Скарби Апулії – 4. Андрія – Кастель-дель-Монте – Руво-ді-Пулья – Бітонто – Монополі

[taras_palkov]

Андрія (Andria)
Андрія – в цілому малопримітне апулійське містечко. Як правило, його відвідують лише заради того, щоб дістатися до замку короля Фрідріха ІІ – Кастель дель Монте. Для мене ж це була одна із найважливіших точок подорожі. Плани планами, а вся анекдотичність моїх переміщень по Апулії якраз в Андрії досягла апогею.


Тут мені хотілося і сміятися, і плакати… У місцеву печерну церкву (незважаючи на переписку з місцевим гідом) я так і не потрапив, а в собор,



де у одній з каплиць зберігається Шип з Тернового вінка Ісуса Христа, я буквально забіг і вибіг, зробивши ці два фото фактично «на ходу».





Але не буду втомлювати читачів суєтними моментами, натомість краще нагадаю історію самого Шипа.
Про нього я довідався вперше переглянувши одну із серій документального циклу «Секретні матеріали давнини», завдяки якому до мого переліку must see великих святинь Апулії (крім Барі, Монте-Сант’Анджело і Сан-Джованні-Ротондо) додалась ще й Андрія. На щастя, не довелося дуже довго чекати, всього лише кілька років… і мрія здійснилася :).

Як вказує вікіпедія, Терновий вінець – це рослинний вінок з колючками, який згідно з Євангеліями, був покладений на голову Ісуса Христа римськими воїнами під час наруги над Ним. Про це оповідається в трьох Євангеліях: від Матея (Мт. 27:29), Марка (Мр. 15:17) та Івана (Ів. 19:2). Солдати насміхались над Ним, вклали в руки Його тростину як скіпетр, одягнули в багряницю – свого роду «сатиричні» царські символи, били Його і плювали на Нього, тому що Він не заперечував що є цар юдеїв (Мт. 27:11, Мр. 15:2, Лк. 23:3).
Чи ніс Ісус Христос терновий вінець під час Хресної дороги та Розп'яття на хресті – у Біблії не згадується, лише сказано: А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп'яття (Мт. 27:31). Це вказує на те, що терновий вінець залишився на голові Ісуса, а зняли з Нього лише багряницю (плаща).

У 1237 р. французький король Людовик IX, якого згодом назвали Святим, купивши Терновий Вінець разом з іншими дорогоцінними реліквіями в короля Єрусалиму Балдуїна II, привіз його з Константинополя до Парижа. Фото з вікіпедії.



Для зберігання Тернового вінка було спеціально збудовану досить відому нині Сент-Шапель. Згодом безцінна реліквія потрапила у Собор Паризької Богоматері, де зберігається й донині. Крім того, шипи з цього вінка Людовик IX роздав найважливішим церквам Франції та інших міст Європи, де жили нащадки французьких королів. Вірогідно, саме таким чином потрапив один із Шипів в Андрію (1308 р.). Як засвідчує історія – як подарунок для принцеси Беатріс д'Анджі в рік її одруження.

Дослідженням Святих шипів, які зберігалися на той час в різних церквах та монастирях Європи займався французький дослідник де Флері. У 1870 р. він описав значну їх кількість, зробивши при цьому їх точні замальовки.




На підставі проведених досліджень вчений дійшов до висновку, що терновий вінець не був такою короною, як прийнято її уявляти і яка прийнята в іконографії, а скоріше нагадував шолом. Основу його складало кільце чи пучок з соломи (саме те, що зберігається в Парижі), а до нього додавали гілки з колючками.




Вивчаючи малюнки де Флері, інші науковці (зокрема «найвідоміший експерт в палестинській флорі», який досліджував також пилок на Туринській плащаниці (вже, на жаль, покійний) Авіноам Данін) дійшли висновку, що зображені на малюнках шипи найімовірніше є частинкам двох рослин, які широко розповсюджені в районі навколо Єрусалиму та в інших середземноморських районах – Rhamnus lycioides та Zizyphus vulgaris lam (Zizyphus spina-Christi). Колючки останньої особливо гострі. Фото з http://flora.org.il/en/books/plant-stories-2/chapter-p/useful_plants_p1/.







Між іншим, Священна Туринська плащаниця засвідчує 13 великих кров'яних вузлів, викликаних грубшими шипами, а також близько 60 незначних точок, викликаних іншими, невеликими колючками. Рани від цих шипів викликали величезні страждання людини, загорнутої в туринський погребальний саван.



