![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkov
Сьогодні розповідь буде про три місця (і кожне із них по-своєму цікаве), які я відвідав у другий день моєї осінньої поїздки до Франції.
Але перш ніж про них розповісти повернуся в попередній день, точніше в його завершення. Прилетівши в Тулузу, й оглянувши деякі її пам'ятки, а також базиліку в Рабастенсі, я автобусом відправився на північ від столиці Окситанії в місто Брів-ла-Ґайард (фр. Brive-la-Gaillarde). Це поселення з населенням приблизно в 46 тис. мешканців є і не малим, і не великим, а ще побратимом нашого, тимчасово окупованого, Мелітополя.
Як правило, у Франції, що у першій поїздці, що у другій, я для проживання бронював готелі економ-рівня, а що вони бюджетні, то, як правило, розміщувалися на околиці міста. У Бріві ж мені вдалося забронювати номер (хоч і зовсім невеликий), але поруч із центром, впритул ло залізничної станції. Проблема лише була лише в тому, що мій автобус прибув, як бачите на фото, що нижче, на саму околицю Бріву. Зупинка ця була не лише для міжміських автобусів, але, як вивилося й для міських. І тут мені не поталанило... Мій фліксбас зупинився якось так, що перегородив собою увесь вид на станцію, а я (що в цілому нетипово для мене) відразу не зорієнтувався, так, що коли в моє поле зору потрапила уся станція, то саме в цей момент із неї відїхав міський автобус. Як я потім взнав, це був автобус №1, який їхав в самісінький центр до вокзалу і який був останній в цей суботній, нечастий для автобусів, вечір. Притому відправився він на кілька хвилин пізніше ніж згідно графіку (19:40), то ж в теорії я мав з ним розминутися, а тут у мене був шанс, який я прогавив... Таксі не проглядалося, з додатку Убер чи Болт його тут не замовиш, то ж довлося йти пішки і, що собливо дошкульно, попри усі зупинки того ж автобуса №1. Йти довелося приблизно 6 км і це з наплічником зайняло у мене трохи більше години. І все би це було нічого, якби в той вечір я не відчув біль і припухлівсть в нозі... Дався взнаки ще мій попередній дуже активний день з тривалим переходом і фотографуванням монастиря в Тиньцю, що поблизу Кракова.
То ж наступного дня я вийшов з готелю вже накульгуючи і попрямував в цей перший і не останній для мене дощовий у поїздці день до основної цілі моїх відвідин в Бріві - Печер Святого Антонія (Grottes de Saint- Antoine). Розташовані вони на горі, в протилежному напрямку від центру. Усього печер три і вони вирубані в скелі з пісковика.
Св. Антоній, французькою - Антуан, мабуть, найпопурніший святий Католицької церкви. Є місця паломництва його в Італії, де він прожив більшість свого життя, у Португалії, де він народився і одне у Франції - в Брів-ла-Ґайард. У 1226 році, під час свого перебування в Лімузені на посаді регіонального настоятеля Братів Менших, св. Антуан заснував монастир у Бриві. Між своїми апостольськими подорожами він часто усамітнювався тут, в печерах поблизу міста.
Невдовзі після смерті святого печери стали місцем паломництва, і там було побудовано невеликий скит. У минулому столітті скит замінили каплиця та монастир, який з того часу став гостьовим будинком.
Незважаючи на потрясіння, спричинені релігійними війнами, Французькою революцією, антиклерикальними законами початку 20 століття та двома світовими війнами, послання братерства та миру, таке дороге святому Антонію Падуанському, продовжує передаватись місцевими братами-францисканцями.
Гостьовий будинок біля гротів дозволяє паломникам продовжити своє перебування та поглибити свої пошуки духовного оновлення.
Коли я прийшов до храму саме тривали ранішні недільні молитви ченців разом із паломниками гостьового дому.
Відомо, що святий Антоній Падуанський мав надзвичайну ласку тримати на руках малого Ісуса — справжнє Дитятко з крові й кісток.
У монастирській церкві знаходиться часточка мощей св. Антонія (швидше за все передана з Падуї, де поховане тіло святого). Вмонтована реліквія у бюст зі скульпторою Святого з Дитятком. Біля неї подячні таблички за зцілення від віруючих. Значно більше їх біля печер.
