![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkov
Сьогодні продовжимо оглядати визначні пам'ятки Кракова, а також відправимось до найдавнішого абатства Польщі, що належить отцям-бенедектинцям в Тиньцю і де я прийняв участь в Богослужіннях й зупинився на ніч.
Допис, в основном,у стосується пам'яток Старого міста, але не всіх. Так почну із Костелу Пресвятого Серця Ісуса, який знаходиться поза межами Середмістя і який перший мені трапився по дорозі із автовокзалу.
Костел належить монастирю єзуїтів, який існує в цьому місці з 1868 року. Храм же, який можна бачити сьогодні був споруджений у 1909-1912 роках за проектом архітектора Францишека Мончинського й репрезентує архітектуру періоду Молодої Польщі та є одним із найвидатніших творів польського сакрального мистецтва першої чверті XX століття.
Мальовничий вигляд церкви підкреслює розташування головного входу з боку вежі, що виходить на вулицю Коперніка. Його прикрашає чудовий кам'яний портал із монументальною скульптурою Христа і двома скульптурами зі свинцю, які символізують людство, що шукає втіхи в серці Господа, роботи Ксаверія Дуніковського. Вежа храму, заввишки у 68 метрів й є однією з найвищих у Кракові.
Інтер’єри храму вражають величчю, красою і вишуканістю – скульптури, ікони, венеційські мозаїки, вітражі. Над ними працювали Францишек Мончинський, Ксаверій Дуніковський, Кароль Хукан, Петр Стахевич, Ян Буковський, Леонард Стройновський.
При цьому відчувається, що митці, які примали участь в будівництві й оформленні церкви церкви спиралися не лише на модернізм, а й на романські, готичні та барокові традиції.
Шкода лише, що такі інтер'єри, в основі яких закледена містична гра темряви і світла, дуже складно фотографувати. Особливо в присвітанковій порі. Натомість фотографії зроблені з застосуванням усіх доступних фотографічних засобів, хоч з професійної точки зору є досконалими, але позбавляють храму цього відчуття містичності й близькості з Богом - https://kerkfotografie.nl/bazylika-najswietszego-serca-pana-jezusa-krakau/
Є ще фото з самого сайту отців-єзуїтів (https://bazylika.jezuici.pl/galeria/), і хоч у них гарно передано контраст освітлення храму всередині, але сам підбір ракурсів і здійснене кадрування, не завжди, на мій погляд, є досконалим.
В будь-якому випадку мої фото не кращі. Бо так не вийде, щоб забігти до церкви вперше на короткий час і все добре сфотографувати. Можна схопити при цьому якихось 1-2 кадри добре,, але щоб вийшло все, то треба приходити до храму, "вживатися з ним" і фотографувати багато разів.
А тепер перімістимося в Старе місто (пол. Stare Miasto) — найстарішу частина міста Кракова, оточену з усіх боків парком Планти. Головні пам'ятки Старого міста Кракова розташовані на Ринковій площі та в її околицях: Маріацька базиліка, Суконні ряди про які я вже розповідав - https://taras-palko.livejournal.com/3987.html ;, вежа ратуші, костел Свято́го Войцеха (пол. Kościół św. Wojciecha). Останній - один із найменших, а також із найдавніших костелів міста, походить з XI століття. Первинно був споруджений у романському стилі, проте в XVII і XVIII століттях перебудований у стилі бароко. Названий ім'ям святого Войцеха — єпископа-місіонера із Чехії, який, за традицією, проголошував у цьому місці проповіді дорогою до Пруссії (нині — північні терени Польщі), куди був посланий, щоб охрестити її мешканців. Там зазнав мученицької смерті й став першим покровителем Польщі.
Впродовж віків костел був місцем проголошення Божого Слова, 1453 року при ньому говорив проповіді святий Ян Капістран, великий проповідник Середньовіччя.У головному вівтарі є образ Матері Божої — копія римської ікони Матері Божої Salus Populi Romani.