Разом з тим Шипів, які зберігаються в різних храмах Європи, як на здоровий глузд, занадто багато. Якщо де Флері виявив їх близько 200, то за уточненими нині даними їх нараховується аж 2283, причому лише 995 із них знаходяться в Італії. Зрозуміло, що більшість із них аж ніяк не можуть бути автентичними, бо і 200 шипів як над один Терновий вінок забагато, не кажучи вже про 2283… Але ж не всі! І доказом цього, як на мене, є якраз ті чудесні зміни, які відбуваються з Андрійським шипом!

А полягають вони ось у чому: у той рік, коли свято Благовіщення (25 березня за Григоріанським календарем) співпадає з днем Страсної п’ятниці, Шип починає «кровоточити», тобто його закінчення набуває червоного забарвлення.



Такі чуда трапляються регулярно впродовж століть, починаючи з 1633 р. Останні сталися зовсім недавно – в 2005 р. та 2016 р. (на наступне, правда, доведеться трохи почекати до 2156 р. :) ). Ці явища детально вивчались високоповажним кліром і громадськістю, та так і не були спростовані високоповажними вченими.

Варто при цьому згадати, що поєднання дати Благовіщення зі Страсною П’ятницею є глибоко символічним, бо поєднує день зачаття Христа з Його смертю на хресті. От вам ще один доказ, який підтверджує існування людини від часу її зачаття і є, по суті, відповіддю усім прихильникам абортів як на ранніх, так і на пізніх стадіях.

Кастель-дель-Монте (Castel del Monte)
Кастель-дель-Монте, тобто замок на горі, був споруджений між 1229 і 1240 рр. імператором Священної Римської імперії – Фрідріхом ІІ. Це один з найзагадковіших замків світу, повний тайн і символів.



Звичні нам середньовічні замки зазвичай представляють собою досить хаотичні споруди, натомість Кастель-дель-Монте є зразком торжества гармонії і симетрії. Споруда є восьмикутною в плані з восьмикутним внутрішнім двориком посередині, має вісім восьмикутних веж, в кожній з яких знаходиться по два поверхи з вісьмома кімнатами. Причому це єдиний восьмикутний замок з-поміж 200 чотирикутних замків, спорудити які Фрідріх ІІ наказав після повернення з Хрестового походу.

Загадковості додають й інші речі: Кастель-дель-Монте не має типових елементів оборонної архітектури того часу, він не розташований у стратегічно важливому місці й, імовірно, не задумувався як оборонна споруда. Деякі архітектурні особливості підтверджують тезу про те, що призначення замку було невійськовим. Так гвинтові сходи у вежах піднімаються в напрямку проти годинникової стрілки, що суперечить тогочасній практиці будівництва, адже в такому разі захисники замку, піднімаючись, мали б тримати зброю в лівій руці, що створювало б зайву незручність. Окрім того, бійниці замку надто вузькі, аби їх можна було зручно використовувати для стрільби з лука.
Висувалася також гіпотеза про те, що замок був мисливським, проте вона спростовується відсутністю конюшень – типового елементу мисливських резиденцій.
Оскільки замок має багато символічних елементів (наприклад двічі на рік (8 квітня та 8 жовтня, що вважався раніше восьмим місяцем року) промінь сонця проходить крізь вікно південно-східної стіни й, перетнувши внутрішній двір, освітлює частину стіни, на якій розташований барельєф із зображенням жінки в грецькому одязі, яка приймає вітання від лицаря), то припускають, що Кастель- дель-Монте представляє собою своєрідний «храм знання», де можна було в спокої присвятити час науковим дослідженням.
Інші експерти вважають, що число вісім є символом єднання Господа з людством. Багато є ще й інших припущень, але однозначно восьмикутна форма мала символічне значення…

Єдиний вхід у замок прикрашений порталом з каменю, т.зв. кораловим вапняком.



У 1996 р. замок було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО і нині він входить у топ-20 найбільш відвідуваних місць Італії.
Всередині споруда попри високу ціну вхідного квитка не справляє особливого враження. Тому й фото інтер’єрів показувати не буду (хіба за побажаннями). Краще помилуємося виглядом замку з повітря. Це значно цікавіше.





Руво-ді-Пулья (Ruvo di Puglia)
Окраса Руво – чудовий романський собор XII-XIII ст.



Зовні він виглядає дуже ефектно. Собор тринавовий і, як бачите, його головна нава значно вища бічних.
Вершина фасаду головної нави увінчана статуєю Спасителя, таємничою скульптурою в ніші (припускають, що це фігура засновника собору – Роберто II Басавілла). Нижче – прекрасне вікно-розетка.