Дорога від церкви веде уверх на вершину гори до пам'яника св. Антонію, який з піднятою рукою благословляє Брів. Вздовж стежки до вершини - Хресна дорога із простими хрестами. На початку ж дороги кілька скульптур пристойного мистецького рівня й виготовлених з дороговартісного мармуру.
Біля печер можна побачити також скульптуру святого Франциска. Святий Антоній був учнем Франциска Асизького, засновника Ордену Менших Братів. Як і він, молодий священик склав обітницю бідності та присвятив себе підтримці найзнедоленіших.
Навпроти печер ще одно скульптура св.Антонія з Ісусиком, але вже під розкішною аркою-балдахіном.
А тепер перенесімося в Юзерш (Uzerche), якщо вимовляти (французькою), а місцевою окситанською буде Усерша (Usercha) - велично розташоване містечко на скелястому схилі над звивистою долиною річки Везер.
До цього поселення я добирався поїздом, а потім, оскільки залізнича станція розтшована за 5 км від міста, йшов пішки і в дощ. Попутки, на жаль, підвезти не хотіли. Але вид на місто, який мені раптово відкрився, що на фото нижче, виправдав усі мої затрачені зусилля.
У 1787 році англійський письменник Артур Янг назвав Юзерш, через його мальовниче розташування, «перлиною Лімузену». Лімузен це такий історичний регіон на південному заході центральної частини Франції, з 1 січня 2016 у складі регіону Нова Аквітанія.
Неприступна цитадель, яка раніше знаходилася на кордоні між Верхнім і Нижнім Лімузеном, Юзерш відігравав важливу роль в епоху Каролінгів та Середньовіччя завдяки своєму стратегічному становищу та значним укріпленням через що його (чи її?) називали "Узерче незаймана", тобта та, яка ніколи не була взята.
У VIII столітті сарацинські війська, розбиті Карлом Мартелем, атакували та обложили Юзерш під час відступу магометян з-під Пуатьє. Облога тривала сім років, але сарацини зрештою здалися після останньої відчайдушної дії мешканців. На межі голодної смерті вони відгодували останніх двох голів своєї худоби останніми залишками їжі. Потім вони вигнали тварин з міста до облогувачів. Мусульмани, побачивши тварин, вирішили, що місто занадто добре забезпечене, щоб вони могли більше витрачати час на спроби заморити їх голодом. Донині на гербі Юзершу можна побачити двох биків, як нагадування про облогу. Після облоги свого зведеного брата Вайфера, Піпін Короткий, король франків (751-768), був переконаний у стратегічному значенні Юзершу та збудував у місті не менше вісімнадцяти веж, найвражаючою з яких була Леокаїн, яка була заснована як королівська резиденція.
Близько 1159 року Юзерш опинилося під владою норманів. У 12 столітті для Юзерше розпочався ще один період могутності та багатства. Кілька важливих і впливових осіб приїжджали відвідати абатство; серед них були король Англії Генріх I (1156) та король Англії Річард I Левове Серце (1189). У середині 13 століття Юзерш відвідала ще одна хвиля важливих і королівських осіб. Людовик IX Французький у 1244 та 1256 роках, Філіп III Французький у 1285 році, Папа Климент V у 1306 році та Карл IV Французький у 1324 році.
12 та 13 століття у Франції це також час піку популярності трубадурів. Найвідомішим із них був Гаусельм Файдіт (давньоокситанською буквально «Гаусельм Знедолений», бл. 1156 – бл. 1209), який народився в Юзерші. Він одружився з повією на ім'я Гільгельма Монха, яка супроводжувала його в подорожах (на ілюстрації, що ниже він зображений з дружиною). Вільно володіючи окситанською та старофранцузькою мовами, Файдіт часто відвідував найпрестижніші двори Європи, зокрема двори Річарда Левове Серце в Пуатьє та двори Джеффрі (Жоффруа) Плантагенета в Бретані. Нині на честь Гаусельм Файдіта названий коледж в Юзерші.
