Трір (Trier). Паломництво й Карл Маркс

[taras_palkov]

Місто Трір на річці Мозель (Trier an der Mosel), розташоване на західному кордоні німецької землі Рейнланд-Пфальц неподалік кордону з Люксембургом, у довідковій літературі фігурує не тільки як найдавніше місто Німеччини, а й як перше християнське місто на німецькій землі, яке колись у Західній Європі носило титул «святого міста». Авґуста Треверорум – така первинна назва Тріра, заснованого, ймовірно, самим імператором Авґустом ще в 16 р. до Різдва Христового. Після поділу Римської імперії на Східну і Західну Трір кілька десятиліть (до 387 р.) був столицею Західної Римської імперії, де з 306 по 316 рр. правив Костянтин Великий – відомий у першу чергу тим, що після низки реформ дарував християнам свободу віросповідання і у своїх володіннях затвердив християнство. Місто відвідувала мати імператора Костянтина – рівноапостольна Олена, яка, як відомо, вплинула на відношення сина до християнства та відшукала в 326 р. на Святій Землі багато реліквій, пов'язаних з життям Ісуса Христа.


Дощового весняного ранку два автобуси висадили нашу групу паломників поруч з історичним центром міста – давньоримськими воротами Порта Нігра (лат. Porta Nigra – «чорні ворота»), які є символом Тріра і найбільшими та найбільш збереженими античними воротами в усьому світі. Ширина воріт складає 36 м, висота – 30 м, а глибина – 21,5 м.





Відомо, що ці ворота є лише залишком гігантської кріпосної стіни (подвійної триповерхової), якою був обнесений увесь Трір близько двох тисяч років тому. Тоді стіна була світлою. З часом вона потемніла і отримала свою теперішню назву. Це сталось в Середні віки.
Починаючи з 1028 р. в Порта Ніґра жив майбутній святий – Симеон Трірський – грецький відлюдник, чернець єгипетського монастиря св. Катерини. Про нього можна прочитати, наприклад, за таким посиланням: http://wikitwiki.in.ua/index.php?newsid=460704. За побажанням ченця двері від оточуючого світу були замуровані. Незабаром після його смерті в 1035 р. затворника канонізували і в його честь до Порта Ніґра прибудували церкву св. Симеона. Церкву зруйнували війська Наполеона (чим більше дізнаюся, тим більше дивуюсь, скільки французи-революціонери встигли усього зруйнувати, у т.ч. й у самій Франції). Тож від церкви донині збереглась лише апсида з XIІ ст.



Далі проходимо головною (ринковою) площею, серцем Тріра. Виникла вона в X ст. і була місцем перетину найважливіших торгових вулиць міста і центром жвавої торгівлі. У 958 р. на площі за наказом архієпископа Генріха I був споруджений кам'яний хрест – один із найстаріших середньовічних ринкових хрестів, що дійшли до наших днів. Хрест встановлено на римській гранітній колоні, яка в середні віки служила також ганебним стовпом – місцем звершення міського правосуддя. Капітель, несуча хрест, з'явилася в каролінгську епоху. Хрест має закруглені кути в стилі англійських та ірландських хрестів VІІІ-ІХ ст.ст. Оригінал середньовічного хреста з 1964 р. зберігається в Міському музеї монастиря св. Симеона; на колоні ж встановлена його копія. Пропоноване Вашій увазі фото фрагменту хреста з http://maremag.blogspot.com/2009/09/market-cross-in-trier.html.



Інша пам'ятка площі – Фонтан св. Петра (1594-1595), небесного покровителя Тріра, створений скульптором Гансом Гоффманом за зразком нюрнберзького Фонтана чеснот. Восьмикутна купіль фонтану прикрашена фігурами чотирьох чеснот: Справедливості з мечем і вагами, Сили з розбитою колоною, Поміркованості з вином і водою і Мудрості з дзеркалом. Між ними розташовані скульптури ангелів і тварин (гусей, левів, дельфінів, орлів, мавп). Зверху композиція увінчана фігурою святого.





