Нетлінні мощі св. Бернадетти Субіру в Невері (Nevers). Огляд пам'яток міста

[taras_palkov]

У цій поїздці Францією найбільше враження на мене склало містечко Бон. Із оглянутих великих міст мені найбільше сподобався Діжон, а з усіх храмів — базиліка Сен-Жульєн в Бріуді. Найбільше ж релігійне враження у мене викликали відвідини абатства Сен-Жільдар в Невері, в стінах якого зберігаються мощі святої Бернадетти Субіру. Поклонитися їм щороку прибувають паломники з усього світу. Саме про це місце та про інші пам'ятки міста Невера буде присвячена сьогоднішня моя розповідь.


Невер — столиця департаменту Ньєвр і п'яте за величиною місто Бургундії після Діжона, Шалон-сюр-Сон, Осера та Макона. Місто розташоване на злитті річок Ньєвр та Луара, за кілька кілометрів від Альє (притоки Луари). Це старе герцогське місто, в якому домінує силует його готичного собору. Багате воно також і на інші пам'ятки архітектури й мистецтва.



Невер в середні віки був добре укріпленим містом і значна частина його оборонних укріпення збереглася донині, включаючи вхідні ворота Кру. Цей чудовий зразок військової архітектури поєднує концепцію надбрамної вежі, розміщеної перед стіною для того, щоб протидіяти прогресу артилерії (на фото - ліворуч), і донжону (на фото - праворуч). Порт-дю-Кру на цьому місці була задокументована аж в далекоу 1194 році, тоді як передня брама була побудована в 1422 році.



Окрім оборонної ролі, брама Кру також виконувала комерційну функцію. Тут сплачували податки за товари, які ввозилися через міські ворота.



А тепер оглянемо головну архітектурну пам'ятку Невера - кафедральний собор Сен-Сір.



Двічі в історії собор був серйозно пошкоджений та заново відбудований, тому нині фактично є поєднанням двох будівель та своєрідним зразком змішання архітектурних стилів. Хори, апсида та почасти трансепт в західній частині собору походять від старої церкви та витримані в романському стилі, пізніші східні апсида та трансепт, а також неф — в готичному. Південна частина будівлі відноситься до XVI століттю, вежі собору були побудовані в XVI столітті в стилі пізньої готики.



Найвизначнішою особливістю храму є наявність двох хорів, одного романського ( XI століття ) та іншого готичного ( XIV століття ), розташованих один навпроти одного. Ця характеристика дуже рідкісна у Франції, але частіше зустрічається в Рейнландському регіоні Німеччини.



Під час Другої світової війни собор був зруйнований фактично повністю при бомбардуванні своїми ж: союзницькі війська промахнулися повз залізничну станцію, і удар прийшовся по місту. Собор, де розірвалися три бомби, тривалий час реконструювався.



На створення тільки вітражів пішло близько 30 років, і робота над ними завершилася зовсім недавно.



Домінанта собору - вежа Бох'є. Її було збудовано між XIV та XVI століттями над південною частиною нави. Вежа названа на честь 85-ого єпископа Неверського, Жана Бойє, який замовив її будівництво. Висота вежі становить 52 метри.



Вежа є трирівневою. Нижній ярус датується 14 століттям, два інші датуються вже початком 16 століття. Вежа багатоорнаментована, її прикрашають 43 великі статуї під балдахінами. Ці скулптури зображують патріархів, апостолів і пророків, постаті зі Старого Завіту та доброзичливих святих, які захищали місто. Багато з цих статуй були відреставровані після ІІ Світової війни.



Собор поки зачинений, тож оглянемо його трохи пізніше. І то лише його східну частину, бо всередині влаштована капітальна реставрація.



А тепер оглянемо ще одну чудову пам'ятку Невера — Герцогський палац ( фр . Palais ducal de Nevers ) — резиденція-замок XV та XVI століть, що колись належав графам і герцогам Неверським.



Герцогський палац у Невері є одним із перших замків, збудованих у долині Луари. Близько 1460 року граф Жан де Кламесі, прагнучи зміцнити свою владу, замовив будівництво цієї будівлі на місці, де колись була його стара фортеця в готичному стилі. Окрім готичного стилю, будівля вже містить елементи епохи Відродження.



Дві великі бокові вежі є найдавнішими елементами споруди (15 століття), натомість центральна вежа з чудовими сходами всередині збудована у 16 ​​столітті.



