taras_palkov

Мель (фр. Melle) — невеличке містечко у регіоні Нова Аквітанія, розташоване на відстані 55 км на південний захід від Пуатьє та за 27 км на південний схід від Ніора. Певний час тут розташовувався французький монетний двір, хоча срібло там видобували ще римляни. Саме завдяки родовищам срібла, а також розташуванню містечка на паломницькому шляху святого Якова Мель завдячує наявності у ньому трьох церков XI-XII століть, оглядини яких, можна сказати, є обов'язковою зупинкою для поціновувача романського мистецтва.

Приїхав я у Мель вже пізно увечері, знайшов необхідне помешкання і добре виспавшись ранком пішов оглядати церкви. Перша із них і найвідоміша — церква Святого Ілера (Іларія). Святиня була побудована наприкінці XI - на початку XII століть. Свою назву отримала від імені Сен-Ілера, першого єпископа Пуатьє, який помер у IV столітті.

Це єдина, на жаль, церква в місті, яка й нині використовується для Богослужінь.

Найдавніша частина церкви, збудована в XI столітті включає апсиду з апсідіолами і трансепт.

Церква Святого Ілера відома величезною кількістю чудових романських скульптур на зовнішніх та внутрішніх стінах. Однією з найвідоміших із цих скульптур є статуя загадкового вершника над північними вхідними дверима.

Статуя вершника є предметом жвавих дискусій з-поміж істориків мистецтва. У будь-якому разі, святого Мартіна в якості зображеного науковці виключають; тут не розривають жодного плаща, і жодного жебрака не благословляють. Народна віра часто асоціює вершника з Гі де Лузіньяном - шукачем пригод, хрестоносцем і тимчасовим королем Єрусалиму. В числі інших кандидатів - Карл Великий, Ісус Христос, і навіть лорд Мелле з 12 ст. Але швидше за все тут зображений римський імператор Констянтин, який прийняв в Римській імперії християнство, перемігши тим самим язичництво. Переможено поганство в сен-іларській скульптурі могла уособлювати невелика фігурка людини під конем.

Кінна фігура св. Констянтина (?) була значною мірою відреставрована у 19 столітті; тому її постава та вираз обличчя нетипові для романського періоду.

Внутрішній (відреставрований) архівольт над вершником містить листяний орнамент,

а два інших - з північного порталу, які нині суттєво пошкоджені, зображують знаки зодіаку, селянську працю, а також чесноти та вади.

Капітелі північного порталу.

Загальний вид на північну сторону храму. Вся ця стіна, від основи до карнизу, оздоблена орнаментами. Вікна обрамлені колонами з капітелями та арками. Консолі карниза даху також мають скульптурне оформлення.

Декоративні елементи консолей карнизу північної стіни.

Деякі капітелі вікон.

Тепер увійдемо всередину. Для цього доведеться спуститися кількома сходинками униз і перед нами відкривається чудова тринавова зала з гострим склепінням. Вхід до нави перетинають три могутні арки і по три колони розташовані з кожного боку порталу.

Церква Святого Ілера — це зальна церква. У зальних церквах нава і бічні проходи майже однакової висоти та ширини, величезний дах підтримується високими колонами. Будівництво зальних церков виникло в пізньороманському періоді, але свого апогею досягло в часи готики.

Згідно з інформацією на внутрішній панелі, у Сен-Ілері (всередині та зовні) міститься аж 281-а декорована капітель!

На жаль, більшість різьблених капітелей на вершинах колон у цій частині церкви не збереглися, а ті, що ми бачимо сьогодні, були додані у 19 столітті під час реставрації.

Південний портал є чимось особливим, оскільки рідко який портал, що звернений назовні, має оздоблення ще й зсередини.

Всередині храму зовсім незвично, в сучасному стилі, оформлений хор.

У 2011 році французький художник Матьє Леаннер створив у хорі динамічний «ландшафт» за рахунок мармурових шарів, які ступінчасто піднімаються та опускаються, а в одній заглибленій ділянці утворюється спокійна калюжа чистої води. Вівтар і амвон теж сучасні й виготовлені з кольорового мінерального матеріалу.

Виглядає, як на мене, досить гарно. Але головне клірикам, яким у Франції часто буває під 80-ть, не спотикнутися тут і не впасти.

