Прочіда (Procida) і «Талановитий містер Ріплі»

[taras_palkov]

Прочіда (італ. Procida) – острів в Тірренському морі, найменший з островів Неаполітанської затоки. Він не подібний на своїх знаменитих сусідів – островів Капрі і Іскія, та й особливою популярністю в італійців не користується, адже Капрі й Іскія асоціюються з розкішшю і блиском. Варто лише нагадати, що на цих островах ще з давніх-давен відпочивали римські імператори, в той час як Прочіда була лише місцем для поселення малозабезпечених рибаків. Від 1830 до 1988 р. тут функціонувала в’язниця для особливо небезпечних злочинців. Тож навіть у розпал сезону на Прочіді натовпів курортників не зустрінеш, зате тут можна відчути дивовижну атмосферу національного колориту й помилуватись чудовими краєвидами, яких на острові, навіть враховуючи його невеликі розміри, цілком достатньо.


Добратись на Прочіду можна паромом з Неаполя або з Поццуолі. Чи то в інтернеті помилка (що більш ймовірно), чи то я не добре розібрався (менш ймовірно), але я прийшов не на потрібну мені у Неаполі пристань (причал) – Molo Beverello. Парому (ferry) тут на 10.45 не було. Звідси відправлялися лише швидкісні човни (hydrofoil), які коштували більш, ніж вдвічі дорожче за звичайні (60 з гаком євро у два боки) і перший із них відправлявся лише об 11.45. У результаті я мав лише 15 хв. щоб пройти 1 км пішки до Naples (Molo Immacolatella Vecchia), знайти касу потрібної компанії (а їх там багато) та сісти на потрібний паром.
Можна сказати, я буквально заскочив у нього. Зазначу, що такі цейтнотні хвилини, хоч і з щасливим закінченням, я відчував чи не щодня.
Паром (ось, до речі, як він виглядає)



прибуває на Прочіду приблизно через годину у порт Санчо Каттоліка. Це крихітне містечко населяє всього тисяча жителів, проте його зараховують до так званої десятки найкольоровіших міст світу, оскільки казкові будиночки, що зустрічають вас у порту, пофарбовані в яскраві кольори чи не всього спектру веселки.





Головна святиня Санчо Каттоліка – церква Мадонни делла П'єта.



У ній зберігається статуя Богородиці – покровительки моряків острова. Цікаво, що всі церкви на Прочіді, які мені довелось бачити, зовні були побілені у жовтий колір!



Як видно на мапі з протилежного боку Санчо Каттоліка (навпроти Marina Grande) розташоване ще одне знакове поселення – рибальське Коррічелла (навпроти Marina Coricella), яке хоч чомусь у ТОП-10 найкольоровіших міст світу і не внесене, але як мінімум за Санчо Каттоліка не гірше. До нього пролягає дорога лабіринтом вузьких вуличок.
Осердям Коррічели є барокова церква Санта-Марія-делле-Граціє. На площі перед храмом встановлений пам’ятник відомому італійському економісту і політику Антоніо Ськайолі.



Піднімаючись уверх до старовинної фортеці Терра Мурата (Terra Murata), що розташовується на найвищій точці острова, відкриваються чудові види на Коррічеллу.





Крім краєвидів, сфотографував і себе. Бо з попередньої поїздки до Апулії мене взагалі немає на фото, тож цього разу по Кампанії їх уже включно з цим аж два!))



Попри погану погоду, я, все ж, був не єдиний турист. Вдалині видно Іскію.



Колишня церква монастиря Санта Маргарита Нуова нині виконує функцію музею. Поки я фотографував Коррічеллу, храм закрили і на хвіртку повісили замок.



Не потрапив я і в розташоване у Террі Мураті старовинне абатство Святого Архангела Михаїла, засноване в XI ст.



Попри вказаний на розкладі час, воно, тим не менше, вже було зачиненим. Тож на самій Прочіді я всередину жодної церкви так і не потрапив.

Острів Прочіда вулканічного походження, при цьому його основу складає т.зв. «зелений» туф, зустріти який можна і серед міської забудови.



Ще одна характерна особливість острова – сади з лимонними деревами. Окрім основного заробітку – рибальства, остров’яни спеціалізуються також на вирощуванні цих цитрусових.



