taras_palkov

Модена, безперечно, – дуже цікаве місто. Крім архітектурних і мистецьких пам’яток, музею Феррарі тут є ще багато цікавих місць для вибагливого туриста.

Перше, на що я звернув увагу в Модені, був пам'ятник Людовико Антоніо Мураторі (1672-1750). Як пізніше дізнався, цей видатний теолог і письменник значну частину свого життя провів у цьому місті. Тривалий час він був парафіяльним священиком у місцевій церкві (чи не найстаршій у Модені) – Санта-Марія-делла Помпоза (Chiesa di Santa Maria della Pomposa). Зараз цей храм і суміжний з ним будинок (плебанія) утворюють музейний комплекс – т.зв. «Будинок Мураторі». У першій каплиці церкви по лівій стороні знаходиться могила богослова.

У самому серці Модени на Великій площі знаходиться Палаццо Комунале (Palazzo Comunale) – місце засідання міського муніципалітету. Палац збудований у формі літери «Г» і, по суті, складається з декількох будівель, споруджених в різній час. Найстаріша з них датується XI ст., вежа з годинником – XV ст., а вежа Торре Моццо – 1671 р.

Рельєф із святим Єронімом на фасаді будинку

Такий от цікавий фонтанчик

У декількох десятках метрів на північ від Дуомо розташувалася одна з найулюбленіших серед туристів церков Модени – церква Обітниці (Chiesa Della Madonna Del Voto). У 1630 р. панувала найважча епідемія чуми в історії міста. З історичних записів відомо, що тоді від епідемії щодня помирало близько 200 людей. Жителі міста дали обітницю збудувати церкву на честь Богородиці, якщо ця найжорстокіша епідемія припиниться. Згодом, в 1634 р., як виконання обітниці неподалік від осередку адміністративної та релігійної влади Модени було розпочато будівництво нової церкви. За основу взяли план болонської церкви святого Спасителя, а ідею купола – у базиліки Мадонна-делла-Гіарі з Реджо-Емілії. В результаті було збудовано храм, що поєднав різні архітектурні стилі: тенденції Відродження, бароко і неокласики.

Дуже шкода, що мені не вдалося потрапити всередину. Але з-поміж творів мистецтва, що зберігаються в церкві, слід виділити (крім теракотових скульптур Антоніо Бегареллі, про які я писав раніше) вражаючу «Мадонну Утіхи» роботи Томмазо да Модени (середина XIV ст.).

У самому центрі старого єврейського гетто (існувало з 1638 до 1859 г.) розташовується моденська Синагога. Споруджена вона була в 1873 р. за проектом архітектора Ludovico maglietta. Інтер'єр зберігає прекрасні розписи куполу з золотими зірками на синьому тлі, створені Ф. Манзіні. Дуже хотілося їх побачити, та всередину я, знову-ж-таки, не потрапив. Навіть ось це фото зовні довелось робити, як то кажуть, «з-під тишка». Тільки-но я витягнув із сумки фотоапарат, як до мне підійшов і суворо заборонив фотографувати один із двох військових, які, як виявилося, постійно чергують у машині (праворуч на кадрі). За кілька днів до цього у Франції відбулися напади мусульман на євреїв, то ж ця ситуація не викликає подиву.

На місці стародавнього замку в 1634 р. для сімейства Есте було збудовано Герцогський палац (Palazzo Ducale). Він, мабуть, є другою найважливішою архітектурною пам'яткою Модени після Дуомо. Це справжня перлина барокової архітектури Італії. Створений палац за проектом Гаспаре Вігарані. У його споруджені приймали участь також «золоті руки» XVII ст. – Пєтро да Кортона, Джан Лоренцо Берніні і Франческо Борроміні. Сьогодні тут розміщуються військова академія, бібліотека Есте та музей історії.

Неподалік палацу розташовується споруджена теж у стилі бароко вишукана церква cв. Юрія (Chiesa di San Giorgio).

Цікавою є також церква св. Іоанна Хрестителя (Chiesa di San Giovanni Battista) (з теракотовими скульптурами Маццоні), побудована в XVI ст. на місці стародавнього храму. Нинішнього зовнішнього вигляду споруда набула у XVIII cт.

А от церква cв. Домініка (Chiesa di San Domenico), про яку теж згадував в пості про скульптури.

Величний Темпіо (Tempio Monumentale San Giuseppe) збудований вже у XX ст., як місце вшанування семи тисяч моденців полеглих у Першій Світовій війні.

Як і в багатьох інших містах Італії, у Модені працює та проживає багато українців. Двічі на тиждень (у середу та неділю) в місцевій церкві S.Maria dei Angeli о 15.00 для них відбувається літургія східного обряду, яку відправляє о. Тарас Галавай. Туди у неділю я й попрямував.
В храмі є кілька цікавих з точки зору мистецтва речей. Та сфотографував я лише «кесоновану» стелю.

На відміну від багатьох італійський церков (але не моденського собору), ця була вщент заповнена людьми. Як правило, в церквах жінки складають більшість. Та тут їх, мабуть, в силу специфіки роботи в Італії, було ледь не 100 %. Впадає у вічі те, що усі прихожанки були у хустинах. Католицька церква, на відміну від православної, як відомо, не вимагає цього. Скоріш за все, сам парох наполягає на дотриманні цього давнього, в тому числі і українського, звичаю. Але найцікавішим було те, що до цього символу покори частина жінок на італійський манер тримали у руках віяло. Спостерігаючи за цим, я ловив себе на думці, що знаходжуся не в Модені, а в якомусь маленькому містечку Галичини.

Відчувалось, що паства любить свого священика. Під час проповіді о. Тарас ставив запитання, а вірні жваво на них відповідали. По поверненні я хотів відшукати одну чудову притчу Бруно Ферреро, яку почув на проповіді, але так і не знайшов…
Виявляється, у Модені найвищий рівень доходу на душу населення в Італії... Тож, сподіваюся, українцям у цьому містечку живеться не найгірше.
З останніми звуками Богослужіння я вийшов із храму і попрямував на вокзал. Прощавай Модена і щасти вам, українці!