За фонтаном на фото церква св. Гангольфа (Marktkirche St. Gangolf) – друга після Трірськрого собору найдавніша церква міста.



Її бароковий портал походить з 1731-1732 рр.



Всього в декількох кроках від ринкової площі розташовується Собор св. Петра (Trier Dom). Неприступний (фортифікаційний) характер архітектури собору надає йому схожості з замком і ще більше підсилює враження його грізної міці. Фасад, витриманий в типово романському дусі, сповнений суворої простоти і вважається одним з кращих фасадів сакральної архітектури Європи. Це чудо ранньої романської архітектури стоїть на фундаменті, датованого епохою Костянтина, що дозволяє зарахувати трірську катедру до найдавнішої на території сучасної Німеччини.





Портал собору. Зверніть увагу на крайню праворуч фігуру – це Синагога. Зображена вона із закритими пов’язкою очима, в одній руці тримає зламане дерево свого прапора, другою не втримує скрижалі Завіту, в той час як корона падає з голови. Свої атрибути Синагога отримала з одного фрагменту Плачу Єремії (5:16-17):
«Вінець упав з голови в нас. Ой, горе нам бо ми згрішили!
От чому серце ниє у нас, ось чому в очах у нас потемніло».



Першими єпископами Тріра були ще учні апостола Петра – святі Евхарій, Валерій (їх гробниці збереглися у соборі донині).
Будувався собор в кілька етапів: спершу від 336 до 380 рр., а потім з ХI по ХVI ст. Тому собор представляє собою цілий комплекс споруд різних стилів, згрупованих навколо базиліки.

Великою святинею собору й усього християнського світу є безшовний Хітон Господній або Священний Хітон – туніка, в якій Христос був розп'ятий на Голгофі.
Як і до Туринської Плащаниці, раз на кількадесят років до Хітону здійснюється Високе паломництво – коли його відкривають для огляду і поклоніння. Останній раз ця знаменна для християн подія відбулась навесні 2012 р. Її тоді відвідало близько 2 млн. паломників, серед яких був і я.
Про Трірський Хітон Господа в євангелії від Івана (19: 23-24) сказано:
«…Та був хітон не пошитий, лише весь від верху тканий. Тому домовилися між собою: «Не дерімо його, а киньмо на нього жереб. На кого впаде. А тим же мало здійснитися Писаня: «Мою одіж розділили між собою, на шату ж мою кинули жереб. Отож і вчинили так вояки».
За переказами Священний Хітон був привезений в Трір з Єрусалиму св. Оленою. Свого часу Хітону Спасителя поклонялися ще ранні вчителі Церкви – св. Атанасій Великий (335 і 340 р.), св. Мартин Милостивий (370-380), учасники Трірського Собору (386 р.).
Перша писемна згадка про Хітон відноситься до 1196 р., коли архієпископ Йоганн I освятив головний вівтар Трірського собору, куди і була поміщена священна реліквія. Потім протягом декількох століть Хітон через небезпеку втрати зберігався замурованим у головному вівтарі собору.
Наступне писемне свідоцтво відноситься до 1512 р., коли Хітон був вийнятий з головного вівтаря в присутності імператора Максиміліана (і на його вимогу) та архієпископа Ріхарда фон Грайффенклау та виставлений для загального огляду. З тих пір 1512 р. вважається датою першого відкриття Священної Одежі віруючим. Тоді ж була закладена традиція поклоніння Хітону, яка існує й донині.
У 1960-1975 рр. трірський собор зазнав капітальної реставрації. Після цього Свята Одіж стала зберігатися в спеціально побудованій для цієї мети каплиці-святилищі. У наші дні Хітон, як правило, знаходиться в трьох, вкладених один в одного ковчегах: скляному, срібному і золотому.
На час нашого паломництва Хітон у розгорнутому вигляді був поміщений під скло. Та, враховуючи постійну багатолюдну чергу, кожен з паломників мав лише кілька секунд на те, щоб роздивитись та вклонитись святині. З цієї ж причини було важко ознайомитися з творами мистецтва всередині храму.



