Єгипті. Не додавав оптимізму той факт, що в цій країні самостійно подорожувати не так уже й просто… Але, тим не менше, відпочинок вдався. Тим більше, що я вже дуже давно хотів побачити єгипетські монастирі св. Антонія і св. Павла і цього разу (хоч в Єгипті я не вперше) мені це вдалося. Тож, видно, так мало бути. Монастирі справили на мене незабутнє враження. Для читачів ЖЖ завдяки фото і супровідному тексту постараюсь максимально його передати.

Розташовані в Аравійській пустелі, поблизу Червоного моря в Єгипті, монастирі св. Антонія і св. Павла є найдавнішими християнськими монастирями в світі. Виникли вони у місцях, де перебували засновники монашеста – св. Антоній Великий і св. Павло Фівейський. Монастирі належать коптській церкві – одній з найдавніших православних церков світу. Оскільки коптська церква не визнала постанов Четвертого Вселенського (Халкидонського) собору, тому відноситься до родини Стародавніх Східних (або Орієнтальних) церков. Копти (нащадки древніх єгиптян) нині складають з 90 млн. населення Єгипту близько 9%, тобто близько 8 млн. чоловік.
Монастир св. Антонія мабуть більш відомий і, як на мене, цікавіший, тому я напевне правильно зробив, що спочатку відвідав монастир св. Павла.
Попри значний кілометраж (238 км) від Хургади до монастиря св. Павла в бідній країні можна дозволити собі задоволення подорожувати на таксі. Так я й зробив. До речі, всі таксі у Хургаді такого синьо-оранжевого кольору.

Поруч з давнім монастирським комплексом на горі збудований (чи ще будується) сучасний. Вхід туди категорично заборонений. Чому – з’ясувати так і не вдалося. Лише вмовив наглядача дозволити мені зробити кілька загальних фото за кількадесят метрів від вхідної брами.

Павло Єгипетський (Павло Фівейський, Павло Пустельник) – перший християнський чернець-пустельник. Народився бл. 228 р. Родом він був з Фів, пішов у пустелю в розпал гонінь Декія (бл. 250 р.) і прожив там 90 років.
Кажуть, що через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив фініки і хліб.
За Божим задумом вже незадовго до кончини преподобного Павла Бог відкрив Антонію Великому про те, що неподалік у пустелі жив ще один святий – Павло. Одного разу св. Антонію спало на думку, що навряд чи є інший такий пустельник, як він, і тоді він почув голос: «Антонію! Є раб Божий, який досконаліший тебе і перед тобою оселився тут в пустелі. Іди в глибину її і знайдеш його». Антоній відправився шукати Павла. Він знайшов того в печері, і двоє святих обнялись. Вони стали друзями, і коли святий Павло відчув наближення смерті, вони були разом. Павло відіслав Антонія з якимось дорученням, і коли останній повернувся до друга, то побачив, як душа Павла піднімається до неба, білосніжна і легка, в оточенні сонму святих і ангелів, які несуть її в рай. Тоді Антоній обернув тіло друга і похоронив. Потім повернувся в свою печеру, аж поки не прийшов час і самому приєднатися до вибраних Господом.
Цікаво, що у римо-католицькій церкві у ХІІІ ст. на честь цього святого було засновано чернечий орден Отців Паулінів. З поміж найвідоміших монастирів Отців Паулінів – історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської.
Учнів після себе преподобний не залишив, оскільки все життя провів на самоті. Тому, хоча Павло був першим пустельником, засновником чернецтва все ж вважають преподобного Антонія Великого, який залишив після себе учнів і монастир.
Початки монастиря відносяться до V ст. Місцем заснування монастиря стала печера, де святий Павло Фівейський прожив 90 років. Першими поселенцями були монахи з Єгипту та Сирії.
Чернеча обитель не раз страждала від набігів бедуїнів. Найгіршим з них став напад 1484 р., коли всіх ченців вбили, а монастир розграбували. Бедуїни займали комплекс протягом 80 років.
Відновили і добудували чернечі келії з храмами в XVI ст. під патронажем Папи Габріеля VII Олександрійського. Але до кінця століття вони знову були зруйновані. Монастир був порожнім більше століття, поки з часом його не заселили монахи з монастиря св. Антонія. У 1701 р. почалась реконструкція, що надала комплексу сучасного вигляду.

Монастирська брама. В давнину входу в монастир по землі не було – подорожніх піднімали на мотузках через люк.

У монастирі три храми, найважливішим з яких є підземна церква св. Павла з його похованням.

