![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkov
Навколо Брів-ла-Гайард є багато цікавих місць для відвідин. На жаль, я відвів для цього регіону дуже мало часу — лише два неповних дні, тому багато із них я обминув своєю увагою. Можливо, ще колись буде нагода повернусь до них, а може й ні... Та одне місце тут я точно не міг залишити осторонь. Це Рокамадур — малесеньке поселення і, разом з тим, об'єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А ще це одне з найвражаючих і найулюбленіших місць у Франції. Мальовничо розташований на високій вапняковій скелі, з якої відкривається мальовничий краєвид на річкову долину, Рокамадур є другим місцем за відвідуваністю у Франції після Мон Сен-Мішель. Для християн він є також місцем сили, сюди їдуть чи ідуть паломники насамперед за доторком до Божественного, зціленням та відпущенням гріхів.
Залізнична станція Рокамадура розташовується приблизно за 6 км від самого села, і долати цю відстань мені того вересневого ранку треба було в проливний дощ. На щастя, мене майже відразу підібрала попутка (таке сталося лише один раз за всю мою мандрівку) і висадила навпроти добре відомого всім відвідувачам Рокамадуру місця панорамного виду на скелю і поселення. Перше фото, яке я звідти отримав, як наслідок поганої погоди, було просто жахливим (не буду тут його показувати, бо і так тих фото для одного посту тепер обмежена кількість), але я намагався тішити себе тим, що не все так погано і, беручи до уваги усі обставини, мені взагалі дуже пощастило опинитися тут.
На щастя, по мірі підходу до скелі дощ починав вщухати. Дорогою трапився паломник чи "паломник", який йшов у зворотньому для мене напрямку саме після вранішньої Меси-благословіння усіх мандрівників, що йдуть пішки в Сантьяго-де-Компостелу.
Далі єдиною дорогою поселення - нікого. Ще занадто рано для туристів. Лише деякі кав'ярні і сувенірні крамниці селища починають відчинятися.
На схемі-мапі, що нижче дорога до рокамадурського Святилища позначена бірюзовим кольором. Усі туристи чи паломники прямують єдиною (нижньою) дорогою, далі - Великі сходи, культова пам'ятка Рокамадура. Вони складаються з 216 сходинок і з самого початку використовувалися паломниками, як шлях покаяння, тобто підйом сходами на колінах відмовляючи при цьому «Аве Марія».
Вад Санктуарію 70 метрами вище на вершині скелі знаходиться замок побудований у XIV столітті, щоб захистити місто й насамперед Святилище. До твердині веде Хресна дорога (звивиста бірюзова лінія на схемці). Якщо для когось важко підніматися пішки, то можна дістатися вершини скелі на ліфті або фунікулері.
З оглядового майданчика замку відкриваються гарні краєвиди на долину: можна помилуватися ними та зробити фотографії.
Від самого початку моєї подорожі Франції, я планував, якщо буде на те час і воля Божа, пройти дорогу уверх до Святилища, як справжній паломник з побажанням також щоб ця рокамадурська традиція підйому сьогодні була не лише порожнім звуком, а залишалась живою і у наші гедоністичні часи. І хоч падав дощ, а сходи мали заглиблення де затримуваляся вода, мені вдалося подолати ці сходинки на колінах відмовляючи "Богородице Діво", як українською, так і латинською мовами. І це зайняло у мене трохи більше однієї години часу.
Найбільший при цьому дискомфорт мені створювали погляди інших людей, які догнали мене майже наприкнці мого підйому (тут, звичайно, краще підніматись з іншими, подібними тобі людьми у групі - так легше). Від цікавих поглядів я захистив себе тим, що глибоко насунув на обличчя капюшон дощовика. Але треба віддати належне такту західних людей (тих же, в більшості, французів), ніхто із них, проявляючи делікатність, мене не знимкував.
Піднявшись крутими сходами, прочанин опиняється на Церковній площі. Саме тут розташовується Святилище Рокамадура: базиліка Сен-Совер із гробницею святого Амадура та каплицями: Сент-Анна, Сен-Блез, Сен-Жан-Батист (або баптистерій), Нотр-Дам, джерело та епіцентр паломництва, і, Сен-Мішель, з її чудовими фресками XII та XIII століть.
Нижче на фото печера в скелі, де було знайдено тіло святого Амадура. Саме святому Амадуру Рокамадур і завдячує своєю назвою : «roc» (це скеля) + «Amadour». Згідно переказу, саме Амадур, який жив пустельником у цих краях, збудував на скелі каплицю присвячену Богородиці (Нотр-Дам). Місцеве населення приходило туди молитися, вихваляючи аскетичні чесноти Амадура. Після смерті Амадура його поховали біля входу до каплиці. Набагато пізніше, коли в 1166 році викопали іншу могилу для заможного місцевого жителя (який побажав бути похованим під статуєю Діви Марії в обмін на значну пожертву), нетлінне тіло святого було знайдено та поміщено в каплицю, яка була побудована на цьому місці. Його останки, будучи нетлінними (це ознака великої святості), призвели до численних чудес, і до святилища стікалася все більша кількість паломників.
