Амальфітанське узбережжя (Costiera Amalfitana) – 2

[taras_palkov]

Літню поїздку 2015 р. знаменитими Амальфітанським узбережжям в ЖЖ я вже описав раніше - https://taras-palkov.livejournal.com/15746.html . Але за один раз далеко не все вдалося побачити, зокрема Атрані і собор у Равелло. Тому під час мого другого приїзду в березні 2018 р. до Неаполя Амальфітанське узбережжя знову було в програмі. Наперед забігаючи напишу, що собор у Равелло я детально оглянув, Атрані сфотографував, а от інші менш відомі місця мені «не підкорилися».


Поїздом з Неаполя до Салерно, автобусом з Селерно до Амальфі, і знову автобусом, що везе високо у гори – до Равелло. Такий початковий маршрут.
В очікуванні автобуса зробив кілька чергових фото Амальфі.



Ліворуч на фото видно невелику місцеву автобусну станцію, звідки автобуси відправляються у всі боки Амальфітанського узбережжя.



Погода ранком в Амальфі особливо не тішила, але часом все ж виглядало сонечко і не дощило.



Пірс.



Зовсім неподалік від моря розташовується Амальфітанський собор. Але сам собор за будинками не видно.



Лише можна бачити завершення дзвіниці.



Автобус перед тим, як піднімається у гори до Равелло, спочатку їде вздовж моря через Атрані, і на цей раз через скло мені вдалося зробити кілька вдалих фото цього поселення.



Лише трохи псують враження відблиски скла.

Собор Равелло (Duomo di Ravello), присвячений Внебовзяттю Діви Марії і св. Пантелеймону, знаходиться на однойменній площі в Равелло.



Початку собору відносяться до 1086-1087рр.: з того періоду походять архітрави трьох дверей фасаду.



Двоповерхова дзвіниця, з вікнами та арками, споруджена в 13 ст.

У 2015 р. в Равелло я оглянув знамениті вілли Руфоло і Чімброне, але тоді мені не вдалося потрапити всередину собору св. Пантелеймона і побачити його чудові амвони. На цей раз все було гаразд :).
Обидва амвони з мармуровими інкрустаціями розташовані один напроти одного. Амвонів два, але для чого їх два я не зрозумів.
Ці амвони вже описані і uchitelj і sibeaster, але я не відмовлю собі тут в задоволенні їх показати.
Лівий амвон візантійського походження, із зображенням біблійної сцени про пророка Йону і морське чудовиське, подарований другим єпископом Равелло (1130 р.). Можливо з нього читався Апостол (?).









Ліворуч зображений Йона, якого ковтають, а праворуч - той же Йона, якого випльовують.

Другий амвон роботи Ніколи Бартоломео з Фоджі (1272) називають Євангелським. Значить з нього читали Євангеліє.





Дуже гарні, як на мене, скульптури левів, що представляють собою опори колон.



Орел теж нічого :).

Ще інші фрагменти декору Євангельського амвону.











У каплиці 17 ст. ліворуч від пресбітерію зберігається ампула крові Святого Пантелеймона (звідси й назва храму) - реліквія, появу якої в Равелло датують 1112 р. Два наступних фото з https://www.ilvescovado.it/it/sezioni-25/chiesa-5/ravello-particolarmente-evidente-la-liquefazion-72863/article





Ця реліквія щороку являє чудо: на річницю мученицької смерті Святого Пантелеймона (27 липня) кров стає рідкою.

В Сан-Панталеоне також дуже цікаві бронзові двері роботи майстра Барізано з Трані, того ж самого, що виконав північні ворота улюбленого для sibeaster собору Монреалі. Цей же ж Майстер виконав чудові двері до собору у рідному для нього місті Трані.













В Равелло ще є ще один дуже гарний амвон у церкві Сан-Джованні-дель-Торо (XI ст.).



Але, на жаль, на час моїх відвідин ця церква була закритою. І особливо шкода, що всередині храму ніхто зі слідопитів ЖЖ так і не побував - ні sibeaster, ні uchitelj , а тепер вже і mrs_mcwinkie. Завжди ця церква була закритою…
Є пост присвячений в т.ч. амвону з цієї церкви, але він складений з чужих фотографій - https://uchitelj.livejournal.com/1081500.html. Дуже шкода….
Це була найбільша моя невдача в цей день, і на жаль, не єдина.
Ще один цікавий храм в Равелло це Сhiesa di Santa Maria a Gradillo з 12 ст (його покажу нижче). Такий тип храму з трьома високими апсидами і куполом на високому барабані, дуже нагадує візантійські, а у своїй східній частині давньоруські пам'ятки.
На жаль, цей храм теж був зачинений.

