taras_palkov | Чорна кам’яниця і св. Мартин

Однією з найвідоміших архітектурних пам’яток Львова а є т.зв. «Чорна кам’яниця» – чудовий приклад пізнього ренесансу (1588- 1589 рр.). З 2016 р. ця споруда була закрита на реставрацію, під яку було виділено грант Посольського фонду США – 275 тис. $. В ході реставрації ще 29 тис. $ стали внеском Львівського історичного музею, якому ця кам’яниця належить. І от реставрація майже закінчена, принаймні вже оновлено фасад і відремонтовано частину внутрішніх приміщень. Отже, чорна кам’яниця повстала у всій красі і… в трохи іншому вигляді. То ж я вирішив поділитися цієї радісною новиною з читачами livejournal і зробити це напередодні дня св. Мартина Турського, з яким ця кам’яниця безпосередньо пов’язана.

Фото, правда, зробив трохи раніше – 1 листопада (у день ЗУНР). Через це видно національні прапори на фасадах будинків.

Про всяк випадок: Чорна кам’яниця розташована на східній стороні Площі Ринок і третя за ліком на фото.

Вапняк, яким викладені стіни кам'яниці, потемнів від часу та осадів попелу з коминів й отримав забарвлення, через яке кам'яницю з XIX ст стали називати чорною.

Фасад Чорної кам'яниці викладений діамантовим рустом різноманітних форм і конфігурацій, портали і вікна оздоблені різьбленим білокам'яним обрамленням з виноградними лозами (мотив дуже поширений в архітектурному декорі Львова XVI—XVII ст.).

Для порівння фото до реставрації.

Як бачите до реставрації фасад був менш чорний, з трохи більшим додаванням сірої і синьої фарб.

Впродовж віків за Чорною кам’яницею закріпилися й інші назви. Першим власником цієї кам'яниці, точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва — тому її називали Київською. Наприкінці XVI ст. представник львівського патриціанського роду Ян Лоренцович відкрив у цьому будинку одну з перших у Львові аптек. Тоді цей будинок називався Лоренцовичівським. Онучка Яна Лоренцовича Реґіна вийшла заміж за лікаря Мартина Анчевського і у XVIІ ст. й відтоді кам'яниця називали «докторівською».

У 1926 р. «Чорну кам'яницю» купило місто і влаштувало в ній історичний музей імені короля Яна ІІІ Собєського, який пережив всі зміни влади і функціонує тут й досі в даний час включаючи експозицію присвячену історії української діаспори.
Високий професійний та художній рівень будівлі свідчить про те, що Чорна кам’яниця збудована видатним майстром. Авторство будинку, зведеного на старих підвалинах у 1588- 1589 рр. для багатого купця Томазо Альберті, приписують відомим львівським зодчим Петру Барбону і Павлу Римлянину, а надбудований наприкінці XVI ст. третій поверх створений за проектом Петра Красовського. Не виключено також, що творцем характерного фасаду, ймовірно, був відомий у Львові архітектор - Андрій Підлісний.

У 1675–1677 рр. Чорна кам'яниця на замовлення її власника Мартина Анчевського, який у 1638 р. зайняв посаду бургомістра Львова й був також лікарем та секретарем короля Яна ІІІ Собєського, була реконструйована. Зокрема, у 1677 р. фасад прикрашений скульптурою та аттиком, оновлені білокам'яні портали першого поверху. Ця дата поміщена на зворотній стороні аттика, там же написано "зробив Градовський", тобто відомий львівський майстер Мартин Градовський (Годний).
На замковому камені порталу брами вставлено різьблений картуш із левом, що тримає меча, – ґмерком (міщанським гербом) Анчевських.

На картуші вибито літери М.А.- S.R.- M.D.- CL. ("Мартин Анчевський, секретар короля, доктор медицини, радник львівський»).

А тепер перейдемо до скульптур, точніше горельєфів із зображеннями. Тут не так все просто, як нам привикли розповідати.
Над порталом в мандолі височіє скульптура Божої Матері з Дитятком Ісусом – головної покровительки кам'яниці та її мешканців.