Тіло залишалося відкритим майже 400 років, доки його майже повістю не знищили (3 вересня 1562 року) гугеноти. Притому оскільки останки не горіли, їх розчленували алебардами й розбили маршальським молотом. А те, що до кінця не вдалося гугенотам, продовжили завзяті французькі революціонери. Тому тепер від мощей залишились якісь жалюгідні рештки, які нині зберігаються у гробниці святого Амадура у нижній частині базиліки Сен-Совер.
Згадані вище фрески каплиці св. Михаїла. Зображені на них сцени Благовіщення і Візитації. Зверніть також увагу на цікаві кронштейни із людськими обличчями.
Перед тим, як зайти всередину церкви Сен-Совер треба підняти голову і побачиити, що.. в одну із навколишніх скель встромлений меч. Це так званий меч Дюрандаль, який ніби-то належав легендарному французькому лицарю Роланду. За переказами, його вручив Карлу Великому ангел, а той, своєю чергою, передав його Роланду. Згідно легенди чи може навіть про це говориться в "Пісні про Роланда" перед смертю у битві з маврами при Росінвалі, Роланд намагався розбити Дюрандаль об скелю, але меч не зламався. Замість цього він був відкинутий на сотні кілометрів і встромився в скелю біля Рокамадуру.
Але на цьому історя Дюрандаля не закінчується. Вже в наш час, підступні вороги (яких забігаючи трохи вперед поліція так і не знайшла) не забули про магічну силу Дюрандаля і у 2024 році під покровом ночі залізли на відвісну 30-метрову вертикальну скелю і викрали меч сили, викликавши цим шок у місцевих мешканців. Та рокамадурці довго не горювали, бо вкрадений Дюрандаль насправді був не оригіналом, а копією. Тож вони виготовили ще одну копію і приблизно через рік після викрадення - 21 лютого 2025 року урочисто встромили новий Дюрандаль у своє звичне місце. Не сумніваюсь, що попередньо ще й освятили його.
Готуючи цей пост я прочитав також версії викрадення меча. Сучасна ліберальна преса зводить їх до двох: 1) це був жарт і 2) меч викрали праворадикальні консерватори щоб звинувати у цьому мусульманських емігрантів. Дивна, як на мене, логіка. Мені чомусь здається, що злочинці в значній мір були схожими до тих осіб, що викрадали скарби у Луврі в минулому році...
Готичний портал базиліка Сен-Совер. Попри давній характер святилища, але "завдяки" спустошінню Релігійних війн і революцій, відчувається, що всі споруди релігійного рокамадурського комплексу все ж виглядають доволі новими.
А тепер зайдемо всередину. Відразу за входом - каплиця Нотр-Дам, де знаходиться статуя Чорної Мадонни. Культ Богородиці з більш темного кольору дуже поширений у південній частині Європи і в тому числі на півдні Франції.
Рокамадурська Богородиця відома своїм заступництвом. У книзі відгуків каплиці можна прочитати свідчення про заступництво (або те, що вважається таким), на зразок: «Пресвята Діво, я тричі приходила молитися до Тебе, щоб мати дитину. Я щойно народила трійню. Дякую Тобі».
Цікаво, що так далеко розташована від моря Чорна Богородиця Рокамадуру є ще й покровителькою моряків і на території святилища можа побачити кілька макетів кораблів, як вото за спасіння членів екіпажів від бурі та інших лих на морі.
Дя прикладу, Жак Картьє, першовідкривач Канади, довірив себе Богоматері Рокамадурській, коли його екіпаж на борту корабля «La Grande Hermine» мало не весь загинув від цинги у 1535 році під час зворотного плавання додому. Картьє пообіцяв здійснити паломництво в Рокамадкр щоб подякувати Богоматері Рокамадурській, якщо одужає і дістанеться берегів Франції. Коли корабель Карттьє пристав щасливо до берегу Франції у Сен-Мало, вдячний капітан відразу поспішив виконати свою обіцінку.