Чи є справжньою ця, так звана, Риза Господня, що являє собою матерчату туніку довжиною близько 1,5 м та 1,1 м завширшки? Відома стигматичка і візіонерка XX ст. Тереза Нойман стверджувала, що Хітон справжній. Та науковці не беруться судити про його справжність. «Таблички з ім'ям Ісуса Христоса на ній не стоїть», – так прокомунтував це керівник паломницької церемонії 2012 р. Ґеорґ Бецинґ.
Не одне дослідження було проведене у XX ст. аби дізнатися, з якого матеріалу виготовлений Хітон у Трірі. Служителі собору з жалем констатують, що через тривале і часто неправильне зберігання Хітон Ісуса Христа став дуже старим; у деяких місцях, особливо в численних складках, ослабли або розійшлися нитки. За твердженнями текстильних археологів, йдеться про багато шарів різних видів матерії, ядро якої становить туніка з шерсті. Тому, коли на початку лютого 2012 р. бернський текстильний археолог Реґула Шорта досліджувала Хітон, то вкотре з'ясувалося, що навіть із сьогоднішніми досягненнями науки неможливо точно визначити ані його вік, ані походження. Втім, за словами Бецинґа, це й не є принциповим: «Ми користуємось скарбом для того, щоб показати міцність християнської віри».
Тим не менше, є непрямі докази, що свідчать про те, що святиня походить з І ст. Як вказує Анатолій Холодюк, дослідження, що проводилися в 1890-1891 рр., свідчать, що одіж Ісуса Христа виконана з лляної тканини коричневого кольору без шва. Вона прошита золотими нитками з Китаю. Такі ж нитки спеціально були доставлені в Трір «для обробки» святині. Інша експертиза продемонструвала, що на хітоні знайдений той же склад рослинного пилку, який зустрічається на відомій плащаниці з Турину.
Проте, у світі існує ще один Хітон – у французькому місті Аржентай, який «конкурує» за істинність з Трірським. Попри складність такої ситуації, вона все ж може бути логічно пояснена. Ряд дослідників вважає, що Трірська реліквія – це Туніка (inconsutilis Tunica) – давньоримський одяг, рід сорочки, що носився під тогою. Цей вид чоловічого одягу у стародавніх греків називався хітон – широка вільна сорочка з рукавами з льону або вовни (до колін або нижче). За часів земного життя Спасителя цей чоловічий одяг був дуже простого крою: довгий шматок матерії складався удвічі і зшивався по краях, а нагорі залишали отвори для рук і робили розріз для голови.
Суцільне ж вбрання ткали на досить широкому верстаті, рукави робилися короткими або довгими. Чоловіча сорочка, стягувана поясом, відрізнялася стриманістю забарвлення і могла бути коричневою, жовтою, чорною або смугастою. Якщо була потрібна свобода рухів під час роботи, сорочку укорочували, підтикаючи її край під пояс, що називалося «перепоясати стегна» і означало готовність до дії.
Фахівці вказують, що Аржентейська реліквія – це не хітон, а мантія (Cappa Pueri Jesu), яка була на Спасителеві під час Страстей. Доказом цього факту є залишки крові на мантії, ідентичної тій, що збереглась на Туринській плащаниці.
Серед інших цінних реліквій в Трірському соборі – глава рівноапостольної Олени, цвях з Хреста Господнього, частина ланцюга, яким був закутий апостол Петро, сандалій св. Андрія Первозваного та інші. Паломники можуть також оглянути частину мощей апостола Матвія, які зберігаються в трірському абатстві св. Матвія (бенедиктинський монастир).

