taras_palkov

Наступний свій день у Туреччині я розпочав із відвідин долини Пашабаѓ (Paşabağ) – однієї з найкрасивіших долин Каппадокії. Туди від Ґйореме треба їхати маршруткою до Чавушина, а далі – ще кілька кілометрів йти пішки. Я ж вирішив не «вимотувати» себе, як напередодні й поїхав туди на таксі. Причому, розрахунок мій був подвійним: намовити таксиста (не безкоштовно, звичайно ж) на те, щоб він розізнав (Гйореме, все ж таки, не місто, а село, де один одного знає) чи можна якось все-таки потрапити в закриті для відвідувачів церкви Ель-Назар і Сакли. І, на щастя, мої старання дали результат. Але спершу про Пашабаѓ.

Долина Пашабаѓ, у першу чергу, відома своїми кам'яними «грибами». Як запевняє Єлєна Трува: «Навіть якщо ви вже гуляли по долинах навколо Ѓйореме, бачили всякі види грибів - все одно подиву вашому не буде меж".

«Гриби» тут у Пашабагу часто бувають дво- і триглаві. Нижня частина цих «грибів» складається з туфу, а верхівка з базальту. Туф легко вимивається водою, а ось базальт більш стійкий, звідси і така цікава форма скелястих «грибів».

Часом дивно, як стільки століть тримаються подібні химерні форми.

Турецьке Пашабаѓ (вимовляється за правилами турецької мови - Пашаба) складається з двох слів: «паша» - губернатор чи генерал і «баѓ» - сад або виноградник. Тут здавна вирощували виноград. До сих пір вино з Каппадокії вважається кращим в Туреччині.

Друга назва цієї місцини - «Долина Монахів». Саме тут було місце подвижництва одного з найдивовижніших візантійських святих - преподобного Симеона Стовпника. Цього святого слід відрізняти від однойменного Симеона Стовпника Дивногорця, який подвизався в околицях Антіохії (нині Антак’я, Туреччина). Симеон був першим, хто обрав особливий вид подвигу - життя протягом довгого часу на кам'яному стовпі.
От саме "гриб" Симеона Стовпника.

Всередині цей «гриб» багаторівневий. Унизу вхід, а на вершині знаходиться келія преподобного Симеона, де він прожив, за різними даними, від 15 до 30 з гаком років.

Варто погуляти серед скель, церков, келій, розмірковуючи про ті далекі вже часи, коли Каппадокійська«пустеля» була населена ченцями і подвижниками ...

Цікавим теж, в сенсі огляду долини зверху, є білий хребет зі згладженої верхівкою в протилежному кінці долини від входу. Він ніби обтікає долину півколом.

Тут потрібно бути обережним. Висота пристойна. Впадеш - костей не позбираєш.
"Стежка" вгорі.

Вид знизу. Люди вдалині дозволяють оцінити висоту.

Гриби з "хребта" виглядають так.

Далі можуть йти одні відчайдухи. Я до них не відношусь :-)

Оглянувши скупчення химерних грибів знову на таксі доїхав до Чавушина (Çаvuşin). Точніше до схожої на сир з дірками величезної чавушинської скелі, яку я вже показував в минулому пості.

Люди Чавушина жили в цій скелі аж до 1963 року (!) поки після двох нещасних випадків їх звідтіля не забрали.

«Здесь сохранилось немало домов, вырезанных в камне», зазначає Єлена Трува, - части многих обвалились, обнажив свое нутро. Будьте осторожны! В этом месте бывали неоднократные случаи, когда туристы срывались вниз, в т.ч. со смертельным исходом».

Я послухав Єлену і, дійсно, був обережним. Але не полізти уверх я не міг, бо там десь на великій висоті знаходилась дивовижна церква Іоанна Хрестителя (Vaftizci Yahya). Це одна з найдавніших церков Каппадокії, аж з 5 ст!

Чимало часу пішло на те, щоб з’ясувати, де ця церква у тому «сирі» знаходиться». По ходу фотографуючи розташваний унизу Чавушин і різні фрагменти скелі.

З ідентифікацію приміщень всередині, думаю, і фахівцеві було б непросто.

Після кількох невдалих спроб я віднайшов необхідну локацію і напрямок, який спершу видавався мені за неможливий. Адже спочатку треба було дряпатися уверх по кам’яній стіні, а потім проходити по зовсім ненадійному дерев’яному мосту.

Вже повертаючись назад на спуску один із каменів з того муру буквально вивалився під моєю рукою. Добре, що я не переносив усю вагу тіла на одну точку. Тому пенсіонерам і дітям до цієї церкви точно не варто підніматись.

Частина фасаду церкви обвалилася ще в 1980 р. Хто хоче, побачити як виглядала церква до обвалу, може розшукати в інтернеті старі фото, де видно нартекс із великими колонами.

І хоч фасад зруйнований, але як все ж таки як ефектно виглядає прикрашена різьбленням деталізованих геометричних фігур стіна, що веде у наву.

Над входом велике концентричне коло, всередині якого є мальтійський хрест.

По боках два вирізьблені ромби. Всередині усіх трьох фігур малі концентричіі кола з квіткою в центрі.

Різблення можна бачити і в залишках нартексу.

Напвіколони нартексу.

Монументальність і велич церкви проявлена і всередині - в ідеальній формі і обробці купола, стін, карнизів, дверей і вікон.