Ще більш дивовижними свідченням є те, що під час спасіння моряків на морі, дивним чином невеликий кований дзвін з IX ст., що підвішений під склеплення рокамадурської Нотр-Дам і який є є найстарішим предметом у святилищі, дзвонить сам по собі, без рами чи мотузки, щоразу, коли моряк у небезпеці благає Діву Марію і зобов'язаний їй своїм порятунком. Розповіді деяких із цих врятованих моряків були зібрані та записані, їхні слова ідеально збігалися з дзвоном дзвона під час їхньої небезпечної морської подорожі. Одне з вото, рибальського судно Ньюфаундленду, було даровано на знак подяки за врятовані життя на початку 1900-х років, а на табличці перелічені ключові дати, коли дзвін дзвонив, в той час коли моряки, що перебували в небезпеці, дивом були врятовані. Детальніше про дива рокамадурського дзвона можна прочитати тут - https://fr.aleteia.org/2017/06/10/a-rocamadour-le-mystere-de-la-cloche-qui-sonne-pour-les-marins-sauves-dun-peril-en-mer/
Ще одна цікавинка Рокамадурського святилище - каплиця Сен-Луї, що присвячена молитві гравців у регбі та їхніх друзів; там виставлено багато предметів, пов'язаних із заняттями цим видом спорту.
Поки я роздивлявся святилище несподівано, попри усі прогнози, почало розпогоджуватись. І тут у мене постала дилема: чи підніматися до замку і зробити звідти кілька не настільки важливих, але нових фото; чи покинути Рокамадур і по дорозі зробити ще кілька тих самих панорамних фото Рокмадуру, але вже при добрій погоді. Крім того, я мав вирішити ще одну проблему: у мене був заброньований ще в Україні квиток на потяг з Рокамадура до Бріва і через приблизно 50 хвилин після прибуття в столицю Кореза ще один квиток на автобус від Бріва до Клермон-Феррана. Здійснюючи ці бронювання, я не передбачив, що відстань двома точками моєї висадки і посадки буде настільки великою, що 50 хвилин для подолання її пішки буде мало. Також таксі Уберу і Болту в Бріві не працюють. Я ще мав картку з номером місцевого таксиста (яку мене дали на рецепції у готелі), але що я міг по телефону сказати не знаюючи французької... Беручи до уваги, що Брів і Клермон-Феррран ніщо з громадського транспорту, крім мого атобусу, у цей день не сполучало, я серйозно ризикивав спізнитися та так і залишитися в той день у Бріві.
Тож довелося зайти в місцевий туристичний центр і порадитися. Підтвердилося, на жаль те, що я і так знав. Якщо ще трохи повештаюся Рокамадуром, а потім приїду по моєму квитку у Брів, то у мене буде тільки 2 хвилини (!) часу на пересадку з міського брівського автобуса на рейсовий міжміський... Чи вартувало так ризикувати?. Думаю, ви погодитеся, що ні. Тому, я відразу в туристичному офоічі забронював новий квиток з Рокамадура до Бріва (десь на дві годині раніше за попередній, то ж потім ці дві години нудився на автобусній зупинці, але що поробиш...), попрощався з Рокамадуром і поспішив на залізничну станцію (бо тепер час вже піджимав) дорогою роблячи ті само панорамні фото, що я робив на вході.
Погода цьому дуже сприяла)
Але до певного моменту. Коли я дійшов чи добіг до точки панорамно виду, то сонце вже заховалося за хмарами.
Більше того почав накрапати дощ, який невдовзі перейшов у зливу. Попри мій автостоп, підвезти мене ніхто не захотів. Більше того, я збився з дороги. Точніше не збився, телефон вів мене найкоротшою із трьох доріг (як в казці), але мабуть найгіршою - розмитою, польовою повною колючок і чагарників по боках від неї. Врешті якось вийшов до станціїі і відправився в Брів. Там приїхав на потрібну станцію, пішов в супермаркет, потім перечекав дві години і поїхав автобусом в інший регіон Франції - Овернь і її столицю Клермон-Ферран.
Приїхав я в Клермон, як і у Брів, вже наприкінці дня. Від зупинки мого фліксбаса до готелю довелося знову далеко йти пішки, і знову в дощ (дорогою у Клерман дощ чомусь не падав). Хоч майже весь час дорога йшла по прямій, але ж в телефон для контролю треба постійно заглядати. А тут, що особливо дратувало, екран телефону мокрий від дощу, не реагував на доторки та ще й по дорозі вже стемніло.... Але, нарешті дійшов і поселився в доволі таки комфортному готелі. На жаль, як наслідок значної ходьби, холодної погоди, а головне промокання, ноги (вже обидві) почали підпухати. А ще внаслідок віликої кількості пройденого (у мене таке сталося вперше, але мабуть воно відоме любителям довгих походів) з'явилися величезні міхурі на стопах під основою великих пальців ніг. Я переживав за те, що буде далі, і чи не буде мені суттєво гірше, ще можна сказати, на початку моєї подорожі... Крім того, ноги пекли і я не знав чи зможу заснути. А якщо я не буду спати, то буду виснаженим, а мені ж кожного дня треба багато ходити і у мене, як наслідок втоми, може піднятися тиск... Врешті якось владнав із собою, і розславбився. Якось так думаєш, що наступна твоя подорож буде легшою, а виходить кожен раз навпаки... На щастя, був у дорозі для подібних ситуації, в значній мірі, підготовленим. Мав таблетки, які допомоглиі і еластичний бинт, який теж став в пригоді. Вже пізніше аж в Паре-ле-Моніялі, бо часу все не було, докупив ще таблетки нурофену і великі лейкопластирі на піхурі (у мене лише стандартні були). Тому, в другий день попри все, і не можу сказати, що погано виспавшись попрямував поїздом недалеко (приблизно за 15 км) на північ від Клермон-Феррана до містечка Ріом (Riom), а від нього пішки (десь приблизно 5 км) до поселення Моза (Mozaс). У останньому розташована абатська церква Сен-П'єр і Сен-Капразіу, що відома виняткової якості романськиими капітелями. Усі найвидатніші фахівці з романського мистецтва підкреслювали якість цих капітелей і вважали «Майстра Мозака» основоположником овернського стилю.
