taras_palkov

Ермі, пройшовши якийсь час мовчки, сказав: — Тебе анітрохи не дивує, що всі події, про які говорили сьогодні ввечері, сталися в Ліоні. — І як Дюрталь глянув на нього, продовжив: — Справа в тому, чи бачиш, що я знаю Ліон; мізки там так само темні, як тумани Рони, що завертають вулиці вранці. Мандрівникам, які люблять довгі проспекти, доглянуті газони, великі бульвари, всю тюремну архітектуру сучасних міст, він видається чудовим; але Ліон у той же час служить притулком містицизму, притулком нібито природних ідей і сумнівних прав. Там помер Вінтра, в яку втілилася, мабуть, душа пророка Іллі; там збереглися останні прихильники Наундорфу; там процвітає чаклунство, там за один луїдор напускають на людей псування! Додай, що, незважаючи на велику кількість радикалів і анархістів, це також оплот суворого військового католицизму, розсадник янсенізму, центр лицемірства та святенництва. Ліон славиться своїми ковбасами, каштанами та шовками; а також своїми церквами! На верхніх кінцях усіх його вулиць, що круто приходять в гору, стирчать церкви і монастирі, а над усім панує Нотр-Дам-де-Фурв'єр. Здалеку цей пам'ятник старовини, схожий на комод XVIII століття, перевернутий догори ніжками, але спосіб, який ще закінчать, руйнує враження. Тобі треба якось відвідати його. Там ти знаєш надзвичайну змішування ассірійського, романського, готичного і вже не якого стилю, вигадане, нагромаджене, підновлене, скріплене Боссаном, єдиним, в загалом, архітектором останнього століття, який вміє обробити нутрощі собору! Його склепіння сяють емалями та мармурами, бронзами та золотом; статуї ангелів прорізають колони, порушують зі своєю рідною грацією звичну пропорційність. Це азіатчина та варварство; це нагадує будинки, які Гюстав Моро на своїй полотні не збудував навколо Іродіаду. Жоріс-Карл Гюїсманс «Там, внизу», 1891 р.

Не знаю, хто таке придумав, але кажуть, що Ліон разом з Турином ( https://taras-palkov.livejournal.com/7996.html ) і Прагою ( https://taras-palkov.livejournal.com/60406.html https://taras-palkov.livejournal.com/61845.html ) закриті кути т.зв. магічного трикутника. Знову ж таки не знаю, як там щодо магії, але попри магію Ліон здатен заворожити його відвідувачів, пропонуючи йому безліч і вражень і емоцій, як від численних пам'яток міста, а це античні театри та готичні церкви, ренесансні житлові будинки та імпозантна буржуазна забудова; так і просто від прогулянки його численними вулицями, площами й кав'ярнями. Тож одного дня для цього третього для населення міста у Франції (після Парижа й Марселя) було для мене виконання мало. І хочу Ліон так і не увійшов у мій особистий топ кращих міст Європи, але я б сюди із задоволенням ще повернувся.

Це був мій останній день вересневої подорожі до Франції. І разом із першим днем, на відміну від усіх інших - сонячний. Ранком, тим не менше, ще був густий туман, залишки якого видно на фото, що вище. Крім того, це був день недільний. Тому я вийшов до Ліона першим можливим ранішнім поїздом, щоб встигнути на недільне Богослужіння. Із можливих варіантів відвідин львівських храмів я одразу відкинув можливість відвідати Богослужіння у «рідній» греко-католицькій церкві (Українська церква УГКЦ Святого Афанасія), бо вона знаходиться не в самому Ліоні, а у віддаленому від центру передмісті Віллербані. Тож залишив для себе три варіанти: римо-католицькі і недалеко розташовані одна від однієї церкви Св.Жюста і Св. Георгія, де співана Меса розпочалась о 10:00; або відвідини російської греко-католицької церкви святого Іринея, Літургія теж - о 10:00.

А далі буде розповідь про те, як я того останнього дня, через свої хворі ноги, трохи себе пожалкував із того так нічого і не вийшло. Якби мої стопи мене не боліли, то я б звично, із ліонського залізничного вокзалу Пар-Д'є, пішов би в центр міста пішки, а так поїхав туди на трамвай. Хоч це і не так складно, але для перестраховки попросив одну дівчину, щоб вона допомогла мені купити грошей і при цьому перепитав чи у тому напрямку я доїду до ще одного льонського вокзалу - Перраш. Так, так, звичайно - прозвучала віддповідь. Потім виявилося, що я поїхав таки не в тому напрямку, що потрібно. Добре, що я хочу зразу зорієнтувався, і вийшов на третій зупинці. Але це ж неділя, трамваї ходять. Наступного довелося чекати аж 20 хвилин. Зайшов у нього, сів, їду. Бачу, що спізнююся, але ще так не критично. Доїжджаємо до Роні і відразу після зупинки Університету мій трамвай зупиняється з незрозумілих причин хвилин так на 12. Не витримую, вискакую з ним і майже біжу у потрібному мені напрямку. По дорозі виявляється, що на мості через Рону разом на рельсах стоїть в оточенні поліцейських якесь понівечене невелике піжо і перешкоджає руху Минаю авто, перетинаю відчений річками ліонський район Перскіль, місто через Сону і опіняюся у підніжжя пагорба Фурв'єр. Усі три вибрані для відвідування Богослужінь церкви знаходяться тут. В латинських костелах Меса, хоч і співана, але може бути короткою і я можу прийти, коли Богослужіння або закінчитися або буде вже закінчитися, то ж я вибираю для відвідин російську церкву.