Підковова апсида, чи не найбільша в Каппадокії, подібна до тієї, яку я показував у минулому пості описуючи церкву Haçlı Kilise (https://taras-palkov.livejournal.com/51337.html).

Глибока лава (синтронон) і масивне центральне крісло (катедра) вистилають задню стінку. Під час літургії тут сидів єпископ та духовенство. Над кріслом єпископа був вирізаний великий хрест у колі.

Багато фресок (7-8 ст.) всередині втрачено, але якісь фрагменти ще можна спостерігати.

Сєргєй Шихачєвскій стверджує, що у вівтарі церкви знаходилась десниця св. Ієрона – одного з найулюбленіших місцевих святих. Він же твказує, що: «Проходы в боковые нефы между мощными колоннами были заложены гораздо позже, скорей всего в османскую эпоху. Не требуется много воображения, чтобы представить насколько величественное впечатление производила эта архитектура и это пространство ТОГДА».

Якщо від «сиру» рухатися у напрямку до Аваноса, близько шосе, потрапимо до ще однієї видатної церкви - Нікіфора Фоки (Nikeforos Fokas Kilisesi), яка повністю розписана фресками. На фото з лівого боку внизу видно залишки зовнішніх фресок. Там знаходиться вхід до цієї церкви.

Ця церква музейна, але на даний момент зачинена. І як мене запевнили в місцевому інформаційному центрі не через пандемію, а через відсутність туристів. Усі ж бо їдуть в Open Air Museum Гйореме, а в Чавушині, навіть незважаючи на доступність, туристичні автобуси майже ніколи не зупиняються.

Ще один ракурс чавушинської скелі.

В Чавушині багато сувенірних крамниць і килимових магазинів.

А це вже килими в Гйореме. Хто не знає, українське слово "килими" тюркського походження. Єдина різниця - турки цкей текстильний виріб називають "кілім".

Отже, повернувшись долмушем в Гйореме на обід замовив місцеву екзотичну страву - м'ясо зі спеціями, приготоване на вогні в горщику із замазаним глиною верхом.

Перед тим як подати страву, офіціант при вас молотком відбиває кришку. Загалом така страва цікава не лише своїм приготування, але й дуже смачна.

А після обіду, за допомогою згаданого на початку посту таксиста, мені таки вдалося того дня потрапити і до церкви Ель Назар (El Nazar Kilise) і навіть (у чому я сам дуже сумнівався) до церкви Сакли. Обидві знаходиться неподалік від Open Air Museum (https://taras-palkov.livejournal.com/49231.html). Тільки не питайте про деталі, бо я не маю право їх розголошувати.

В церкви мене пустили, тільки часу у мене там було зовсім ледь-ледь. Я навіть добре все не обдивився. Зате багато «наклацав». А потім з провідником буквально побіг до «Сакли». Тому не встиг сфотографувати церкву Ель-Назар зовні. Зате фото зсередини – до вашої уваги.

Ель-Назар - це куполоподібна хрестоподібна церква без нартексу. Середохрестя має центральний купол, й чотири витягнуті рамена (чи рукави). Унікальна геологічна форма вертикального скельного утворення обмежується розмірами, які складають 7× 7 метрів.

Далі слово фахівцю - Сєргєю Шихачєвскому: «Живопись датируется концом Х века, но кое-где проглядывает нижний, более ранний слой. Колорит удивительно жизнерадостный. Графические ходы стремительны и смелы, как мало где. Программа богатая, достаточно сложная, со своими особенностями. При этом очень хорошо читаемая и понятная. Если вникать, конечно. Сразу видно, что очень много изображений Святых. В подпружных арках, в нижнем регистре».

А от що написано на чи не найкращому сайті присвяченому Каппадокії і який я часто використовую в якості своєї «шпаргалки» - https://www.cappadociahistory.com/
«Стиль живопису Ель Назар м’який і приємний. На темно-синьому фоні художник використовував м’які червоні та світло-зелені фарби. Це надає м’якому, пастельному відчуттю внутрішньому простору.

Довгі, пласкі та серйозні обличчя святих створюють на картинах вигляд, схожий на мультфільм.

Ель-Назар був розроблений, з метою щоб надати куполу найбільшого значення. У Каппадокійських печерних церквах мало вікон і тому природно там темно. Світло проникає збоку від входу і світить на апсиду, роблячи її найбільш помітним простором. Купол і рукави набагато менше освітлюються, але у Ель-Назара є піднесене вікно, яке освітлює купол. Така архітектура підкреслювала художні розписи склепіння куполу, на якій зображено Христове Вознесіння. Згідно Біблії: Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, i хмара взяла Його з очей їхніх. I коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі i сказали: «Мужі галилейськi, чого ви стоїте i дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на не¬бо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1:9-11).

Воскреслий Ісус сидить у святому колі, який чотири ангели підняли за краї. В ногах Ісуса Богородиця в оточенні двох ангелів. Інші дванадцять зображених людей це свідки Вознесіння - апостоли. Вони виглядають спантеличеними, коли Господь піднімається на небо. У зайнятій сцені зображено загалом чотирнадцять людей та шість ангелів, але концентричні кола та білі вершини привертають увагу до піднесення Ісуса, центральної точки сцени. Кругла форма купола створює відчуття глибини. Ісус здається візуально піднесеним над іншими. Коли глядачі дивляться на купол, вони приєднуються до апостолів, спостерігаючи вознесіння Ісуса на небо. Таким чином, архітектура залучає людей до небесного поклоніння».