Ще нижче – вікно-біфора з ангелом.



Далі вниз – кругле віконце в оточенні сильно пошкоджених 4 барельєфів, ймовірно євангелістів.



Бічні портали не дуже цікаві, а ось головний – просто чудо. Прикрашають його грифони, орел і стерті внизу до невпізнання леви.





Зовнішня частина архівольту – Христос в оточенні чотирьох фігур (можливо Богородиці, Іоанна Хрестителя, інші дві важко вгадати) і по дузі безліч ангелів і святих. Натомість внутрішня частина архівольту – Агнець, євангелісти і різні рослинні орнаменти, які, як пишуть місцеві, наслідують перські та ісламські зразки.







Всередину я через сієсту не потрапив. Чекати часу не було, бо мене чекав ще один не менш цікавий романський собор в Бітонто. А інтер’єр можна оглянути тут - https://sibeaster.livejournal.com/220649.html

Бітонто (Bitonto)
В історичну частину міста можна увійти попри Анжуйську вежу – цікаву споруду ХІV ст. (висотою 24 м, діаметром 16 м) та крізь не менш цікаві ворота Porta Baresana ХVІ ст.







По дорозі до собору варто також оглянути дуже промовистий портал церкви Душ Чистилища (1670-1688 рр.). До такого типу мистецтва вже починаєш звикати у Апулії.



Собор Бітонто носить ім'я святого Валентина. Так, того самого, пам'ять якого усі «просунуті» східні християни й нехристияни «мали честь» святкувати зовсім недавно – 14 лютого.
Будівництво церкви почалося в 1087 р., а освячена вона була в 1114 р. У нинішньому вигляді собор Сан-Валентіно є наслідком реставрації XIX ст.



Центральний портал не гірший ніж в Руво, але обидва все ж поступаються тому, що я бачив в соборі у Альтамурі - https://taras-palkov.livejournal.com/19360.html (ІМХО).
В головному порталі знову, як і в Руво, можна побачити охоронців входу – грифонів (уверху) і левів (внизу).



У люнеті вгорі зображена сцена Зішестя в Ад. Праворуч від Хреста стоїть цар Давид, нижче – низка маленьких сценок з Різдвяного циклу.



Чудові фото південного фасаду можна оглянути тут - https://uchitelj.livejournal.com/1069448.html. Я ж подам лише одне своє



та два чужі (одне з вікіпедії, інше з http://rete.comuniitaliani.it/wiki/Bitonto/Duomo_di_S._Maria_Assunta),
де зображені т.зв. двері Екскомуніки (porta del scomunica), з яких папа Григорій IX відлучив імператора Фрідріха II, звинувативши його у змові з султаном під час хрестового походу 1227 р.



Над дверима цікавий люнет, де зображений Христос у Короні з розпростертими руками.



Собор Бітонто є тринавовою базилікою з криптою під трансептом і т.зв. Soccorpo, тобто підземною частиною під навами.



Собор вирізняється гарними капітелями, одна із яких (перша, що ліворуч) містить зображення Олександра Великого, піднятого на небо грифами – символом гордості.



У соборі знаходяться два чудових амвони: найближчий від входу походить з XVIII ст. і зібраний із шматочків розібраного ківорію XIII ст.



Капітель колони, що підтримують амвон.



Другий амвон, який ближче до пресвітерію, завершений в 1229 р., про що свідчить напис.





Зверніть увагу на ім'я майстра (Nicolaus Magister) на основі підставки під Євангелієм.
Ще один напис чекає нас під «балкончиком» амвона: «Виконано Миколою, священиком і майстром в 1229 рік».



На балюстраді сходів ви побачите ще чотири фігури. Це чотири монархи з дому Гогенштауфенів; Фрідріх I Барбаросса, Генріх VI, Фрідріх II і Конрад IV.



Хрещальна чаша (1721-1722 рр.).



У трансепті собору – поліхромна дерев’яна статуя Непорочного зачаття, виконана в Неаполі в 1681-1684 рр.



Тут же знаходиться мавзолей єпископа Карафи 1651 р. авторства Костантіно Мікеланджело.





Мотив надгробку, як бачите, чудово перегукується з фасадами апулійських храмів Чистилища.

А тепер спустимося в крипту, де теж є багато чого цікавого. При спуску варто оглянути основу одного з пілонів.



Крипта з фантастичними капітелями галереї.







