taras_palkov

Перед тим, як продовжити розповідь про мої духовні розважання в час коронавірусу, спочатку прореагую на коментар шановного sibeaster до мого попереднього посту. Отже у першій частині коментаря мій друг у жж писав, що йому один з невіруючих коментаторів поставив запитання: "А що, було б краще, щоб всі здорові і хворі цілували одну ікону?". На що sibeaster відповів: "Так, тому що коли всі ту ікону цілували, епідемія закінчувалася, а нинішня - при всіх заходах роз'єднання і нецілуванні один одного й ікон - триває вже рік, і кінця їй не видно". Ця друга ремарка нагадала мені мій вже давніший допис у фб, де я писав про парадокси віри, зокрема, коли нам говорять, що у нас є Чудотворні ікони, і разом з тим радять їх не цілувати, бо можна від них заразитися. Насправді не може ж Чудотворна ікона заражати і разом з тим зціляти. Або одне, або друге. Але якщо Ви справжній католик чи православний, а не, скажімо, протестант, то відповідь очевидна. Феофан Затворник писав: «Вся благодать, що йде від Бога через св. хрест, св. ікони, св. воду, мощі, освячений хліб (артос, антидор, проскури) та ін., включаючи Найсвятіше Причастя Тіла і Крові Христової…», але при цьому зауважував ще, що для здійснення чуда необхідні певні обставини: «Усе це має силу лише для тих, хто гідний цієї благодаті через покаянні молитви, покаяння, смирення, служіння людям, справи милосердя й прояви інших чеснот християнських. Але якщо немає їх, то ця благодать не врятує, вона не діє автоматично, як талісман, і марна для нечестивих і уявних християн (без чеснот)».
Сьогоднішній же світ має в значній мірі масу опонентів до цієї тези, навіть в середовищі кліриків.

«Причастя – це Тіло і Кров Христа під видами хліба і вина. Ці види – це і є всі без винятку властивості цих продуктів. А отже, вони можуть псуватися, бути неїстівними, бути отруєними чи, власне, переносити бактерії або віруси. [...] Не лише від приймання Причастя в часі чуми чи мору помирали вірні, але і під час інших Таїнств, де був контакт з кимось зараженим, наприклад під час Хрещення чи під час Сповіді. Хтось, звичайно вимагатиме прямих доказів, що мовляв, де є задокументовані випадки смерті після Причастя від вірусу? Це трохи, м'яко кажучи, історичний анахронізм. Ті випадки ми можемо оцінювати лише тепер, коли знаємо, що таке віруси і бактерії, і як вони передаються. В ті часи не могли це задокументувати, так як «не існувало» ані вірусів, ані бактерій. Але якщо третина Європи свого часу вимерла, більшість з яких ходила масово до храму, мала контакт з келихами, руками причащаючого, ложечками, і це в час, коли лютувала чума, то очевидно і логічно, що зараза передавалася від хворого теж під час Причастя, як одного з багатьох матеріальних посередників розповсюдження вірусу. «Прямих» доказів ніколи не буде, але тепер, на щастя, ми вже знаємо як передаються віруси і бактерії. І знаємо, що за посередництвом видів Євхаристії, тобто хліба і вина теж».
Ну добре, але як тоді, Отче, можна пояснити понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією ( https://dyvensvit.org/novyny/1008897/ https://cerkva-vnls.lviv.ua/chudesa-pidtverdzhuyut-prisutnist-boga-v-yevharistiyi/), два з яких тільки недавно сталися в Польщі?.

Може у цього священика цьому феномену є теж розумне пояснення? Але мені здається, що застосовувати ratio у тих випадках, де ми говоримо про Таїнство (тобто те, що за визначанням має чудодійну силу) неприпустимо. Бо так ми дійдемо до того (а такі тенденції вже мають місце), що заперечимо і Воскресіння Христа, адже з точки зору фізичних законів це безглуздя. Ну і ще багато чого. Так, зокрема більшість сучасних «високоповажних» професорів не якось там світського, а Католицького університету в Римі тепер розглядають сцени Різдва, описані в Євангеліях від Матвія і Луки, лише як вигадку...

Що ж до можливості зараження від причастя, то так, це питання ніхто ніколи і не заперечить, і не доведе. Тому воно залишиться на рівні віри кожної людини. Але все ж нагадаю, що крім коронавірусної інфекції є ціла низка й інших, не менш важких заразних захворювань, як то гепатит, туберкульоз та інші. Тому, за цією критичною логікою, ми запросто можемо під час Євхаристії заразитися будь-якою із цих інфекцій. І що тоді – давайте сповідувати безстрокове «Духовне Причастя»?

