Лекко (Lecco) – Варенна (Varenna)
Sep. 26th, 2016 12:18 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
taras_palkovПісля досить тривалої перерви відновлюю серію розповідей про свої подорожі Італією 2015 р. Виклавши раніше пости про такі італійські міста, як Чівате, Мілан та Павію, сьогодні пропоную вашій увазі чергову «віртуальну» мандрівку.
Плануючи свою подорож, я намагаюся зробити її інтенсивною та насиченою мистецькими, архітектурними пам’ятками й паломницькими місцями. І одного дня, будучи в Італії, я зрозумів, що складена мною програма уже трохи виснажила нас – як інтелектуально, так і фізично і, можна сказати, наступила певна перенасиченість «від шедеврів». Захотілося просто відпочити… Тож наступний день ми вирішили «пожертвувати» відвідуванням Бергамо й віддати належне місцю нашого перебуванню – Лекко.
Лекко – це невеличке містечко, розташоване на південно-східному рукаві озера Комо, оточене зі всі сторін горами, що робить його напрочуд живописним. Ось як виглядає майже типовий краєвид у Лекко.
Квартира, у якій ми проживали, була зовсім невеличка, проте мала ось такий чудовий патіо.
На фасадах будинків Лекко нерідко можна зустріти фрески релігійного змісту. Ця була на фасаді будинкунеподалік "нашої" квартири.
Щодня ми проходили повз місцевий музей розміщений в Palazzo Belgiosioso. Попри близкість, нам так і не вдалося його відвідати, адже коли ми виходили з помешкання, він був ЩЕ, а коли поверталися – УЖЕ закритий.
Одного дня лиш зайшли до внутрішнього дворику музею, який вів у парк і зробили там кілька фото.
Вузенькі вулички ведуть до центру.
Кілька разів ми заходили до церкви, розташованої неподалік нашого помешкання. Присвячена вона священномученикам Гервасію й Протасію.
Центральна площа у місті названа на честь відомого італійського природознавця Маріо Церменатті (Piazza Mario Cermenati Naturalista). Йому на ній встановлено пам’ятник.
Тут нам трапився ось такий екзотичний персонаж.
Головна святиня у Лекко – церква Сан Джорджіо (Chiesa di San Giorgio). Хоч споруджена вона була ще в XII ст., проте фасад на вигляд чисто клацистичний, як і інтер’єр храму. Завдяки характерній формі місцеві мешканці називають дзвіницю церкви «олівцем».
Уздовж озера – досить довга набережна, що переходить за межами міста в автомобільну дорогу.
Тут можна й погодувати лебедів.
Купатися в озері у самому Лекко не можна, та й вода тут впродовж цілого року прохолодна, адже озеро Комо – одне з найглибших у світі.
На набережній – стильний пам’ятник, присвячений полеглим мешканцям Лекко під час Першої світової війни. Щиро буду сперечатися з тим, кому він не сподобається :)).
У Лекко провів значну частину свого життя видатний італійський і світовий письменник епохи романтизму Алесандро Мандзоні. У помешканні, де він жив, нині влаштований музей, а в центрі міста йому встановлено пам’ятник.
Барельєфи пам’ятника розповідають історії з його найвідомішого твору – «Заручені», події якого здебільшого відбуваються поблизу Лекко та в Мілані. Як на мене, «Заручені» – просто чудовий твір, і шкода, що він трапився мені до рук лише безпосередньо перед поїздкою.
Викрадення Лючії.
Несподівана зустріч в лазареті.
На центральному барельєфі, як і слід було очікувати, щасливе весілля Ренцо й Лючії.
«Заручені» – твір об’ємний, включений до шкільної програми в Італії. Тож не дивно, що багатьом молодим (і не тільки) італійцям, попри природній патріотизм, він видається надто довгим і нудним. Тому рідко хто дочитує до кінця. Через це італійці дуже дивувалися, коли я їм розповідав, що прочитав «Заручених» повністю.
Ще один храм у центральній частині Лекко – Богоматері Перемоги. Кожного вечора о 19.00 великий церковний дзвін закликає мешканців Лекко вшанувати пам'ять полеглих у всіх війнах.
Всередині храму збереглися цінні фрески й ікони з XVI ст. Ось, наприклад, така ікона Богоматері.
Чудові краєвиди на Лекко й оточуючі його гори відкриваються також, якщо перейти по мосту Кенеді на другий бік озера.
