taras_palkov

З великих міст Франції, крім Тулузи, у цій поїздці я ще відвідав Бордо. Але відвідав це голосно сказано, у мене на столицю Аквітанії було лише півтори години.

Найближчою від залізничного вокзалу, і найпершою пам'яткою, яку я побачив у Бордо, була церква Святого Круа (Хреста) (фр. Église Sainte-Croix). Зараз вона має статус парафіяльної, а колись виконувала роль абатської церкви бенедиктинського монастиря (Sancta Crux Burdegalensis). Про конфлікт цього монастиря із абатством в Сен-Макер я згадував в минулому пості - https://taras-palko.livejournal.com/2066.html.

Всередині церкви Святого Хреста містяться мощі, майже забутого сьогодні, святого Моммоліна - бенедиктинського ченця, який помер у Бордо в 623 році. Св.Моммолін був об'єктом великого народного шанування й мав репутацію зцілювача від психічних захворювань та екзорциста. Кажуть, що опанованих залишалися зв'язаними на всю ніч в Сен-Круа перед каплицею святого, а під ранок вони були вже були звільнені від злих духів. Ще й нині в основі деяких колон храму можна побачити прикріплені кільця для біснуватих. Саркофаг ченця святого Моммоліна та його статуя в часі французької революції зникли. Однак мощі святого були збережені. Їх переховували протягом кількох століть й нині вони знаходяться в одній із бокових каплиць храму.

Хоча абатство Сен-Круа було засноване у VII столітті, нинішня церква була збудована пізніше - наприкінці XI та на початку XII століття у характерному для цього регіону Франції романському стилі Сентонж. Фасад у стилі Сетонж характеризується розділення фасаду на три секції при якому вхідні двері супроводжуються двома глухими бічними арками, а архівольт центрального порталу в свою чергу розділений на три або чотири арки.

В часу мого приїзду на площі перед храмом тривали ремонтні роботи, тому я не мав змоги зробити фото безпосередньо навпроти фасаду. Через це скористаюся ще давньою гравюрою . Як бачите, на гравюрі відсутня друга дзвіниця, яку для симетрії було додано в 19 ст. архітектором Полем Абаді. І, як на мене, без другої дзвіниці було би краще.
Той же Поль Абаді суттєво видозмінив декоративні елементи фасаду, так що тепер без сторонніх підказок (я їх намагався знайти, та так і не знайшов) розібратися, що походить з часів середньовіччя, а що є проявом реставрації 19 століття, вкрай складно.

У великій ніші другого ярусу видно скульптуру св. Юрія, який перемагає дракона. На гравюрі ціє ж скульптури немає... Натомість французька вікіпедія подає, що видатний мистецтвознавець Еміль Маль у своїй книзі «Релігійне мистецтво XII століття у Франції » вважав, що тут зображено не св. Юрія, а імператора Костянтина, а фігура, розтоптана ногами, уособлює народи, переможені Марком Аврелієм.

Тієї ж думки дотримувався іще один відомий фахівець Андре Массон, який бачив у жінці, що стоїть, християнську Церкву, яка вітає свого захисника. Отже, це все ж скульптури з 12 століття! Проте мені зовсім не віриться, що тут зображений св. Костянтин, а не Юрій.
Тут подам ще цікаву підбірку св. Юріїв, в яку і бордоський Сен-Жерар є включеним - https://tao-yin.fr/le-dragon-et-saint-georges/

У верхньому ярусі фасаду - Вознесіння Господнє в оточенні Тетраморфу і ангелів.

Нижче - 4 пророки, а під ними - 11 апостолів.

Решту декоративних елементів, по причині вказаній вище, залишу, в основному, без коментарів.

У верхній частині архівольту центрального порталу - теми з першої сцени Книги Одкровення святого Івана : на склепінні зображено 24 коронованих старців з музичними інструментами.

Мотиви на другій арці, здається, представляють знаки зодіаку, місяці року та людську працю. Вони нагадують нам про тимчасовість людського життя та плин часу.

Краб у єпископській митрі це, однозначно, фантазії з 19 ст.

На правій арці, як припускають, зображена хтивість, яку репрезентує зображенням жінки, яку кусає за груди змія. Незрозуміло лише, що тут робить розташований поруч з жінкою чоловік...Можливо, він карає її за гріхи?

Ліва арка можливо символізує жадібність, адже тут можна побачити чоловіка, який згинається під вагою гаманця, що висить у нього на шиї, і якого мучить демон .

Далі у мене по ходу була церква Сен-Мішель — грандіозна базиліка в стилі ранньої готики, присвячена архангелу Михайлу. Її будівництво тривало 200 років, починаючи з 14 століття. Церква має також окремо розташовану височенну дзвіницю, яка в час мого приїзду саме була на реставрації й з якої відкривається гарний краєвид на Бордо.

