![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkov
Рано чи пізно усьому приходить кінець. Так і сьогодні закінчується моя розповідь про Каппадокію. Залишилось лиш розповісти про свій останній день перебування у цій мальовничій місцевості.
Заплановані на той день точки відвідин знаходились досить далеко від Гйореме, тому громадським транспорт добиратися до них було або важко, або взагалі неможливо. Тож довелося знову скористатися послугами таксі.
Найперше у той день я запланував відвідати розташовану між Юргюпом та Ортахісаром церкву Pancarlik (Панджарлик). Це один з найдавніших християнських храмів у світі – люди молилися тут ще 1400 років тому.
Усередині цієї печерної церкви збереглися фрески, які датуються першою половиною ХІ ст. Але, на жаль, церква виявилася зачиненою… Залишалось лише гадати чи вона взагалі закрита на час карантину, чи ми приїхали занадто зарано. Тому все, що я міг зробити, це зазнимкувати фрески через зачинені металевими ґратами двері.
Сфотографував ще сусідню церкву з орнаментальними розписами,
навколишні оточуючі ландшафти
і ми поїхали далі – до монастиря Кешлик (Keşlık Manastırı).
Монастир Кешлік, що розташований за 15 км від Юргюпа - це розлогий печерний монастирський комплекс з двома церквами (св. Михаїла та св. Стефана), великою трапезною, священним джерелом (хагіазма) та численними печерними кімнатами.
В перекладі з турецького Кешлік – зелений. І, справді, монастир розташований в ідилічному саду. Я чомусь не сфотографував монастир Кешлік зовні, тому весняне фото внутрішнього двору монастиря авторства Tatyana Morozova буде тут, як на мене, дуже доречним.
Церква св. Михаїла, використовувалась місцевими греками до 1920 року, тому темно-чорний шар сажі є результатом більш ніж тисячолітньої історії свічок та ладану богослужінь.
Фрески, що збереглися під такою чорною сажею і кіптяви датуються 13 ст(?).
Зверніть увагу на білі цяточки - це результат того, як діти кидали камінці в обличчя святих.
Вхідна арка містить рідкісну сцену - Ісуса, який зцілює паралітика (Матвія 9: 2-8): Ото, принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої! І ось, дехто із книжників стали казати про себе: Він богозневажає. Ісус же думки їхні знав і сказав: Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх? Що легше, сказати: Прощаються тобі гріхи, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, тож каже Він розслабленому: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! Той устав і пішов у свій дім. А натовп, побачивши це, налякався, і славив Бога, що людям Він дав таку владу!...
Незважаючи на чорноту розписи ці ще доволі добре збереглися і їх можна відреставрувати.
Два наступні фото Сєргєя Шихачєвского.
Їдальня ченців розташована в задній частині подвір’я. З кількох причин це, мабуть, найцікавіша трапезна в Каппадокії. У цій трапезній могло розміститися більше ніж 100 людей одночасно.
Аркадна стіна розділяє великий зал (20м х 5м) на дві секції. Ширший правий зал збудували спочатку. Потім був створений ще один зал, щоб вмістити більше людей і, можливо, щоб відділити ченців від відвідувачів та паломників. про те, монастир приймав колись дуже багато людей.
Церква св. Стефана є похоронною церквою, але дивлячись на залишки у ній яскравих і життєрадісних розписів цього не скажеш.
Розписи, в основному, орнаментальні й датуються кінцем 9-го, початком 10-го ст. (?)
Пласка стеля містить три секції геометричних візерунків.
ВІ апсиді - грецький хрест. Виноградні лози стікають з основи хреста і заповнюють жовтий фон. Виноградник представляє послідовників Христа, які стали Божим народом через Розп’яття (Ісая 5; Псалом 80; Іван 15).
На стелі нави не менш вражаючий хрест.
Є тут і зображення.