Приклавшись до Хітону і відвідавши сувенірну крамницю біля храму (як же без них :)…), наша паломницька група вирушила в невеличку екскурсію по місту. Я ж з кількома друзями вирішив оглянути місто та відвідати будинок-музей чи не найвидатнішого мешканця Тріра – Карла Маркса, який народився тут 5 травня 1818 р. у будинку на вулиці Брюкергассе, нині – Брюкенштрассе (Brückenstrasse) 10. Ось така широта зацікавлень – від християнства до марксизму :)... Пригадую урок історії, на якому наша вчителька, розповідаючи біографію Карла Маркса, підійшла до мапи і показала місце народження великого ідеолога. Це був час «розквіту застою» і неможливість виїзду у капкраїни. В той час я навіть уявити собі не міг, що потраплю до Тріра. І от мрії здійснюються :)...
А ще був телевізійний серіал «Карл Маркс: Молодые годы», з якого ми чи не всією сім’єю довідувались про «справжнє» життя видатного діяча ХІХ ст. Дякувати Богу, в інституті я вже марксизм-ленінізм не вивчав, обмежившись історією КПРС на першому курсі. Та десь на початку третього тисячоліття я прочитав чудову, без перебільшення, книжку – «Історію Євреїв» Пола Джонсона, і довідався про Маркса значно більше. Так, відомо, що Марксів дідусь та вуйко у свій час були трірськими рабинами. А мати його походила з великого роду славетних рабинів та біблієзнавців. Але Карлів батько – Гайнріх – був дитям просвітництва, учнем Вольтера й Руссо та амбітним адвокатом. Тож Гайнріх Маркс з часом зробився християнином і піднявся у своїй кар’єрі до посади декана Трірської адвокатури. Відтак Карл Маркс замість ходити до єврейської школи, відвідував гімназію. А коли виріс, став антисемітом та засновником теорії, яка чи не найбільше вплинула на історію людства.
Як зауважує Пол Джонсон, «…Методологія Маркса була цілковито рабинською. Його темперамент був релігійний, тож він був нездатний провадити об’єктивне, емпіричне дослідження. Він просто проходив через будь-який матеріал, в якому сподівався знайти «докази» для висновків, уже сформульовані у своїй голові, а висновки ті були не менш догматичні, ніж у хоч би якого рабина чи кабаліста».
Методи Маркса добре також підсумував Карл Ясперс: «Стиль Марксових творів не є стилем дослідника… він не цитує прикладів і не наводить фактів, що суперечило б його власній теорії, а бере тільки те, що виразно підтвержувало б чи підпирало б те, що він вважає за остаточну істину. Весь його підхід є методом захисту, а не дослідження, але й захищається тут щось таке, що вже проголошено як довершена істина, а з переконаності не вченого, а віруючого».
Заради справедливості напишу, що знаменитий вислів Маркса «Релігія – це опіум для народу» розуміють дуже вузько. Як стверджував колишній український дисидент і більшу частину свого життя марксист Леонід Плющ, - радянська атеїстична пропаганда розшифровувала вищенаведену формулу лише як таку, що стосується тільки наркотичної функції релігії. Така інтерпретація має своє підґрунтя. Але опіум діє також і як засіб для знеболення. Маркс розвинув свою думку і сказав, що релігія – це серце безсердного світу, але радянська ідеологія цей аспект ніколи не згадувала.