В XV ст. мозацьке абатство зазнало нищівного руйнування, після якого його було відновлено в готичному стилі, але вже вдвічі меншим, без амбулаторію та каплиць святилища.
Як наслідок землетрусу, вісім величезних капітелей (чотиригранних, вагою приблизно 600 кг ) з початку XII століття, що прикрашали хор, зникли.
Дві із них були пізніше віднайдені в 1849 році, коли архітектор Маллей відковав крипту, яку засипало при землетрусі. Ці капітелі нині знаходяться в задній частині нави церкви, на підлозі. На одній із цих каптелей можна побачити атлантів, які тримають соснові шишки та грона винограду.
Інша капітель, зображає Воскресіння, алегорично представлене у вигляді Гробу Господнього. Гріб Господній був об'єктом шанування по всій Європі, зокрема в Оверні; реліквії з Гробу Господнього та Святої Землі розміщувалися на вівтарях під час служб. Кілька требників з Клермона та Бріуда містять служби, присвячені Гробу Господньому.
Сторожа біля гробу.
Жони-мироносиці. Ще на капітелі є зображення ангела.
І в храмі є ще третя давня капітель. Її було знято з південної стіни хору у вересні 1983 року Історичним клубом Мози після того, як її ідентифікував отець Жан Гране. Нині вона розміщена на підлозі в центрі святилища.
Іконографія цієї капітелі унікальна в західному романському мистецтві : це точна транскрипція 7-го розділу, 1-го вірша Книги Одкровення від святого Івана, де чотири ангели не дають чотирьом вітрам дути на чотирьох кутах землі:"І після цього бачив я чотирьох ангелів, які стоять на чотирьох кутах землі, тримаючи чотири вітри землі, щоб не дув вітер ні на землю, ні на море, ні на яке дерево".
Тому цю капітель називають «Чотири ангели і чотири вітри» або "Апокаліптичною капітеллю".
Потрапив я в церкву в Мози якраз перед Богослужінням, і хоч у мене були інші плани, я залишився на Месі, а огляд памятки продовжив вже після її закінчення.
Окрім капітелей, серед визначних пам'яток абатства є крипта, яка передувала церкві в романському стилі, та два чудових релікварії: засновників абатства, святого Кальміна та його дружини, святої Намадії і релікварій Святої Остремуани. Особливо варто виділити перший із них, що представляє собою найбільший у світі збережений виріб гравірованої порцеляни з Ліможу. Датується він XII століттям. Пишуть, що цей мощевик зберігається в південному трансепті абатської церкви, за металевими дверими із гратами. Можливо, через такі заходи безпеки, я його у храмі не побачив. Думаю, що можу бути якесь окреме приміщення поруч із захристією... В будь-якому випадку, вважаю, що таку цінну річ варто тут показати. Фото з вікіпедії.
А тепер продовжимо огляд капітелей храму, адже крім трьох великих, він містить ще й 45 "стандартних" у наві.
Більшість із них присвячена біблійним сценам, як то визволення Святого Петра; з життя Товії, Самсона, Йони й т.п.
А це, мабуть, найцікавіша капітель нави, яка зображає Йону , яке проковтнуло , а потім виплюнуло морське чудовиськом. На жаль, в наві було доволі темно, тому фото бракує різкості. Гадаю, це найцікавіша капітель і з Йоною у світі.
До мого потяга залишалось зовсім небагато часу, але я ще використав зайвих 10-15 хвилин для огляду центральної частину Ріому.
Саме місто є більшим за Мозак і тут є аж кілька цікавих пам'яток Однією із них є базиліка святого Амабля.
Якщо західний фасад храму є не цікавим, бо був перебудовний свого часу в стилі бароко і за що був нещадно розкритикований Проспером Меріме, то інші частини базиліки є значно цікавішими. Їх відновлювали вже дотримуючись первісних романо-готичних стандартів.
Особливо приваблює око південний портал храму (Сен-Жан).