Оглянемо тепер західний фасад, який представляє собою яскравий приклад класичного горизонтального та вертикального тричастого поділу західного фасаду в регіоні Пуату: нижня секція містить головний портал з двома меншими фальшивими порталами з боків; центральна секція містить три вікна, центральне вікно більше за два бічних вікна; а верхня - закінчується фронтоном без оздоб. Через своє розташування на невеликому струмку, вся будівля здається заглибленою в землю, тому, щоб дістатися до північного порталу, потрібно спуститися кількома сходами.

Портали «напрочуд стримані» і не мають тимпана; на противагу їм, три вікна в центральній секції надзвичайно майстерно спроектовані, з колонами з капітелями та вигадливими архівольтами.

Два карнизи розділяють зони по горизонталі, на яких розташовані консолі з фігуративними та орнаментальними зображеннями.

Одна із двох веж цього фасаду. Якщо добре придивитися, то видно на ній хрести, чи Розп'яття.

Південний портал зовні.

Капітелі південного порталу.

Нарешті, ще раз покажу найефектнішу частину храму - східну.

І мабуть не треба й казати, що всі консолі карнизів даху апсид хору та трансепту скульптурно оздоблені!

А тепер оглянемо найдавнішу з трьох церков Мель - церкву Святого Савініана (Saint-Savinien). Церква мальовничо розташована в центрі містечка, на невеликому пагорбі.

Церква Святого Савініана датується кінцем XI або початком XII століття. Храм зазнав серйозних пошкоджень під час Столітньої війни, релігійних воєн та Французької революції, і навіть служив в'язницею з 1801 по 1926 рік. В нинішні часи він був відреставрований, і нині в ньому проводяться виставки та концерти.
Концерти і виставки це, це звичайно добре, але краще б вона використовувалася за прямим призначенням

Фасад церкви Сен-Савініана менш вишуканий, ніж у аналогічних церков у регіоні, але саме це надає їй суворого та монументального вигляду.

Це майже архаїчне враження ще більше посилюється всередині однонавової зальної церкви. Високо розташовані романські вікна, потужні поперечні арки та високе перехрестя створюють основу для особливого просторового враження.

Пласке дерев'яне перекриття стелі тільки підсилює такий ефект.

Модильйони апсиди.

Головний портал має тимпан (нетиповий для регіону), де Христос зображений у центрі на перемичці, у супроводі левів.

Леви також можна побачити на лівій капітелі порталу,

а права капітель прикрашена переплетенням.

Поруч із церквою сан-Савініана розташований Готель «Менок», що являє собою будівлю 19-го століття.

Ймовірно стоїть готель на місці якось давнішої споруди, бо я також знайшов інформацію, що вежі цієї споруди датуються 15-им століттям.

Леви (чи скоріше левиці) в місті Мель зустрічаються на тільки на порталі церкви Сен-Савініана.

За кілька сотень метрів на північ від центру розташована третя романська пам'ятка містечка - церква св. Петра.

Церква святого Петра була збудована спочатку в якості каплиці в 950 році, але згодом була розширена та розширена у два етапи у 12 столітті. Найстарішою частиною церкви є хор і трансепт. Разом з іншими церквами міста Мель, церква Святого Петра приймала потік паломників в Сантьяго-де-Компостелу, але потім була спалена та пошкоджена під час Релігійних війн, а пізніше перетворена на місцеву залу для зборів під час Революції. У 1855 році розпочалися реставраційні роботи, перш ніж її офіційно класифікували, як історичну пам'ятку в 1862 році.

Південний портал Сен-П'єр містить орнаментальні архівольти з невеликим гострим склепінням. Ще однією особливістю є фігуративне зображення вище: Христос - Суддя світу сидить посередині на троні. Хоча фігури поруч із ним вже не впізнавані, у такому розташуванні вони, ймовірно, представляють Марію та Івана Богослова.

Орнаментальні архівольти, як на мене, просто чудові.

На карнизі, що розділяє портал і фігурну нішу, можна побачити двох кентаврів та різні зображення тварин. Також присутній святий:та південними дверима з арками, на яких зображені знаки Зодіаку та тварини Апокаліпсису.