Близько 1850 року, коли в палаці розмістився місцевий суд, його південний фасад було поновлено. На той момент, усі барельєфи на центральній вежі та мансардних вікнах на той час вже були сильно пошкоджені. Тому було вирішено виготовити нові барельєфи, які зображають сцени з легенди про лицаря Гелія та святого Губера.



Нині в герцогському палаці розташовані зала засідань міської ради Невера, виставкова та приймальня зали і туристичне бюро.







Основу центральної вежі прикрашають два ангели, кожен з яких тримає герб.



Вікно з двома каріатидами.



Центральна вежа та її барельєфи 19 століття.



4 травня 1993 року у Невері перед Герцогським палацом президент Республіки Франсуа Міттеран виголосив відому промову про прем'єр-міністра П'єра Береговуа, який чотири дні перед цим покінчив життя самогубством : «Жодні причини у світі не можуть виправдати тих людей, які могли знищити честь людини, а зрештою і її життя ціною порушення основних законів нашої Республіки, які захищають гідність і свободу кожного з нас».

П'єр Ежен Береговуа (справжнє прізвище Береговий), батько якого був українець; народився 23 грудня 1925, помер 1 травня 1993) був французьким політиком, прем'єр-міністром Франції за президента Франсуа Міттерана з 2 квітня 1992 року по 29 березня 1993 року. Він також був членом Соціалістичної партії та членом парламенту від 1-го округу Ньєвра .

Коли у 1983 роц П'єра Береговуа було обрано мером Невера, то за час його каденції місто значно покращало: було розпочато великі проекти розв'язок автомагістралей, торгові центри, etc.



Від герцогського палацу довга еспланада, обсаджена деревами, тягнеться до берегів Луари. Перетнемо зараз кам'яний міст черех Луару щоб вповні насолодитися видом на собор і місто.

Також з мосту видно ще одну оборонну вежу міста — «Вежу Каффі». Вона була збудована у 12 столітті та перебудована у 1419 році. Потім, у 17 або 18 століттях, вежа служила вітряком. Назва вежі походить від прізвища власника, який продав її у 1906 році.



З мосту добре видно, що Старе місто Невера починається безпосередньо від набережної, і його вузькі вулиці йдуть вглиб та забудовані численними будинками 14—17 століть.



А тепер, трохи вже промерзши :-) оглянемо інтер'єр собору. Його вже нарешті мали відкрити.



Перше, що кидається у вічі в інтер'єрі собору це його вітражі яскраві і мерехтливі кольори яких розсіюють м'яке і багатобарвне світло. З 130 відсіками загальною площею 1052 м2, це один із найбільших у Європі наборів сучасних вітражів! Колосальна робота, виконана художниками Альберолою, Хонеггером, Руаном, Убаком та Віаллатом, чия реалізація тривала понад 30 років й на яку витрачено понад 7 млн. EUR.











У соборі зберігається поліхромний дубовий тріумфальний хрест, що датується приблизно 1200 роком.



У храмам Франції часто можна побачити скульптури двох видатних діячів історії Франції, а заодно й святих — Жанни д'Арк та короля Луї IX.



Собор в Невері названий в честь святих, які були закатовані близько 304 року, під час останніх гонінь на християн за правління римського імператора Діоклетіана. Їхня мученицька смерть відбулася в Тарсі, місці народження апостола Павла, розташованому на території сучасної південної Туреччини. Життя цих святих оповите легендами, але справжність їхньої мученицької смерті незаперечна. Дуже швидко після їхньої смерті їхній культ та шанування їхніх мощей поширилися по всьому Середземноморськомубасейну, у Сирії , Палестині, Іберії (сучасна Грузія ), Понті, Лідії та навіть Італії, де ще у VI столітті було присвячено церкву Святому Киру (Сіру). Культ Сіра та Юлітти поширився також з V століття на Галлію. Аматор Осерський, єпископ Осерський між 386 і 418 роками (який подорожував до Малої Азії зі Святим Савіном і який пізніше оселився в Пуату ), привіз мощі цих двох святих, запропонував Святому Савіну руку Святого Сіра та роздав інші мощі різним гальських церквам (Тулуза, Арль тощо). Пізніше мощі святих Сіра та Юлітти потрапили і в Невер.



З культом мучеників Сіра та Юлітти пов'язаний також цікавий факт з життя Карла Великого. Переказ свідчить, що імператору наснилося, як його переслідує лісом розлючений кабан, і що, благаючи божественного втручання, напівгола дитина пообіцяла врятувати її, якщо він дасть їй одяг. Монарх погодився, і дитина поїхала верхи на кабані. Прокинувшись, Карл Великий скликав своїх радників і розповів свій сон. Серед них, єпископ Неверський Єронім , пояснив королю, що дитина, яку він бачив, була Святим Сіром, що запрошена вуаль символізувала повернення конфіскованого майна Церкви та відновлення собору, який потім був присвячений Святому Сіру та його матері, Святій Юлітті. Зворушений цією історією, Карл Великий подарував гроші та майно Неверській єпархії й собор, який на той час лежав в руїнах, був відбудований.