Його капітелі автентичні, датуються XIII століттям.
Ці капітелі були збережені під час руйнування старого порталу та встановлені знову у відкосах нового.
Всередині храму в одній із каплиць зберігаються мощі місцевого "патрона" - святого Амабля.
Знаходяться вони в доволі цікавому сучасному релікварії, що був створений Жаном Жаффе в 1975 р, і представляє сцени з життя святого Амабля.
Всередині є також цікаві поліхромні катіпелі з 13 ст. На жаль, не було часу оглянути їх більш детально.
А це вид на одну з центральних вулиць Ріома. Вдалині видно споруду місцевої Ратуші або як її тут називають Годинникової вежі.
Якщо є час, то можна піднятися на неї і оглянути місто, і базиліку з висоти. З фото, що я бачив в неті, воно того варте - https://en.francevelotourisme.com/cycle-route/the-grande-traversee-du-massif-central-by-mountain-bike/riom-clermont-ferrand.
Іще одне цікава пам'ятка Ріона - спруда колишнього готелю Soubrany.
Ця будівля харектеризється чудовим декором, що характерний для епохи ранього Відродження.
Дякую за увагу! Наступного разу буде Клермон-Ферран.
Від самого початку моєї подорожі Франції, я планував, якщо буде на те час і воля Божа, пройти дорогу уверх до Святилища, як справжній паломник з побажанням також щоб ця рокамадурська традиція підйому сьогодні була не лише порожнім звуком, а залишалась живою і у наші гедоністичні часи. І хоч падав дощ, а сходи мали заглиблення де затримуваляся вода, мені вдалося подолати ці сходинки на колінах відмовляючи "Богородице Діво", як українською, так і латинською мовами. І це зайняло у мене трохи більше однієї години часу.
Найбільший при цьому дискомфорт мені створювали погляди інших людей, які догнали мене майже наприкнці мого підйому (тут, звичайно, краще підніматись з іншими, подібними тобі людьми у групі - так легше). Від цікавих поглядів я захистив себе тим, що глибоко насунув на обличчя капюшон дощовика. Але треба віддати належне такту західних людей (тих же, в більшості, французів), ніхто із них, проявляючи делікатність, мене не знимкував.
Піднявшись крутими сходами, прочанин опиняється на Церковній площі. Саме тут розташовується Святилище Рокамадура: базиліка Сен-Совер із гробницею святого Амадура та каплицями: Сент-Анна, Сен-Блез, Сен-Жан-Батист (або баптистерій), Нотр-Дам, джерело та епіцентр паломництва, і, Сен-Мішель, з її чудовими фресками XII та XIII століть.
Нижче на фото печера в скелі, де було знайдено тіло святого Амадура. Саме святому Амадуру Рокамадур і завдячує своєю назвою : «roc» (це скеля) + «Amadour». Згідно переказу, саме Амадур, який жив пустельником у цих краях, збудував на скелі каплицю присвячену Богородиці (Нотр-Дам). Місцеве населення приходило туди молитися, вихваляючи аскетичні чесноти Амадура. Після смерті Амадура його поховали біля входу до каплиці. Набагато пізніше, коли в 1166 році викопали іншу могилу для заможного місцевого жителя (який побажав бути похованим під статуєю Діви Марії в обмін на значну пожертву), нетлінне тіло святого було знайдено та поміщено в каплицю, яка була побудована на цьому місці. Його останки, будучи нетлінними (це ознака великої святості), призвели до численних чудес, і до святилища стікалася все більша кількість паломників.
Тіло залишалося відкритим майже 400 років, доки його майже повістю не знищили (3 вересня 1562 року) гугеноти. Притому оскільки останки не горіли, їх розчленували алебардами й розбили маршальським молотом. А те, що до кінця не вдалося гугенотам, продовжили завзяті французькі революціонери. Тому тепер від мощей залишились якісь жалюгідні рештки, які нині зберігаються у гробниці святого Амадура у нижній частині базиліки Сен-Совер.
Згадані вище фрески каплиці св. Михаїла. Зображені на них сцени Благовіщення і Візитації. Зверніть також увагу на цікаві кронштейни із людськими обличчями.
Перед тим, як зайти всередину церкви Сен-Совер треба підняти голову і побачиити, що.. в одну із навколишніх скель встромлений меч. Це так званий меч Дюрандаль, який ніби-то належав легендарному французькому лицарю Роланду. За переказами, його вручив Карлу Великому ангел, а той, своєю чергою, передав його Роланду. Згідно легенди чи може навіть про це говориться в "Пісні про Роланда" перед смертю у битві з маврами при Росінвалі, Роланд намагався розбити Дюрандаль об скелю, але меч не зламався. Замість цього він був відкинутий на сотні кілометрів і встромився в скелю біля Рокамадуру.
