taras_palkov | Порту (Porto)

Сьогодні продовжимо прогулянку чудовим містом Порту, від якого пішла назва всієї країни. Спочатку місто називалося Cale (грец. «Прекрасний). Потім додалося "Portus", тобто "порт". Згодом Portus Cale почали називати місцевість, де знаходилося місто. Потім назва переросла в назву всієї держави – Португалії.
В минулому пості я провів вас зі сходу на захід, здебільшого північною частиною міста. Сьогодні ж більше розповім про пам’ятки у південній частині.

Найчастіше шляхи вели мене, чи це було Порту, чи я мав їхати кудись, в інше місце, на вокзал Сан-Бенту. Estação de São Bento являє собою справжній витвір мистецтва і знаходиться він не на околиці, а в самісінькому центрі на площі Алмейди Гаррета. Будівля вокзалу побудовано у французькому неокласичному стилі за проектом архітектора Жозе Маркуса де Сільви.

Відкритий в 1916 р., вокзал славиться панно з азулежу які прикращають всередині його стіни. Кахлів тут ще більше ніж на церкві св. Ідельфонаса аж 20000!

Панно зображують краєвиди, етнографічні сюжети,

релігійні сюжети,

а також історичні персонажів і події, наприклад лицаря Егаш Моніж і Альфонсо VII Леона (XII ст.), битву при Аркуш-де-Валдевеш (1140), прибуття короля Жуана I і Філіппи Ланкастерської в Порту (1387) та завоювання Сеути (1415).

Невеличкі азулежу можна придабати і в численних сувенірних крамницях Порту.

Поруч з вокзалом вбудована в щільну забудову більш пізнього періоду церква Конгрегатів (Igreja dos Congregados).

Побудована вона була в 1703 р. на місці каплиці XVII ст., присвяченій Святому Антонію. Цікаво, що всередині церкви знаходиться муміфіковане тіло ніби-то четвертого Папи-мученика – св. Климента, який загинув у Кримському Херсонесі. У той же час в Києво-Печерській лаврі зберігається череп цього Папи, і він до сих пір мироточить (?).

Ще фото з привокальної площі.

Тепер попрямуємо Rua das Flores. Ця невелика гарна вуличка, що відходить від вокзалу Сан-Бенту, оточена традиційними будинками 18-го ст. з розмальованими фасадами. На фото її початок відразу за туристичним сервісом.

Раніше на перших поверхах більшості будівель цієї вулиці розташовувалися майстерні, де працювали ювеліри, а також магазини, в яких роботи майстрів виставлялися на продаж. Самі майстри й їхні родини жили поверхом вище. Нині тут теж є ювелірні магазини,

але все ж більше сувенірних і кафе.

Як жже в Португалії і без футбольної крамниці із атрибутикою місцевої збірної і Роналду. І приємно тепер згадати, що по моєму вже приїзду на Україну, наша збірна перемогла чинних ЧЄ у Києві і посіла перше місце у відбірковій групі!

На Руа де Флорес розташовується також Igreja da Misericórdia do Porto. Як і церква Конгрегатів, церква щільно вбудована в оточуючі будинки. Ефектний фасад церкви творіння вже згаданого в минулому пості італійця Ніколау Насоні.

До церкви Мізерікордія прилягає Дім Богоматері Милосердної, заснований у 1499р і який займався доглядом бідних та хворих впродовж 500 років. Все тече, все міняється і зараз у будівлі знаходиться художній музей який включає багато художніх робіт та артефактів XV століття. Найбільш помітною з-них є картина фламандської школи «Fons Vitae» («Джерело життя»), подарована королем Мануелем I близько 1520 року. Я в музеї не був, але хто бажає може оглянути експозицію (http://www.dburk.studio/blog/2017/9/23/misericordia-porto).

Ще покажу тут фрагмент, цікавого як на мене, барокового з елементами рококо фасаду церкви ордена Розарію (Вервиці), що знаходиться на вулиці Руа-де-Cimo-де-Віла.