Як це часто буває в Пуату, інтер'єр церкви напрочуд вражає завдяки своєму монументальному просторовому враженню. Церква являє собою тринавову зальну церкву з трансептом, хором, головною апсидою та двома бічними апсидами. Нави перекриті стрілчастими циліндричними склепіннями, а масивні поперечні арки розділяють окремі прольоти. Центральна нава освітлюється через бічні проходи, створюючи м'яке розсіяне світло, що сприяє медитації. Жаль лише, що тепер це місце "гидоти і запустіння".

Всередині є дві чудові капітелі - мабуть найкращі, з усіх церков міста Мель. Перша із них зображає поховання Христа.

Друга капітель також є чимось особливим; на ній зображено так званого «витягувача шипів» . «У Середньовіччі колючка вважалася символом первородного гріха; той, хто виривав колючки, тлумачився як грішник, який зійшов з правильного шляху. У цьому контексті цей мотив продовжував використовуватися на капітелях, фасадах, міських воротах і навіть гробницях ( див., наприклад, -->Магдебург )». (Вікіпедія). Мотив зберігся до сучасності – навіть на мозаїці Абрафаксена ( -->Мосапедія ) колючку час від часу доводиться виривати з ноги! Взято з вікіпедії і з https://www.portalsaeule.de/index.php?cat=Portale%2C%20Kapitelle%20und%20Fassaden%2FRomanik%2FFrankreich&page=Melle2&highlight=melle
Дуже рекомендую німецький веб-сайт звідки взято друге посилання!. На ньому усіх церкви в місті Мель значно детальніше описані ніж у мене, а крім того можна знайти, ще дуже багато цінної інформації, яка стосується романського мистецтва.

Вітраж із 19 ст(?)

Декоративні елементи оздоблення апсиди.

Вид на церкву Сен-П'єр із південного сходу. Саме виглянуло сонечко, щоб знову сховатися для мене в Пуатьє.

В Мель я приїхав із Ніорта автобусом. Ним же повернувся в Ніорт і далі поїхав поїздом в Пуатьє. Ніби все просто, але є своя специфіка. Коли перший раз їхав з Ніорта в Мель, то добре все випитав у водія. А вже їдучи вже в зворотньому напрямку тим же автобусом і з тим же ввічливим водієм, я зрозумів, що він мені ані першого разу, ані тепер не видав квитка. Трохи повагавшись, я попросив його мені дати і без проблем отримав. Але пізніше, добре знаючи, що тільки мені одному зі всіх його нечисленних пасажирів треба вийти на зупинці біля залізничного вокзалу, він туди не поїхав, а відправився відразу на кінцеву - в самісінький центр.... Добре, що у мене було трохи часу в запасі й я не запізнився на свій поїзд...

А тепер про Пуатьє і перша пам'ятка, яку я в ньому відвідав була його - баптистерій.

Баптистерій мені вдалося сфотографувати майже з однієї точки в в два різні дні і при різній погоді. Вибирайте самі, яке фото краще.

Зі східного боку ракурс менш цікавий, але для любителів архітектури він, мабуть, важливий.

Ще може бути і так - з тераси біля собору.

Баптистерій Святого Івана ( Baptistère Saint-Jean ) — римо-католицька церква в Пуатьє. Вона вважається найстарішою існуючою християнською будівлею у Франції та одним із найвидатніших зразків архітектури часів Меровінгів. Центральна частина будівлі була збудована близько 360 року як цивільна будівля, на фундаментах римських споруд, знесених у 276 році, у тому місці, що згодом стало єпископським кварталом міста Пуатьє, поблизу резиденції Святого Іларія та майбутнього собору. До первісної споруди було внесено багато змін.

Хрестильню було додано у VI столітті, оскільки в той час хрещення проводилося шляхом повного занурення.

Будівля була сильно пошкоджена під час окупації вестготів у V-ому столітті. Реставрацію розпочали після того, як Хлодвіг I переміг Аларіха II у 507 році в битві при Вуйє, поблизу Пуатьє. Ця реставрація включала ремонт верхніх частин святині, додавання трьох апсидіолей, трансепта та апсиди, а також оздоблення зовнішньої та внутрішньої частин будівлі. До 10 ст. споруда занепала, тому було проведено добудови та ремонт. Було знесено дві оригінальні невеликі ризниці (які спочатку призначалися як підготовчі кімнати для катехуменів обох статей) та бічні апсидіоли. Рукава трансепту були перебудовані як апсиди, а квадратний нартекс отримав свою нинішню багатокутну форму. Приблизно в цей час католицька церква відмовилася від практики хрещення зануренням, і згодом хрестильний басейн був засипаний на замінений хрестильними купелями. А сам баптистерій трансформувався в парафіяльну церкву.