Далі у нас був переїзд у долину Soganli (пишеться «СогГанли, але турецькою буква G не вимовляється, тому треба говорити Соанли). Вхід платний - тут знаходиться Музей під відкритим небом Соанли (Soğanlı Açık Hava müzesi).
Долина може конкурувати з музеєм в Гйореме під відкритим небом Гйореме та долиною Ихлари з точки зору історичного значення та природної краси, але відвідувачів тут набагато менше. У першу чергу, пов’язано це, з віддаленністю долини від основних туристичних маршрутів.
Мапа Каппадокії для орієнтації.
Можна сказати, що долина Соанли - ідеальне місце для спокійних походів та насолоди стародавніми церквами.
В долині приблизно 20 печерних церков, з них десь половина більш менш добре збережені.
Крім храмів, скелі долини ще містять гробниці часів Римської імперії та сотні голубятень.
Долина Соанли складається з двох відрогів. Один йде на північ, інший - на захід. Два струмки, ніби, вирізали цю відкриту V-подібну долину.
Перша церква яку я оглянув (праворуч по ходу) була – Карабаш Кілісе. «Темна (або, навіть, чорна) голова». Можливо, через декілька потемнілих ликів. Церква ця є частина давно монастирського комплексу.
У розписі можна розрізнити три шари живопису. Нижній шар датується 10-м століттям, верхній, третій - серединою 11-го ст. Багато шарів, що розпливаються між собою, почорніла кіптява від пожеж, а білі лінії графіті (причому, в основному грецькі), бентежать і втомлюють око.
Але, незважаючи на поганий стан розписів, відразу видно твір висококваліфікованого художника. Фігури на фресках витончені та детальні. Особливо вражають обличчя - емоційні та динамічні.
В апсиді - Причастя апостолів. Ісус (зображений двічі) передає хліб та вино своїм учням, по шість з кожного боку. Ця сцена має глибокий богословський зміст. Приймаючи причастя від священика, віруючий отримував ту саму благодать, яку Ісус дарував своїм апостолам.
У консі апсиди «Христос у славі».
Два наступні фото Сєргєя Шихачєвского.
Далі по дорозів знаходиться монастирська церква Йиланли, вона ж Зміїна (Yilanli Lilise). Ізольований монастирський двір налічує багато кімнат, включаючи дві трапезні та двонавову та двоапсидну церкву.
У правій наві, у задній частині арочної стелі, зображені три бородаті чоловіки з хвилястим волоссям. Це патріархи Церкви - Авраам, Ісаак та Яків. Дванадцять голів у пазухах представляють їх нащадків, дванадцять племен Ізраїля.
Два насупних фото Giorgi Meskhi
Передня половина склепінчастої стелі об'єднує два набори людей. Перший ряд із шести людей з кожного боку - це дванадцять апостолів Ісуса. Вони сидять на престолі, тримаючи книгу зі своїм ім’ям. Найближчими до апсиди апостолами є Петро (ліворуч) та Павло (праворуч), хоча Павло не був одним із перших дванадцяти апостолів.
На склепінні стелі – рідкісне зображення Ісуса у вигляді старця з білим волоссям, запалими щоками та сивою бородою.
Обличчя та волосся Ісуса вказує, що Христос є виконанням Божих обітниць Аврааму, Ісааку та Якову - зробити їх нащадків великим народом, завдяки якому всі народи будуть благословенні (Буття 12: 1-3). Зображення ж тут "Ветхого деньми", згідно апокаліптичного бачення пророка Даниїла (глава 7), а також Одкровення (глава 1).
Фото Giorgi Meskhi
Далі прощаюсь з таксі на певний час, переходжу через потічок і прямую в зворотньому напряму до трьох дуже характерних церков, яких у Каппадокії із іншими не переплутаєш - зовнішні куполи (не з'являються над будь-якими іншими печерними церквами в Кападокії. Звідси й їх назва Kubbeli Kiliseler, тобто Купольні церкви.