Фортеця ХVІ ст. – ще одне привабливе місце, де можна помилуватися чудовими краєвидами.



Основу твердині складає Палац д'Авалос, споруджений у 1500 р. для сім'ї д'Авалос, яка управляла островом до 1700 р. В даний час Palazzo d'Avalos можна відвідати лише заздалегідь забронювавши екскурсію.

Гарний вид на фортецю, рибальські човни, церкву і мальовничі будиночки відкривається також з самої набережної Корічелли.







Пейзажі Прочіди не раз приваблювали сюди кінематографістів. Із знятих тут фільмів – дві екранізації роману Патріції Гайсміт «Талановитий містер Ріплі». Перша із них – французько-італійська кінострічка, знята в 1959 р. з оригінальною назвою «На яскравому сонці» (режисер Рене Клеман).
У ній головну роль виконав красень Ален Делон. В його акторських талантах можна й сумніватися, але роль убивці Ріплі вдалася йому на славу, і, при тому, принесла перший великий успіх в «серйозному» кіно.



Та й інші відомі актори (Моріс Роне, Марі Лафоре) зіграли у фільмі теж чудово.





А на цьому фото в оточенні чоловіків в епізодичній ролі зовсім ще юна й невідома Ромі Шнайдер.



Доля ще зведе її з Ален Делоном, зокрема за подібним багато в чому до «На яскравому сонці» фільмі «Басейн». Там, до речі, теж роль жертви зіграв Моріс Роне.

Прочіди у фільмі зовсім небагато, зате є чудові кадри з Неаполя, зокрема з площі Кастель Капуано, на якій мені останнього разу довелось проживати. На фото (у правому вехньому кутку) якраз частково видно Капуанський замок.



Більше Прочіди, і особливо Іскьї, бачимо у наступній вже американській екранізації, яка носить ту ж назву, що й книга – The Talented Mr. Ripley (1999). І тут також, як вважають кінокритики, зірковий склад акторів – Метт Деймон, Гвінет Пелтроу, Джуд Лоу.





У ЖЖ є цікавий порівняльний аналіз двох фільмів (https://catherine-catty.livejournal.com/333882.html), але, як на мене, він все ж не торкається ключового питання, в якому ці фільми суттєво різняться. Це закінчення. Бо чого би був вартий роман Достоєвського «Злочин і кара» («Преступление и наказание»), якби було лише одне «преступление». Якщо людині, переглядаючи фільм, подобається, коли справедливого покарання вдається уникнути (я вже не кажу про тих, хто від самого злочину кайфує) й усе закінчується «геппі ендом» («не пойман не вор»), то це лише свідчить про серйозні моральній й етичні проблеми в мізках. Як у глядачів, так і у тих, хто такі фільми знімає. І якщо колись подібного типу кінострічки знімати було непристойно і, можна сказати, вважалося патологією, то нині це поступово входить у норму, кількість чеховських Лаєвських збільшується, а Самойленків зменшується, і всі при цьому нарікають на падіння рівня культури, до кінця, на жаль, не розуміючи причин цього падіння… І вже чути як починають сурмити ангели, зриваючи сім печатей і в шаленому вихорі гарцюють кольорові коні Апокаліпсису…
Тому, як на мене, французько-італійське кіно тут поза конкуренцією. Попри певну «колючість» дивиться воно на одному диханні. Тож дивіться і насолоджуйтесь. А весь непотріб, як казав професор Преображенський, «в пєчку».

Comments

[abel.livejournal.com]

Интересно! Природа, да и про кино тоже. Фильм Клемана замечательный.
Буду ждать показа церковных интерьеров. :)

[taras-palkov.livejournal.com]

Приятно, что есть среди друзей люди, которые кино уже видели и оценили. Интерьеры со следующего поста, а на Прочиде они и не очень интересные. Спасибо за отклик!

[gatta-bianka.livejournal.com]

Який чудовий вигляд має різнобарв'я будинків - прикрашає і місто й ландшафт в цілому.
Про містера Ріплі дивилася лише з Джудом Лоу, а от про Алена Делона не пам'ятаю - або вже забула, або не дивилася. Варто переглянути першоджерело. А от Басейн пам'ятаю.