Збереглося шістдесят п'ять пісень Гаусельма Файдіта, а також близько десяти інших композицій менш точного походження. Його улюбленою темою було кохання, але він також співав про Четвертий хрестовий похід та Схід. Його численний доробок цінувався як за поетичні тексти, так і за складні та багато орнаментовані мелодії. Його найвідомішим твором є "Fortz chausa es" — голосіння (плач) на смерть Річарда Левове Серце. Як звучить цей чудовий музичний твір можна почути у наведеному нижче відео.
https://www.youtube.com/watch?v=lJEZ4ODUuk4&list=RDMM&index=7
А тепер оглянемо головну сакральну пам'ятку Юзершу - колишню абатську церква св. Петра. Місцеве бенедиктинське абатство було могутнім і процвітаючим у свій золотий вік з 12 по 13 століття та, на жаль, від первісного абатства мало що залишилося, окрім церкви Сен-П'єр - чудового пам'ятника романського мистецтва Лімузену. Крипта храму з XI століття є унікальною в регіоні і відповідає розмірам і плануванню хору, амбулаторію та каплиць. У минулому паломники приходили сюди, щоб поклонитися мощам двох бретонських єпископів, шанованих паломниками маршруту в Сантьяго-де-Компостелу - Святого Леона та Святого Короната.
Смію вас запевнити, що у крипті я був і вона справляє враження, але фотографувати там нині по-суті нічого.
Храм має виражений оборонний характер, підкреслений трьома, доданими в Столітню війну, вежами. Особливої уваги заслуговує дзвіниця церкви, яка починається з квадратної основи, а ближче до завершення набирає восьмикутної форми.
Перш ніж зайти всередину храму ще кинемо погляд на розташований поруч із храмом , безпосередньо на міському мурі, невеличкий і милий пам'ятник молодої дівчині з яблуком (яблуко десь загубилося), яку місцеві називають «Лілу». Створена ця скульпутра французькою мисткинею литовського походження Юргою Мартін. Авторка скульпутру, цитуючи Ботеро, вважає, що «коли мистецтво входить у дім, насильство виходить з нього». Безмежна ніжність, що виходить від «Лілу», безумовно, свідчить про це.
Всередині, як я вже вказав, над криптою крипту XI століття височіє вівтарна частина з амбулаторієм, який спочатку мав п'ять радіальних каплиць, центральна з яких була втрачена. Трансепт відокремлює цей простір від нефів. Основна частина конструкції датується XI століттям, хоча вона зазнала змін, особливо оборонного характеру.
Над перехрестям і центральним нефом височіє невеликий купол, а над другою частиною центрального нефа — дзвіниця.
Хоч в цілому інтер'єр храму дуже строгий, він мені сподобався. Все наповнене якоюсь строгою величчю.
Стовпи деамбулаторію прикрашені різьбленими вапняковими капітелями.
Ще один сакральний пам'ятник Юзершу - Каплиця Богоматері Бехарійської.
Храм присвячений Богородиці, тому не дивно, що при вході до храму можна побачити Їі скульптуру.
Прощальний погляд на Юзерш із протилежного (південного) боку від мого входу до міста.
Коли я повернувся в Брів, дощ саме вщух, стало трохи розпогоджуватисяі і це надихнуло мене піднятися ще раз до печер святого Антонія. А то перший раз якось так бігом вийшло).
Цього разу трапилася мені тут група паломників і я, користуючись нагодою, попросив одного з них сфотографувати мене у цьому святому місці.
Сфотографував він мені і печеру добре, але я ж людям не дуже довіряю :-), тому на фото вийшов трохи настороженим.
Ім'я Антуан походить від латинського імені Antonius, що означає той, хто стикається зі своїми супротивниками або спокусами.
Антоній Падуанський, день якого відзначають 13 червня, є покровителем Португалії (його батьківщини), свинарів, гончарів, неписьменних людей, моряків, людей, які потерпіли корабельну аварію, бідних, врожаю та тварин.
Він має репутацію за полегшення болю хворих та допомогу в пошуку загублених речей.
Антонія Падуанського особливо вшановують люди, які втратили якусь річ. Це повір'я може походити з переказу, який розповідає про те, як одного разу послушник, наляканий привидом, повернув Антонію Псалтир, який він раніше вкрав.
Дивлячись на ці печери зсередини можна лише уявити собі працю чоловіків, які викопали деякі з цих печер-святилищ голими руками.
У крихітних щілинах печери деякі паломники залишають тут прохання до святого Антонія, написані на аркуші паперу.
