taras_palkov

Якби хтось років з так 10 тому сказав, що я поїду до Албанії, ба більше – відзначу там своє 50-річчя я б, чесне слово, розсміявся. Ніколи в житті, враховуючи дику (без перебільшення) соціалістичну спадщину, Албанія не входила в коло моїх інтересів. Але часи змінюються. Минулого року я літом мав летіти до Барселони, та з відомих усім причин авіарейси до столиці Каталонії відмінили. Гроші ж за авіаквітки ¬я мав використати впродовж року на інші авіаперельоти. Беручи до уваги обмеження щодо в’їзду в ЄС, вибір був доволі невеликий. Один із можливих варіантів польоту був до Тирани. Я ж вже давно мріяв побувати в Пн. Македонії, до якої від Тирани відносно недалеко. Та в ході збору інформації виявилося, що і в Албанії, незважаючи на атеїстичне ходжівське минуле, збереглось чимало цікавих архітектурних пам’яток, в т.ч. візантійського й поствізантійського минулого. Через це вирішив розбити поїздку на дві частини – одну (7 днів) присвятити Албанії, другу – Північній Македонії (4 дні). Тим більше, що в’їзд і переміщення по цих двох країнах були дуже сприятливими – ні тобі обмежень щодо перетину кордонів, ні ПЛР-тестів. Програма ж туру була наступною:

27.06 Переліт в Тирану. Ночівля.
28.06 Берат
29.06 Монастирі навколо Фієрі
30.06 Гірокастра
01.07 Різні місця поблизу Гірокастри
02.07 Саранда-Ксаміль
03.07 Вльора
04.07 Переїзд в Охрид (Пн.Македонія)
05.07 На човні до монастиря св. Наума
06.07. Монастирі навколо Прилепа
07.07. Курбіново-Слівніца
08.07 Переїзд в Тирану. Переліт до Львова.

Відразу скажу, що затрачених зусиль і коштів в Албанії було багато, але ефективність від моїх відвідин була низькою. Тому «по ходу» довелось робити суттєві корективи. Я відмовився від відвідин Корчі, Пермету, Ельбасану та арумунського (є такий етнос) Москополє. У всіх зазначених місцях збереглись цікаві розписані фресками церкви. Але складність автобусного переміщення по країні (особливо в час пандемії), закритість церков, важкість під’їзду до них та заборона на фотографування послужили причинами того, що змусило мене відмовитись від попередніх планів і оглянути (не відпочити, а саме оглянути) трохи морського албанського узбережжя, яке стає з кожним роком все популярнішим для українців. Причину такої популярності я до кінця так і не зрозумів. За винятком т.зв. «Албанських Мальдів» – Ксаміля, пляжі мені у Албанії не сподобались. Тай у Ксамілі я провів би не більше трьох днів. Варіанти з відпочинком сім’єю у Єгипті та Туреччині, навіть нехай у недорогих готелях, як на мене, значно кращі.
Попри певні проблеми з оглядом пам’яток у Албанії, нічого не маю проти самих албанців. Як правило, люди, з якими я стикався, були привітними й доброзичливими. А що дійсно дуже сподобалось там, так це албанська їжа. Чи не половина албанців через гастарбайтерський досвід добре знає італійську мову. Самі ж відвідини Апенін навчили албанців готувати добру італійську їжу. Тому піцца і морозиво в Албанії не гірші, а, можливо, навіть кращі за італійські. І, при тому, значно дешевші. Традиційна албанська їжа теж дуже смачна. А справжнім відкриття для мене стало албанське пиво! І то, майже усі марки пива були на дуже високому рівні, а з них найкраще – пиво з Корчі!
Що ж стосовно Пн. Македонії, то, приїхавши туди, я вже не мав надмірних надій, але якось, слава Богу, багато що вдалось побачити з того, що запланував. Щоправда, я допустився дурної (інакше не назвеш) помилки, забронювавши апартаменти на 5 діб, хоч насправді я мав провести в Охриді на добу менше. Це обернулося для мене не лише зайво витраченими коштами, а й скороченням на один день програми. Як наслідок, загалом в Пн. Македонії я відвідав основні, уже добре описані моїми друзями в ЖЖ, місця. А, скажімо для прикладу, до неописаного на просторах інтернету, але дуже цікавого своїми розписами календарного циклу монастиря в Журче я так і не доїхав. Про кухню македонську і пиво мало що можу сказати, бо щоб багато побачити, треба було рано ставати і пізно повертатися. Єдине, що скажу, таксисти там, на відміну від албанських, просто чудові. Принаймні, мені такі трапились.
Підсумовуючи, скажу, що «малопродуктивність» албанської частини подорожі має один великий плюс – тепер описова частина не затягнеться «на роки» і не перетвориться на цілу епопею, а буде обмежена чітко трьома постами про Албанію і трьома про Північну Македонію. Для вступу, думаю, достатньо, а на завершення для «розігріву» покажу по п’ять фото з кожної країни.

АЛБАНІЯ