А тепер оглянемо головне місце паломнцтва Невера, заради якого я й приїхав сюди — "Простір Бернадетти Субіру Неверс" — колишній монастир і материнський дім Сестер милосердя в Невері, де поховано тіло святої Бернадетти Субіру. У 1970 році його було перетворено на святилище, яким керують волонтери та кілька сестер, які піклуються про паломників і керують комплексом.



Для тих, хто призабув чи не знає Бернадетта Субіру (7 січня 1844 —16 квітня 1879) — католицька свята, якій біля Люрду (Франція) в гроті Масабіель (Massabielle) являлася Діва Марія. Історію об"явлень Богородиці Бернадетті та про сам Люрд я писав тут - https://taras-palkov.livejournal.com/58966.html

Після об'явлень в Люрді Бернадетта Субіру у 1866 році вступила до монастиря Нотр Дам де Неверс. У монастирі Бернадетта доглядала хворих і займалася рукоділлям. Працюючи у лазареті, вона відрізнялася надзвичайним смиренням і лагідністю. Бернадетта без відрази перев’язувала рани, допомагала помираючим, обмивала тіла померлих. І загалом люрдська свята ніколи не шукала людської слави, завжи залишася дуже скромною й наскільки це було можливо, попри натовпи молільників які хотіли її побачити, непомітною особою.

При тому в монастирі Бернадетта часто зазнавала знущань і докорів. Очевидно, це робилося для того, щоб упокорити її та допомогти їй освятитися — безсумнівно, з чистою совістю… Але це ставлення також, ймовірно, випливало з того факту, що ця дівчина з її невпевненою французькою (її рідною мовою була окситанська), яка ледве могла читати й писати, але яка мала сильний характер, не вписувалася в міщанські уявлення про обрану Богородицею… Чому Пресвята Діва опустилася так низько, щоб обрати цю грубу й неосвічену селянку, коли було стільки «мудрих і доброчесних» богопосвячених дів? Це, безсумнівно, викликало подив… Начальство ставилося до Бернадетти так не тому, що вона їх розчарувала. Настоятелі були достатньо розумні, щоб оцінити характерні для неї чесноти, благочестя та мовчазне прийняття хрестів і страждань. Це було головним чином тому, що вони не розуміли її — і з часом хотіли зрозуміти все менше й менше. Якось після смерті сестри Марі-Бернар, коли пішли розмови про початок її беатифікації, колишня керівниця новіціату, яка наполягала на тому, що та була «звичайною черницею», намагалася перешкодити беатифікації, буркочучи: «Принаймні зачекайте, поки я помру». Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/03/364071

У 1875 році туберкульоз вразив кістки святої Бернадетти. Це завдавало їй нестерпних страждань і прикувало до ліжка. У неї з’явилися пролежні, що поглибило її муки. На початку 1879 року вона попросила прибрати з її алькова всі благочестиві образи. Пояснюючи це, вона вказала на своє розп’яття: «Цього мені достатньо». На додаток до фізичного болю її мучили духовні страждання. Бернадетті стільки разів говорили, що вона погано відповідає на отримані благодаті, що це переконало її у її власній негідності — майже у проклятті. «Я боюся, я так боюся! Я отримала стільки ласк, але так мало з них здобула!» — стогнала вона. Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/03/364071

Бернадетта померла 16 квітня 1879 року у віці 35 років. Папа Пій XI у 1925 році беатифікував її, а в 1933 – канонізував. День пам’яті Бернадетти Субіру – 16 квітня.



У 1909 році, розглядаючи причину її беатифікації, потрібно було ідентифікувати останки Бернадетти. 22 вересня 1909 року єпископ Готе з Невера разом з іншими представниками та посадовцями Церкви увійшов до монастирської каплиці, де лежали її останки. Потім гробницю відкрили, а тіло викопали.