Церкви датуються початком 900-х років нашої й створені одними й тим ж архітекторами. Три куполи мають, точніше мали, єдиний стиль - плоский циліндр із зубчастим кантом, покритий сплющеним конусом. Такий же дизайн спостерігається і в середньовічних вірменських церквах на сході Туреччини.
Церква Кублі 2 - це північна церква, яку першою можна побачити при наближенні. Церква стоїть на вершині довгої скелі з безліччю гробниць.
Всередині Кублі 2.
Церква Кублі 1 має зруйнований купол.
За нею видно монастир Карабаш.
Церква Кублі 3 знаходиться 15 метрів далі від Кублі 2.
Чому ці церкви будували разом? Вчений Роберт Остерхаут припускає, що церкви Кублі були поховальними каплицями для монастиря Карабаш через струмок. Коли чернець померав, родичі та друзі (маючи очевидні фінансові можливості) збудували ці церкви з могилами, щоб забезпечити вічні молитви за померлого. Скеля має майже сто могил різних стилів. Ця територія могла бути кладовищем для ченців з сусіднього монастирі Карабаш, популярному монастирі з давньою історією. Ченці регулярно відвідували церкви, щоб помолитися і згадувати померлих у своїх молитвах.
І остання «моя церква» з розписами в долині Соанли церква Тахтали або церква. св. Варвари. Турецькою Tahta - дерево, звідси Tahtali - дерев'яна. Церква побудована приблизно 5-6 століть., а фрески у ні - чи не найкращі фрескові розписи в долині Соанли, датують приблизно 10 ст.
Вхідна стіна нартексу обвалилася і тепер вже при вході можна бачити фрески.
Слово Сергею Шихачєвскому: «Церковь хороша неимоверно. Одна из моих самых любимых. Входит в число нескольких церквей, о которых говорю, что ради неё одной стоит ехать в Каппадокию. Мастер её расписавший – художник самого высокого уровня. Во всех смыслах. В росписи сочетаются смелость и строгость, композиционная выверенность и музыкальность, виртуозность владения огромным числом живописных приёмов. И всё это не для того, чтобы покрасоваться и похвастаться, а исключительно ради создания уникальной храмовой атмосферы. Серьёзной и лиричной, одновременно радостной.
Богоматерь в «Рождестве» - одна из самых нежных, которую знаю. Обращаю внимание на мрамора алтарной преграды и алтаря. Орнаменты здесь вообще все сумасшедшие.
И, при этом, состояние росписи вызывает большую тревогу. В храме слишком влажно, явно ползёт плесень и разрушает практически всю поверхность. Кстати, ещё в начале ХХ века, дыры в конхе не было».
Сайт https://www.cappadociahistory.com/ подає ще таку інформацію:
"Посвятний напис над дверима містить ключову інформацію про цю церкву: говорить: Ця церква св. Варвари була побудована за часів імператорів Костянтина та Василія в 1006 році нашої ери, з пожертвою Василія (ias) “домістікос” і наглядача […]. Хто читає це, моліться Господу за нього.
Донором цієї церкви був Василь, місцевий військовий чиновник ( домістікос ). Він перебував у регіоні Каппадокія під час візантійської експансії на схід. Василь не був високопоставленим чиновником, але досить відомим, щоб фінансувати цю церкву. Церква має вбудовану похоронну гробницю розміром з дитину ззаду праворуч. Василь побудував цю церкву, щоб функціонувати як каплиця для поховання дитини, ймовірно, його власної. Це допомагає пояснити, чому розпис на стелі підкреслює дитинство Ісуса. У нартексі також є два поховання немовлят, плюс ще два біля входу. Церква стала відома завдяки похованням немовлят".
Чому Василь побудував церкву саме в цьому місці? В інтер’єрі зображено трьох ченців (два в ніші апсиди, один у лівій ніші стіни). Василь, мабуть, обрав цю місцевість, бо ця місцевість стала відомою / священною завдяки місцевим ченцям. Церква була подарунком ченцям та приїжджим паломникам, розміщеним тут, щоб ченці молилися за цю померлу дитину.