Звичайно, я мав дуже мало часу, щоб оцінити Бордо, але все ж порівнюючи Бордо з Тулузою, я однозначно віддам перевагу, столиці Окситанії. Проте є в Бордо дві дуже гарні пам'ятки з часів Середньовіччя, які вирізняють Бордо з-поміж інших міст Франції. Це дві готичні вхідні вежі-брами.

Перша із низ це Ворота Порт-де-ла-Грос, що ведуть у Старе місто й були побудовані в XIII ст. на шляху Святого Якова. Спочатку їх називали Сент-Елуа, відповідно до назви найближчого храму Святого Егілія. Та у XV ст. між круглими кам'яними вежами воріт була споруджена дзвіниця з масивним дзвоном, що сповіщав про найважливіші події та події – і ворота стали називатися Гросс-Клош («великий дзвін») або Порт-де-ла-Грос. Згодом вони перетворилися на один із найвідоміших символів Бордо, і казковий силует їхніх веж навіть з'явився на гербі міста.

Інтер'єр прилеглої до вежі церкви Сен-Елуа. Вона не так велика, як інші храми Бордо, але доволі цікава. Це також одна з двох церков у районі Бордо, де проводиться Меса за надзвичайною формою римського обряду або Тридентського обряду.

Далі я ще хотів побачити, хоча би тільки зовні, місцевий собор Сен-Андре (св. Андрія).

От вже видно його дзвіницю з позолоченою скульптурою Богородиці в її завершенні. Собор Сен-Андре - головний храм не лише Бордо, а й усієї Аквітанії, а також старовинне місце, де проходили одруження французьких королів Людовіка VII та Алієнори Аквітанської у 1137-му році та Людовіка XIII з Анною Австрійською у 1615-му.

На площі перед базилікою проводиться щотижневий фермерський і блошиний ринки, а квартали в околицях є найбільш колоритними й атмосферними у всьому місті. Ту також розташовується Міська Рада, що французькою звучить, як Hôtel de ville. Один із чотирьох прапорів на фасаді муніципалітету - український. Дякую вам, бордосьці, за підтримку!

Тимпан північного порталу Бордоського собору розділений на три регістри, написані Жаком Гарделем. Внизу, на перемичці, зображена Таємна вечеря .

На жаль, на оглядини собору я потратив більше часу, ніж було заплановано. А все через те, що шукав двох ангелів, які обрамляють портал і які мали нести місяць і сонце. Якщо уважно придивитися, ці ангели також присутні в тимпані північного порталу, але я добре пам'ятав, що тло у потрібному мені тимпані мало було блакитним - https://france-guide.livejournal.com/215305.html . Тому я витратив дорогоцінний час щоб ще раз обійти собор довкола у пошуках іншого порталу, як потім з'ясував головного - королівського. Але його так і не знайшов. Видно він був за риштуваннями.

З собору є у мене ще кілька цікавих фото гротесків (?), скульптур і гаргульїв.

Вид на собор зі сходу.

Друга вежа-брама ( з кінця 15 ст.) - Ворота Кайо (фр. Porte [ du ] Cailhau), або Палацові ворога (Porte du Palais). Побудовані вони були французьким королем Карлом VIII.
Гасконське calhau означає «камінь». Є версія, що назва перейшла до воріт від пристані quai daü Caillaü - «кам'яної набережної» (нині набережна Рішельйо) - так як та перша в місті була вимощена річковою галькою. У той самий час це ім'я мала сім'я великих буржуа, багато членів якої керували містом у XIII—XIV століттях. Інша назва, «Палацова брама», походить від Палацу Омбрієр, що знаходився на протилежному кінці Палацової площі, до якої виводили ворота.

Споруда висотою у 35 метрів складається з двох сполучених воєдино веж. Верх увінчаний трьома конусоподібними гострокінцевими баштами, над якими височить витончена дзвіниця . Спочатку ворота з обох боків були оточені куртинами, що контролювали доступ до обгородженого контуру міста .

На західному фасаді, з боку Палацової площі, під великим вікном знаходиться барельєф, в центрі якого зображено два ангели, що підтримують гербовий щит із трьома королівськими ліліями.

У Бордо залишалося ще багато цікавих місць, які я не побачив, але я не зміг втриматися і мусів ще побачити, як у Бордо протікає Гаронна, а заодно і Пон-де-П’єр — кам’яний міст, що містить 17 витончених арок. Збудований в першій половини 19 ст і який є однією зі знакових пам’яток Бордо.
Це вже точно вже було зайвим і хоч я після цього побіг відразу на вокзал та не встиг на потрібний мій поїзд. На поїзд до Сента (Saintes). Попри усі мої "зловживання", мені здається, що не встиг, бо із моїм зором і на ходу, недогледів і побіг не на той перон. Треба було на 6-ий, а я побіг на 8-ий...