А що вже говорити про бідних священиків і дияконів? Вони ж після Літургії споживають в Потирі після усіх вірних той «інфікований» хліб і вино (насправді Плоть і Кров Господа нашого Ісуса Христа). І так кожного дня впродовж багатьох років… Більше того, священнослужителі причащають не лише в храмах, але і у в’язницях, і в медустановах, зокрема, і для хворих туберкульозом! Але щось я не чув, щоб священики масово хворіли туберкульозом і гепатитом. Пригадую випадок, коли один лікар поїхав на Афон з метою виявити численні хвороби, обумовлені аскетизмом і духовними вправами у ченців і був глибоко вражений тим фактом, що ченці насправді хворіють значно менше за мирян. Цей факт так його здивував, що лікар залишився на Афоні і там прийняв постриг…

Можна також згадати безліч оповідань про те, як мікробіологи робили свої аналізи і оцінки чудодійного впливу Святого Духу на гігієнічний, стерильний стан ікон і Святих мощей. Так, одна мікробіолог(иня) будучи ще спочатку невіруючою, розповідала як приїхала в монастир, набрала Святої Води і про неї забула. Згадала, коли пройшло вже більше року. Як мікробіологові їй було цікаво дізнатися, що стало з водою. Почала її під мікроскопом вивчати і побачила, що у воді зовсім немає мікробів, вода стерильна! Після цього вона перевірила іншу, звичайну, воду - купа мікробів. Узяла мазок з ікони після цілування усіма прихожанами. Підсумок один - відсутність мікробів. Ну як тут не повіриш в чудеса?!

Але по «вірі вашій дасться вам». Тому багато з-поміж сучасних т.зв. «християн», які насправді християнами є лише номінально, причастя в час пандемії (чи пандемонії) гостро (а часом навіть істерично) критикують. Бо самі не те, що панічно бояться причащатися, а взагалі бояться бути хворими внаслідок будь-якої (навіть легкої) бактеріальної чи вірусної інфекції. Бо там, де немає Бога на п’єдесталі, панують божки, а разом з тим усілякі страхи і фобії. І таких переляканих в сучасному світі дуже багато. Так, зокрема видатний норвезький біатлоніст Уле Ейнар Бьорндален нікому руки потискати не буде, а в дорогу усюди бере з собою пилосос. «Двісті днів в році я перебуваю поза домом, і всі ці двісті днів я змушений покладатися на чужі стандарти чистоти. На перший погляд, килимові доріжки в готелях виглядають чистими, а насправді там повно бактерій. І ніхто не позбавить вас від них - тільки ви самі. До речі, їздити з пилососом - не моя ідея. Я перейняв її у старших друзів по команді» , - наводить слова Бьорндалена« Esquire.

Натомість ось що з цього приводу говорив відомий грецький монах старець Паїсій Святогорець у книзі «Слова» - https://www.truechristianity.info/ua/books/paisiy/paisiy_content_ua_volume_03.php