Є скульптури і пам’ятники, до яких усі звикли і їх майже не помічають, але голова юнака за авторством Ігоря Міторая (пол. Igor Mitoraj), що встановлена на краківській Площі Ринок, в їх число не потрапляє. Головна частина тіла (висотою більше 2 метрів і шириною більше 3 метрів) називається “Зв’язаний Ерос” (Eros Bendato, пол. Eros spętany) і символізує шалене кохання, яке зносить голову. Пов’язка на очах повинна нагадати нам, що любов сліпа.
Але головний пам'ятник на краківській Площі Ринок - Адаму Міцкевичу, встановлений тут за проектом скульптора Теодора Ригера 16 червня 1898 року з нагоди сторіччя з дня народження видатного польського поета .
З-поміж будівель на Ринковій площі вирізняється також Вежа Ратуші — готична вежа XIV століття, висотою у 70 м.
Сама ж краківська Площаі Ринок існує на цьому місці з XIII століття і є не тільки найбільшою (4 га площі) площею Кракова, а також однією із найбільших у Європі.
У Кракові є й чимало українських місць. Одне із таких - Церква Воздвиження Святого Хреста, розташована у Старому Місті за адресою вул. Вішльна, 11. Храм побудований у 1636—1643 роках у стилі бароко, як Костел Святого Норберта, призначений первісно для сестер норбертинок, після розпуску монастирів за австрійської влади у 1808 р., був передана греко-католицькій громаді. Наприкінці XIX століття завдяки зусиллям парафіяльного священика о. Івана Борсука і парафіян у церкві вимурували цегляний іконостас, який спроектував поляк Тадеуш Стриєнський. Ікони для того іконостасу, згідно з проектом Яна Матейка, написав його учень Владислав Россовський.
Необхідно зазначити, що Ян Матейко був дуже прихильним до русинів-українців, і якщо міг, то допомагав їм. Коли Матейко оглянув вже вставлений іконостас, той дуже сподобався майстру. Проте він звернув увагу на пусті простори для ікон і одразу вирішив скомпонувати постаті святих для них.
В 1888 р. лежачи в ліжку по посиленню виразкової хвороби, Ян Матейко почав малювати начерки для іконостасу церкви. Вже будучи здоровішим він закінчив ескізи ікон. Створюючи ескізи, він старався надати своїм роботам подібності до церковних розписів, проте візантійська стилізація та статичність були йому чужими. Через це в деяких зображеннях перемогла індивідуальність автора – з’явилися динамічні постаті, типові для Матейка. На підставі ескізів Матейка образи для іконостасу намалював його учень Владислав Россовський. Матейко відвідав церкву після закінчення робіт і був дуже задоволений роботою.
Про особисте зацікавлення долею греко-католиків свідчить той факт, що в 1888 р. після закінчення іконостасу Матейко продав виконані ним ескізи ікон, а виручені кошти передав підляським греко-католикам.
У 1947 році комуністична влада ліквідовала чинну парафію, будівля після кількох років перейшла до отців салетинців, а іконостас був демонтований і переданий в архів музею Яна Матейка. Руйнування торкнулося і всього інтер'єру храму: орнаменти в церкві було замальовано, стіни було помальовано на жовтий та білий колір, три бічних вівтарі пензля відомого українського художника Осипа Куриласа та майже все з вистрою було знищено. Зруйновано також меморіальні дошки Богдана Лепкого та Лаврисевичам Степану і Леву.
У 1998 році греко-католицька парафія відновила церкву, а салетинці залишили її в кінці 2001 року. Відновлений, завдяки зусиллям греко-католицької парафії, антикварний історичний іконостас був реконструйований і реставрований. Він був знову встановлений і в листопаді 2004 року освячений греко-католицьким Перемишльсько-Варшавським митрополитом архієпископом Іваном Мартиняком (взято з https://expedicia.org/ukrainski-slidi-u-krakovi-dukhovniy-c/ )
Найбільше мені в іконостасі сподобався апостольський ряд. Зверніть у ньому уваги на атрибути апостолів. Наприклад, на фото, що нижче св. Бартоломій тримає здерту шкіру, а біля апостола й євангеліста св. Івана Богослова розпрямив свої крила орел. Мені загалом не дуже подобається академізм, але не у цьому випадку.