Скляна підлога у святилищі церкві проектується на місце з Хрестом і престолом у печері, що на фото више.
От вони вотивні таблички біля печер.
Напевно, монах розповідав цікаві історії про зцілених, але ж французької я не знаю(.
Ще цікаво відзначити, що самі печери, позначені мушлями, як зупинка на Шляху Святого Якова.
І останє місце моїх відвідин у цей день - колишня монастирська церква Нотр-Дам (Діви Марії) в Суяку або Суайаці (Souillac). До неї треба було теж далеко йти від злізничної станції і знову в дощ... а я понадіявшись на хорошу погоду, навіть не взяв дощовика.
Однонефний інтер'єр цього храму вражає своїм чітким ритмом, чому значною мірою сприяють три куполи. Два куполи охоплюють неф, а третій вигинається над перехрестям. Міцні стінові пілони підтримують куполи та одночасно розділяють простір.
На жаль, церква вже давно потребує реставрації і гроші на це збирають, але дуже довго...
Храм в Суяці був сильно зруйнований під час гугенотських воєн. Більше всього постраждав рясно прикрашений скульптурний портал. Вважається, що його збережені фрагменти були повернуті на попереднє місце в 17 ст. Сьогодні їх можна побачити на внутрішній частині західної стіни храму.
Ліворуч від вхідного порталу знаходиться дуже пошкоджена і не дуже майстерна фігура апостола Павла, а от праворуч - навпаки, центральний скульптурний твір в Суаяці - скульптура пророка Ісайі. Це не тільки найкраща скульптура Суаяку, але і найважливіше зображення цього святого в романському мистецтві.
Початкове місцезнаходження цієї скульптури невідоме. Можливо, вона була розміщена біля порталу або на бічній панелі у зв'язку з циклом «Страшного суду».
Як вказують Томан Р. та Кляйн Б. у своїй відомій книзі присвячені романському мистецтву: "По техніці роботи Ісая в Саайаці - прямий наслідник святого Єремії з Муасаку (https://taras-palko.livejournal.com/1847.html ). Однак між ними є суттєва різниця: Єремія статичний, а фігура Ісаї знаходиться в русі. Поворот тіла і одяг, що розвивається надають силі нової динаміки. Незавжаючи на це вона не володіє анатомічною достовірністю, оскільки, якщо б пророк дійсно йшов його нога і права рука знаходилась би в іншому положенні відносно тіла. Важливою деталлю є широка мантія з багатим оздобленнням, яка заповнює задній фон рельєфу, відкриваючи новий композиційний засіб скульптури. Підкреслено виражений в фігурі Ісаї рух дозволяє деяким мистецтвознавцям стверджувати говорити про “форму ілюзороно динаміки”. Можливо, рельєф зображає момент, коли Господь покликав Ісаю.
Здається у вікіпедії ми можем зустрітися з трохи іншим поясненням: "Це один із найвидатніших шедеврів романської скульптури: пророк Ісая рухається з грайливою, майже танцювальною грацією на камені, ніби захоплений. Він тримає в руках сувій, його тіло, одягнене у витончено виточені шати, скручене, ноги схрещені, а пасма бороди радіально стирчать – чи це захоплення? Можливо, бо Ісая, окрім проголошення всіляких покарань, також має глибоке послання: він пророкує майбутнього Месію з дому Давида. Ісая називає спасителя людства «Іммануїлом», і з ним настане нова ера – світ, повний миру та справедливості".
На зовнішнеій стороні бувшого центрального стовпа зруйнованого порталу зображений справжній хаос чи сумяття - боротьба фантастичних звірів і птахів з іншими тваринами.
Перше враження бентежить. Але при детальнішому розгляді вимальовується основна закономірність: спереду чотири пари левів та грифонів стоять хрест-навхрест, один над одним, їхні голови повернуті всередину. Їхні пащі затиснуті на істотах, що падають зверху. На самому верху нападають на голу людину; грифон кусає її в бік своїм твердим дзьобом, лев уже тримає голову бідолахи в пащі. Це падіння проклятого світу.
Шаленство звірів як би врівноважується симетричністю їх розтатування; хаосу протиставляється гармонія, що є одним з головних стилістичних принципів романського мистецтва.