Оглянувши пам’ятки Равелло, далі мій маршрут пролягав на протилежну сторону ущелини в сусіднє містечко Скала, а звідти пішки назад до Амальфі. Униз все таки легше ніж уверх :).
Скала – місто, що розташоване на скелястому пагорбі висотою 400 м над рівнем моря і є частиною узбережжя Амальфі . У середні віки Скала, разом з Равелло, була найважливішою фортифікацією герцогства Амальфі.
З Равелло добре видно головну сакральну пам’ятки містечка Скали – його собор, присвячений Сан-Лоренцо.



Попри те, що це храм зазнав суттєвої перебудови в добу бароко, все ж, як бачите, уньому збереглися три апсиди,







а також сесередньовічна крипта з гробницею Анжевіна Марінелли Руфоло.
Так всередину, я хоч і не планував, але потрапив, і навіть у крипту. Справа в тому, що храм був відкритий, бо у ньому прибирали. Де не плануєш там знайдеш, і навпаки :).

Скала також відома, тим, як місце заснування першої спільноти отців Редемптористів. В Скалі знаходиться будинок засновника ордену св. Альфонса, про якого я розповів у минулому пості, а також грот Одкровення, де святому Альфонсу, який молився в містичному спілкуванні являлася Діва Марія. Над гротом збудована каплиця, але вхід на територію закритий.



Прибиральниця у соборі Сан-Лоренцо радила пошукати місцевого священика-редемпториста з ключами, але з мого досвіду подорожей, я знав, що мої розшуки і очікування могли надовго затягнутися... Тому вперед, бо мене чекало ще багато що цікавого.
До речі українським паломниках цю каплицю відкрили, і можна би було їм позаздрити, але ж вони більше нічого на Амальфітанському узбережжі не бачили – ні Амальфі, ні Равелло, ні Позітано…

Цікаво, що сама Скала ділиться на шість різних сіл з чіткими ідентифікаціями: з півночі на південь, Санта Катерина, Камполоне, Кампідолі, Скала, Мінута і Понтоне.
У Мінуті теж своя церква. І вона дуже давня – романська церква Сан-Марія Аннунціата, заснована ще в IX ст.



В крипті цієї церкви знаходяться оригінальні фрески XI і XII ст., але сам храм, теж зачинений і рідко коли він відкритий. Всі намагання потрапити всередину завершились нічим. А щоб оцінити те, що не вдалося побачити вживу можна тут - https://hiveminer.com/Tags/minuta%2Cscala або
http://www.discoverscala.com/it/arte-storia/cripta-della-ss-annunziata.html



Вид на пройдений шлях з Мінути. Центральна частина Скали. Довтий будинок на передньому плані - каплиця над гротом Одкровення.



Так здалеку з Мінути виглядає Равелло.



І дещо ближче. В центрі кадру - собор.



Церква Сан-Джованні-дель-Торо (нижче) і Санта-Марія Градільйо (вище).

А тепер вид у протилежний бік з Мінути на Амальфітанське узбережжя. Для того, щоб зробити це фото мені довелося вилізти на чийсь паркан.



Фото можна збільшити і тепер глянемо куди далі пролягав мій маршрут.
Унизу, дещо ліворуч ще одне поселення, яке територіально відносить до Скали – Понтоне. Праворуч на кадрі величезні руїни величної базиліки Sant'Eustachio - св. Євстахія. В лівому кутку унизу на фото видно Атрані, а праворуч – Амальфі. Якщо придивитися, то й Амальфітанський собор видно.
До Амальфі й пролягав мій шлях, але спершу на вершину пагорба, що на фото є як би продовження Потоне. Там знаходиться парк Монте Аурео з оглядовим майданчиком.

Руїни базиліки св. Євстахія з 12 ст. зблизька. Фото через огорожу.



Дворянська родина Д'Афлітто побудувала цю базиліку в XII ст. Вхід на територію закритий, є номер телефону, по якому можна подзвонити. Але чекати немає коли, тому далі униз.



Ще один панорамний вид.



Амальфі.



Понтоне. Центр Понтоне в значній мірі ще зберігає дух середньовічної епохи.



Ще один ракурс, де добре видно три апсиди базиліки св. Євстахія.
Перетинаю Понтоне і прямую у парк Монте Аурео. У густому лабіринті соснового лісу є дві пішохідні доріжки: одна веде до Бельведеру з оглядовим майданчиком, інша праворуч до знаменитої замку-вежі Зіро.



Десь за цією скелею мали би бути знамениті Равелські вілли з їх приголомшливими видами.



Поміж дерев вже проглядається собор у Атрані.

В парку нікого немає, але на самому оглядовому майданчику, незважаючи на не дуже сприятливу погоду (дуже сильний вітер і часами дощ), хтось є.