Цікаво ще відзначити, що у середині 1940 року у цій церкві взяв шлюб з Ярославою Опарівською Степан Бандера
А це фото намісної ікони Богородиці (з яскраво вираженим латинських впливом) теж моє, але зняте не цього разу, а з моєї паломницької поїздки 2010 року. Тоді ж в храмі було відслужена Служба Божа. Прийняв участь у Літургії я і на цей раз.
Наступна точка моїх відвідин Кракова — Костел св. Франциска Асізького (пол. Bazylika św. Franciszka z Asyżu), що належить францисканському монастирю. Цей сакральний комплекс, розташований в Кракові на розі площі Усіх Святих (саме з цієї сторони здійснене наступне фото) і вулиці Францисканської. Перший костел на цьому місці було збудовано у 13 столітті. Пізніше будівлю кілька разів перебудовували. Нині ж базиліка відома, у першу чергу, відома завдяки чудовим своїми поліхромним моденовими розписами та вітражам виконаним Станіславом Виспянського у співпраці з іншими майстрами.
Перед тим, як зайти всередину храму звернімо ще увагу на прилягаючий до костелу з вулиці Францисканської Палац краківських архієпископів. На його першому поверсі є вікно, через яке Папа Іван Павло II з'являвся під час своїх візитів до міста. Нині в прорізі вікна можна побачити скляну мозаїку із зображенням польського Папи.
А тепер перейдім до опису інтер'єрів. На стінах головної нави розташована поліхромія авторства Тадеуша Попеля, в тому числі зокрема фігуративні зображення на північній стіні, що зображують сцени з життя святого Франциска: «Молитва біля підніжжя хреста», «Стигматизація», «Смерть святого Франциска» та «Небесна слава святого Франциска», а також картини Владислава Россовського, що зображують чернечі обітниці Кінги та Йоланти та Хрещення Литви.
Натомість Станіслав Виспянський створив у 1896 році розписи, що прикрашають стіни вівтаря, трансепту, західного фасаду та початкової частини нави. На них домінують мотиви польових квітів, трав та зірок.
З квітів на стінах храму можна бачити троянди, цикорій, настурції, кульбаби та інші. Усі вони ростуть в Польщі.
Я не знайшов поясненння, чому в храмі так багато різних квітів, але мені здається відповідь очевидна. Найбільш відомий твір про життя зачновника чернечого ордену францисканців називається «Квіти св. Франциска» (про цю книгу й інші з життя святого я розповідав тут - https://taras-palkov.livejournal.com/34100.html ) Звідси й увесь тут квітник, як символ життя св. Франциска. Та й сам святий дуже любив природу...
Поряд із вівтарем у 1897 та 1902 роках Виспянський створив вітражі: «Святий Франциск», «Блаженна Саломея», «Стихії» та найвідомішим і грандіознішим — «Бог Отець».
Крім того, зовні храму є чудова мозаїка на апсиді храму із зображенням "Стигматизації св. Франциска", розроблена Тадеушом Попелем.
