taras_palkov

Сьогодні перемістимося трохи в інший регіон Каппадокії, тому на фото побачимо дещо інші ландшафти порівняно з тими, які я показував у попередніх постах.
Від Гйореме всі зазначені нижче об’єкти розташовані досить далеко. За один день їх громадським траспортом не охопиш, тому в той день, як, до речі, і в наступний (а вони були вже останніми в Каппадокії), я переміщувався виключно на таксі, що дало змогу багато чого цікавого побачити і, при цьому, заощадити як фізичні, так і моральні сили. А щодо матеріальних витрат, то не тільки ці, але взагалі усі мої поїздки в Каппадокії не перевищили суми польоту на повітряній кулі. Останнє, як на мене, доволі сумнівне задоволення. Чи, принаймні, не моє.

Отже першим пунктом який я тут покажу є Червона Церква (Kızıl kilise), що знаходиться на трасі Niğde - Çiftlik, близько 1 км від села Sivrihisar.

Це найдавніший з наявних храмів Кападокії, що був споруджений у 7, а можливо ще раніше у 6 ст. за часів візантійського імператора Юстиніана I (р. 527–565).

Церква розташована на висоті 1700 метрів на дні великого басейну, обличчям до гір Мелендізу та на краю стародавнього паломницького шляху до Єрусалиму.

Червона церква, названа за кольором вулканічного каменю, з якого вона побудована, але офіційна назва споруди в честь прославленого каппадокійського святого Григорія Назіазина. який тривалий час жив в сотні метрів від місця теперішнього храму.

На жаль, церква нині знаходиться в руїнах. У 2011 р її, начебто, почали реставрувати (Міжнародний збір коштів зібрав аж 500 000 євро для фінансування робіт), але з часом чомусь все загальмувалося. Тому зараз Червона церква знаходиться на консервації - читай: повільно, але вірно руйнується. Ще приблизно 10 років тому, в церкві де-не-де можна було побачити фрески (http://cappadocia-elenatruva.ru/gaziemir-krasnaja-tserkov-kappadokiya.html_, але тепер уже їх немає …

Кізіл Кілісе хрестоподібна в плані, складена з регулярних блоків, витесаних з місцевого вулканічного каменю.

Kızıl Kilise - має купол на барабані з вікнами, що освітлюють інтер’єр і це є неймовірно інноваційним для того часу. Усі ці деталі, хоча й значно пошкоджені, засвідчують високий статус споруди – можливого місця поховання видатного святого, наймовірніше Григорія Назіязина.

За 7 кілометрів від Kızıl Kilise знаходиться поселення Гюзельюрт (Güzelyurt) – місце дуже цікаве, і при тому, не дуже розкручене. Туристів тут не багато навіть в розпал сезон, а тим паче в час ковіду.

Гюзельюрт знаходиться відносно недалеко від згаслого вулкана Хасан - одного з винуватців каппадокійського інопланетного ландшафту. Перші поселення тут виникли я приблизно в 500 рр. до н.е . Протягом римського і візантійського періоду теперішній Гюзельюрт називався Карбалло. Тут народився і жив один з Отців Кападокійців - Григорій Богослов, Пізніше, коли тут виникло грецьке поселення, місто стали називати Калварі. Турки ж називали місто Гелвері. У 1924 р в результаті «обміну населенням» греки були депортовані в Грецію. У Греції вони утворили нове поселення - Новий Калварі. А турки, які проживали в районі Салонік і Кавали, були переміщені сюди. Звичайно ж, це було трагедією і для одних, і для інших. Депортовано було всього близько 1400 грецьких сімей і 1000 турецьких. У 1965 році поселення отримало сьогоднішню назва - Güzelyurt, що перекладається як «Красива місцевість». У 1989 р Гюзельюрт отримув статус міста.
У Гюзельюрт збереглося донині чимало старих грецьких будинків і вузьких вуличок.

Також можна побачити рідкісний об'єкт - скельну мечеть.