На подив усіх присутніх, Бернадетта виглядала точно так само, як і в день своєї смерті. Тіло було повністю неушкодженим, і на маленькому тілі в труні не було помічено жодного запаху чи інших слідів гниття. Доктор Журдан, хірург, який був присутній під час ексгумації, залишив письмовий запис у Громадському архіві, в якому описується те, що сталося: «Труну відкрили у присутності єпископа Неверського, мерів міста, кількох каноніків та нас самих. Ми не відчули жодного запаху. Тіло було одягнене в рясу ордену Бернадетти. Ряса була вологою. Відкритими були лише обличчя, руки та передпліччя. Голова була нахилена ліворуч. Обличчя було тьмяно-білим. Рот був трохи відкритий, і було видно, що зуби все ще на місці. Руки, схрещені на грудях, були ідеально збережені, як і нігті. На руках все ще тримали іржавий розарій. Вени на передпліччях виступали».

Після ідентифікації сестри обмили тіло та одягли його в новий одяг. Потім його поклали в нову труну, вистелену білим шовком, та опустили назад у гробницю.

Той факт, що тіло Бернадетти було ідеально збережене, не обов'язково є дивом. Загальновідомо, що трупи розкладаються різною мірою в певних типах ґрунту та можуть поступово муміфікуватися. Однак у випадку з Бернадеттою ця муміфікація є досить вражаючою. Її хвороби та стан тіла на момент смерті, а також вологість у склепі каплиці Святого Йосипа (ряса була вологою, вервиці іржавими, а розп'яття позеленіло) – все це, здавалося б, сприяло розкладанню плоті.



У серпні 1913 року Папа Пій X дозволив запровадження справи про канонізацію, і Бернадетті тепер могли присвоїти титул «Преподобної». Це означало, що її тіло довелося ексгумувати ще раз. Однак цей процес був перерваний Першою світовою війною, і тіло не було повторно ексгумовано до квітня 1919 року. Процес був таким самим, як і раніше, як і результати. Тіло залишилося неушкодженим.

У листопаді 1923 року Папа оголосив про справжність чеснот Бернадетти, і її беатифікація нарешті могла відбутися. Отже, знадобилася третя ексгумація. Цього разу з тіла мали бути взяті мощі та відправлені до Риму, Люрду та до будинків Сестер Невера по всьому світу.

18 квітня 1925 року відбулася ця третя ексгумація. Бернадетта на той час померла понад сорок шість років тому. Однак її тіло залишалося повністю нетлінним. Доктор Талон, хірург, який вийняв мощі, пізніше написав звіт про цю ексгумацію для медичного журналу, в якому він описав своє захоплення ідеальним збереженням скелета та м'язів зокрема, а також печінки, яка, як він стверджував, мала б повністю зруйнуватися дуже скоро після смерті, і дійшов висновку, що «це не схоже на природне явище».

Під час ексгумації було зазначено, що невелика ділянка шкіри на обличчі трохи змінила колір, ймовірно, через обмивання тіла та вплив організмів повітря. Відповідно, було вирішено покрити обличчя та руки світлими восковими масками. Це було поширеною практикою для реліквій у Франції, оскільки побоювалися, що хоча тіло було муміфікованим, чорнуватий відтінок обличчя, запалі очі та ніс справлять неприємне враження на публіку.
Більше детально про три ексгумації тіла святої Бернадетти можна прочитати тут - https://pbase.com/shaunwin/the_incorruptible

14 червня 1925 року Папа Пій XI оголосив Бернадетту «блаженною», що означало, що її мощі тепер можуть бути виставлені для публічного шанування. Згодом майстерні в Ліоні було доручено виготовити прекрасний релікварій зі срібла, позолоти та кришталю для тіла.

У липні 1925 року святиня була готова. Тіло знову одягли в новий одяг, а потім перенесли до святині. На релікварії зображені Об'явлення в Лурді та лілії – символ чистоти Бернадетти. Вінчають релікварій ініціали «ND de L.» (Нотр-Дам де Лурд), навколо яких обвита вервиця. У серпні 1925 року святиню перенесли до головної каплиці монастиря, де її можна побачити й сьогодні.



На території колишнього абатства також можна побачити Репліку Гроту в Массабіелі, яка була створена в 1884 році, через п'ять років після смерті Бернадетти. Він був побудований за зразком Гроту в Люрді, яким він виглядав би в 1858 році, і в його верхній ніші знаходиться шматок скелі, на якій стояла Діва Марія.



У 1958 році Сестри Милосердя збудували музей, щоб розповідати паломникам про життя своєї святої.



У музеї можна оглянути кільки особистих речей святої Бернадетти. І не лише одяг,



а й її вервицю, Розп'яття, набір ікон та молитовник.



Одного разу Богородиця сказала Бернадетті, якій на той момент було чотирнадцять років: «Я не обіцяю зробити тебе щасливою на цьому світі, але зроблю на тому».