Все ж занадто щільно складена програма поїздки рано чи пізно мала б призвести до такого результату. Найприкріше, що в той таки Сент не треба було кудись звертати, пересідати на невідомий автобус і тому подібне. Поїздів туди купа, якраз по дорозі, але... А чекати на наступний поїзд я не міг, бо тоді б не потрафив у наступні місця моєї поїздки - Ла-Рошель і Мель.. Знову таки через занадто щільний графік. Як певну компенсацію (не для мене, а для мої читачів) дам посилання на допис про головну пам'ятку Сента - L’abbaye aux Dames мого шановного друга Аrukhlin - https://arukhlin.livejournal.com/58672.html

На Ла-Рошель у мене було трохи більше півгодини. Я дуже боявся спізнитися і провести ніч не там, де було заброньовано. Тому побачив мало, але все ж тепер можу сказати, що я там був))

Ла- Рошель (La Rochell) – мальовнича столиця департаменту Приморська Шаранта, розташоване на березі Атлантичного океану. Місто це було заснований у X столітті, а з XII по XIII століття був важливим поселенні у мережі ордена тамплієрів (на честь них названо одну з вулиць міста – rue des Templiers). До XV століття місто залишалося найбільшим портом Франції на атлантичному узбережжі (головні предмети торгівлі – вино та сіль).

В епоху Відродження Ла-Рошель відкрито прийняла ідеї Реформації і з 1568 стала центром гугенотів, що подарувало місту нетривалий період процвітання. Але вже в наступному столітті, а саме в 1622 році герцог де Гіз знищив флот Ла-Рошелі, що знаходився під командуванням Жана Гітона. А ще через п'ять років після того, як солдати Ла-Рошелі виступили в бою проти королівських французьких військ, король Людовік XIII наказав почати облогу Ла-Рошелі, яка закінчилася її взяттям в 1628 році, а також новим переслідуванням гугенотів, що досяг своєї вищої точки у скасуванні Нантського едикту. Багато гугенотів втекли з країни і заснували 1689 року в Північній Америці місто Нью-Рошелл. Проте Ла-Рошель і в пізніші часи була важливим центром. Зокрема, в епоху колоніалізму це місто-порт відігравав важливу роль у торгівлі між Африкою, Північною Америкою та Європою.

tri-mushketera-3 (1).jpg

Події облоги Ла-Рошелі в 1627 році були змальовані в романі Олександра Дюма "Три мушкетери". Семе перед візитом до Франції я ще раз перечитав, щоб відновити в пам'яті, цей роман. Вже зовсім по-іншому з іншими почуттями, ніж в юнацькі роки. І ще раз переконався, що талановито це має бути також і не нудно). Тому схиляю перед Дюма-старшим капелюха. І це при тому, що письменник дуже вільно (це я ще м'яко висловлююсь) інтерпретує історичні події та їх учасників. Мотивація їх вчинків, тих же мушкетерів і д'Артаньяна, також виглядає сумнівною. І я не про страту Міледі пишу, а про захист Королеви. Рішельє, далеко не найулюбленіша для мене історична постать, мав коханок?.. Що за бздура? Ну, а герцог Бекінгем це взагалі окрема історія...

За мотивами роману згаданого роману А.Дюма Одеська кіностудія зняла в 1978 році художній фільм "Д"Артаньян та три мушкетери", зйомки якого частково відбувалися в Львові і деякі з них з цих сцен знімалися безпосередньо біля моєї школи, до якої я саме тоді в 1-ий клас ходив. А от облогу Ла-Рошелі знімали вже в Свіржському замку та на Одещині - у Білгород-Дністровському.
Більш детальніше про зйомки того фільму на Львівщині можна прочитати тут - https://mylviv.city/yak-lviv-peretvoryvsya-na-paryzh-zjomky-serialu-dartanyan-i-try-mushketery#google_vignette

Як Ви, надіюсь, зрозуміли в Ла-Рошель я хоч би на півгодини, але мав потрапити).

Найвідоміші оборонні пам'ятки Ла-Рошелі – середньовічні вежі Старого порту. Вони охороняли вхід в порт за допомогою ланцюга, протягнутого між водою,

Дві з них - масивний донжон Сен-Нікола (Tour Saint-Nicolas) і кругла Ланцюгова башта (Tour de la Chaine) фланкують вузький вхід у порт, а Ліхтарна вежа ( звана також вежею Чотирьох сержантів або вежею Лантерн) розташовується трохи віддалік.

Під час Другої світової війни німці збудували біля Ла-Рошелі бункер для підводних човнів, що зберігся до сьогодні. Через сильний опір загарбників, Ла-Рошель стала останнім звільненим містом Франції. Німецький комендант здався лише опівночі 8 травня 1945 року.

В наші дні Старий порт Ла-Рошелі не втратив свого значення для торговельного та туристичного судноплавства. Наразі він складається з трьох гаваней, у яких є 18 пристаней для великих кораблів та 320 місць для невеликого водного транспорту.