Ще дві цікаві церкви - Токали (Пряжки) і Гьок (Неба) знаходяться біля в'їзду в Соанли приблизно за 1км від входу.
До церкви Токали ведуть понад 50 стертих сходинок. Не так уверх, як униз по них лізти не так легко. Тому, а може ще й тому, що часу не було, я вирішив не пробувати.
Після долини Соанли в планах було поїхати до церкви, але як з’ясував мій водій церква була зачиненою і він запропонував альтернативу – їхати до античного Собесоса. Але мене огляд античних руїн в Каппадокії зовсім не приваблював, тому ми поїхали до Мустафапаші і ще раз вирішили спробувати щастя в Панджарлику.
У місті, який сьогодні називається Мустафапаша (Mustafapaşа), ще з самого початку часів Оттоманської імперії в повному взаєморозумінні жили греки і турки. Поступово грецьке населення починало зростати. Місто отримало назву Сінасос, тобто «Місто рибалок». До 1850 року тут проживало близько 4500 греків і 450 турків. Рибний бізнес в Сінасосі розвивався і процвітав. Але настали фатальні 1920-ті рр. Згідно Договору, все грецьке населення Туреччини було депортоване в Грецію. Відтак місто перейменували на честь Ататюрка - Мустафапаша, рибний бізнес після цього загниває на корені, а саме місто приходить в повний занепад, перетворившись практично в село, що можна спостерігати і сьогодні.
У Мустафіпаші можна оглянути цікаву муровану церкву Констянтина і Олени (Konstantin - Eleni Kilisesi) збудовану 1729 р. із гарним зовнішнім декором.
На жаль, церква виявилась зачиненою. Мій таксист Алі, навіть здивувався, бо храм завжди є відчиненим...
На південній околиці Мустафапаші розташована Монастирська долина. Не плутати її з Монастирської долиною близько Гюзельюрт і Долиною ченців – Пашабаг.
Долина Мустафапаші відрізняється різноманіттям барв.
Та форм.
Зберігся тут монастир св. Миколая (VIII-IX ст, реконструкція 1870-х рр).
Печерна церква Sinasos. До моменту обміну населенням церква була діючою.
Але найцікавішою в долині є церква святого Василія з рописами X ст. Оскільки варіант з поїздкою в Мустафупашу виник раптово, то точного місце розташування цієї церкви я не знав і, на жаль, її не знайшов. Можливо, іншим разом :-)
Останнє місце яке я відвідав в Кападокії було доволі велике для цього району містечко Юргюп, який опосередковане пов’язане з Україною.
За свою довгу історію Юргюп міняв назви багато разів. В античності - Томіссос, при Візантії - Агіос Прокопіс, при сельджуках - Башхісар, при Оттоманської імперії - Бургут. До періоду «обміну населенням» між Грецією і Туреччиною, тобто 20 - х рр. 20 в. тут жило велике число греків. Сучасна назва «Юргюп» місто отримало вже за часів республіки, тобто в першій половині 20 ст. Назва походить від хетського «Ур-Куп» (багато фортець). Греки ж яких в 1924 році виселили звідси на острів Евбея заснували там нове міст, яке назвали Нео-Прокопіон.
Це місто нам цікаве перш за все як місце життя святого родом з України, дуже улюбленого в Греції, але майже невідомого на батьківщині – святого Іоана Русіка. Він же Іоан Руський. Він же Іоан Русин.
Далі процитую відомого українського священика ПЦУ й невтомного мандрівника протоієрея Андрія Дудченка:
«Святий Іоанн народився в 1690 році, за часів Гетьманщини, в козацькій родині на Полтавщині. Досягнувши повноліття, вступив в козацький полк. У 1711 в битві під Азовом потрапив в полон до турків.