У храмі в цілому дуже темно і фотографувати інтре'єр доволі складно. Щось вдалося, щось - ні. Тому, як доповнення ще один пост з костелу францисканців - https://uchitelj.livejournal.com/650224.html
І одне зауваження. Можливо не всім поббається такий модерн у давньому храмі, Але ж яке призначення храму в цілому? Пригадуєте руських паломників в Константинополі, коли вони потрапили всередину храму св. Софії і не пам'ятали чи вони на землі, чи на небі?.. Так і тут, віруюча людина (та навіть при певному розташуванні серця і невіруюча) потраплячи всередину такого храму повина відчувати щось подібне. Як у костелі Серця Ісусовового, так і у храмі отців-францисканців зроблено було чимало на початку 20 ст. щоб усю таємницю Божественної містерії тодішня сучасна людина (адже ж не може бути мистецтво, в тому числі й сакральне мистецтво, бути закостенілим) відчула у всій повноті. І насамперед під час Богослужіння. А крім того, усі ці ж квіточки вони ж є тільки тлом для усього іншого: Пресвятих дарів, мощей святих, шанованих образів і вівтарів. Як, наприклад, цього вівтаря - святого Папи Івана Павла ІІ.
Іще закінчу огляд храму каплицею Матері Божої Скорботної у якій також проводяться Меси і де виставлений Образ Матері Божої Скорботної, також відомої як Скорботна Благодійниця. Ця ікона дуже шанується краківчанами впродовж багатьох століть. В каплиці має панувати тиша і через це туди заходить мало туристів й відповідно рідко можна зустрітити звідти фотографії. В ЖЖ їх взагалі немає. Тож я мусів прийти до базиліки св. Франциска спеціально ще раз), відкласти фотоапарат і сфотографувати безшумно і, наскільки це можливо делікатно, з телефону. Якість при цьому фото, зрозуміло, гірша.
Поліхромію на стінах цієї каплиці у 1897 році, створили Пйотр Нізінський та Стефан Вітольд Матейко, які працювали під керівництвом Владислава Лущевича.
І звичайно без порівнянь не обійшлось. Де б я не був невільно порівнював мій рідний Львів з Краковом, які і територіально близько розташовані, і багато уних спільного минулого. В чомусь Львів виглядає краще, в чомусь Краків. Тривалий період Краків був столицею великої, потужної європейської держави. Звідси і величний королівський пантеон на Вавелю, і чи не найбільша Площа Ринок у Європі з цікавими Суконними рядами, і королівський університтет, і велична Маріяцька (читай теж королівська) базиліка. З іншого боку львівська Площа Ринок хоч і менша за краківську, та кам'яниці на ній цікавіші. Львів, вигладає містом більш поліетнічним, принаймні, збреглися чудові пам'ятки Руського кварталу, Вірменський собор з його прекрасними розписами Генріка Розена. Тим не менше, у Кракові добре зберегался єврейська дільниця, в той час, як головну ренесансову синагогу Львова "Золоту розу" зруйнували нацисти.
А якщо порівнювати модерн, то він дуже добре в обох містах представлений. Проте у нас, на жаль, за радянської влади дуже постраждали, на відміну від краківських, кав'ярні з їхнім оформленням - бо ж для більшовиків розкіш була неприпустимою. А якщо порівнювати сакральну сецесію, то у поляків деже присутнє бажання вплести туди національний символи - герби, орли, корони і т.п. У нас же, я у першу чергу маю на увазі українську сецесію, яскраво ваиражені візантійські мотиви. Це яскраво простежується у розписах західноукраїнських майстрів Модеста Сосенка, Юліана Буцманюка, Дам'яна Горняткевича та інших.
Але продовжимо розповідь про Краків й оглянемо два храми міста, що розташовані поблизу один одного - святого Андрія і святих апостолів Петра і Павла.
Перед фасадом останнього виставлені скульптури апостолів, виконані Давідом Геелем.
Костел святих апостолів Петра і Павла споруджений єзуїтами. Це перша барокова будівля в Кракові. Її будівництво було профінансовано для єзуїтів королем Сигізмундом III Вазою .Двоповерховий доломітовий фасад нагадує римську церкву Санта-Сусанна Карло Мадерни, але також є відлуння до фасаду головної єзуїтської церкви Іль-Джезу в Римі.