І ще одне. Автор цього посту, якщо не на всі 100% згоден з висловом Степана Бандери, що «Комунізм цілком противний духові української нації», то в значній мірі її поділяє. І про це свідчить історія початку XX ст. Наприклад, участь українців у складі ЧК. При цьому шкода, що навіть такий авторитетний російський інтелектуал, як проф. А.Б. Зубов (до якого я, до речі, відношуся з повагою), припускається певних помилок, наслідком яких є те, що частина українців вважає, що не тільки трансляції одіозних російські каналів слід забороняти на території України, але й припиняти усі російські впливи, навіть т.зв. демократичні. Йдеться про те, що у своїй, в цілому дуже гарній, лекції «Цена катастрофы» він наводить статистику ЧК за національним складом. Як не прикро відзначити, говорить Зубов, але переважна більшість із них це росіяни – 77,3%!... Далі зачитує склад представників інших національностей, з яких українці складають всього лише 3,1%. Але дещо згодом (нижче) він ще раз повертається до цифр у ЧК і для більшої значущості «з елегантністю слона» додає до росіян українців ?! (для чого? чому?). Відтак росіян з українцями стає вже більш ніж 80%, тобто 4∕5. Ситуація повторюється у відповідях на запитання. Один із тих, хто ставить питання вже, так би мовити, «засвоїв» факт присутності українців у ЧК, тож при формулюванні питання зводить докупи найчисельніших – росіян, українців і білорусів (останніх у статистиці взагалі не згадували!!!...). Та хіба так можна? І після цього на українців ображаються і називають їх націоналістами чи буржуазними націоналістами!
Можна рахувати по-різному. Але в будь якому випадку українці в ЧК мали б становити не менше 20% в частці загального населення замість 3,1%. Ще один відомим фактом «несприйняття» бюргерами-українцями марксистських ідей є той факт, що станом на 1923 р. у КПБУ було лише 23,3% українців. Це офіційні дані (можна подивитись у вікіпедії). А про Західну Україну до 1939 р. й говорити не варто…
Але я трохи віддалився від загальної теми. Повернемося до музею у Трірі. Сфотографувавши фасад, ми зайшли всередину.



Експозицію не оглядали. Часу не було, та й витрачати 4 евро на те, чим достатньо забили голову в радянські часи, сенсу не було. Вже пізніше оглянув фото в мережі інтернет. Експонатів обмаль. Хоч би були якісь фото з сімейного альбому…
Сфотографував ще сувеніри у вестибюлі.







Щорічно в музеї буває більше 30 тисяч відвідувачів. Кожен третій – з КНР. Для китайських туристів будинок, в якому стояла колиска майбутнього батька світового комунізму, є одним з головних пунктів програми перебування в Німеччині.

У Трірі є ще багато інших видатних пам’яток, які між іншим, занесені до світової спадщини ЮНЕСКО. Це такі, як Амфітеатр, Імператорські терми, Базиліка Костянтина, Терми Барбари, Римський міст та Іґельська колона. Із них ми встигли ще оглянути колись величезні купальні – Імператорські терми. Їх почали споруджувати в III ст. і завершили за часів імператора Костянтина. Пізніше весь комплекс був перебудований і перетворився на форум.





За браком часу ми далеко не все, що хотілося б, оглянули в Трірі, тож залишали місто з думкою повернутись туди ще раз. Чи вдасться? Поживемо, побачимо :)...

Comments

[faccetta.livejournal.com]

Трыр - другі Рым!

[taras-palkov.livejournal.com]

Добре, що не третій :).

[faccetta.livejournal.com]

Трэці - заўжды залішні.

[taras-palkov.livejournal.com]

Згоден. Що Рим, що райх.

[faccetta.livejournal.com]

Але ж вось і ў другім Маркс завёўся.

[taras-palkov.livejournal.com]

Це як молі в квартирі :).
Стосовно попереднього коментаря - не відразу дійшло ))). Пізно було :).

[zalgalina.livejournal.com]

Багато для мене цікавих несподіванок. Місто, зовсім не "німецьке" в моїй уяві. Амфітеатр, терми, базілики, фортификаційний собор, тощо...
Про хітон нічого не знала...І Карл Маркс несподіваний. Сподобалось тлумачення "опіуму для народа".
Портал собора схожий постатями зі Страсбуржським собором. Там теж на порталі Синагога , і з іншого боку Церква християнська, - така сама як у вас на фото - з хрестом та чашею. Але сама споруда зовсім інша.
Щиро дякую.
Вже скачала Пола Джонсона. Ще одна подяка.