У полоні Іоанн був проданий в рабство турецькому аги, начальнику кінноти, що жив в Прокопіон. Жорстокими побоями і образами господар намагався схилити Яніса (так його ім'я вимовляли по-грецьки) до прийняття мусульманства. Молоду людину кидали в гній, палили шкіру і волосся на голові, але він не здався, твердо і мужньо сповідуючи віру в Христа. Яніс доглядав за худобою і жив в стійлі поруч з кіньми. Згодом господар і його дружина, бачачи чесність і старанність Яніса, стали йому довіряти і запропонували переселитися зі стайні в приміщення при сіннику, але Іоанн відмовився. Вдень він працював, а вночі молився Богу. Значну частину своєї їжі Іоанн віддавав бідним грецьким сім'ям. Щосуботи він причащався в скельній церкви великомученика Георгія.
Одного разу по молитві Іоанна сталося диво. Під час хаджу (паломництва) аги в Мекку в його будинку зібралися родичі, і господиня приготувала частування, з яких найсмачнішим виявився плов, так що хто-то навіть сказав: «Шкода, що господар не їсть з нами цей чудовий плов». Тоді Іоанн попросив у господині блюдо плову, обіцяючи відправити плов в Мекку. Господиня подумала, що Яніс хоче роздати їжу бідним, що він часто робив раніше, проте прохання виконала. Усамітнившись у себе, Іоанн став гаряче молитися Богу. І ось, в той день в Мецці, повернувшись увечері з мечеті на заїжджий двір, голодний ага був вкрай здивований, знайшовши в замкненій кімнаті гарячий плов. На мідному блюді стояло клеймо, яким була позначена вся металевий посуд в його будинку. Він з'їв плов, а блюдо привіз з собою в Прокопіон, і так все дізналися про те, що трапилося.
Всі жителі Прокопіон - турки, греки і вірмени - вважали Іоанна праведником, коханим Богом. Прийшов час, і ага і його дружина захотіли звільнити Іоанна і просили його переселитися зі стайні в будиночок, але він знову відмовився. Перед смертю Іван вже не міг прийти до церкви, але побажав причаститися. Тоді священик, побоюючись йти в будинок аги, надіслав йому причастя всередині яблука. Причастившись, Іоанн невдовзі відійшов до Господа 27 травня 1730, його тіло було поховано поруч з печерною церквою вмч. Георгія. У листопаді 1733 Іоанн з'явився уві сні причащатися його перед священиком і сказав, що його тіло залишилося нетлінним. Коли християни відкрили гробницю, то знайшли пахучі нетлінні мощі. Віруючі перенесли їх до церкви і поклали в спеціально влаштованій раку. Могила Іоанна Руського стала місцем паломництва всієї Каппадокії,
Через кілька років жителі Прокопіон збудували велику церкву в ім'я свт. Василя Великого, куди перенесли мощі святого - до наших днів ця церква не збереглася. Незважаючи на багаторазові спроби відокремити частки від його мощей, св. Іоанн чудесним чином не допускав, щоб його мощі ділили на частини. Єдиний виняток - перенесення в 1880 р правиці святого в Руський Пантелеїмонів монастир на Афоні. У 1924 році, під час обміну населенням між Грецією і Туреччиною, жителі Прокопіон відвезли мощі св. Іоанна Руського на острів Евбея, а місто, де вони оселилися, назвали Новим Прокопіоном".
В Юргюпі зберігся будинок, де жив святий Іоанн Руський. Цей будинок розташований в районі Кайякапи. Він відомий ще як будинок Аги (Esat Ağa Кonağı).
Власне, в самому будинку жив господар Яніса, а Іоанн - в маленькій кімнатці цього будинку. Сьогодні будинок знаходиться на консервації, тобто повільно, але вірно руйнується
А також печерна стайня і хлів, де трудився і жив Іоанн.
Велика ікона у колишній стайні, на жаль, не українська, а румунська. Так-так румунських прочан тут зустріти можна чатстіше за українських...