У крипті цього храму похований єзуїтський видатний діяч Пйотр Скарга, якого так нещадно критикував наш Іван Вишенський. Тут поховані також видатні діячі польської культури та мистецтва, такі як Славомир Мрожек, Кшиштоф Пендерецький та інші. Ще один цікавий факт - у цьому костелі 10 лютого 1906 року відбулося весілля Кароля Войтили та Емілії Качоровської, батьків Папи Івана Павла II .
Костел св. Андрія - один із найстаріших храмів Кракова, він полонить своєю суворою романською структурою, що контрастує з бароковими куполами веж, доданими у XVII столітті.
Фото, що праворуч, натомість, веде нас до Яґеллонського університету (пол. Uniwersytet Jagielloński).
Яґеллонськоий університету - найдавніший і один з найбільших університетів у країні, а також один із найстаріших у Європі. Грамоту про його заснування видав 12 травня 1364 року Казимир III. Яґеллонський університет став другим у Центральній Європі після Празького університету, відкритого 1348 року. У 1400 році Владислав II Яґайло реорганізував заклад (назву «Яґеллонський» університет отримав у XIX столітті на честь династії Яґеллонів.
Найцінніший іторичний пам'ятник Ягеллонського університету – Колегія Маюс, чудовийй витвір готичної архітектури XV століття.
Від самого початку в Яґеллонському університеті навчалось багато українців (згадаймо що у XV ст. студентом і професором Яґеллонського університету був Юрій Дрогобич.) За австрійських і польських часів сотні українців закінчили Яґеллонський університет. Наприкінці XIX століття українські студенти Яґеллонського університету заснували «Академічну громаду», а в 1920-х роках — Українську студентську громаду в Кракові, що в 1930 році нараховувала близько 400 студентів. Одним із укранських студентів, що вчився на теологічному факультуті, був і мій дід — Семен Палков.
Взагалі дуже рекомендую почитати про "Українські сліди та пам'ятки у Кракові" в публікаціях наукового співробітника Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н. Парнікози І. Ю. (Ivan Parnikoza) - https://www.pslava.info/KrakivM_KrakivDljaUkrajincjaChastyna2Ser,325881.html
А от сучасні українські точки Кракова. І це ще я не показав фірмового магазину "П'яної вишні"
Далі - одне фото Середмістя, перед тим як на коротко вийти за його межі. Голгофа на зовнішній стіні пресвітерію, костела св. Марка, з вулиці Славковської.
Т.зв. Будинок під Глобусом, що на вул. Баштовій, 11 розташований вже за мурами міста.
Від Будинку з Глобусом через парк вийдемо до Барбакану – пам'ятки середньовічних укріплень, що колись оточували Старе місто. Це один із трьох таких укріплених форпостів, що збереглися в Європі. Барбакан був збудований у 1498-1499 роках, як захист північної частини укріплень міста. Він був з'єднаний з брамою Святого Флоріана так званою «шийкою» – подвійною стіною, порожньою всередині.
А от вже сама Флоріанська брама (ворота Святого Флоріана). Її висота становить 34,5 м. З внутрішнього, міського боку, розташований барельєф XVIII століття, із зображенням покровителя пожежників - святого Флоріана.
Неподалік Флоріанської вежі розташований Краківський Арсенал Міського Відділення Музею Чарторийських.Сьогодні в «Арсеналі» знаходиться підбірка найцінніших предметів польської, європейської та східної зброї приблизно з 1000 року до середини 19 століття. З-поміж багатьох творів, Арсеналу, варто виділити пам'ятні речі, пов'язані з гетьманом Станіславом Яблоновським, одним із командирів битви під Віднем 1683 року. На виставці також представлені пам'ятні речі, пов'язані з родинами Радзівіллів, Любомирських та Потоцьких, а також з історичними постатями, такими як Тадеуш Костюшко та Юзеф Понятовський
І як же тут не обійтися без важкої кавалерії - знаментих польських гусарів.