Ця церква таж буквально затиснута в лещата сусідніми будівлями, до того ж знаходиться у вузесенькій вуличці, тому фронтально її фасад цілісно просто неможливо сфотографувати.
Кавёярны по дорозі до моста Луїша І.

Щільна забудова центральної частини міста.

Площа інфанта Енріке. Вона існує з 1885 р. і має квадратну форму. Всередині площі пам’ятник Енріке Мореплавцю, а навколо пам’ятника розбитий невеликий парк.

Площу оточують красиві будівлі, серед яких варто відзначити Біржовий палац і церкву Святого Франциска. Обидві споруди оглянемо більш детально.
Невпинний «прогрес» людства, як наслідок Французької революції, докотився і до віддаленої Потругалії і як наслідок в 1834 р. діяльність релігійних орденів, в тому числі і Францисканського, була припинена, а церкви, в т.ч. св. Францишку націоналізовані. Вітак нині францисканська церква перетворена в музей, а прилягаючий до неї монастир у 1832 р. під час «ліберальних воєн» був знищений і на його місці тепер красується Біржовий палац ("Money makes the world to run").
Інтер’єри біржі оформляли досить довго і завершили лише в 1910 р.Головний зал палацу («Зал націй») покритий великим металевим восьмикутним куполом зі скляними панелями по проекту Томаса Солера.

Родзинкою Палацу є натомість «Арабська кімната». Нині вона використовується як приймальня для осіб і глав держав, які відвідують Порту.

Ця зала має ряд особливостей:
Незважаючи на назву арабської, кімната не звернена в сторону Мекки
В кімнаті є зображення католицької святої, незважаючи на написи «Аллах бережи королеву Мері II» і «Є лише один Бог і цей Бог Аллах».
Деякі написи в той же час є лише набором арабських букв.

Церква Святого Франциска - одна з найдивовижніших церков Порту, що викликає щирий захват і захоплення у всіх її відвідувачів. Цей храм, а також подібний йому, що присвячені св. Кларі, були чи не головною ціллю моїх відвідин Порту. На жаль, церкву св. Клари буквально перед самим моїм приїздом почали реставрувати (я навіть побував там всередині, але нічого крім риштувань не побачив). Натомість детально оглянув церкву св. Франциска і навіть попри заборону фотографування вдалося щось і зазнимкувати.
Екстер’єр храму готичний, відтак доволі стриманий. Головний фасад прикрашає велике вікно-троянда, під нею розташована статуя святого Франциска Асизького.

Південний портал, звернений до річки, прикрашений трикутним фронтоном з пентаграмою, його арочний отвір обрамлений готичними архівольтами, зсередини оформлений в стилі "мудехар".

Піднятися до південного порталу з боку річки можна по монументальної сходах з балюстрадою.

Скульптура Марії Магдалени.

Всередині ж панує пишність і багатство бароко (XVII-XVIII ст.). Стіни, вівтарі, стелю і колони церкви Сан-Франсишку покриті позолотою і навіть важко собі уявити, що на їх оформлення було використано більше 300 кг золота.

Вівтар п’яти перших францисканських монахів-мучеників, страчених за віру в Марокко. Детальніше про цих святих тут - https://taras-palkov.livejournal.com/12313.html

Все ж найбільш вражаючий з вітарів знаходиться в північному бічному проході з іконографічної композицією "Древо Єссея", Цей вівтар виготовили в 1718 р. португальські майстри Філіпе да Сільва і Антоніу Гомеш.

Церква-пам'ятник Святого Франциска також включає музей, будинок прийомів і підземні катакомби з похованнями монахів й городян XVIII-ХІХ ст.

Навіть з францисканського музею видно, що Порту місто портвейну.

А зараз оглянемо один з найстаріших районів Порту квартал Рібейру. Сьогодні цей привабливий квартал Порту складається з старовинних вузьких вуличок, мальовничих барвистих будинків і закінчується невеликою площею біля набережної Дору.

По дорозі до набережної варто заглянути ще в Будинок Інфанта, де народився Генріх Мореплавець. В даний час після реконструкції Будинок Інфанта працює як музей. Тут в результаті розкопок виявлені руїни часів римського періоду, зокрема такі от мозаїки.