Але на цьому історя Дюрандаля не закінчується. Вже в наш час, підступні вороги (яких забігаючи трохи вперед поліція так і не знайшла) не забули про магічну силу Дюрандаля і у 2024 році під покровом ночі залізли на відвісну 30-метрову вертикальну скелю і викрали меч сили, викликавши цим шок у місцевих мешканців. Та рокамадурці довго не горювали, бо вкрадений Дюрандаль насправді був не оригіналом, а копією. Тож вони виготовили ще одну копію і приблизно через рік після викрадення - 21 лютого 2025 року урочисто встромили новий Дюрандаль у своє звичне місце. Не сумніваюсь, що попередньо ще й освятили його.
Готуючи цей пост я прочитав також версії викрадення меча. Сучасна ліберальна преса зводить їх до двох: 1) це був жарт і 2) меч викрали праворадикальні консерватори щоб звинувати у цьому мусульманських емігрантів. Дивна, як на мене, логіка. Мені чомусь здається, що злочинці в значній мір були схожими до тих осіб, що викрадали скарби у Луврі в минулому році...
Готичний портал базиліка Сен-Совер. Попри давній характер святилища, але "завдяки" спустошінню Релігійних війн і революцій, відчувається, що всі споруди релігійного рокамадурського комплексу все ж виглядають доволі новими.
А тепер зайдемо всередину. Відразу за входом - каплиця Нотр-Дам, де знаходиться статуя Чорної Мадонни. Культ Богородиці з більш темного кольору дуже поширений у південній частині Європи і в тому числі на півдні Франції.
Рокамадурська Богородиця відома своїм заступництвом. У книзі відгуків каплиці можна прочитати свідчення про заступництво (або те, що вважається таким), на зразок: «Пресвята Діво, я тричі приходила молитися до Тебе, щоб мати дитину. Я щойно народила трійню. Дякую Тобі».
Цікаво, що так далеко розташована від моря Чорна Богородиця Рокамадуру є ще й покровителькою моряків і на території святилища можа побачити кілька макетів кораблів, як вото за спасіння членів екіпажів від бурі та інших лих на морі.
Дя прикладу, Жак Картьє, першовідкривач Канади, довірив себе Богоматері Рокамадурській, коли його екіпаж на борту корабля «La Grande Hermine» мало не весь загинув від цинги у 1535 році під час зворотного плавання додому. Картьє пообіцяв здійснити паломництво в Рокамадкр щоб подякувати Богоматері Рокамадурській, якщо одужає і дістанеться берегів Франції. Коли корабель Карттьє пристав щасливо до берегу Франції у Сен-Мало, вдячний капітан відразу поспішив виконати свою обіцінку.
Ще більш дивовижними свідченням є те, що під час спасіння моряків на морі, дивним чином невеликий кований дзвін з IX ст., що підвішений під склеплення рокамадурської Нотр-Дам і який є є найстарішим предметом у святилищі, дзвонить сам по собі, без рами чи мотузки, щоразу, коли моряк у небезпеці благає Діву Марію і зобов'язаний їй своїм порятунком. Розповіді деяких із цих врятованих моряків були зібрані та записані, їхні слова ідеально збігалися з дзвоном дзвона під час їхньої небезпечної морської подорожі. Одне з вото, рибальського судно Ньюфаундленду, було даровано на знак подяки за врятовані життя на початку 1900-х років, а на табличці перелічені ключові дати, коли дзвін дзвонив, в той час коли моряки, що перебували в небезпеці, дивом були врятовані. Детальніше про дива рокамадурського дзвона можна прочитати тут - https://fr.aleteia.org/2017/06/10/a-rocamadour-le-mystere-de-la-cloche-qui-sonne-pour-les-marins-sauves-dun-peril-en-mer/
Ще одна цікавинка Рокамадурського святилище - каплиця Сен-Луї, що присвячена молитві гравців у регбі та їхніх друзів; там виставлено багато предметів, пов'язаних із заняттями цим видом спорту.
Поки я роздивлявся святилище несподівано, попри усі прогнози, почало розпогоджуватись. І тут у мене постала дилема: чи підніматися до замку і зробити звідти кілька не настільки важливих, але нових фото; чи покинути Рокамадур і по дорозі зробити ще кілька тих самих панорамних фото Рокмадуру, але вже при добрій погоді. Крім того, я мав вирішити ще одну проблему: у мене був заброньований ще в Україні квиток на потяг з Рокамадура до Бріва і через приблизно 50 хвилин після прибуття в столицю Кореза ще один квиток на автобус від Бріва до Клермон-Феррана. Здійснюючи ці бронювання, я не передбачив, що відстань двома точками моєї висадки і посадки буде настільки великою, що 50 хвилин для подолання її пішки буде мало. Також таксі Уберу і Болту в Бріві не працюють. Я ще мав картку з номером місцевого таксиста (яку мене дали на рецепції у готелі), але що я міг по телефону сказати не знаюючи французької... Беручи до уваги, що Брів і Клермон-Феррран ніщо з громадського транспорту, крім мого атобусу, у цей день не сполучало, я серйозно ризикивав спізнитися та так і залишитися в той день у Бріві.