Але до неї ще треба довго збільшитися вгору, а десятка вже минула. З протилежного боку пагорба Фурв'єр для лінивих туристів є навіть фунікулер. А тут просто крутий, довгий підйом... добре хоч, що ніде не змилив в дорозі. Підбігаю до церкви вже рівно в 10:30 і думаю собі, на якому етапі буде Літургія, коли я зайду в середині, бо у нас у Львові деякі священики примудряються закінчити Богослужіння святого Івана Златоустого за 40 хвилин.

На щастя, я встиг потрапити на початок проповіді, яка лунала французькою і з якої я нічого ще не зрозумів). Літургія хочу теж, в основному, велася французькою, але тут було легше, бо я знаю добре структуру Богослужіння. Лише деякі виголоси були російською. При тому, для всіх хористів російська не була рідною. Тяжко зробити, звичайно, точні висновки, але як мені здалося місцеве паства - це потомки давніх російських емігрантів, також вихідці вже з часів Радянського Союзу; але при тому значна частина це французи - які, мабуть, цікавлять російську культуру, східне Богослужіння.

Очима ж галичанина, Літургія була ну точно такою, як у православних братів. Лише, на відміну від останніх, молилися за Папу Лева XIV.
Та й тут нечувана для мене річ - відразу за ім'ям Папи згадали ще ім'я Константинопольського Патріарха Варфоломія. От, такий приклад здорового екуменізму!

І ще треба додати, чого це я раптом галичанин і за всіма сучасними ерефівськими характеристиками - бандерівець забрів на Літургію до теперішніх ворогів моєї країни? Справа в тому, що російська греко-католицька церква нічого спільного з РПЦ та її одіозним Патріархом не має. Впевнений, що всі парохії Російської греко-католицької церкви, що знаходяться закордоном, засуджують війну. Настоятель же церкви св. Іринея в Ліоні отець Еммануїл, який у жовтні цього року святкував п'ятдесятиріччя свого священства, підтримує дружні стосунки з української греко-катоицької церкви у Ліоні та її теперішнім настоятелем відцем Любомиро Пецюхом. також, від відвідав українську, віллербанську парохію цього року під час вшанування роковин Голодомору. То ж хоч місцева і не рідня мені по крові, але рідня мені во Христі. Особливо називаючи російського унійного блаженного великомученика Леонтія Федорова - https://taras-palkov.livejournal.com/97018.html, до постаті якого я маю особливі сантименти.

На фото, що нижче книжка "Світло з України", що продається в місцевій церковній лавці.

Ще одна причина, чому я відвідав Богослужіння у церкві святого Іринея (фр. Église Saint-Irénée de Lyon) - https://taras-palko.livejournal.com/6662.html, бо це одна з найстаріших церков Франції, побудована на давньоримському некрополі, де був похований святий Іриней - видатний християнський діяч і перший єпископ Ліона та примас Галлії. Звідси й присвячення церкви цьому святому.

Взагалі Ліон дуже давнє місто Йому понад дві тисячі років. ВІн був заснований у 43 р. до н. е. на місці поселення галлів і називалася римська колонія Лугдунум й була столицею Римської Галлії – величезної провінції на території нинішньої Франції. Зручне розташування Ліона у злиття Ронії і Соні впродовж віків зробило його незамінним вузлом на життєво важливому трорговому шляху. Саме на пагорбі Фурв'єр існувало галльське, а потім римське поселення. Коли велика Римська імперія впала, побудовані римлянами акведуки перестали працювати, і люди почали перебиратися з пагорба ближче до води. Туди, де зараз знаходиться "старе місто" Ліон.

На фото - копії ранньохристиянських надгробків (оригінали зберігаються) в музеї, які я побачив, якщо не помиляюся на площі Мінімів.

А зараз покажу дві церкви, до яких я не потрапив на Месу. Перша із них - Сен-Жюста або Сен-Жюст-де-Маккабеї, розташована за адресою вулиця де Фарж , 41 і є реконструкцією цієї з найстаріших церков Ліона, побудованої, як і церква св. Іринея на місці старого римського некрополя. Присвячена вона семи братам Маккавеям та їхній матері, а також священномученику Юсту, 13-му єпископу міста у IV століть. Сучасна споруда, яку ви бачите на фото датується XVI ст.

А це фронон церкви св.Георгія із зображенням, що зрозуміло, патрона церкви.

Всередині цієї церкви, на час мого приходу до храму, відкрилося чергове Богосліжжя - їх тут у неділю доволі багато. А от о 8:00 у церкві св. Георгія, як і в церкві Жюста (на яку я зовсім не міг фізично потрапити) відбувається Свята Меса в Ліонському обряді. Про особливості цього Богослужіння можна прочитати тут - https://www.newliturgicalmovement.org/2020/09/another-solemn-mass-in-rite-of-lyon.html

Фасад церкви Георгія і ця ж церква зі східного боку - зі сторони мосту.

Міст через річку Сону, що веде до церкви також присвячений св. Георгію. Що ж до церкви, то немає точних відомостей, коли вона була побудована. Відомо лише, що в ІХ століть храм на цей уже існував. У середніх віках в районі цієї церкви знаходиться один із в'їздів у місто. Через це з вежі церкви щоночі натягували ланцюг, що перекривав в'їзд у місто. Церква була реконструйована в 1844 р. у стилі неоготики П'єром Боссаном, тим самим архітектором, завдяки якому ми можемо ні оглянути знамениту ліонську базиліку Нотр-Дам де Фурв'єр.