Ліворуч від колони ангел дивиться з хмар на драматичну сцену, що розгортається внизу, де його «колега» з неймовірною швидкістю мчить вертикально вниз, щоб в останню мить запобігти жертвопринесенню Ісаака.
Отець Авраам вже підняв ніж у правій руці, а лівою міцно стискає сина за волосся...
На протилежному, правому боці колони, зображено три пари людей, що обіймаються, хоча вони дещо відрізняються зовнішнім виглядом: один у кожній парі здається
старшим (з бородою), тоді як інший помітно молодший. Чи б'ються вониі, це залишається на розсуд глядача; середня пара також неоднозначна, їхні дружні чи ворожі наміри незрозумілі.
Однак двоє внизу явно дружньо обіймаються, а фігура, що ліворуч навіть посміхається. Чи все зрештою має закінчитись добре?
Окрім великої колони із зображенням звірів, збереглася ще частина другої колони із зображенням інших звірів, яку також "прифастригували" до західної стіни. Тут грифон і лев вгризають свої щелепи в ягня або барана, можливо, символ жертовної смерті Христа.
Над нинішнім внутрішнім порталом знаходиться великий рельєф, що зображує популярну середньовічну історію про Теофіла, який в 6 ст. був управляючим в єпископаті Сицілії. Теофіл уклав угоду з дияволом, але він покаявся і звільнився від дідька завдяки допомозі Богородиці. Рельєф зображує цю історію в трьох частинах: ліворуч Теофіл і диявол обговорюють умови угоди; праворуч Теофіл вкладає свої руки в руки диявола, щоб підтвердити її (звичайний ритуал для клятви вірності);
але зверху Діва Марія Марія та ангели вже наближаються до сплячого грішника, щоб звільнити його від укладеного цифрогафа. Діва Марія, нагадую, є прокровителька суаяксьскої церкви, тому це і є головна фігура рельєфа і цим пояснюється, чому на рельєфі зображена історія грішника, а не якогось святого.
Дві інші фігури, святого Петра та Бенедикта, супроводжують сцену праворуч і ліворуч.
Рельєф Теофіла, швидше за все, є більш пізнішою компановкою різних фрагментів в триптих. Ввважається, щоо фігури по краях раніше фланкували тимпан головного порталу.
Романіка у храмі ще представлена в трансепті та вівтарній частині у вигляді капітелей. Тут - Даниїл з левами.
А тут якась сова.
Та інше)
Східний фасад церкви теж пропонує вражаюче видовище. На мою думку, варто його тут показати аж двічі).
У цьому регіоні Франції відчутний вплив візантійського (купольного) тип архітектури.
Недалеко звідси можна огялянути ще колишню церкву святого Мартіна.
Підпалена та частково підірвана гугенотами у 1573 році, вона все ж зберегла деякі елементи свого оздоблення.
Знаходиться церква на невеликій, центральній і доволі симпатичній площі Суаяку. Шкода все таки, що дощило.
Але коли я знову повернувся в Брів, то навіть виглянуло сонечко.
Не було особливо часу, милуватися заходом сонця, бо я поспішав на останню в цей недільний день Месу - до місцевої церкви Сен-Сернін.
Людей, і що добре, зібралося доволі багато,
в тому числі і до причастя.
Намагаюсь продовжувати і в ЖЖ, і в дрімі. На жаль, в ЖЖ показує, що пост задовгий і довелося більше ніж 10 фото викинути. В дрімі, думаю, підуть усі. Дякую за увагу!
Цього разу трапилася мені тут група паломників і я, користуючись нагодою, попросив одного з них сфотографувати мене у цьому святому місці.
Сфотографував він мені і печеру добре, але я ж людям не дуже довіряю :-), тому на фото вийшов трохи настороженим.
Ім'я Антуан походить від латинського імені Antonius, що означає той, хто стикається зі своїми супротивниками або спокусами.
Антоній Падуанський, день якого відзначають 13 червня, є покровителем Португалії (його батьківщини), свинарів, гончарів, неписьменних людей, моряків, людей, які потерпіли корабельну аварію, бідних, врожаю та тварин.
Він має репутацію за полегшення болю хворих та допомогу в пошуку загублених речей.
Антонія Падуанського особливо вшановують люди, які втратили якусь річ. Це повір'я може походити з переказу, який розповідає про те, як одного разу послушник, наляканий привидом, повернув Антонію Псалтир, який він раніше вкрав.