На задній стіні крипти збереглися фрески.
Іоанн Хреститель і св. Климент Папа, мироточивий череп якого, нагадаю, зберігається в Києво-Печерській лаврі.



В клітці з розп'яттям в руках св. Текля, св. Люсія, Благовіщення. І знову св. Текля, одягнена як візантійська імператриця.



Стрітення. По боках зображені такі чисто східні і теж улюблені (принаймні в епоху середньовіччя) для Апулії святі: св. Катерина Олександрійська та св. Антоній Великий. Згадуючи мої поїздки до Єгипту, ще раз переконуюсь, що все у цьому світі є не випадковим.



Надгробок Іоанна де Феррари (+1575 р.).



Поруч з криптою є й інше підземне приміщення – згадане вже Soccorpo. Як вказує sibeaster, поняття крипти і Soccorpo в Апулії різняться. Якщо в Апулії крипта – це підземний простір під трансептом, то все інше церковне підземелля іменується Soccorpo. Різниця, як вважає той же sibeaster, мабуть, сягає корінням в давнину: крипти завжди були богослужбовими приміщеннями, а ось Soccorpo найчастіше використовувалися для поховань і для сторонніх осіб були закритими. Потихеньку археологи відкривають для бажаючих апулійські підземелля, і ось в Бітонто це вже сталося. Правда, за вхід доведеться заплатити 3 євро, але воно того варте.

В Soccorpo знаходяться залишки попередньої «древньої християнської базиліки, що зберігалися протягом усього раннього середньовіччя (VII-XI ст.), аж поки на її місці не був збудований романський собор».



Найцікавіше знаходиться в західній частині базиліки. Це чудова мозаїка з грифоном, яку датують XI ст.







Грифон, що є левом і птицею одночасно, символізує Христа, у Якому (згідно Халкідонського віровизнання) ми визнаємо дві природи.

Павич теж ніби символ Христа.



Фрагменти трьох вхідних порталів попередньої базиліки.









На цьому закінчився черговий день мого перебування в Італії, але свою сьогоднішню розповідь я на цьому не завершую. Маю намір викласти все про Апулію в четвертій частині, тож продовжу про свої пригоди.
Наступного дня після вже описаних інтенсивних подорожей, та ще й в липневу спеку, мій організм бажав трохи відпочинку і я прийняв це до уваги. По дорозі до Барі ще давніше з вікна поїзда (море зовсім неподалік) я помітив широченний пляж із зовсім невеликою кількістю відпочивальників. Станція називалася Вari torre quetta.
Тож я вирішив відвести кілька годин свого часу на відпочинок. Але тут мене спіткало чергове розчарування і я зрозумів тоді чому відпочивальників було так мало: берег і захід у море був суцільно кам’янистий. Отже, скупатися можна було лише з понтонів :((.



І знову, як і в Отранто, я не витримав тут більше двох годин. Оце й усе моє Апулійське море (((. Але це ще не всі негаразди. Оскільки я цього разу не додивився графік поїздів (вони ж не як у нас, що у кожному селі зупиняються), то втратив цілу годину очікування на станції…

Монополі (Monopoli)
Потрапивши в Монополі, я знову зрозумів, якої помилки припустися з пляжем. В Монополі та біля нього знаходиться кілька чудових пляжів. Найближчий – безпосередньо біля фортечних мурів Старого міста.







А взагалі, Монополі склав добре враження. Недаремно на час моїх відвідин Апулії у Монополі відпочивала Іванка Трамп, про що постійно згадували по ТБ місцеві новини. Правда, сумніваюся, що вона приймала сонячні ванни на міському пляжі ))).

У Монополі є також багато церков, але на особливу увагу, звичайно ж, заслуговує собор. Він присвячений дуже шанованій місцевими мешканцями Богоматері – Madonna della Madia – покровительці міста, образ якої, прикрашений квітами, ви зустрінете
всюди – у дворах, на площі, біля входу в остерію (щоб принесла удачу!), у вузьких провулках, під склом у ніші або в рамі на поличці, явно виготовленій спеціально для ікони. Про історію ікони можна прочитати тут - https://tesoro82.livejournal.com/77825.html.
Оригінал ікони зберігається в соборі у головному вівтарі над апсидою. До ікони треба піднятися по сходах. На жаль, двері, що відмежовували сходи були зачинені. Тому фотографував я лише здалеку, а як виглядає ікона зблизька можна побачити на фото з вікіпедії.





Картина, що зображає історію з балками для будівництва стелі собору.