Тож довелося зайти в місцевий туристичний центр і порадитися. Підтвердилося, на жаль те, що я і так знав. Якщо ще трохи повештаюся Рокамадуром, а потім приїду по моєму квитку у Брів, то у мене буде тільки 2 хвилини (!) часу на пересадку з міського брівського автобуса на рейсовий міжміський... Чи вартувало так ризикувати?. Думаю, ви погодитеся, що ні. Тому, я відразу в туристичному офоічі забронював новий квиток з Рокамадура до Бріва (десь на дві годині раніше за попередній, то ж потім ці дві години нудився на автобусній зупинці, але що поробиш...), попрощався з Рокамадуром і поспішив на залізничну станцію (бо тепер час вже піджимав) дорогою роблячи ті само панорамні фото, що я робив на вході.
Погода цьому дуже сприяла)
Але до певного моменту. Коли я дійшов чи добіг до точки панорамно виду, то сонце вже заховалося за хмарами.
Більше того почав накрапати дощ, який невдовзі перейшов у зливу. Попри мій автостоп, підвезти мене ніхто не захотів. Більше того, я збився з дороги. Точніше не збився, телефон вів мене найкоротшою із трьох доріг (як в казці), але мабуть найгіршою - розмитою, польовою повною колючок і чагарників по боках від неї. Врешті якось вийшов до станціїі і відправився в Брів. Там приїхав на потрібну станцію, пішов в супермаркет, потім перечекав дві години і поїхав автобусом в інший регіон Франції - Овернь і її столицю Клермон-Ферран.
Приїхав я в Клермон, як і у Брів, вже наприкінці дня. Від зупинки мого фліксбаса до готелю довелося знову далеко йти пішки, і знову в дощ (дорогою у Клерман дощ чомусь не падав). Хоч майже весь час дорога йшла по прямій, але ж в телефон для контролю треба постійно заглядати. А тут, що особливо дратувало, екран телефону мокрий від дощу, не реагував на доторки та ще й по дорозі вже стемніло.... Але, нарешті дійшов і поселився в доволі таки комфортному готелі. На жаль, як наслідок значної ходьби, холодної погоди, а головне промокання, ноги (вже обидві) почали підпухати. А ще внаслідок віликої кількості пройденого (у мене таке сталося вперше, але мабуть воно відоме любителям довгих походів) з'явилися величезні міхурі на стопах під основою великих пальців ніг. Я переживав за те, що буде далі, і чи не буде мені суттєво гірше, ще можна сказати, на початку моєї подорожі... Крім того, ноги пекли і я не знав чи зможу заснути. А якщо я не буду спати, то буду виснаженим, а мені ж кожного дня треба багато ходити і у мене, як наслідок втоми, може піднятися тиск... Врешті якось владнав із собою, і розславбився. Якось так думаєш, що наступна твоя подорож буде легшою, а виходить кожен раз навпаки... На щастя, був у дорозі для подібних ситуації, в значній мірі, підготовленим. Мав таблетки, які допомоглиі і еластичний бинт, який теж став в пригоді. Вже пізніше аж в Паре-ле-Моніялі, бо часу все не було, докупив ще таблетки нурофену і великі лейкопластирі на піхурі (у мене лише стандартні були). Тому, в другий день попри все, і не можу сказати, що погано виспавшись попрямував поїздом недалеко (приблизно за 15 км) на північ від Клермон-Феррана до містечка Ріом (Riom), а від нього пішки (десь приблизно 5 км) до поселення Моза (Mozaс). У останньому розташована абатська церква Сен-П'єр і Сен-Капразіу, що відома виняткової якості романськиими капітелями. Усі найвидатніші фахівці з романського мистецтва підкреслювали якість цих капітелей і вважали «Майстра Мозака» основоположником овернського стилю.
В XV ст. мозацьке абатство зазнало нищівного руйнування, після якого його було відновлено в готичному стилі, але вже вдвічі меншим, без амбулаторію та каплиць святилища.
Як наслідок землетрусу, вісім величезних капітелей (чотиригранних, вагою приблизно 600 кг ) з початку XII століття, що прикрашали хор, зникли.
Дві із них були пізніше віднайдені в 1849 році, коли архітектор Маллей відковав крипту, яку засипало при землетрусі. Ці капітелі нині знаходяться в задній частині нави церкви, на підлозі. На одній із цих каптелей можна побачити атлантів, які тримають соснові шишки та грона винограду.