Розписи відносяться до двох періодів: романського, що датовані приблизно 1080-1120 рр.; та готичного, що датується першою половиною XIII століття.

Романські розписи не тільки дуже добре збережені, але й надзвичайно майстерно виконані.

Хоча романська програма баптистерію Святого Івана неповна, вона багата на кілька іконографічних тем.

На східній стіні та навколо баптистерію грецький фриз з рельєфним ефектом та різними птахами. Між двома вікнами-окулусами зображений безбородий Христос з хрестоподібним німбом, велично у своїй мандорлі, що тримає розгорнуту книгу, на якій написано EGO [SUM V]I[TA], Я є життя (Іван, XIV, 6). Під Христом у медальйоні зображено руку Бога.

Дванадцять апостолів, яких без підписів важко ідентифікувати, за винятком святого Петра, розміщуються праворуч і ліворуч від Христа. Вони рухаються і показують один одному "видіння". Апостоли йдуть по хвилях, що символізують світ, по якому поширюється божественне Слово. Над апостолами напис латиною: ASCENDO AD PATREM [MEUM E]T PATREM [VESTRVM, DEVM ET DEVM VESTRVM]. VI[RI G]A[LIL]EI [QVIS S]TA[TIS ASPICIENT] ES IN CELVM. HIC HIESVS QVI ASVMTVS У VOBIS - «Я йду до Отця Мого й Отця вашого. Бога Мого й Бога вашого. Галілей, який підводить очі до неба. Це Ісус, що був узятий від вас».

Навколо Христа - два ангели, які ідеально відповідають формі вікон, обидва повернуті до апостолів, але вказують на Христа.

В останньому регістрі стіни з обох боків зображено два вершники, перший повністю стертий, від голови коня залишилося все. Праворуч — імператор Костянтин , він тримає скіпетр і державу і йде у напрямку Христа. На цій частині стіни також накладаються фрески з циклу життя Святого Івана Хрестителя, які датуються XIII століттям .

Під інших стінах є також фрески, але частково понищені і складні в розшифруванні. Найкраще видно зображення на південній стіні між окулусами із святим Маврикієм Аганським, позначеного тут, як МАВРИКІВОМ. Святий мученик зображений у легіонерському одязі, як воїн. Обабіч нього під одним окулусом зображено павича, під другим - дракона, що стоїть перед людиною (на жаль, не потрапив у кадр), який розмахує мечем, що символізує боротьбу між Добром і Злом. Між цими двома фігурами напис CIL CRIA MARCI ETVRNA , що перекладається як «він просив/плакав про милосердя і втік». Цей напис описується як найдавніший відомий напис народною мовою.

Готичні розписи можна бачити у багатокутній осьовій апсиді. В центрі склепіння - Христос, що сидить у чотирипелюстковій Мандорлі, з Тетраморфом в простінках.

Христос у славі несе глобус у лівій руці, а права ніби ще завмерла у русі благословення (?!)

Лев з філактерієм євангеліста Марка.

У верхній частині цього склепіння розташовані дві великі фігури святих (?), над ними, як я розумію, святі Отці церкви в медальйонах.

Св. Петро, а за ним якась гора. Чи може це скеля?..

На тріумфальній арці, що розділяє апсиду від зали баптистерію, обмежена поверхня дозволяє зобразити ангелів та орнаментальні мотиви.

Один із ангелів тримає дві корони.

На стінах багатокутної апсиди також розгортається історія святого Івана Хрестителя Предтечі . Тут покажу три сцени:
свята Єлизавета на своєму ліжку, яку споглядають троє чоловіків, та повитуха, яка доглядає за дитиною.

Захарія під впливом Святого Духа дає ім'я дитині, Предтеча в пустелі на колінах перед рукою Бога.

Якась нечисть)

У баптистерії зараз розташований невеликий музей,в якому представлено багато кам'яних саркофагів , що датуються 5-7 ст., багато з яких яскраво прикрашені різьбленими візерунками. Також тут представлені такі залишки, як фрагменти римських колон, хрестильні купелі та інші кам'яні реліквії.