Вхід у церкву св.Павла.

Зайти всередину можна лише босоніж – так годиться робити в коптських церквах. При цьому копти керуються Святим Письмом: з’явившись Мойсеєві в полум'ї тернового куща («неопалимої купини»), Бог сказав: «Скинь взуття своє з своїх ніг, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята» (Вих 3: 5).

Всередині розписи з ХІІІ ст. Дуже і дуже незвичні. Особливо вражає т.зв. купол Мучеників із зображеннями шести святих лицарів на конях – св. Якова, св. Міни, св. Юліана, св. Апати, св. Ісидора і св. Апасхірона.

Частина розписів походить з ХVІІІ ст.

Внизу зліва направо зображені - св.Антоній, св.Павло, св.Онуфрій.

Єгипетські зображення мають свій специфічний стиль: очі стають більшими, а рот зменшується. Таким чином дається зрозуміти, що очі і вуха людини відкриті на бачення і слухання Бога, а вуста закриті на пустомовство.

Усередині вівтарного простору дуже рідкісний розпис: двадцять чотири апокаліптичних старця. «І навколо престолу двадцять чотири престоли, а на престолах я бачив двадцятьох чотирьох старців, що сиділи у білому одязі і мали на головах своїх золоті вінці» (Об'явл. 4:4). Я туди не потрапив. А от священикам туди можна. Тому для допитливих – посилання про паломництво священика УПЦ МП – протоієрея Андрія Дудченка (http://www.kiev-orthodox.org/site/pilgrimage/5141/). Тут знайдете і фотографії з святилища.

Святилише відділене від основної частини храму вівтарною перегородкою чи іконостасом, який єгиптяни назвивають гейкалом. Вхід в вівтарну частину закритий завісою, а дверей немає – так є у всіх коптських храмах. На завісі вишито або написано зображення Спасителя, Богородиці або когось із святих.

Оскільки тетраподу в церкві також немає, то багато коптських християн підходять до вівтаря і цілують саме завісу.
Перед гейкалом підвішені страусині яйця. У християнстві вони символізують вірність. У Древньому Єгипті страусине перо було символом правди.

Гробниця Павла Фівейського. Тут, як стверджують монахи монастиря, знаходяться його мощі. За іншими даними мощі святого були перенесені до Константинополя, а звідти потрапили до Риму й Венеції.

На території монастиря знаходитися також печера св. Павла. Я туди теж не потрапив. А глянути як вона виглядає можна тут - http://hram-sokol.livejournal.com/967907.html.
Взагалі по території монастиря я «гуляв» сам. Підказати щось було нікому.
У всіх єгипетських пустельних монастирях присутня обов'язково сторожова вежа. При набігах кочівників братія віддалялася по підвісному мосту в вежу, де була церква, запаси їжі та води і піднімала за собою міст. Там і перечікували набіг і розграбування.

Церква св. Михаїла. Всередині зберігається дуже давня ікона Богородиці. Та на жаль, церква була зачинена.

На території монастиря св. Павла є невеликий оазис, де росте кілька пальм. Якщо добре придивитися, то на фото можна побачити виліплені досить примітивно фігури ченців.

Незвичні монастирські споруди з дивовижними вікнами.

На території монастиря є також джерело св. Павла. Кажуть (сам не пробував), у воді відчувається присмак солей – звідси набагато ближче до Червоного моря – найсолонішого з відкритих морів Землі.

Поруч з джерелом є дерево, яке, судячи з усього, посадив той святий і невідомий мені монах, що на портреті.

Могила якогось (теж невідомого для мене) сучасного монаха.

Вийшовши з монастиря, я зустрів коптських ченціві і попросив дозволу їх сфотографувати. Вони люб’язно погодились.

На голові у коптських монахів специфічний кукіль (капюшон), чорний з різнокольоровимии хрестами. Дванадцять хрестів вишиті на честь апостолів, посередині великий хрест на честь Ісуса Христа.
До монахів копти відноситься з великим благоволінням. Як правило, при зустрічі цілують їм руку і просять благословення.
Кожен копт має на зап'ясті правої руки татуювання у вигляді хреста. Такий хрест, який зняти можна тільки разом з рукою, означає готовність прийняти мучеництво за віру. Протягом життя багато коптів наносять ще татуювання когось зі святих, наприклад св. Антонія Великого.
Сучасна церква, що розташована вже за межами монастиря. Її назву з арабської гугл переклав як «Храм Батька ліхтаря». Може шовидше «Храм Батька світла". Не знаю...