Набережна Рібейра - це візитна картка Порту. Вона виділяється великою кількістю невеликих риболовецьких будинків, нагромаджених один на одного і яку утворюють собою своєрідну стіну, котра піднімається вгору по горбу. У фундаменті багатьох з них ще залишаються камені, датовані римської епохою, при цьому найстаріші і застарілі будинки розміщуються в самому низу, біля набережної Дори.

Дору в Порту перетинає аж 6 мостів, із них найвідоміший є міст Луїша I (Ponte Luis I), побудований в 1881-86 рр Теофілом Сейрінгом, учнем і компаньйоном Густава Ейфеля.

Загальна довжина мосту -385 м, в т.ч. арочний проліт - 172 м (на момент споруди це був найдовший арковий проліт в світі), висота - 45 м.
Міст Луїша I дворівневий: верхній - шляхи трамвая і метро, нижній - автомобільний. Також є пішохідні доріжки на обох рівнях.
Міст бездоганно вписана в своє оточення і виглядає надзвичайно гармонійним. Можливо, це один з найкрасивіших мостів не тільки в Португалії, але і в світі:
З різних точок звідси можна помилуватися видами на Дору.

Нагорі церква св. Франциска і Біржовий палац.

Перейшовши міст Луїша І потрапляєш виявився в колишнє містечку - Віла-Нова-де-Гайя, який нині є частиною Великого Порту, а раніше було самостійним містом.
З боку Гаій праворуч від мосту розташовується монастир Sierra do Pilar. До його церкви (16 ст.) з незвичайним круглим внутрішнім двориком веде крутий підйом.

По центрі кадру - залишки від середьовічних мурів, що оточували колись по всьому периметру Порту.

Наступне фото можна збільшити.

Подібні види відкриваються з протилежного боку від мсті оглядового майданчика з парку Jardim do Moro і оглядовий майданчик з видом на місто.

Щоб потрапити до набережної Гайі зі світом портвейну варто скористатися фунікулером. Дорога займає всього 5 хвилин й під час шляху відкриваються також цікаві ракурси на місто.

В 15 ст. Порту був впливовим центром морської торгівлі і відправним пунктом для португальських мореплавців. У тому ж столітті з Бразилії почали приходити кораблі з золотом і цінною деревиною. Золотим століттям для міста стало 18 ст. «На всіх парах» стартував експорт вина порто (портвейну). І як наслідок, за доходи, отримані від торгівлі вином, у Порту були збудовані прекрасні будівлі в стилі бароко – кафедральні собори і міські будинки.
Сьогодні вздовж набережної Віла-Нова-де-Гайа знаходиться безліч старовинних винних підвалів. Тут відкриті представництва 50 кращих винних будинків Португалії, таких як «Graham's», «Ferreira», «Taylor's», «Sandeman», «Calem» і ін., а також є їх склади і магазини. Під час відвідування винних погребів проводяться цікаві екскурсії про історію портвейну з неодмінною дегустацією різних сортів цього вина.

Всесвітньо відомий порто (портвейн) - найтиповіший для Португалії напій. Однак мало хто знає, що винайшли його англійці. У 17 ст. англійський купець, привізши з долини Дору солодке вино, вирішив заправити його коньяком, щоб не скисло. Оригінальний смак сподобався англійцям, і з тієї пори вино з додаванням бренді стало дуже популярним. Цінність вина підвищує традиційний спосіб його виробництва (натуральна ферментація плюс приблизно 20 відсотків бренді).
По річці Дору плавають традиційні португальські човни - Рабель.
Вздовж набережної району Віла-Нова-де-Гая, стоять човни «рабелуш», на яких колись доставлялися бочки з вином з регіону Алту-Дору. Зараз - це лише приманка для туристів. Лише раз на рік - 24 червня, в день – св. Іанна Хрестителя, вони оживають, коли на них влаштовують гонки - змагання між фірмами-виробниками портвейну.