Оглянувши того дня Краків я відправився до місця моєї ночівлі - знаменитого бенедиктинського монастиря в Тиньці, найдавнішого в Польщі, що розташований приблизно за 12 від Старого міста. Прибув я туди оптимально, приблизно в 15.00 за годину до відкриття рецепції. І щоб не марнувати час не пішов до монастиря, а спутився униз до Вісли. Там мала би працювати переправа на другий бік річки, атам свою чергу - відкриваються чудові види на монастир. Але переправа, на жаль, не працювала. Знаючи, що десь близько мав би бути міст, я запитав в якось місцевого дядька скільки до нього км. Один - пролунала відповідь. Насправді, телефон показував не 1, а 2,4. Це в один бік. Потім - до точки зйомки, а це трохи більше - 3 км. І зворотня дорога - 5,4. Разом: майже 11 км. Спокусившись гарною погодою, і пам'ятаючи чудові фотографії цього абатства зі сторони ріки знаного польського фотографа Адама Буйака, які прикрашали не лише серединки, а й обкладинки його книжок, я спокусився, і попри мій тяжкий рюкзак, пішов у дорогу. Тим паче, що до моста вела чудова велодоріжка.
Ну хоч би рюкзак у рецепції залишив! А так, це ж не Україна. Тут міст лише для авто, а для пішоходів і веломандрівників - довжелезні обходи. Що для ровера, в принципі, легко, то для пішої людин з рюкзаком - зовсм ні...
А ще на на протилежній стороні довелося йти не велодоріжками, і знову йти в обхід. Так, що вийшло не 11 км, а значно більше. І це врешті ДУЖЕ критично позначилося на моїх подальших переміщеннях цієї поїздки загалом. Через дурну голову, як кажуть ноги страждають :-)).
Ще можна було заодно відвідати й інший монастир у Бєлянах, що мальовничо розташований на пагорбі над долиною річки Вісли. Це монастир дуже цікавого ордену монахів-відлюдиків - камедулів. Але тут у мене вже розуму хватило))
Не буду довго описути усі перепитії цього "походу".
Покажу лише результат.
Виглядає гарно, але так щоб вартувало пройденого, то здається, що ні.
Монастир потребує реставрації. Вона частково, як видно, здійснюється. Але найкраще фотографувати це абатство тоді, коли на деревах ще немає листя.
З іншого боку - всередині монастирського двору нічого особливого. І у мене фоторозповідь, якщо б я не зважився на панорамне фото, вийшла б приблизно такою ж малоцікавою, як тут - https://arch-heritage.livejournal.com/2144046.html Притому вказаний пост зробив значно кращий фотограф, ніж я.
Захід сонця з монастиря над Віслою.
Абатство в Тиньцю, було засноване, найімовірніше, Казимиром Відновителем I у 1044 році.
Монастирський костел представляє собою тринавову святиня, що містить готичний пресбітерій і барокову наву. Всередині варто виділити:
головний вівтар в стилі рококо з чорного мармуру, що зображає Святу Трійцю і апостолів Святих Петра і Павла, пізньобароковий амвон (кафедру) у формі човна, витриманий у чорно-золотистому тоні та лавки хору XVII століття, прикрашені мотивами з життя святих, в тому числі Святого Бенедикта.
Вечірню я через похід пропустив, тож прийшов лише на Повечеріє. Паломників, до речі, було багато. І що ще цікаво: з мого корпусу двері (бокові) відкривалися безпосередньо до костелу, а от назад - ні. Щоб повернутися треба було вже вийти через головний вхід і йти до до корпусу через двір.
Так виглядає розклад Богослуження будного дня: 6:00 – Ранкова молитва 6:30 – Конвентуальна Меса
17:00 – Вечірня (латиною) 18:30 – Вечеря 19:30 – Святвечір (Читання та Повечір'я)
Останнє фото цього посту - з Меси наступного дня. Я був присутній на Ранковій молитві, а от на Месі, на жаль, тільки трішки. Бо мене чекали далекі далі).