Дивлячись на ці печери зсередини можна лише уявити собі працю чоловіків, які викопали деякі з цих печер-святилищ голими руками.
У крихітних щілинах печери деякі паломники залишають тут прохання до святого Антонія, написані на аркуші паперу.
Скляна підлога у святилищі церкві проектується на місце з Хрестом і престолом у печері, що на фото више.
От вони вотивні таблички біля печер.
Напевно, монах розповідав цікаві історії про зцілених, але ж французької я не знаю(.
Ще цікаво відзначити, що самі печери, позначені мушлями, як зупинка на Шляху Святого Якова.
І останє місце моїх відвідин у цей день - колишня монастирська церква Нотр-Дам (Діви Марії) в Суяку або Суайаці (Souillac). До неї треба було теж далеко йти від злізничної станції і знову в дощ... а я понадіявшись на хорошу погоду, навіть не взяв дощовика.
Однонефний інтер'єр цього храму вражає своїм чітким ритмом, чому значною мірою сприяють три куполи. Два куполи охоплюють неф, а третій вигинається над перехрестям. Міцні стінові пілони підтримують куполи та одночасно розділяють простір.
На жаль, церква вже давно потребує реставрації і гроші на це збирають, але дуже довго...
Храм в Суяці був сильно зруйнований під час гугенотських воєн. Більше всього постраждав рясно прикрашений скульптурний портал. Вважається, що його збережені фрагменти були повернуті на попереднє місце в 17 ст. Сьогодні їх можна побачити на внутрішній частині західної стіни храму.
Ліворуч від вхідного порталу знаходиться дуже пошкоджена і не дуже майстерна фігура апостола Павла, а от праворуч - навпаки, центральний скульптурний твір в Суаяці - скульптура пророка Ісайі. Це не тільки найкраща скульптура Суаяку, але і найважливіше зображення цього святого в романському мистецтві.
Початкове місцезнаходження цієї скульптури невідоме. Можливо, вона була розміщена біля порталу або на бічній панелі у зв'язку з циклом «Страшного суду».
Як вказують Томан Р. та Кляйн Б. у своїй відомій книзі присвячені романському мистецтву: "По техніці роботи Ісая в Саайаці - прямий наслідник святого Єремії з Муасаку (https://taras-palko.livejournal.com/1847.html ). Однак між ними є суттєва різниця: Єремія статичний, а фігура Ісаї знаходиться в русі. Поворот тіла і одяг, що розвивається надають силі нової динаміки. Незавжаючи на це вона не володіє анатомічною достовірністю, оскільки, якщо б пророк дійсно йшов його нога і права рука знаходилась би в іншому положенні відносно тіла. Важливою деталлю є широка мантія з багатим оздобленнням, яка заповнює задній фон рельєфу, відкриваючи новий композиційний засіб скульптури. Підкреслено виражений в фігурі Ісаї рух дозволяє деяким мистецтвознавцям стверджувати говорити про “форму ілюзороно динаміки”. Можливо, рельєф зображає момент, коли Господь покликав Ісаю.
Здається у вікіпедії ми можем зустрітися з трохи іншим поясненням: "Це один із найвидатніших шедеврів романської скульптури: пророк Ісая рухається з грайливою, майже танцювальною грацією на камені, ніби захоплений. Він тримає в руках сувій, його тіло, одягнене у витончено виточені шати, скручене, ноги схрещені, а пасма бороди радіально стирчать – чи це захоплення? Можливо, бо Ісая, окрім проголошення всіляких покарань, також має глибоке послання: він пророкує майбутнього Месію з дому Давида. Ісая називає спасителя людства «Іммануїлом», і з ним настане нова ера – світ, повний миру та справедливості".
На зовнішнеій стороні бувшого центрального стовпа зруйнованого порталу зображений справжній хаос чи сумяття - боротьба фантастичних звірів і птахів з іншими тваринами.
Перше враження бентежить. Але при детальнішому розгляді вимальовується основна закономірність: спереду чотири пари левів та грифонів стоять хрест-навхрест, один над одним, їхні голови повернуті всередину. Їхні пащі затиснуті на істотах, що падають зверху. На самому верху нападають на голу людину; грифон кусає її в бік своїм твердим дзьобом, лев уже тримає голову бідолахи в пащі. Це падіння проклятого світу.