І ті самі балки. Нині вони виставлені в каплиці праворуч від входу.



Барельєф перед входом до печерної церкви Madonna del Soccorso з ХVІ ст., який представляє двох учасників торгів або, ймовірно, двох святих на колінах перед постаттю Ісуса-бамбіно з короною на голові. Нижче – монограма Христа.



Бронзові двері церкви Пургаторіо. Зверніть увагу: матеріальний та соціальний стан смертних чітко простежується згори донизу, але смерть для усіх одна!



З інших церков міста варто також виділити церкву св. Домініка з гарним вікном-розеткою над порталом, яке належить до епохи ренесансу.



В прилягаючому до церкви монастирі, якщо не помиляюсь, розташовується поліцейське управління.



Старовинна цивільна вежа з годинником.



У Монополі гарні вузькі вулички. Подекуди зовсім білі як в Остуні.



І маса чудових магазинчиків. Наприклад, такий як цей, де можна придбати вино.



Якщо потрібен капелюх, то можна зайти у цей.



А взагалі Монополі дуже давнє місто, відоме ще з Римських часів. У Середньовіччі через порт Монополі лежав шлях на схід, яким проходили торговці, паломники і хрестоносці. Пізніше він піддався нападам піратів і турків. Для захисту міста від нападу з моря на початку ХVІ ст. за часів арагонського (іспанського) володіння побудували замок.





Уздовж води йде доріжка. З неї вид на фортечну стіну, яка йде уздовж моря.
Пройшовши крізь старе місто, потрапляємо в дуже мальовничий порт.



На цьому все. Сподіваюсь, через один пост завершити опис моєї минулорічної поїздки до Апулії.

Comments

[arukhlin.livejournal.com]

Сколько разных замечательных грифонов и конечно не только грифонов.

[taras-palkov.livejournal.com]

Да, я тоже обратил внимание на их обилие.

[abel.livejournal.com]

Невероятно просто!
Южная Италия для нас пока - terra ingognita. Не знаю, когда удастся здесь побывать. Но надеюсь.

[taras-palkov.livejournal.com]

Ну хотя бьі на Сицилию стоит заглянуть. Желаю Вам там и в Апулии побьівать.

[abel.livejournal.com]

Спасибо! We'll try hard. :)

[zalgalina.livejournal.com]

Почала читати, і аж мурахи по шкірі...В мене ж на дачі ростуть ці Зізифуси (Zizyphus vulgaris lam), і я кожен раз, коли йду біля них, розглядаю ті шипи, торкаюсь до них, та згадую Той Терновий Вінець, тому що шипи дуже-дуже гострі. Але завжди думала, що "Терновий", тобто з куща терена...Нічого про це не знала, але завжди з повагою відносилась до цих моїх дерев- зізифусів. Я їх виростила з кісточки плода, який привезла з Китаю. Тепер ще більше буду за ними доглядати.
В Сант-Шапелі була, тому історію цю знаю, але тепер завдяки Вам, пане Тарасе, знаю всі подробиці. Дуже вдячна, що Ви так багато уваги приділили шипам з Тернового вінця.
Дуже-дуже зацікавив замок в Кастель-дель-Монте "...Тому й фото інтер’єрів показувати не буду (хіба за побажаннями)" - є таке бажання - хоча б одне фото. Цікавлюсь барельєфом жінки в грецькому одязі. Моя версія - замок - це"Храм знання" - такий, як в фантазийній "Грі престолів"...
Капітель крипти в Бітонто з левом нагадала Ваш Львів. Думала, що тільки там може бути такий "подвійний" лев на розі будинку. Але, як виявилось, фантазія майстрів може бути однаковою.
Цікаво ось що: каплиця Св.Теклі в Берестечку присвячена той Св.Теклі, яку Ви проказали на фресці?
Чудова історія про Богоматір в Монополі. А картина історії з балками яка цікава!!!
Можно багато ще писати про мої враження. Але, мабуть, досить... Уявляю, якщо б Ви видали книжку про цю Вашу подорож, то це був би бестеллер. Чого Вам і бажаю.
Щиро дякую.