Церква великомученика Георгія, де святий молився, вже відновлена,
а ось велика церква в ім'я святого Василя Великого, яку побудували на місці могили Іоанна і куди перенесли його мощі, не збереглася.
Після висилки православного грецького населення (їдучи, греки забрали з собою мощі святого) цей собор занепав і незабаром був розібраний: його камені пішли на будівництво різних будівель, в тому числі і на зведення муніципалітету Юргюп (крім каменів, тут же була використана красива мармурова двері і залізні віконниці на вікнах).
У записах про нові чуда святого Йоана є дивні випадки: це і спасіння від корабельних аварій, і зцілення безнадійних хворих. Вже давно помітили особливу прихильність святого до дітей: із чудес, здійснених за його молитвами, найбільше радують численні випадки благодатної допомоги хворим дітям — зцілення від білокрів'я, онкозахворювань, паралічу, а також повернення дітей-наркоманів до нормального життя.
І знову монастирський комплекс з церквою св. Теодора (якого?), а турецькою Pancarlik (Панджарлик).
Церква містить цікаві архітектурні елементи, зокрема: хвилясті сходи, що ведуть до святилища, великі об’ємні круги з хрестами (на кожній бічній стінці), два рівні лавок з кожного боку підлоги.
Оцінюючи ж фрески Панджарлика Сергєй Шихачєвскій написав наступне: «Мне роспись сильно напоминает ранние миниатюры Васпуракана. Её автора считают примитивом, указывая на далёкие от совершенства пропорции, «детский» рисунок и т.п. типичные признаки, по которым принято определять наивное искусство. С одной стороны трудно не согласиться. Но что с того? Роспись в целом необычайно образна, обладающая мощнейшей энергией воздействия. И это явно не случайное (и не невольное) достижение автором единственно важной цели при создании сакрального пространства.
Это, как какое-нибудь народное пение в северной глубинке; не знающие нот крестьяне вытворяют голосами чудеса, используя сложнейшие вокальные и композиционные приёмы, от которых у знатоков крышу сносит».
На жаль, напередодні в долині Ихлари, в мене почалися проблеми з фокусуванням об'єктиву і вони продовжувалиь й надалі, в т.ч в Стамбулі.Тому, попри усі мої зусилля й витрачений час (нерідко з використання штатива в темному приміщенні на довгій витримці) десь близько 2/3 фото не вдалися. Тому цей пост міг би бути значно кращим. Заочно дякую тим людям, фото яких я використав у цій розповіді і усім тим, які читали.
Я далеко не все побачив в Каппадокії, але й немало. Тепер вже відчуваючи за собою досвід, міг би навіть організувати екскурсію для невеличкої групи по тим місцям, які мені ще не довелось побачити. Але як воно буде далі - побачим. Світ же такий мінливий, а люди таки смертні :-))
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2021-05-10 02:23 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 08:15 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 03:46 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 08:19 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 04:05 pm (UTC)Спасибо Вам за всю серию!
no subject
Date: 2021-05-10 08:20 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 05:08 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 08:28 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 05:27 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 08:31 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-11 08:41 am (UTC)no subject
Date: 2021-05-11 08:47 am (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 07:05 pm (UTC)Learn more about LiveJournal Ratings in FAQ (https://www.dreamwidth.org/support/faqbrowse?faqid=303).
no subject
Date: 2021-05-10 07:45 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-10 08:32 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-11 07:14 am (UTC)no subject
Date: 2021-05-11 08:40 am (UTC)no subject
Date: 2021-05-30 04:30 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-11 05:26 pm (UTC)Только я не очень понял с Христом и расслабленным. Может подводит понимание по-украински. Вроде бы наоборот крышу разбирали, чтобы больного спустить, а у Вас написано "щоб Христос міг спуститися в хатину"
no subject
Date: 2021-05-11 07:26 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-13 01:01 pm (UTC)no subject
Date: 2021-05-13 04:40 pm (UTC)