Перебуваючи в Лекко, обов'язково скористайтесь нагодою і підніміться на фунікулері від селища П'яні д'Ерна (Piani d'Erna) до підніжжя гори Резегоне (Monte Resegone), яка отримала свою назву через характерну зубчасту форму (з італ. «sega» – «пила»). Фунікулер підніме Вас на висоту більш ніж 1300 м. Коштує підйом з чол. 5,5 євро в обидва боки. У нас був проїзний по Ломбардії, тож фунікулер обійшовся нам безкоштовно. Щоб добратися до підйомника, ми сіли на автобус в центрі міста, неподалік залізничного вокзалу.
Ось так виглядає Лекко і гори через скло кабінки підйомника.
Нагорі відкриваються просто чудові краєвиди!..
Трапляються навіть рідні бєрьозкі :)).
Зовсім невеликим звідси виглядає місце, з якого ми стартували на підйомнику (дивись нижню частину кадру).
Від П'яні д'Ерна ведуть численні шляхи для альпіністів (кожному присвоєно певний номер), переважно до вершини Монте Резегоне. На цьому фото можна побачити початок деяких з них. Ми первісно планували пройти по одному з найлегших маршрутів. Але, подивившись на спорядження туристів, особливо на їхнє взуття і співставивши з нашим, ми передумали... І слава Богу, бо, як з’ясувалось пізніше, були в той час залежні й від інших обставин, про які на той час навіть не підозрювали.
Тож зекономивши сили й час, ми мали в запасі ще кілька годин сонячного дня, тому вирішили хоча б на кілька годин завітати до одного з найвідоміших курортів на озері Комо – Варенни (знаходиться за 30 км від Лекко).
Мальовнича дорога вздовж озера супроводжувала нас усю дорогу. Прибувши на залізничну сатнцію, необхідно спуститися вниз до порту.
Крім поїзду та автомобіля, є ще один популярний маршрут до Варени – на паромі.
Поселення на місці Варени з'явилось ще в V ст., але справжній розвиток цієї території почався з XII ст. Як і інші містечка озера Комо, Варенна представляє собою вузькі вулички-петлі, вимощені сходинки, різнокольорові будиночки, що розташувались майже впритул до озера.
Найцікавішими пам’ятками Варенни є дві красиві вілли – Монастеро (Villa Monastero) та Чіпрезі (Villa Cipressi), а також розташований на вершині гори над містом середньовічний замок Веціо. На жаль, часу на їх відвідини ми не мали.
Натомість оглянули дві церкви у центрі містечка. Перша – церква св. Миколая (S.Nicolo), включена до списку світової спадщини ЮНЕСКО – зразок італійської архітектури, що демонструє перехід від романського стилю до готики.
Архангел Михаїл на фасаді церкви в пам’ять полеглих.
Сонячний годинник з філософським написом на фасаді одного із будинків поруч з церквою «PANTA REI» – «ВСЕ ТЕЧЕ».
Друга церква – св. Івана Хрестителя (Chiesa di San Giovanni Battista). Це одна з найдавніших церков на озері Комо, всередині якої збереглися фрески з XVI ст. Коментувати традиційні сюжети розписів не буду. Хто цікавиться, той і так знає, а хто не цікавиться, тому й не треба.
Найгарніше місце у Варенні – все-таки набережна. Чудові види відкриваються з пірсу.
А ще кращі – з парому чи катера. Тому я попросив власника пришвартованого катера-таксі відплисти від пірсу, щоб я міг зробити гарне фото. На диво, він без будь-яких роздумів погодився. Милі ж люди ці італійці!. Я, звичайно, йому гречно подякував :).
Плануючи свою подорож, я намагаюся зробити її інтенсивною та насиченою мистецькими, архітектурними пам’ятками й паломницькими місцями. І одного дня, будучи в Італії, я зрозумів, що складена мною програма уже трохи виснажила нас – як інтелектуально, так і фізично і, можна сказати, наступила певна перенасиченість «від шедеврів». Захотілося просто відпочити… Тож наступний день ми вирішили «пожертвувати» відвідуванням Бергамо й віддати належне місцю нашого перебуванню – Лекко.
Лекко – це невеличке містечко, розташоване на південно-східному рукаві озера Комо, оточене зі всі сторін горами, що робить його напрочуд живописним. Ось як виглядає майже типовий краєвид у Лекко.
Квартира, у якій ми проживали, була зовсім невеличка, проте мала ось такий чудовий патіо.