[taras-palkov.livejournal.com]

Я коли писав пост, то так і думав, що Ви буде експертом з питань рослин. Я, на жаль, не маю зовсім по цій темі уявлення. Але тепер буду приглядатися. Якщо у нас на дачі не ростуть, то може десь на сусідніх ділянках. Заради справедливості зауважу, що шип з Андрії це представник Rhamnus lycioides. Може і про цей вид рослин Ви щось знаєте. А якщо ні, то принаймні майте на увазі...
В Сант-Шапелі не був, хоч двічі в Парижі ми заїжджали туди з паломницькими групами. Тепер вони спеціально організовують ще паломництва до Тернового вінка. Цій темі приділив таку увагу, бо відчуваю свою відповідальність, щоб про Це писати. Навіть якщо це не всім подобається і я можу тим відлякати друзів...
Леви це дуже популярна тема, тому сюжети і виконання можуть співпадати. Думаю, що каплиця в Берестечку присвячена саме цій святій. Російською - св. Фекла. Можете глянути в мережі з пошуковими словами Маалюлю, арамейська мова.
Стосовно книжки, то то трудно :). Я прекрасно розумію, що для того щоб мене читали тут, то краще писати про Україну. а ще краще про Львів, а зовсім добре як без тексту лише гарні картинки і дуже часто з інстаграм. Молоде покоління довгих текстів не читає, а друкованих книжок не купує. Навіщо тратити гроші, якщо все є в інтернеті :). Тому з книжками, я думаю, вже поставив крапку. І я до цього нормально відношусь. На все свій час (як я вже Вам писав :)).
За Кастель-дель-Монте боюся щось коментувати, але цілком ймовірно Ваша правда. Барельєф жінки я щось всередині не бачив, але за це пише вікіпедія. Значить є. В Кастель-дель-Монте я давно хотів потрапити. Всередині не цікаво, я потратив багато часу й трохи грошей, але я би жалкував якби туди не заїхав. Дякую за відгук і подаю фото інтер'єру.

Внутрішній двір. Одним кадром не захопиш.


Один із залів.


Місце, де був трон.

[zalgalina.livejournal.com]

Коли я писала про лева, то мала на увазі того, що на капітелі з однією головою та двома тулубами. Левів. дійсно, багато. Але такого ж бачила ще тільки у Львові. Тому й зраділа, як знайомому.
Ще забула подякувати за те "творіння" на пілоні з двома закрученими хвостами. Я вже писала, що збираю фото таких чоловічих мелюзін. Тобто, маю поповнення, завдяки Вам. до своєї колекції.
А "Rhamnus lycioides" з сімейства крушинових. Теж трошки мені знайомий. Вам теж він відомий з медицини - з цього сімейства - жостер. Колись цікавилась та виписувала для себе всі рослини, що можна зустріти в Біблії. А ось про Терновий Вінець, навіть, не згадала. Тому ще раз - дякую.
І щиро дякую за фото.

[taras-palkov.livejournal.com]

Я щось про такого львівського лева не знаю. Принаймні "сходу" не пригадую. І про мелюзини знаю зовсім мало. Треба підчитати. А рослина, дійсно, жостер. Так її у фільмі називали. Тож Ви - молодець! Може, ще з Вами доведеться консультуватися, коли іще щось подібне по Біблії буду писати. А так давно уже у мене лежить файл для Вашої консультації, та якось тоді перенеслось через Вашу поїздку до Болгарії.
Будь ласка. Завжди радий :).

[zalgalina.livejournal.com]

А ось він - львівський лев - хіба не бачили?

[taras-palkov.livejournal.com]

Та, звичайно, бачив. Навіть про цю кам'яницю Ш-В. у мене й текст обширний є. Але я ніколи не зауважував, що у того лева одна голова і два тіла! І щоб я би без Вас робив :). Щиро дякую!

Тепер дивлюся помилився. Це чи з Краківської, чи з Галицької.

[zalgalina.livejournal.com]

Йшла по Галицькій до площі Ринку, а кам,яниця з левом була з правого боку.

[taras-palkov.livejournal.com]

Точно!

[elenajakovlevna.livejournal.com]

Замечательно интересно! Большое спасибо, Тарас!

[taras-palkov.livejournal.com]

Большое спасибо! Рад, что понравилось!

[petrark.livejournal.com]

Очень интересно, но как всегда чересчур много разного за раз, так что в какой-то момент внимание притупляется :-)
Собор в Битонто великолепен, но и западный фасад собора в Рува чрезвычайно интересен и красив.

[taras-palkov.livejournal.com]

Да и мне легче коротко писать. Но пока так, принимая во внимание, что каждый и свое прочитает и на что-то другое обратит внимание. Оба собора хороши, но мне, может потому, что я его первым увидел, более тот, что в Руво приглянулся. Более гармоничен что-ли :). Спасибо за отклик.