Пара не дуже вже молодих, але й далеко не похилого віку людей. Якісь франки чи брити, а може представники Нового світу. На відміну, від решти Кампанії, тут на Амальфітанському узбережжі таких туристів дуже багато.
Сам факт присутності тут людей, коли в радіусі кількох кілометрів нікого немає, змушує до діалогу, але натомість натикаєшся лише на стіну, хоч і схованою під вічливою усмішкою. Це вам не італійці, і не слов’яни...
Ну, але мені як і їм час на ланч. У мене він російський - червона ікра з печивом «Марія». Калорії необхідні, пішки йти ще багато км.
А взагалі тут ідилія. Можна тут сидіти і сидіти та милуватися видами :).
От як виглядає звідси Атрані.



В правій нижній частині кадру білу прямокуну споруду можна було б обрізати, але я навмисне її тут показую. Це санкутарій Матері Божої і паломники та й просто туристи туди часто піднімаються.



А це Амальфі.



Тут добре видно внутрішній двір Амальфітанського собору.



І я . Одне з мої двох фото за усю подорож. Добре, що є штатив :).

Дещо нижче за Бельведер, між Атрані і Амальфі видно руїни замку Зіро.



Можна би було і туди заглянути, але як видно на фото, у цей момент почалася справжня злива, яка не припинялася впродовж дня і супродовжувала мене до самого кінця поїздки :(.

Дата будівництва замку не відома, але арагонський стиль наводить на думку про XV ст. Торре-дель-Зіро була побудована герцогом Антоніо Пікколоміні. Це одна з численних веж, розкиданих уздовж узбережжя Амальфі, що використовуються для виявлення ворогів, які прибули морем. Назва замку походить від схожості з зерновими або масляними резервуарами арабського походження, siri. На початку 16 ст.
Торре-дель-Зіро було місцем однієї з найкривавіших епізодів в історії Амальфі. Після підозри у романі герцогині Амальфі Джованни Д'Арагон з її власним секретарем, герцогиню і її дітей (ще немовлята) , було замкнено в замку, а згодом умертвлено. Через цю моторошну історію місцеві жителі намагаються в Торре-дель-Зіро не приходити. Також ця трагічна послужила мотивом для написання кількох літературних творів, з яких найвідомішим є мабуть поема Лопе де Веги “Comedia famosa y triste del Majordomo de la Duquesa de Amalfi”.

Шлях до Амальфі, крім дощу, приніс і інші неприємності. Один раз я втратив дорогу, і змушений був повернутися до Понтоне, а відтак треба було починати спочатку. Крім того, як виявилося спускатися униз було навіть складніше ніж підніматися уверх. А все через незручні інтервали між сходинками: для одного кроку було замало, а для двох забагато. Через ці незручні сходинки на певних відрізках я навіть змушений був поміняти опорну ногу. Для підйому уверх, думаю, це навпаки було зручно.



Сходи перед самим Амальфі вирізьблені у скелі.



Такі ж скелі з протилежного боку. Колись, швидше за все, у цих скелях жили відлюдники.

Собор у Амальфі, як і три роки перед цим, зустрів мене інтенсивним дощем. Видно така моя доля :).







Всередину собору цього разу чомусь заходити не захотілося. Я обмежився лише фотографуванням зовні.
Цього разу детально пофотографував бронзові двері.









Вид на таку популярну у туристів Соборну площу.



Під прикриттям портику собору я провів досить часу.



Так і не дочекавшись, що дощ вщухне попрямував на набережну і далі до Атрані.



Останній погляд на Амальфі.



Атрані.



Посередині на фото така ось мініатюрна споруда міської Ратуші.



В Атрані все ж один раз виглянуло сонечко.

В очікуванні автобуса, я ще спробував відвідати місцевий собор, але він теж був зачинений. Біда, можна сказати, з тим на Амальфітанському узбережжі :)

Все ж побачив досить і за це дякую. Більше я сюди вже не повернуся.
Grazie e Arrivederci Costiera Amalfitana! Хай тебе підкорюють інші!

Comments

[sibeaster.livejournal.com]

Если бы человеческая конституция позволяла укусить себя за локоть, я бы это сделал после прочтения Вашего рассказа. Базилика св. Евстафия (Евстахия?) - это чудо. А ведь "всего-то" надо было пешком из Равелло спуститься)))
И я боюсь по тамошним лестницам в дождь ходить; недолго и свалиться...
Кстати, для русского читателя надо делать хоть какие-то сноски: уверен, что до фига народу решит, что Вы черную икру поедали)))

[taras-palkov.livejournal.com]

Базилика св. Евстафия - чудо, но очень разрушенное. Жаль, что они там колодку поставили. А так я бы апсиду лучше сфотографировал. С востока к ней, из-за множественных заграждений, никак не доберешься.
Свалиться не свалишься, все в заборах. Вот с такого забора, а они из бетона и специально сделаны узкими, можно при фотографировании запросто свалиться.
Да какие до фига :). Если прочитают несколько, то и на том спасибо. Остальные (их тоже немного), в основном, только фотографии просматривают. Меня больше беспокоит, что я не успеваю вторично текст подкоректировать, перед тем как Вы его прочитываете :).