На фасадах будинків Лекко нерідко можна зустріти фрески релігійного змісту. Ця була на фасаді будинкунеподалік "нашої" квартири.
Щодня ми проходили повз місцевий музей розміщений в Palazzo Belgiosioso. Попри близкість, нам так і не вдалося його відвідати, адже коли ми виходили з помешкання, він був ЩЕ, а коли поверталися – УЖЕ закритий.
Одного дня лиш зайшли до внутрішнього дворику музею, який вів у парк і зробили там кілька фото.
Вузенькі вулички ведуть до центру.
Кілька разів ми заходили до церкви, розташованої неподалік нашого помешкання. Присвячена вона священномученикам Гервасію й Протасію.
Центральна площа у місті названа на честь відомого італійського природознавця Маріо Церменатті (Piazza Mario Cermenati Naturalista). Йому на ній встановлено пам’ятник.
Тут нам трапився ось такий екзотичний персонаж.
Головна святиня у Лекко – церква Сан Джорджіо (Chiesa di San Giorgio). Хоч споруджена вона була ще в XII ст., проте фасад на вигляд чисто клацистичний, як і інтер’єр храму. Завдяки характерній формі місцеві мешканці називають дзвіницю церкви «олівцем».
Уздовж озера – досить довга набережна, що переходить за межами міста в автомобільну дорогу.
Тут можна й погодувати лебедів.
Купатися в озері у самому Лекко не можна, та й вода тут впродовж цілого року прохолодна, адже озеро Комо – одне з найглибших у світі.
На набережній – стильний пам’ятник, присвячений полеглим мешканцям Лекко під час Першої світової війни. Щиро буду сперечатися з тим, кому він не сподобається :)).
У Лекко провів значну частину свого життя видатний італійський і світовий письменник епохи романтизму Алесандро Мандзоні. У помешканні, де він жив, нині влаштований музей, а в центрі міста йому встановлено пам’ятник.
Барельєфи пам’ятника розповідають історії з його найвідомішого твору – «Заручені», події якого здебільшого відбуваються поблизу Лекко та в Мілані. Як на мене, «Заручені» – просто чудовий твір, і шкода, що він трапився мені до рук лише безпосередньо перед поїздкою.
Викрадення Лючії.
Несподівана зустріч в лазареті.
На центральному барельєфі, як і слід було очікувати, щасливе весілля Ренцо й Лючії.
«Заручені» – твір об’ємний, включений до шкільної програми в Італії. Тож не дивно, що багатьом молодим (і не тільки) італійцям, попри природній патріотизм, він видається надто довгим і нудним. Тому рідко хто дочитує до кінця. Через це італійці дуже дивувалися, коли я їм розповідав, що прочитав «Заручених» повністю.
Ще один храм у центральній частині Лекко – Богоматері Перемоги. Кожного вечора о 19.00 великий церковний дзвін закликає мешканців Лекко вшанувати пам'ять полеглих у всіх війнах.
Всередині храму збереглися цінні фрески й ікони з XVI ст. Ось, наприклад, така ікона Богоматері.
Чудові краєвиди на Лекко й оточуючі його гори відкриваються також, якщо перейти по мосту Кенеді на другий бік озера.
Перебуваючи в Лекко, обов'язково скористайтесь нагодою і підніміться на фунікулері від селища П'яні д'Ерна (Piani d'Erna) до підніжжя гори Резегоне (Monte Resegone), яка отримала свою назву через характерну зубчасту форму (з італ. «sega» – «пила»). Фунікулер підніме Вас на висоту більш ніж 1300 м. Коштує підйом з чол. 5,5 євро в обидва боки. У нас був проїзний по Ломбардії, тож фунікулер обійшовся нам безкоштовно. Щоб добратися до підйомника, ми сіли на автобус в центрі міста, неподалік залізничного вокзалу.
Ось так виглядає Лекко і гори через скло кабінки підйомника.
Нагорі відкриваються просто чудові краєвиди!..
Трапляються навіть рідні бєрьозкі :)).
Зовсім невеликим звідси виглядає місце, з якого ми стартували на підйомнику (дивись нижню частину кадру).
Від П'яні д'Ерна ведуть численні шляхи для альпіністів (кожному присвоєно певний номер), переважно до вершини Монте Резегоне. На цьому фото можна побачити початок деяких з них. Ми первісно планували пройти по одному з найлегших маршрутів. Але, подивившись на спорядження туристів, особливо на їхнє взуття і співставивши з нашим, ми передумали... І слава Богу, бо, як з’ясувалось пізніше, були в той час залежні й від інших обставин, про які на той час навіть не підозрювали.