[taras-palkov.livejournal.com]

На це різнобарв'я я і спокусився. І як би ще й добра погода, то і до Іскії би теж "доплив". Суттєвий мінус, значна вологість на острові. Тому значна частини будиночків вже давно потребують реставрації. Думаю, що з Ален Делоном фільму не бачили, бо тоді б запам'ятали :).

[elenajakovlevna.livejournal.com]

Большое спасибо, Тарас! Интересно! Фильм Рене Клемана я не помню. А ведь должна была видеть. Алена Делона я очень хорошо запомнила в фильме Висконти "Рокко и его братья". Жду продолжения Ваших путешествий!

[taras-palkov.livejournal.com]

Мне кажется, что фильм Клемана уже в постсовесткое время начали показывать. Я его сам впервые сравнительно недавно увидел. "Рокко и братья" - один из самых, если не любимых, то по крайней мере запоминающихся, фильмов моего отца. И еще: об Рокко и братьях я совсем недавно прочитал у Иполлитова в Венеции. Поэтому собираюсь вскоре снова этот шедевр Висконти посмотреть. Спасибо за отклик (!) и впредь буду продолжать в традиционном стиле :).

[petrark.livejournal.com]

Живописно.

[taras-palkov.livejournal.com]

Даже в дождь :).

[arukhlin.livejournal.com]

В Италии яркие дома вроде не редкость. Но пожалуй здесь превосходит всё что я видел раньше)

[taras-palkov.livejournal.com]

Именно так. Еще только Чинкве-Терре может с Прочидой конкурировать. И еще, но не по теме: я тут, можно сказать, с Вашей подачи время от времени john renbourn слушаю и другим в ЖЖ рекомендую :).

[arukhlin.livejournal.com]

О! Рад очень)

[zalgalina.livejournal.com]

Яка чудова ця Прочіда!!! Треба ще додати респект мешканцям (чи архітекторам?), за ці неяскраві кольори. Бачу, що є декілька яскравих будівель, - мабуть. хтось дуже хотів "бути першим", але це не вдалось. Загальна кольорова гамма все одно залишилась гармонійною та приємною для очей. А Ви, пане Тарасе, своїми кольорами теж дуже гарно вписались в це різнокольорове чудо.
А я вчора смакувала Неаполітанські лимони, зірвані з дерева та надіслані меня разом з листям. І зараз у мене в кімнатах аромат італійських лимонів.Тобто, як раз я в темі Вашої розповіді.
«Талановитий містер Ріплі» не бачила. В Алена Делона, звичайно. колись була закохана після "Рокко та його братів". Але це чомусь бистро пройшло. Скільки ж їх було, цих кіношних кумирів!!! Десь є ціла колекція фотооткриток. Ален Делон ч/б там теж є. Треба пошукати та згадати своїх колишніх улюбленців.
І хоча Ваша кінцівка "І вже чути як починають сурмити ангели, зриваючи сім печатей і в шаленому вихорі гарцюють кольорові коні Апокаліпсису…" ніяк не гармонює з веселою та кольоровою Прочідою, вона мені сподобалась. Як і вся Ваша розповідь.
Щиро дякую!

[taras-palkov.livejournal.com]

Радий, що Вам Прочіда сподобалась. Думаю, що за гармонійністю кольорів там спеціально слідкують. І майже переконаний, що раніше було не так яскраво. Що ж до мого одягу, то я намагаюсь не дуже бути подібним на тих християн (в більшості однієї конфесії), дивлячись на яких хочеться плакати.... :).
От якраз вся різниця між лимонами тут і там, це в запасі. У нас пахнуть свіжозірвані яблука, а у них лимони. Мені цей аромат лимонів дуже подобається, тому я теж можу відчути як лимони пахнуть у Вашій кімнаті :).
О, і Вам "Рокко та його брати" запам'яталися. Попри всі проблеми радянського кінопрокату, до нього відбирали, в основному, кращі фільми. Про американську версію "Талановитого містера Ріплі" цього не скажеш. Тому й гарцюють коні...
Прочіда - чудова, шкоди лише, що падав дощ. А в дощ лимони не пахнуть, як і польові квіти. Я саме був в той час, коли вони розквітали. А в нас тоді був сніг та сонячно.
Дякую за відгук! Буду писати ще, щоб Ви до своєї знайомої поїхали. Підозрюю, що вона якраз в Неаполі проживає.