[sibeaster.livejournal.com]

Речь не о падении в пропасть, а просто о падении на лестнице. Ступени же скользкие, по ним течет ручей из дождевой воды - неприятная поверхность
И я не настолько хорошо знаю украинское правописание, чтобы замечать очепятки))) По мне вполне понятный безошибочный текст

[taras-palkov.livejournal.com]

Теперь понял :). Что же касается опечаток, то мне их избегать все время становится сложнее из-за новьіх технических сложностей. Так к примеру теперь каждая фотография в жж только со второго раза загружается. Не знаю почему так происходит...
И еще: мне кажется Вьі правьі насчет хоров, но в диспут двох матерьіх спецов у Вас на странице, я решил не ввязьіваться :).

[petrark.livejournal.com]

Позор тому русскому читателю, который не знает русского слова "червонный"!

[abel.livejournal.com]

Великолепно!
Интересно, что собор в Равелло напоминает внешне православный (однокупольный) храм. Впрочем, это не удивительно: Византия.

[taras-palkov.livejournal.com]

Рад, что заглянули, спасибо! Да, Византия тут очень заметна.

[elenajakovlevna.livejournal.com]

Огромное спасибо, Тарас! Фотографии прекрасные, тем более я никогда не была в этих местах.

[taras-palkov.livejournal.com]

Большое спасибо, Елена Яковлевна! Искусства в этот раз мало, но природа ведь тоже искусство - искусство Творца. А если человек еще и умело вписывает в это Божественное творения свою архитектуру, то восхищению просто нет предела :).

[elenajakovlevna.livejournal.com]

Хорошо сказал! Полностью согласна!!!

[zalgalina.livejournal.com]

Ви справжній мандрівник, пане Тарасе! "Поїздом з Неаполя до Салерно, автобусом з Селерно до Амальфі, і знову автобусом, що везе високо у гори – до Равелло". - і це , тільки початок подорожі! Знімаю капелюх! І хіба то були невдачі? Ви ж таку красоту побачили.
Дуже гарний та цікавий фронтон собора у Амальфі. Ще й тому, що не дуже часто ілюстрації Апокаліпсиса можна побачити в храмах. "И когда животные воздают славу и честь и благодарение Сидящему на престоле, Живущему во веки веков, тогда двадцать четыре старца падают пред Сидящим на престоле, и поклоняются Живущему во веки веков, и полагают венцы свои перед престолом, говоря: достоин Ты, Господи, приять славу и честь и силу: ибо Ты сотворил все, и все по Твоей воле существует и сотворено."
А Ви, виявляєтся, гурман...Червона ікра з печивом "Марія", та ще й на фоні таких краєвидів. А кажуть, що українці тільки хлібу з салом віддають перевагу в таких екстремальних ситуаціях.)))))
Мені цей пост як раз по темі - перекладаю розділ, де моя Дельфіна подорожує з Красинським по цих містах. Тому кажу "щиро дякую" два рази.

[taras-palkov.livejournal.com]

Гарний фронтон, дуже гарний, хоч і не дуже давній. І дякую за доповнення з Об'явлення Івана Богослова, бо я під кінець посту вже зовсім "видохся" і на Амальфі вже не було сил :).
Тут з тим гурманством треба мати на увазі, що я відразу знав, їсти буде ніколи і нікуди. Навіть як би було де, ціни на Амальф. узбережжі захмарні. А калорії були потрібні, бо сил не вистарчить. Тому ікра - найкращий варіант. І повірте, хліб не завжди був час купувати. І ще (Ви тільки нікому цього не говоріть)))), я в літаку забув палку ковбаси. Видно так мені грішному в вел. піст і треба, тому в цій подорожі я так м'яса і не попробував :)). А ікра швидко закінчилася :)
Радий, що мій розділ Вам пригодився. Підозрюю, що і графиня де Фуско Вас зацікавила в контексті знайомства з Дельфіною...
Двічі Вам дякую :),

[petrark.livejournal.com]

Потрясающие пейзажи и замечательное искусство. Никогда не был в этих местах...

[taras-palkov.livejournal.com]

Рад, что понравилось. Еще побываете :).

[petrark.livejournal.com]

Спасибо за доброе пожелание :-)

[arukhlin.livejournal.com]

Красота потоясающая! И природа и архитектура!

[taras-palkov.livejournal.com]

Спасибо! Я знал, что Вам понравится :).