Тож зекономивши сили й час, ми мали в запасі ще кілька годин сонячного дня, тому вирішили хоча б на кілька годин завітати до одного з найвідоміших курортів на озері Комо – Варенни (знаходиться за 30 км від Лекко).
Мальовнича дорога вздовж озера супроводжувала нас усю дорогу. Прибувши на залізничну сатнцію, необхідно спуститися вниз до порту.
Крім поїзду та автомобіля, є ще один популярний маршрут до Варени – на паромі.
Поселення на місці Варени з'явилось ще в V ст., але справжній розвиток цієї території почався з XII ст. Як і інші містечка озера Комо, Варенна представляє собою вузькі вулички-петлі, вимощені сходинки, різнокольорові будиночки, що розташувались майже впритул до озера.
Найцікавішими пам’ятками Варенни є дві красиві вілли – Монастеро (Villa Monastero) та Чіпрезі (Villa Cipressi), а також розташований на вершині гори над містом середньовічний замок Веціо. На жаль, часу на їх відвідини ми не мали.
Натомість оглянули дві церкви у центрі містечка. Перша – церква св. Миколая (S.Nicolo), включена до списку світової спадщини ЮНЕСКО – зразок італійської архітектури, що демонструє перехід від романського стилю до готики.
Архангел Михаїл на фасаді церкви в пам’ять полеглих.
Сонячний годинник з філософським написом на фасаді одного із будинків поруч з церквою «PANTA REI» – «ВСЕ ТЕЧЕ».
Друга церква – св. Івана Хрестителя (Chiesa di San Giovanni Battista). Це одна з найдавніших церков на озері Комо, всередині якої збереглися фрески з XVI ст. Коментувати традиційні сюжети розписів не буду. Хто цікавиться, той і так знає, а хто не цікавиться, тому й не треба.
Найгарніше місце у Варенні – все-таки набережна. Чудові види відкриваються з пірсу.
А ще кращі – з парому чи катера. Тому я попросив власника пришвартованого катера-таксі відплисти від пірсу, щоб я міг зробити гарне фото. На диво, він без будь-яких роздумів погодився. Милі ж люди ці італійці!. Я, звичайно, йому гречно подякував :).
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2016-09-28 07:17 pm (UTC)Цікаві містечка. Дуже сподобались горельєфи. хоча "Заручені" не читала. Мабуть, белетристіка?
Шкода, що про фрески не розповіли. Мені цікаво, - дуже вони пошкоджені, тому нічого не розібрала...
На озері Комо була вілла красуні графині Юлії Самойлової - великої любові та коханки Карла Брюллова. Пишуть, що вона там збирала твори мистецтва епохи Відродження. Цікаво, що там зараз?
Щиро дякую. Пишіть ще.
no subject
Date: 2016-09-29 08:52 am (UTC)Можливо "Заручені" й белетристика, але повірте я "Камо грядеші" читати зараз не можу, як і багато інших подібних творів, а "Заручені" "пішли" на ура!
Фрески за порядком: "Богородиця", "Поклін трьох царів (волхвів)", "Хрещення". Ще пізніше одне фото додам з апсиди.
Про Самойлову нічого не знав. Зараз подивився в мережі, знайшов, що вона мала віллу в Мольтразіо. Ще про це додатково з часом взнаю. Не так Самойлова цікавить, як Брюллов. Сподіваюсь невдовзі напишу про Помпеї.
Ще раз дякую!
no subject
Date: 2016-09-29 10:19 am (UTC)Брюллов - Самойлова - Помпеї - це як раз для Вашого майбутньго поста. Вони разом були на помпейських руїнах і в "Останньому дні Помпеі" Самойлова зображена три рази: лежить вже загибла, з двома дівчатами, позаду з вазою на голові. Коли він писав цю картину був самий-самий розквіт їхнього кохання. І хто зна - не було б цього кохання - не було б цієї вершини його творчості. Та й ми б не дуже знали про цю трагедію.
no subject
Date: 2016-09-29 10:30 am (UTC)Зверніть ще, будь ласка, увагу на мавпочку на фресці "Хрещення".
no subject
Date: 2016-09-29 10:57 am (UTC)no subject
Date: 2016-10-03 01:21 pm (UTC)Ви дуже уважний читач. Дуже приємно мати таких у друзях. Щиро дякую!
no subject
Date: 2016-10-03 01:30 pm (UTC)