Але найцікавішою пам’ятка Гюзульюрта це, без сумніву, церква Григорія Богослова, що була збудована ще в далекому 385 р., відразу після смерті видатного християнського святителя.

Щоправда те, що ми бачимо сьогодні є результатом реконструкції, яка відбулась у 1896 р, про що свідчить напис при вході до церкви .

Церква отримувала не малі асигнування від грецької діаспори Оттоманської імперії. У 1800 р російський цар Павєл І подарував храму дерев'яну кафедру для богослужінь, а одеська православна громада - дзвін, який зараз можна побачити в музеї міста Афьyoн.
Після обміну населенням в 1924 р церкву перетворили в мечеть, а дзвіницю в мінарет. Нині ж у церкві фінкціонує музей, але ми приїхали в той день дуже рано - ще до відкриття, тому всередину церкви я не потрапив.

Інтер’єр частково печерної церкви Сівішлі (св. Лікарів), що находиться на пагорбі навпроти церкви Григорія Богослова, мені теж не пощастило оглянути.

Хоч двері були відкриті, та як тільки я туди зібрався увійти, почув зсередини гавкіт великого пса. Видно, тепер ця церква є його будою... Як відреагує пес, якому перегородили вихід, я вирішив не з’ясовувати. Адже фрески 19 ст., що збереглися всередині, явно не заслуговували того, щоб наражатися на можливі проблеми.
Біля церкви ще були розташовані якісь монастирські приміщення, відзнчені хрестами на вхідних дверях.

За зазначеними двома церквами відразу починається Монастирська долина, схожа на долину Ихлари, про яку я розповім далі. Але перша на відміну від другої значно коротша – її довжина усього 4 км. Вдалині видно згаслий вулкан Хасан.

У самій долині є чимало скельних церков, але з відносно добре збереженими фресками лише одна - Чомлекчі кілісе. Вхід до церкви.

Три хрести над входом.

Фрески збереглися на склепінні. В сирійсьому стилі. З вигляду досить ранні, але точної дати я ніде не бачив.

Характерні для розписів Каппадокії візерунки кіл.

Різдво, волхви.

Поцілунок Юди.

Розп’яття. І зверніть увагу на хресті Христос зображений в хітоні. Характерні такі зображення для романського стилю, але першоджерела такої іконографії мають саме сирійське коріння. Перший приклад такого Розп'яття відомий з 586 р. Міститься він у сирійському кодексі Рабули.

Церква зберегла ще кам'яний вівтар.

Ще два фото Монастирської долини.

Далі покажу вам ще одну церкву, яка не така давня, як попередні, і яка не пов’язана своєю історією з видатними святими, але зате розташована в дуже мальовничому місці. Церква ця називається Юксек, що турецькою означає високо, а грецькою Аналіпсіс (ту ж назву має пагорб, на якій святиня розташована).

Пагорб з церквою Analipspis розташований не доїжджаючи близько 2 км до в'їзду в Гюзельюрт по трасі Стамбул - Гюзельюрт. Далі потрібно повернути праворуч за показником Yuksek church й рухатися по асфальтовій дорозі ще 2-3 км.

З пагорба Аналіпсіс відкривається прекрасний вид на рукотворне озеро Гельвері і вулкан Хасан.

Церква Analipsis, або Yuksek побудована в 1894 р. Фрески в ній відсутні. Але сама будівля збереглася непогано. Праворуч від церкви знаходився ще один невеликий комплекс, в якому знаходились приміщення ченців.

Ще кілька фото навколишніх красот.

"Наше" таксі.

І водій Алі. Кому буде потрібно, можу дати телефон.

Колишня зола.

Оглядинами пагорбу Analipsis, умовно кажучи, закінчився перший етап того. дня, а переїздом до долини Ихлари (Ihlara Vadisi), яка знаходиться за 17 від Гюзельюрту розпочався другий.