― Геронде, звідки з'являється гидливість?
― А чим ти гидуєш?
― Та всім чим завгодно.
― Ну. Тоді тобі й буде траплятися все, що завгодно. І хробачки в яблуках, і жучки в квасолі, і волосинки в хлібі.
[…] Пам’ятаю, якось на Синаї ми йшли кудись разом з одним ченцем. По дорозі дав йому два персики. Дивлюся не їсть. Він хотів їх спершу помити, але в кишеню покласти боявся – щоб ще й ті мікроби, що сидять у кишені, на них не перебігли. Так і протримав у руках всю дорогу. Його брат про нього розповідав: «У мене восьмеро дітей, і дружина, всіх їх миючи й обпираючи, витрачає мила менше, ніж він сам на миття рук!». І подивіться, що з ним сталося. Там на Синаї, кожному ченцеві виділяли бедуїна – допомагати, приносити харчі тощо. Бедуїн, якого виділили бридливому ченцеві, був найбруднішим з усіх. Чорний, як сажотрус. І його одяг, і він сам видавали страшний сморід. Щоб відмити увесь бруд, довелося б весь тиждень відмочувати його в кориті! А що в нього були за руки!.. Краще навіть не запитуй. Можна було брати шпатель і зішкрібати з них бруд цілими шматками. Нечепура хапав миску з їжею й поспішав до свого «підшефного» ченця. Два бруднющих пальці його рук при цьому обов’язково опинялися зануреними в суп або кашу. «Геть, геть!» - кричав чернець, тільки но бачив його на порозі. Зрештою він утік, не пробувши на Синаї й два тижні
[…]
― Тобто, для того, щоб не бути бридливим, треба не звертати на подібні речі уваги?
― Люди їдять настільки різної зарази, не бачачи її. Але, якщо людина побоюється хвороб або чогось ще, творить хресне знамення, то їй допомагає Христос. Знаєте скільки різних хворих проходить через мою келію на Афоні? І ось деякі простаки осіняють себе хресним знаменням, беруть спільний кухоль, п’ють з нього воду. А інші навіть доторкнутися до нього бояться. Кілька днів тому до мене приходила людина, що займає дуже високу посаду в якійсь установі. Нещасний відчуває настільки великий страх перед мікробами, що від постійних протирань спиртом його руки стали білими як крейда. Він протирає спиртом навіть свій автомобіль. Мені стало жаль бідолаху. Уявляєш займати настільки високу посаду й так поводитися? Я взяв з коробки шматочок лукуму й подав йому, але він відмовився, тому що я доторкнувся до лукуму своїми руками. Але якби я запропонував йому самому взяти лукум з коробки, він однаково відмовився б, думаючи проте, що хтось міг укладати лукум у коробку немитими руками. Ну що ж, тоді беру я цей шматочок лукуму, нагинаюся, витираю ним його черевики й потім з’їдаю. Довелося проробити з ним подібну штуку кілька разів – і тільки тоді, з превеликою силою, мені вдалося трішки звільнити його від цієї немочі. Так ось і сьогодні сюди приходила дівчина, яка відчуває страх перед хворобами. Увійшовши до кімнати, в якій я приймаю людей, вона не стала брати в мене благословення, боячись нахапати мікробів. … Що тут скажеш? Такі люди роблять своє життя чорним [нестерпним].

Що ж до другої частини коментаря шановного sibeaster про те, «віра закінчилась», то можу погодитись з тим, що ми переживаємо у Церкві непрості і, здебільшого, сумні часи. Але християнин не має права на розпач. Ще в 1969р. о. Йосиф Ратцінѓер (майбутній Папа Бенедикт XVI) передбачав, що Церкву чекають дуже важкі часи і, як наслідок, Церква буде невеликою.

«Нас буде мало і доведеться починати спочатку, більш-менш з нуля. Церква більше не зможе зайняти багато споруд, які вона спорудила у сприятливі часи. Із зменшенням кількості своїх послідовників Церква втратить багато соціальних привілеїв.
На відміну від попередніх часів, Церква буде сприйматися, як добровільне об’єднання на основі власного незалежного рішення. Як невелика громада, вона буде приділяти значно більше уваги ініціативі окремих її членів. Церква безсумнівно відкриє нові форми священства і висвячуватиме випробуваних християн, які вже практикують служіння священства.
Передбачувано, що все це потребуватиме часу. Але як тільки процес просіювання пройде, велика сила потече з більш духовної та спрощеної Церкви. У новому світі люди будуть жахливо самотніми. Якщо вони повністю втратять Бога, вони відчують повний жах від своєї убогості та ницості. Тоді вони відкриють маленьку групу віруючих, як щось абсолютно нове. Вони відкриють це, як надію, яка їм призначена, відповідь, яку вони таємно шукали завжди».
На цьому оптимістичному висловлювання сьогодні й завершу.

Багато чого у цьому та попередньому пості ще не описав. Тож вашій увазі анонс третьої частини у вигляді фото й 33-хв. відео «Ісусової молитви» сербського старця Тадея Вітовніцького. Може хтось візьме цю молитву собі на озброєння, бо, як казав апостол Павло: «Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі». 1-е Послання до солунян (5:16-18).

Watch on YouTube

Інші мої пости присвячені цій темі:

Духовне життя в час коронавірусу ― 1
https://taras-palkov.livejournal.com/50409.html

Духовне життя в час коронавірусу ― 3
https://taras-palkov.livejournal.com/51159.html

Духовне життя під час коронавірусу ― 4. В гостях у коптських християн
https://taras-palkov.livejournal.com/55013.html

P.S. Нагадаю, що усі неадекватні коментарі будуть зразу же видалятися.