У баптистерії зберігаються зліпки елементів внутрішнього та зовнішнього декору баптистерію, виконані Камілем де ла Круа.

Рідкісна, одна із двох існуючих у Франції, здвоєних гробниць. Для подружжя? Цього ніхто достеменно не знає.

І на завершенні посту - ще трохи готики, чи точніше готико-романіки, кафедрального собору Сен-П'єр або Святого Петра (французька назва Cathedrale Saint-Pierre). Дивлячись на храм із цієї точки мені пригадалися готичні собори Англії.

І дійсно, собор Сент-П'єр був споруджений на руїнах стародавньої церкви Святого Іларія (першого єпископа Пуатьє і святого) за наказом англійського короля Генріха II Плантагенета, який фінансував будівництво з власної скарбниці. Безпосереднє будівництво розпочалося в середині 12 століття, коли регіон Пуату завдяки шлюбу Генріха II з Елеонорою Аквітанською належав Англії.
Собор Сент-П'єр через навколишню забудову сфотографувати загалом доволі доволі важко, тому подаю тут ще архівне фото фото з вікіпедії.

Cath�drale_de_Poitiers,vue_c�t�_sud_ouest.jpg

Cath�drale_de_Poitiers,vue_c�t�_sud_ouest.jpg

Храм уособлює собою «стиль Плантагенетів» (за назвою династії, яка походить з провінції Анжу) та «перехідний стиль»: річ у тому, що анжуйську готику справді можна розглядати як перехідний етап між романською архітектурою та готичною. З одного боку, характерні для неї товсті стіни, позбавлені аркбутанів, без яких не можна уявити готичну архітектуру, нагадують про романське мистецтво; з іншого боку, відмінним елементом стилю Плантагенет є високі, з чітко окресленими ребрами, склепіння, в порівнянні з якими навіть традиційні готичні склепіння виглядають більш плоскими і присадкуватими.

Фасад, що відступає від двох веж, датується серединою XIII століття . Він структурований 9-метровим вікном-трояндою та трьома двосхилими порталами. На нього вплинула готична архітектура північної Франції. Дійсно, вікно-троянда за дизайном нагадує південне крило трансепту собору Нотр-Дам у Парижі.

Виконаний близько 1250 року однією або кількома майстернями, деякі з цих майстрів також працювали в Шартрі, комплекс скульптур на західному фасадному порталі собору Сен-П'єр може за мистецькими якостями зрівнятися з комплексами соборів Парижа, Буржа чи Реймса.

Центральний портал ілюструє сцену Страшного суду, що поділена на три реєстри.

Мертвих витягують з гробниць у грандіозному ансамблі. Святий Михаїл з мечем у руці відділяє обраних від проклятих, яких кидають у жахливі щелепи Левіафана. Христос-Суддя демонструє свої рани. Поруч із ним стоять навколішки Діва Марія та Святий Іван, а також ангели, що демонструють знаряддя Страстей Христових.

Арки архівольтів прикрашені фігурами зі Старого та Нового Завітів.

Лівий портал об'єднує у двох регістрах Успіння Діви Марії та Коронування Діви Марії. Фігури, що оточують Марію, що лежить на смертному одрі в момент її Успіння, вражають елегантністю своїх силуетів, рельєфністю та плавністю драпіровок, а також урочистою гідністю своїх поз. Вгорі Христос благословляє свою Матір, яку коронують ангели. В арці розміщені святі та клірики.

Успіння Діви Марії.

Тимпан правого порталу присвячений Святому Томі. Такий тематичний вибір рідкісний у готичній скульптурі.

Типово в іконографії св. Томи використовують сцену недовіри апостола, але в Пуатьє натомість використана доволі незвична історія пов'язана з святим - небесне явище палацу, який апостол мав побудувати для короля Індії, згідно історії що описана в «Золотій легенді» Якова Ворагінського. Тому в центрі тимпану Сен-П'єр можна побачити будівлю у формі скинії, що височіє над сценою, де святий Тома проповідує, хрестить і роздає милостиню. Цей тимпан демонструє, що справжній палац є духовним, а зовсім не матеріальним.
Арки архівольту зображують ангелів, святих, озброєних як лицарі, та притчу про нерозумних і мудрих дів.