[taras-palkov.livejournal.com]

Перепрошую, що раніше не відписав. Щойно добрався до інтернету. У Стразбурзі, на жаль, не був. А сюжет з синагогою ще бачив у Бамберзі.
Думаю, що Пол Джонсон Вам сподобається. В мене він у друкованому вигляді і українською. Але теж доводиться багато чого видруковувати іншого й читати. А скільки всього ще неперекладеного...
Ще на єврейську тематику. На львівському форумі має бути презентанція книги "Єврейські художники 20-30 рр. XX ст. Галичини". Поки не знаю, чи є там Розен. Взнаю напишу.
Сподіваюсь мій лист з адресою "ЦЄ" Ви отримали.

[zalgalina.livejournal.com]

Лист "ЦЄ" отримала, але чомусь не відповіла. Зараз трохи хворію, тому мало часу уділяю комп,ютеру. Вибачаюсь та дякую за Ваш лист..
Коли я була на виставці "Ктубот", у Львові, то дізналась про лікаря Марека Райхенштайна (1876-1932), який збирав мистецькі твори, серед яких були картини єврейских художників. Частину колекції його вдова передала в Єврейський музей, який потім був закрит. Може, на презентації буде йти мова про цю колекцію? Зверніть, будь ласка, увагу. Мені це цікаво. (Про виставку "Ктубот" писала, може Ви бачили http://zalgalina.livejournal.com/93178.html.)
Чи може бути Розен серед єврейських художників?. Знаю, що його батько єврейського походження. Але вся спадщина Розена в католицьких храмах. Чи звертали Ви увагу на руку середнього монаха, який тримає труну Св.Оділона? Це знак "коен". Про що цим казав нам Розен? Про своє походження? Розен для мене - терра інкогніта. Дякую, що не забуваєте про нього.

[taras-palkov.livejournal.com]

Проглянув Ваш пост. Дуже цікаво. Прочитаю більш уважно і ще відпишу в ЖЖ.
Про Розена і по решті питань напишу після Форуму, але безпосередньо на пошту.
Дякую і Вам. Бо в такій дискусії й множаться знання.

[isabella ahha (from livejournal.com)]

Мені було боляче й розбите серце, коли сім місяців тому між мною та моїм чоловіком у моєму шлюбі сталася дуже велика проблема. настільки жахливий, що подав справу до суду на розлучення. він сказав, що більше ніколи не хоче залишатися зі мною і що більше не любить мене. Тож він зібрав речі з дому і змусив мене та моїх дітей пережити сильний біль. Я намагався всіма можливими способами повернути його, після довгих прохань, але безрезультатно. І він підтвердив, що прийняв рішення і більше ніколи не хоче мене бачити. Тож одного вечора, повертаючись з роботи, я зустрів свого старого друга, який шукав мого чоловіка. Тож я йому все пояснила, і він сказав мені, що єдиний спосіб повернути свого чоловіка — це відвідати чародійця, тому що він справді це теж зробив. Тому я ніколи не вірив у магію, але мені нічого не залишалося, як слідувати його пораді. Потім він дав мені адресу електронної пошти заклинателя, якого він відвідав. dralaba3000@gmail.com. Наступного ранку я надіслала електронного листа на адресу, яку він мені дав, і заклинатель запевнив мене, що я поверну свого чоловіка протягом наступних двох днів. Яке дивовижне твердження!! Я ніколи в це не повірив, тому він поговорив зі мною і сказав мені все, що я мав зробити. Потім я роблю їх без збільшення, тому наступні два дні, на диво, мій чоловік, який не дзвонив мені протягом останніх 7 місяців, дзвонив мені, щоб повідомити, що він повертається. Так дивно !! Тож він повернувся того ж дня, з великою любов’ю та радістю, і вибачився за свою помилку та біль, який він завдав мені та моїм дітям. Тоді з того дня наш зв’язок став міцнішим, ніж раніше, за допомогою чудового заклинателя. Тому я пораджу, якщо у вас виникнуть проблеми, зв’яжіться з доктором алаба на електронну адресу: dralaba3000@gmail.com або зв’яжіться з ним у WhatsApp та Viber за цим номером: +1(425) 477-2744.......