Ихлара або в давнину Перістрема - це каньйон загальною протяжністю близько 14 км і глибиною 100, місцями 150 метрів. На всьому протязі вас буде супроводжувати річка Мелендіз, яка в стародавні часи називалася Потамус Кападукус. Каньйон розпочинається від села Ихлара (Ihlara) до села Селіма (Selime). Посередині каньйону, між цими селами, знаходиться село Белисирма (Belisirma) біля якого розташований Середній вхід. Туристів тут багато й ділянка Белісирма - Ихлара є найбагатолюднішою довжиною на всьому протяжності долини. Самі на цьому проміжку вас буде чекати переважна кількість церков з дуже цікавими фресками.

Церкви і монастирі з’явились тут ще в 4 ст., утворюючи цілі поселення, подібні як в Гереме, Зельва, Ачиксараї. На сьогоднішній день відомо про 105 церквах. Відвідати тепер можна близько 20. В деяких з них збереглися чудові фрески. Наводжу далі слва Сергєя Шихачєвского: «ЦУ всех, кто побывал во всей Каппадокии, а не только в Гёреме, Ихлара вызывает особую нежность и навсегда становится своего рода фокусом, квинтэссенцией всего «Каппадокийского феномена». Здесь расположены, возможно, самые яркие, самые смелые и самые, если можно выразиться, убеждающие розписи».
Але спершу треба купити квиток (канйон Ихлара це тепер музейний комплекс), а далі спустися униз в канйон подолавши 357 сходинок. Як Ви зрозуміли, я вирішив увесь каньйон не долати, а сконцентруватися на найцікавішому проміжку Белісирма - Ихлара.

Можна сказати, під самими сходами туриста чекає перша печерна церква – Ага Чалти (Ağaçaltı).

Треба зауважити, що характерним для долини Ихлари є те, що печерні церкви у ній різноманітні за стилями: церкви на південному кінці (біля середнього входу) мають більш східний - сирійський і вірменський стиль живопису; натомість церкви на північному кінці (біля Белісирми) відповідають візантійському / константинопольському стилям.

Яскравий й «народний» живопис церкви Ага Чалти, датується 800 р. від Р.Х. виконаний якраз в сирійському стилі.
Церква розташована на західній стороні річки й оскільки апсида завжди розташована у церквах на сходу, то будівельникам, оскільки люди не могли входити входити у церву через священний простір, довелось прорубувати тунелі зі сторони скелі для цієї церкви, що виходить у задній частині нави. Подібний тунель мають усі печерні церкви на західній стороні річки. Крім Ага Чалти це такж церкви Кокар, та святого Георгія. Але оскільки сьогодні апсиди цих церков зруйнувались, то відвідувачі тепер заходять у храм безпосередньо через зруйновані апсиди.

Церква в плані хрестоподібна із трьома склепінчастими рукавами.

Видатною архітектурною особливістю церкви Ağaçaltı є розбитий розписами на регістри, яскравий центральний купол. Цей купол зовсім не округлий, а неправильної форми імітує архітектурні стилі зі східного Середземномор'я (тобто Сирії чи Вірменії), а не столиці Константинополя.

В центрі куполу сцена вознесіння Христа на небо ,

а далі віддаляючсь від центу ми бачимо чотири регісти, де ми бачимо послідовно12 апостолів та чотирьох отців Церкви; вісім старозавітних пророків (притому унікальні геометричні візерунки відокремлюють панель кожного пророка);

чотирьох окремих ангелів (що тримають мандорлу Христа), та група ангелів, які співають (небесний хор поклоніння).

Останній (нефарбований) ряд людей - це ви (!), тобто ті, хто поклоняється, стоїть на рівні землі і дивиться на Христа.

Варто відзначити різномаїття орнаментів.

Є на стелі і великий хрест. Я його чомусь не помітив, тому нижче фото Сєргєя Шихачєвского.

Благовіщення.

Троє волхвів несуть подарунки новонародженому Ісусу, розташованому на іншій стіні. Імена волхвів - Гаспар, Бальтасар і Мельхіор (згідно з церковною традицією) - написані над їхніми головами - практика, унікальна для церков Ихлари.