Шаленство звірів як би врівноважується симетричністю їх розтатування; хаосу протиставляється гармонія, що є одним з головних стилістичних принципів романського мистецтва.
Ліворуч від колони ангел дивиться з хмар на драматичну сцену, що розгортається внизу, де його «колега» з неймовірною швидкістю мчить вертикально вниз, щоб в останню мить запобігти жертвопринесенню Ісаака.
Отець Авраам вже підняв ніж у правій руці, а лівою міцно стискає сина за волосся...
На протилежному, правому боці колони, зображено три пари людей, що обіймаються, хоча вони дещо відрізняються зовнішнім виглядом: один у кожній парі здається
старшим (з бородою), тоді як інший помітно молодший. Чи б'ються вониі, це залишається на розсуд глядача; середня пара також неоднозначна, їхні дружні чи ворожі наміри незрозумілі.
Однак двоє внизу явно дружньо обіймаються, а фігура, що ліворуч навіть посміхається. Чи все зрештою має закінчитись добре?
Окрім великої колони із зображенням звірів, збереглася ще частина другої колони із зображенням інших звірів, яку також "прифастригували" до західної стіни. Тут грифон і лев вгризають свої щелепи в ягня або барана, можливо, символ жертовної смерті Христа.
Над нинішнім внутрішнім порталом знаходиться великий рельєф, що зображує популярну середньовічну історію про Теофіла, який в 6 ст. був управляючим в єпископаті Сицілії. Теофіл уклав угоду з дияволом, але він покаявся і звільнився від дідька завдяки допомозі Богородиці. Рельєф зображує цю історію в трьох частинах: ліворуч Теофіл і диявол обговорюють умови угоди; праворуч Теофіл вкладає свої руки в руки диявола, щоб підтвердити її (звичайний ритуал для клятви вірності);
але зверху Діва Марія Марія та ангели вже наближаються до сплячого грішника, щоб звільнити його від укладеного цифрогафа. Діва Марія, нагадую, є прокровителька суаяксьскої церкви, тому це і є головна фігура рельєфа і цим пояснюється, чому на рельєфі зображена історія грішника, а не якогось святого.
Дві інші фігури, святого Петра та Бенедикта, супроводжують сцену праворуч і ліворуч.
Рельєф Теофіла, швидше за все, є більш пізнішою компановкою різних фрагментів в триптих. Ввважається, щоо фігури по краях раніше фланкували тимпан головного порталу.
Романіка у храмі ще представлена в трансепті та вівтарній частині у вигляді капітелей. Тут - Даниїл з левами.
А тут якась сова.
Та інше)
Східний фасад церкви теж пропонує вражаюче видовище. На мою думку, варто його тут показати аж двічі).
У цьому регіоні Франції відчутний вплив візантійського (купольного) тип архітектури.
Недалеко звідси можна огялянути ще колишню церкву святого Мартіна.
Підпалена та частково підірвана гугенотами у 1573 році, вона все ж зберегла деякі елементи свого оздоблення.
Знаходиться церква на невеликій, центральній і доволі симпатичній площі Суаяку. Шкода все таки, що дощило.
Але коли я знову повернувся в Брів, то навіть виглянуло сонечко.
Не було особливо часу, милуватися заходом сонця, бо я поспішав на останню в цей недільний день Месу - до місцевої церкви Сен-Сернін.
Людей, і що добре, зібралося доволі багато,
в тому числі і до причастя.
Намагаюсь продовжувати і в ЖЖ, і в дрімі. На жаль, в ЖЖ показує, що пост задовгий і довелося більше ніж 10 фото викинути. В дрімі, думаю, підуть усі. Дякую за увагу!
no subject
Date: 2026-01-19 05:43 pm (UTC)no subject
Date: 2026-01-20 06:22 pm (UTC)no subject
Date: 2026-01-21 07:29 am (UTC)no subject
Date: 2026-01-23 11:49 am (UTC)no subject
Date: 2026-01-21 08:05 pm (UTC)no subject
Date: 2026-01-23 11:57 am (UTC)no subject
Date: 2026-01-27 06:59 pm (UTC)no subject
Date: 2026-02-01 09:01 am (UTC)