Як бачите, в ході останньої реставрація були виявлені залишки давньої поліхромії. Тобто не завжди скульптури на фасаді, як ми звикли собі уявляти, були білими. Залишається відкритим ще питання (думки фахівців тут розходяться): чи були горельєфи кольоровими з моменту свого «народження», чи їх розмальовували вже під час пізніших ремонтів.
Фото з https://inlviv.in.ua/lviv/u-lvovi-restavruyut-unikalnu-chornu-kam-yanytsyu-yaka-naspravdi-vyyavylas-ne-chornoyu

Для порівняння фото Богородиці і герба до реставрації.

Герб, як бачите, раніше був чорний.

Ангела на фризі теж залишили таким, яким він був раніше – коричневим. Отже, кам’яниця тоді могла називатися не чорною, а коричневою :).

Але придивімося уважніше до Богородиці з Дитятком. Нічого не дивує? Я от перший раз бачу, щоб Діва Марія й маленький Ісусик на її руках мали головні убори. Корони так, але щоб шапки?..

Над середнім вікном першого поверху бачимо фігуру св. Мартина (особистого патрона доктора Мартина Анчевського) на коні. Святий відрізає мечем половину свого плаща й подає її жебракові.

Теж не так все просто з тим горельєфом. За що так усердно тримається жебрак (відзначте – теж у шапці) однією рукою?

Взагалі св. Мартин Турський – один з найулюбленіших святих у загальноєвропейській культурі. Жоден святий не користувався такою посмертною славою у Західній Католицькій Церкві і не може в цьому відношенні зрівнятися з ним. Про його шанування свідчать тисячі храмів і поселень, що носять його ім'я. Для середньовічної Франції і Німеччини він був національним святим. День святого Мартина римо-католики відзначають 11 листопада, тобто завтра. Це один найпомітніших днів у католицькому календарі (урочистості на його честь тривали три дні). Тома Аквінський з цього приводу зазначав, що день св. Мартина у народі є навіть більш популярним святкуванням ніж навіть день св. Петра.

В основі горельєфу Чорної кам’яниці зі св. Мартином реальна історія. У 338 р. під час перебування в гарнізоні Ам'єну (Франція), св.Мартин у люту зимову холоднечу зустрів жебрака і щоб зігріти його віддав йому половину свого плаща, який називали «капа» (лат. cappa). Вночі уві сні майбутній святий побачив Христа, одягненого в його плащ, який сказав ангелам: «Дивіться, мене Мартин-катехумен одягнув!». Пізніше друга половина плаща-капи святого Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою» (лат. capella; звідси походить й українське «каплиця»), а священика, який служив у цьому храмі, почали називати capellanus, капелан. У кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком.

При нетлінних св. Мартина мощах відбувалися чуда, записані Григорієм Турським, а монастир в Typі, де знаходилось нетлінне тіло святого, був чи не найбільшим і найбагатшим центром усієї Західної Європи. І саме захоплення численних багатств монастиря було ціллю походу у 732 р. арабських військ під командуванням Абдур-Рахман. Вже на той час арабами була підкорена Іспанія, – мусульмани прагнули підкорити й північніші від Піренеїв землі й досягнути повного домінування в Європі. Але в жовтні (пишуть 10 жовтня, хоч точної дати ніхто не знає) під Пуатьє франкські війська Карла Мартела (діда Карла Великого) розбили війська магометан, а сам Абдур-Рахмана поліг на полі битви.

Історики до XX ст. однозначно характеризували цю битву як вирішальний поворот в опорі ісламу (інакше на місці парижського Нотр-Дам стояла б нині мечеть), а Пуатьє, що розташоване усього лиш в 300 км від Парижа, так і залишилось найвищою точкою просування мусульман в Європі. Детальніше про битву, її передумови і наслідки можна прочитати в чудовій книжці – Девиосс Ж., Руа Ж.-А. «Битва при Пуатье».