Інша капітель, зображає Воскресіння, алегорично представлене у вигляді Гробу Господнього. Гріб Господній був об'єктом шанування по всій Європі, зокрема в Оверні; реліквії з Гробу Господнього та Святої Землі розміщувалися на вівтарях під час служб. Кілька требників з Клермона та Бріуда містять служби, присвячені Гробу Господньому.
Сторожа біля гробу.
Жони-мироносиці. Ще на капітелі є зображення ангела.
І в храмі є ще третя давня капітель. Її було знято з південної стіни хору у вересні 1983 року Історичним клубом Мози після того, як її ідентифікував отець Жан Гране. Нині вона розміщена на підлозі в центрі святилища.
Іконографія цієї капітелі унікальна в західному романському мистецтві : це точна транскрипція 7-го розділу, 1-го вірша Книги Одкровення від святого Івана, де чотири ангели не дають чотирьом вітрам дути на чотирьох кутах землі:"І після цього бачив я чотирьох ангелів, які стоять на чотирьох кутах землі, тримаючи чотири вітри землі, щоб не дув вітер ні на землю, ні на море, ні на яке дерево".
Тому цю капітель називають «Чотири ангели і чотири вітри» або "Апокаліптичною капітеллю".
Потрапив я в церкву в Мози якраз перед Богослужінням, і хоч у мене були інші плани, я залишився на Месі, а огляд памятки продовжив вже після її закінчення.
Окрім капітелей, серед визначних пам'яток абатства є крипта, яка передувала церкві в романському стилі, та два чудових релікварії: засновників абатства, святого Кальміна та його дружини, святої Намадії і релікварій Святої Остремуани. Особливо варто виділити перший із них, що представляє собою найбільший у світі збережений виріб гравірованої порцеляни з Ліможу. Датується він XII століттям. Пишуть, що цей мощевик зберігається в південному трансепті абатської церкви, за металевими дверими із гратами. Можливо, через такі заходи безпеки, я його у храмі не побачив. Думаю, що можу бути якесь окреме приміщення поруч із захристією... В будь-якому випадку, вважаю, що таку цінну річ варто тут показати. Фото з вікіпедії.
А тепер продовжимо огляд капітелей храму, адже крім трьох великих, він містить ще й 45 "стандартних" у наві.
Більшість із них присвячена біблійним сценам, як то визволення Святого Петра; з життя Товії, Самсона, Йони й т.п.
А це, мабуть, найцікавіша капітель нави, яка зображає Йону , яке проковтнуло , а потім виплюнуло морське чудовиськом. На жаль, в наві було доволі темно, тому фото бракує різкості. Гадаю, це найцікавіша капітель і з Йоною у світі.
До мого потяга залишалось зовсім небагато часу, але я ще використав зайвих 10-15 хвилин для огляду центральної частину Ріому.
Саме місто є більшим за Мозак і тут є аж кілька цікавих пам'яток Однією із них є базиліка святого Амабля.
Якщо західний фасад храму є не цікавим, бо був перебудовний свого часу в стилі бароко і за що був нещадно розкритикований Проспером Меріме, то інші частини базиліки є значно цікавішими. Їх відновлювали вже дотримуючись первісних романо-готичних стандартів.
Особливо приваблює око південний портал храму (Сен-Жан).
Його капітелі автентичні, датуються XIII століттям.
Ці капітелі були збережені під час руйнування старого порталу та встановлені знову у відкосах нового.
Всередині храму в одній із каплиць зберігаються мощі місцевого "патрона" - святого Амабля.
Знаходяться вони в доволі цікавому сучасному релікварії, що був створений Жаном Жаффе в 1975 р, і представляє сцени з життя святого Амабля.
Всередині є також цікаві поліхромні катіпелі з 13 ст. На жаль, не було часу оглянути їх більш детально.
А це вид на одну з центральних вулиць Ріома. Вдалині видно споруду місцевої Ратуші або як її тут називають Годинникової вежі.
Якщо є час, то можна піднятися на неї і оглянути місто, і базиліку з висоти. З фото, що я бачив в неті, воно того варте - https://en.francevelotourisme.com/cycle-route/the-grande-traversee-du-massif-central-by-mountain-bike/riom-clermont-ferrand.
Іще одне цікава пам'ятка Ріона - спруда колишнього готелю Soubrany.
Ця будівля харектеризється чудовим декором, що характерний для епохи ранього Відродження.
Дякую за увагу! Наступного разу буде Клермон-Ферран.
no subject
Date: 2026-02-07 08:43 am (UTC)no subject
Date: 2026-02-08 09:57 am (UTC)no subject
Date: 2026-02-11 06:18 pm (UTC)А этот мой пост Вы видели? Спрашиваю в первую очередь потому, что уже сталкивался с тем, что сам не видел в ленте постов френдов.
no subject
Date: 2026-02-12 03:46 pm (UTC)no subject
Date: 2026-02-12 09:29 pm (UTC)