А ще св. Мартін Турський дуже промовисто фігурує у фільмі Поля Верхувена «Плоть і кров» (1985), що розповідає про часи Пізнього Середньовіччя. Роль головного героя виконує Рутгер Гауер. На мою думку, фільм варто подивитися, особливо враховуючи те, що цей чудовий актор цього року відійшов в інший світ…

Але повернемося до скульптур. Над вікном праворуч – статуя св. Станіслава Костки в єзуїтській рясі з янголом, що вкладає на голову святого віночок із квітів. Беатифікований у XVII ст. й канонізований 1726 р. польський єзуїт Станіслав Костка (1550-1568 рр.) вважався одним із покровителів Львова, а також родин Лоренцовичів та Анчевських. Його також вважали покровителем і захисником міста від пожеж.

Св. Станіслава Костку зазвичай зображують як дуже молодого чоловіка, одягненого як монаха-єзуїта (чорний сувій і накидка, білий комір) й подібно до св. Антонія Падуанського – з маленьким Ісусиком на руках, або інколи трапляється з ангелом.

На капітелях бічних пілястрів бачимо на рівні другого поверху дві фігури. Ліворуч – св. Ян з Дуклі (львівський бернардинець – перший львівський святий, якого, до речі, дуже шанував Анчевський.

Швидше за все, так воно і є, бо зображений монах у габіті (подібному до францисканського) з характерними для послідовників св. Франциска трьома вузлами на шнурі, яким підперезується в поясі.
Для порівняння фото картини Сурбарана "Св. Франциск".

Що у хмарці? Тепер уже не розбереш. А раніше було видно, що ангел щось нашіптує св. Яну з Дуклі на вухо.

Все ж таки хотілося б, що якщо вже проводиться реставрація (ще й за солідні гроші), то щоб вона не погіршувала існуючий стан, а навпаки покращувала...

Як нас запевняють фахівці, праворуч на капітелях ми бачимо св. євангеліста Луку, якого вважають за патрона художників та лікарів.
Обличчя цієї скульптури теж, мені здається, погіршилося.

Але що нас має переконати, що це саме він? Типового символу євангеліста Луки – голови бика – немає. Натомість в руках святий тримає відкриту книжку, очевидно Євангеліє, яке написав власноруч. Але цього замало, бо з Біблією в руках багато кого можуть зобразити. Натомість біля ніг скульптури бачимо язики вогню, що може символізувати кару грішників (якщо вогонь караючий), як наприклад, на одному з фото у моєму недавньому пості про Нойу - https://taras-palkov.livejournal.com/35465.html (там, до речі, і цікавий храм св. Мартіна є), де зображені муки душ в Чистилищі. Або сходження Святого Духа на Апостолів під час П’тидесятниці (горіння віри). Але ж св. Лука не апостол… Тому я майже на 100% впевнений, що тут зображений не він.
Але тоді хто ж…? На мою думку, зі всіх апостолів найбільш підходить Юда Тадей, якого вважають покровителем купців і помічником у складних життєвих ситуаціях. Також до нього моляться про допомогу у несправедливих судових процесах.
Часто Юду Тадея зображають із вогняним язиком над головою, але трапляються зображення цього апостола із вогняними язиками біля ніг.
Крім загальноприйнятого пояснення про Зіслання святого Духа, є ще два. Одне базується на «Золотій легенді», в якій говориться про те, як месопотамці скаржаться на апостолів Юду та Симона : "Що зроблять ці апостоли Бога Живого? Хай нас тоді спалить полум'я, коли вони входять до цього міста" (переклад мій і тому приблизний). Друге – на Посланні Юди зі Святого Письма, де автор послання пояснює, як поводитися з тими, які є наражені на небезпеку занепаду у вірі: «інших рятуйте, вириваючи з вогню…» (1: 23 ).
Але і в цій версії є своя слабинка: св. Юду Тадея зображали якщо не зовсім рідко, то все ж нечасто. Тому остаточну крапку в цьому питання ставити поки рано.

Але це ще не всі загадки Чорної кам’яниці. Завершує фасад аттик, на якому чергуються між собою стовпчики, обеліски і валюти. А тепер скажіть, будьте ласкаві, що «роблять» на аттику обеліски, які можуть потрактовуватися по-різному, але ніхто не заперечить їхньої похоронної символіки. До того ж вони чорні…

Всередині теж багато цікавого, але тут вже варто зачекати остаточного закінчення реставрації. Тому покажу лише старий рисунок, на якому видно чудове обрамлення вікон кам’яниці у вигляді виноградної лози.